§143. Розпад срср. Україна та снд

Перебудова і Україна Після смерті генерального секретаря ЦК КПРС К. Черненка в березні 1985 року на посаду керівника партії і держави обрано Михайла Горбачова. Саме за його ініціативою розпочалася перебудова в СРСР (з квітня 1985 року). Перебудова мала охопити п'ять провідних сфер життєдіяльності суспільства: • економіку (перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних); • внутрішню політику (демократизація суспільного життя та народовладдя); • зовнішню політику (припинення «холодної війни» та побудова спільноєвропейського дому); • соціальну сферу (поліпшення матеріального та культурного добробуту населення); • ідеологію (ліквідація цензури; гласність, вільне виявлення думки громадян). Теоретично ідеї перебудови мали шанс на реалізацію, але, як показало подальше життя, крім загальних декларацій, М. Горбачов так і не зміг протягом 6-річного періоду висунути будь-яку практичну концепцію реформування радянського суспільства. Перебудова швидко зайшла в глухий кут, поглибила суспільно-політичну, економічну та національну кризи, завершилася розпадом СРСР. Партійне керівництво України на словах однозначно виконувало «маневри» кремлівського керівництва, а насправді певний час блокувало перебудовчі процеси в Україні. Перебудова мала чотири етапи: • березень 1985 року - січень 1987 року — перебудова здійснюється під гаслом «більше соціалізму»; • 1987-1988 pp. — основний лейтмотив — «більше демократії»; • 1989-1990 pp. — розмежування й розкол у таборі провідників перебудови; • 1991 рік — перемога радикал-реформізму, розпад СРСР. Перебудовчі процеси в Україні контролювала управлінська номенклатура тоталітарної держави. Протягом 1985-1987 pp. в Україні не було значних політичних сил у вигляді громадських об'єднань та народних фронтів, які виникли в Прибалтиці та Росії. На тлі загального розвалу ситуація в Україні залишилася відносно стабільною. Був ще один важливий суб'єктивний чинник. Гласність у союзних республіках почалася з гострої критики перших партійних керівників і партноменклатур різного рангу. В. Щербицький, який 17 років очолював Компартію України, залишався ортодоксальним комуністом і перетворився на одного з основних опонентів М. Горбачова. Преса називала Україну «заповідником застою». Аварія на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року), найбільша екологічна трагедія XX ст., сприяла пожвавленню суспільно-політичного руху в республіці. 13 листопада 1988 року в Києві відбувся перший за роки радянської влади масовий мітинг (20 тис. учасників), присвячений екологічним проблемам. Крім розгляду питань екологи, на мітингу гостро критикували посадових осіб, винних у Чорнобильській трагедії та її наслідках. 1989 року по Україні прокотилася хвиля шахтарських страйків, які поряд з економічними питаннями гостро ставили й політичні питання — висловлювали недовіру номенклатурі та чиновникам-бюрократам. У вересні 1989 року В. Щербицький залишив пост першого секретаря ЦК КПУ, а цю посаду зайняв В. Івашко. В умовах різкого загострення соціально-економічної кризи, зростання цін і невпинного погіршення життєвого рівня населення навесні 1990 року відбулися перші демократичні вибори до Верховної Ради, які посилили розшарування політичних сил. У вересні 1989 року виникла масова політична організація — Рух (Народний рух України за перебудову). Одна за одною створюються політичні партії України (Українська республіканська партія, Демократична партія України, Партія зелених, Партія демократичного відродження України та ін.). 1985-1991 pp. були останнім періодом існування СРСР і перебування в ньому України. Політика перебудови М. Горбачова зазнала краху через:

відсутність чіткої стратегії перебудовних процесів і пов’язані з цим серйозні помилки в зовнішній і внутрішній політиці;

вичерпаність економічного потенціалу СРСР, виснаженого гонитвою озброєнь і екстенсивною економікою; поразку СРСР в ідеологічному й психологічному протистоянні із Заходом; відсутність надійної президентської команди М. Горбачова, нерішучість і непослідовність у проведенні основних політичних і економічних реформ; шалений опір перебудові старого партійно-державного апарату; конфлікт між тоталітарною системою і прагненням народів СРСР до демократії й національного самовизначення. У цих умовах союзні республіки під тиском обставин (економічного та політичного хаосу, зубожіння народу, насування непередбачуваних соціальних катаклізмів) змушені були все більше брати під контроль власну економіку, ідучи на встановлення прямих міжреспубліканських зв'язків без посередництва Москви. Центр виявився непотрібним. Це спричинило передумови для розпаду Радянського Союзу. У Прибалтиці, на Закавказзі, в Україні, Росії та інших регіонах іде процес формування громадсько-політичних рухів, опозиційних до Кремля. Наприкінці 80 - на початку 90-х pp. офіційна влада відповіла на масові виступи кривавою різаниною в Баку, Тбілісі, Вільнюсі та інших містах. Довідка. Перебудова — політичний курс реформаторської частини радянського керівництва, що реалізовувався в СРСР протягом 1985—1991 pp. Його суть полягала в спробі шляхом «революції згори» здійснити системну модернізацію суспільства. Михайло Горбачов (нар. 1931 року) Радянський політичний і партійний діяч. У 1955 р. закінчив юридичний факультет Московського університету ім. М. Ломоносова, 1967 p. — агрономічний факультет Ставропольського сільськогосподарського інституту. Працював у Ставропольському краї на різних партійних і державних посадах. 1985 року обраний генеральним секретарем КПРС (1985-1991 pp.) і головою Президії Верховної Ради СРСР (1989-1990 pp.). У 1990-1991 pp. — перший і єдиний президент СРСР. Ініціював новий політичний курс вищого партійного керівництва, який у внутрішній політиці був спрямований на модернізацію економіки, збільшення громадянських свобод і боротьбу зі зловживаннями, а в зовнішній — на завершення періоду «холодної війни» і нормалізацію стосунків із Заходом. Розпочав низку економічних, соціальних і політичних реформ, відомих як «перебудова», «демократизація», «гласність». Навесні 1991 р. розробив проект нового союзного договору. Після невдалої спроби державного перевороту в серпні 1991 р. був не в змозі втримати ситуацію під своїм контролем. 25 грудня 1991 р. відмовився від президентства й передав владу Борису Єльцину. Джерела Повідомлення про аварію на ЧАЕС (1 травня 1986 рік) Від Ради Міністрів СРСР. На Чорнобильській атомній електростанції тривають роботи з ліквідації наслідків аварії, яка сталася. У результаті вжитих заходів за минулу добу виділення радіоактивних речовин зменшилося, рівні радіації в районі АЕС і в селищі станції знизилися. Здійснювані спеціалістами з допомогою контрольної апаратури вимірювання свідчать про те, що реактор перебуває в заглушеному стані. Розгорнуто роботи з очищення забруднених ділянок прилеглої місцевості, до їх виконання залучено спеціалізовані підрозділи, оснащені після аварії потрібною сучасною технікою та ефективними засобами. Деякі агентства на Заході поширюють чутки про те, що нібито під час аварії на АЕС загинули тисячі людей. Як уже повідомлялося, фактично загинуло 2 особи, госпіталізовано всього 197, з них 49 залишили госпіталь після обстеження. Робота підприємств, колгоспів, радгоспів і установ іде нормально. Довідка. Демократія (грец. demokratia — народовладдя, від demos — народ, kratos — влада) — форма політичної організації суспільства, що ґрунтується на визнанні народу як джерела влади, на принципах рівності й свободи. За умов демократії офіційно визнається влада більшості та зберігаються права меншості, рівноправність громадян, верховенство закону (правова держава), розподіл влад (на законодавчу, виконавчу, судову), виборність основних органів держави. Декларація про державний суверенітет України 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР абсолютною більшістю голосів прийняла «Декларацію про державний суверенітет України», яка стала передвісником незалежності нашої держави. Декларація має десять розділів: • самовизначення української нації; • народовладдя; • державна влада; • громадянство Української РСР; • територіальне верховенство; • економічна самостійність; • екологічна безпека; • культурний розвиток; • зовнішня і внутрішня безпека; • міжнародні відносини. Історичне значення Декларації передусім у тому, що в ній сформульовано основний принцип державотворчих процесів: «Українська РСР самостійна у вирішенні будь-яких питань свого життя». Джерела Витяг з Декларації про державний суверенітет України [Верховна Рада УРСР]... виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Акт проголошення незалежності України 19-21 серпня 1991 року найближче оточення М. Горбачова здійснило спробу припинити перебудовчий процес і зупинити розвал СРСР. Заколотники на чолі з Г. Янаєвим інтернують (ізолюють) М. Горбачова в Криму, створюють так званий Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС), який за підтримки своїх прихильників у найвищому комуністичному ешелоні, армії та КДБ мав перейняти владу в країні. Проте демократам Росії на чолі з Б. Єльциним удалося перехопити ініціативу й за допомогою масових протестів завдати поразки консерваторам. Стало зрозумілим, що план підписання Новоогарьовського документа, який, за задумом М. Горбачова, повинен був сприяти новому союзному договорові, безнадійно провалився. 24 серпня 1991 року відбулася позачергова сесія Верховної Ради УРСР, яка проголосила незалежність України, тобто створення самостійної Української держави. 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі 90,3% виборців підтримали Акт проголошення незалежності України. Незалежність України є фактом, який сьогодні визнали всі держави світу. 7-8 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі в Білорусі лідери України, Росії, Білорусі (Л. Кравчук, Б. Єльцин, С. Шушкевич) констатували розпад СРСР і підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня в Алма-Аті Декларацію про утворення СНД підписали керівники Азербайджану, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану й України. Засновники СНД визначили, що кожна з республік є незалежною у своїй внутрішній і зовнішній політиці державою, а нове міжнародне утворення не передбачає ніякого центру, ніяких наддержавних структур. Україна вступила в новий етап своєї історії. Джерела Акт проголошення незалежності України Постанова Верховної Ради від 24 серпня 1991 року Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні; виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами; здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення. Україна в умовах незалежності Початок державотворчих процесів 1 грудня 1991 року, одночасно з Усеукраїнським референдумом, на який винесли питання про підтримку Акта проголошення незалежності, відбулися вибори першого президента України. З шести кандидатів переконливу перемогу здобув Леонід Кравчук (61,6% голосів). У країні почалися трансформації, які мали охопити всі сфери життя. Планувалося: • у політичній площині — ліквідувати інститути тоталітаризму й перейти до демократичного суспільства; • в економічній — ліквідувати командно-адміністративне управління народним господарством і перейти до багатоукладної економіки на ринкових засадах; • у соціальній сфері — перейти від людини-гвинтика системи, влади, держави до проголошення й захисту найважливіших цивілізаційних цінностей — життя, честі, гідності, добробуту; • у гуманітарній сфері — від класових, ідеологічних стереотипів до гуманістичних цінностей; • у міжнародній — від політики «мирного співіснування протилежних суспільних систем» до широкої інтеграції і міжнародного співробітництва. Становлення української державності сприяло визнанню нашої країни світовим співтовариством. 2 грудня 1991 року Україну визнали Польща та Канада, 11 грудня перше посольство в Україні відкрила Угорська Республіка. Протягом 1992 року Україну визнало 132 держави, зі 106 з них були встановлені дипломатичні відносини. З проголошенням незалежності України здійснено рішучий поворот у міжнародних відносинах. Верховна Рада України прийняла нову концепцію зовнішньої політики, її представив перший міністр закордонних справ незалежної держави А. Зленко. У концепції наголошувалося, що Україна будує свою зовнішню політику на принципах взаємного розуміння й співробітництва, мирної співпраці та розв'язання всіх проблем між державами лише мирним шляхом, недопущення воєнних конфліктів, на основі взаємовигідних економічних торговельних зв'язків, економічного співробітництва, залучення в українську економіку вигідних інвестицій, широкого спілкування з державами міжнародного співтовариства в галузі культури, науки, спорту та інших сферах. Довідка. Президент (від лат. praesidens (praesidentis) — той, що сидить спереду) — 1) виборний глава держави в країнах з республіканським устроєм; 2) виборний керівник деяких установ, товариств (напр., президент НАН України); 3) найвища посадова особа компанії, корпорації, фірми. Леонід Кравчук (нар. 1934 року) Відомий український політичний діяч. Президент України (1991 — 1994 pp.). Народився в с Великий Житин на Рівненщині. 1958 р. закінчив економічний факультет Київського університету. Член КПРС з 1958 р. Працював викладачем Чернівецького фінансового технікуму. З 1960 р. — лектор, пізніше — завідувач відділу пропаганди та агітації Чернівецького обкому КПРС. Закінчив Академію суспільних наук у Москві, кандидат економічних наук. З 1970 р. працював в апараті ЦК КП України. З жовтня 1989 р. — секретар ЦК КП України з ідеології, кандидат у члени Політбюро Компартії. З 1990 р. — Голова Верховної Ради України. 1 грудня 1991 р. став першим усенародно обраним Президентом України. З 1994 р. — депутат Верховної Ради України. Економічні проблеми незалежної держави Початок розбудови Української держави відбувався в дуже складних економічних умовах, які Україна успадкувала від попередньої епохи. По-перше, значна частина української економіки (металургія, машинобудування) була зорієнтована в СРСР на виробництво продукції військово-промислового комплексу (ВПК) й фінансувалася центром. З розпадом Радянського Союзу фінансування припинилося, а з проголошенням нової зовнішньоекономічної доктрини Україна не потребувала такої кількості видів озброєнь. По-друге, за роки СРСР багато галузей народного господарства України давно вичерпали свій ресурс, потребували нових вкладень і ґрунтовної перебудови, заміни застарілої техніки й обладнання (наприклад, Донбас). Останні радянські уряди активно сприяли піднесенню промисловості Кузбасу, енергетичних комплексів Сибіру, побудованих у Російській Федерації. По-третє, українські промислові гіганти сталінських часів перетворювалися для молодої держави на екологічно небезпечні об'єкти, вимагали значних коштів для реконструкції, яких в Україні на початку 90-х pp. просто не було. По-четверте, в Україні традиційно були розміщені підприємства, які виробляли не більше 20% кінцевого продукту. Зв'язані великою кількістю суміжників і постачальників в інших республіках СРСР, вони могли діяти тільки в умовах єдиної держави чи єдиного економічного простору. Для зв'язків із Заходом, як гадали деякі реформатори, Україна була не готова, крім того, на міжнародному ринку бачити нових конкурентів ніхто не бажав. По-п'яте, за останнє століття природні ресурси України, передусім нафта й газ, були значною мірою вичерпані, придбати їх наша держава могла тільки за світовими цінами. Таким чином, на початок 90-х pp. Україна залишалася без централізованого фінансування, із застарілим технічним парком, вичерпаними енергетично-паливними ресурсами та конкурентно неспроможним виробництвом. Історичного досвіду виходу з такої ситуації ще не було. Почався важкий шлях спроб та помилок. У серпні 1992 року Україна вийшла з рублевої зони, увівши в обіг тимчасовий купоно-карбованець. Уникнути руйнівних процесів в економіці не вдалося. Протягом 1994 року рівень інфляції зріс майже в 103 рази й становив більше, ніж 10 200% . Таких масштабів гіперінфляції не бачила жодна країна світу. Криза охопила всі сфери суспільного життя й поставила під загрозу саме існування незалежної України. Катастрофічно падав економічний рівень республіки. Вуглевидобуток, на якому традиційно ґрунтувався народногосподарський комплекс України, скоротився з 165 млн. т у 1990 році до 94 млн. т у 1994 році. Рівень промислового виробництва скоротився на 28% , сільського господарства — на 17%. На тлі економічної кризи впав життєвий рівень населення. Якщо 1990 року середня заробітна плата в державному секторі становила 248 крб., то в 1996 році — усього 138 грн. За 1991-1995 pp. ціни в Україні зросли в 31 тис. разів, а зарплата — усього в 6 тис. разів. До державної служби зайнятості 1996 року звернулося понад 820 тис. осіб, які втратили роботу. За 1991-1995 pp. зазнала руйнування система соціальної допомоги населенню. Наприклад, 1995 року витрати на охорону здоров'я в Україні на душу населення становили 19,3$ США, у той час як у Великобританії — 714$, Канаді — 1 401$, Німеччині — 1 472$, США — 3 773$. Медичні установи України фінансувалися не більш як на 40% від потрібного. На тлі економічної кризи й соціальних негараздів небаченими темпами зростала злочинність. Якщо в 1975 році в Україні скоєно 1,9 тис. навмисних убивств, то 1996 року — 4,5 тис. Тільки протягом 1995-1998 pp. ця цифра зросла до 18 тис. У 1996 році на обліку в МВС України перебувало 2,5 тис. стійких злочинних угруповань, 450 мафіозних груп, які об'єднували понад 10 тис. осіб. Таким чином, початок розбудови незалежної України характеризувався її політичним утвердженням як соборної, суверенної і демократичної країни та слабокерованою економічною ситуацією, яка загрожувала існуванню цієї держави. Джерела Учені Національного інституту стратегічних досліджень та Інституту соціології Національної академії наук України про економічну ситуацію в Україні в 1993 році Соціальні наслідки деструктивних процесів в економіці У галузі економіки замість цивілізованого переходу до ринку найпотворнішими варварськими методами відбувається первісне нагромадження капіталу. Триває запекла боротьба за оволодіння матеріальними багатствами країни. У цій боротьбі задіяні всі можливі засоби: насильство, грабіж, крадіжки, спекуляція, корупція, шантаж, зловживання владою, шахрайство тощо. Виникають добре зорганізовані злочинні угруповання, які поступово проникають у владні структури, значною мірою підпорядковують їх власним потребам. З іншого боку, державні чиновники, службовці всіх сфер самі втягуються обставинами в гонитву за матеріальними благами, часто стаючи на злочинний або аморальний шлях їх здобуття. Відбувається тотальна криміналізація суспільного життя. Справа погіршується тим, що захоплені в приватні руки багатства не вкладаються в розвиток господарства, економіки країни. У переважній більшості вони функціонують як спекулятивний капітал або осідають за кордоном, інвестуючи таким чином економіку зарубіжних країн. Гіперінфляція набирає дедалі більших обертів не тільки тому, що напівзруйнована економіка не спроможна з нею боротися, а значною мірою ще й тому, що в її наростанні зацікавлений спекулятивний капітал,, особливо банки, які за умов фінансової нестабільності мають величезні прибутки. Грошова емісія на руку й тим управлінцям-господарникам, які організовують викуп майна державних підприємств за їх колишньою номінальною ціною, що для покупця виявляється у багато разів нижчою від його реальної вартості. Державотворчі процеси в Україні в 1994—2001 pp. У березні - квітні 1994 року відбулися вибори до Верховної Ради України. Уперше вони проводилися на багатопартійній основі й принесли третину місць партіям лівого спрямування, що відповідало настроям виборців, стомлених нездійсненними обіцянками демократів і загальною ситуацією в країні. Головою Верховної Ради обрано лідера Соціалістичної партії України Олександра Мороза. У липні 1994 року в Україні відбулися вибори президента. Виборці віддали перевагу Леонідові Кучмі. 19 липня 1994 року Президент України Л. Кучма, Голова Верховної Ради О. Мороз і керівник Кабінету Міністрів В. Масол опублікували заяву про спільність дій гілок влади. Тому Верховна Рада схвалила проголошену новим президентом стратегію економічних реформ (жовтень 1994 року). За три роки здійснення президентського курсу в економічному житті України намітилися позитивні зміни, а головне, що практично вдалося вийти з економічного штопору. Якщо в листопаді 1994 року рівень інфляції становив 72%, то в травні 1995 року — 4,6% . Перехід на нову грошову одиницю (гривню) дозволив стабілізувати фінансову систему. Наприклад, якщо в жовтні 1994 року середня зарплатня дорівнювала 22$ США, то 1997 року — вже 90$. Дуже непросто, але відбувається перелом у формуванні відносин власності. Якщо 1993 року в Україні налічувалося 14,5 тис. фермерських господарств, то 1997 року їх уже було 35 тис. У 1994-1999 pp. важливі зміни відбулися й на промислових підприємствах. Нині 70% від загального обсягу промислової продукції виготовляється на недержавних підприємствах. Процес розбудови економічного життя України весь час відбувався в досить складних і суперечливих умовах. У центрі й на місцях залишилося чимало представників командно-адміністративної системи, які гальмують розвиток підприємництва в містах та фермерства на селі (не дають фермерам землі, відмовляють їм у допомозі). Стримується розвиток малого бізнесу. 1997 року в Україні нараховувалося 150 тис. малих підприємств, а в Польщі після реформи — 2 млн. Якщо зайнятість населення в малому бізнесі України цього ж року не перевищувала 5% населення, то в Росії — 20%, а в країнах Західної Європи — щонайменше 60%. Серйозною проблемою для України залишається «тіньова економіка». Якщо 1994 року частка неконтрольованої грошової маси становила 24,7%, то 2000 року — 44,4%, тобто 8,6 млрд. грн. Наявність «тіньової економіки» призводить до великих бюджетних утрат, глибокого розмежування суспільства, дестабілізує управління соціально-економічними процесами. Важливим кроком у розбудові Української держави став законотворчий процес. За 1992-1994 pp. Верховна Рада України прийняла близько 450 законів. Проте через відсутність концепції переходу від тоталітарної до демократичної держави більшість з них виявилася малоефективною. Найважливішими законодавчими актами початку 90-х pp. стали закони «Про громадянство України» (від 8 жовтня 1991 року), «Про державний кордон України» (4 листопада 1991 року). Важливе значення мав президентський указ від 15 січня 1992 року «Про Державний Гімн України», який затвердив Державним Гімном національний гімн на музику М. Вербицького. 28 січня 1992 року синьо-жовтий прапор проголошено Державним Прапором України, а малим Державним Гербом України затверджено тризуб — знак княжої держави Володимира Великого. 28 червня 1996 року Верховна Рада ухвалила нову Конституцію України. Ця подія мала велике історичне значення: • Новий Основний закон перейняв історичні конституційні традиції нашої держави. • Прийняття Основного закону свідчило про важливий державницький крок усіх політичних сил («центристів», «лівих», «правих») до загального національного порозуміння й примирення в ім'я України. • Конституція закріпила де-факто й де-юре існування нової незалежної демократичної України. • Проголошення Конституції України відкрило шлях до побудови правової держави та глибинних політичних і соціально-економічних перетворень. • 3 прийняттям нової Конституції зріс міжнародний авторитет нашої держави. Україну прийнято до впливових європейських та світових організацій. Після проголошення незалежності України наша держава сформувалася як парламентсько-президентська республіка, Конституція 1996року окреслювала Україну за формою правління як президентсько-парламентську республіку. Нова Конституція України принципово відрізняється від попередніх українських конституцій радянської доби, про це свідчать, наприклад, ст. 1: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна правова держава», де закріплюється республіканський лад та принцип народовладдя, та ст. З, за якою «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю», що підкреслює гуманістичний характер українського суспільства. Виконуючи міжнародні зобов'язання, після вступу до Ради Європи, з березня 1997 року в Україні введено мораторій на виконання смертних вироків, а 22 лютого 2000 року Верховна Рада України скасувала смертну кару. Джерела Постанова Верховної Ради України «Про Державний Герб України» (від 19 лютого 1992 р.) Верховна Рада України постановляє: 1. Затвердити тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України (кольорове та схематичне зображення герба додаються). 2. Зображення Державного Герба України поміщується на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ з обов'язковим додержанням пропорцій зображення герба, затвердженого пунктом 1 цієї Постанови. Довідка. Державний прапор України складається з двох рівновеликих смуг: верхньої синього кольору, та нижньої — жовтого. Синій і жовтий кольори є традиційними для українського народу. Вони з'явилися на прапорах ще за часів Київської Русі. Також їх можна було побачити на козацьких прапорах та в одязі козаків. Державний Герб, а також Державний Прапор сучасної України ґрунтуються на геральдичних ідеях УНР і є безпосереднім утіленням тисячолітніх культурно-історичних традицій українського народу. Довідка. Конституція (від лат. constitu-tio — устрій, будова) — основний закон держави, що має найвищу юридичну силу й визначає її суспільний та адміністративно-територіальний устрій, виборчу систему, структуру й організацію законодавчої, виконавчої та судової влади, основні права й обов'язки громадян. Вибори Президента України 2004 року Відповідно до ст. 103 новоприйнятої Конституції України чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента України. Отже, перший тур виборів Президента мав відбутися 31 жовтня 2004 року. Незважаючи на те, що в країні намітилися перші кроки до стабілізації, готування до виборів відбувалося в досить складних суспільних та економічних умовах. Перед Українською державою постали такі головні проблеми суспільно-політичного та економічного життя: • повне всевладдя провідних фінансово-олігархічних груп; • бюрократизм і корупція, що вразили всі сфери життя України; • порушення прав і конституційних свобод громадян; • небачене соціальне розшарування українського суспільства. Приблизно 5% населення здобули можливість розпоряджатися понад 80% національного багатства. Попри значну кількість кандидатів на посаду Президента основна боротьба розгорнулася між Прем'єр-міністром України В. Януковичем і лідером парламентської фракції «Наша Україна» В. Ющенком. Під час виборчих баталій В. Ющенка підтримали «Блок Юлії Тимошенко», Соціалістична партія України (лідер О. Мороз), Партія промисловців і підприємців (лідер А. Кінах), а також частина депутатів Верховної Ради України. Перший тур президентських виборів, за підрахунками Центральної виборчої комісії (ЦВК) показав невелику перевагу В. Ющенка. Боротьба за посаду Президента спалахнула з новою силою. 21 листопада 2004 року відбувся другий тур виборів, після якого ЦВК оголосила перемогу В. Януковича. Ураховуючи системні порушення виборчого законодавства, прибічники В. Ющенка не визнали результатів підрахунку виборчої комісії і створили коаліцію «Сила народу» для протидії фальсифікаціям. 22 листопада в Києві на Хрещатику під гаслом «Свободу не спинити» та під прапорами помаранчевого кольору (ця барва була символом виборчої кампанії В. Ющенка) на знак протесту проти фальшування результатів виборів з'явилося наметове містечко. Після цього події розгорталися дуже динамічно й збурили всю країну. 22 листопада на Хрещатик прибувають сотні тисяч маніфестантів для того, щоб підтримати наметове містечко. Київська та низка інших рад різних рівнів оголошують недовіру рішенню ЦВК і заявляють про підтримку В. Ющенка. З 23 листопада по всій Україні починають ширитися акції протесту. Розпочато загальнонаціональний студентський страйк. 24 листопада до Києва прибувають прихильники блоку «Сила народу». До столиці так само підтягуються прибічники В. Януковича. Упродовж усього цього часу триває блокування адміністрації Президента України та урядових установ. 25 листопада тисячі маніфестантів займають Будинок профспілок, Український дім, для них відчиняються двері київської мерії. З 26 листопада міжнародні посередники, відомі політики сусідніх держав намагаються розблокувати ситуацію, що склалася в Україні. Налагоджуються переговори між владою та опозицією. 27 листопада Верховна Рада України прийняла постанову про визнання результатів виборів повторного голосування недійсними та висловила недовіру ЦВК. 28 листопада стало відомо про загрозу силового варіанта розв'язання ситуації з боку влади. Внутрішнім військам були роздані бойові набої. Трагічні події вдається відвернути завдяки стримувальній позиції Збройних Сил і спецпідрозділів Служби безпеки України. Починаються засідання Верховного Суду України, на яких предметом розгляду стає скарга на дії та бездіяльність ЦВК під час другого туру голосування. І далі по всій країні тривають акції протесту. Епіцентром подій залишається Київ. 29 листопада Верховна Рада України проголосувала за відставку уряду. 3 грудня Верховний Суд України, зваживши на переконливі докази системного фальшування виборчого процесу, визнав недійсними результати другого туру президентських виборів і оголосив про потребу переголосовування. 24 грудня 2004 року організовано повторне голосування. Переможцем виборів став лідер коаліції «Сила народу» Віктор Ющенко. 23 січня 2005 року відбулася інавгурація нового Президента України, на якій були присутні делегації із 64 країн світу. Відповідно до Конституції України Президент призначив Прем'єр-міністром України провідного лідера помаранчевої революції Юлію Тимошенко. Країна вступила в новий історичний період свого розвитку.