§67. Московська держава на початку XVIII ст.

Адміністративний устрій Московської держави 17 жовтня 1707 року вийшов царський указ про утворення губерній, який став початком адміністративної реформи, що завершилася 1719 року. Після цієї реформи Московська держава поділялася на 8 губерній, вони, у свою чергу, складалися з 50 провінцій. Провінції поділялися на повіти. На чолі губернії стояв губернатор, який розв'язував адміністративно-судові питання й одночасно був головнокомандувачем військ, розташованих на території своєї губернії. Головою провінції був воєвода, а фінансово-поліційні функції на рівні повіту виконував земський комісар. 2 травня 1711 року був утворений Сенат, який спочатку складався з 9 осіб, призначених особисто царем, але поступово перетворився на зібрання президентів колегій — сенаторів. Протягом 1717-1721 pp. на зміну 44 приказам Петро І увів колегії. «Реєстр колегіям» від 1718 року називав 9 таких установ, а в 1721 р. їх уже стало 11: • Військова й Адміралтейська колегії (військові справи); • Колегія закордонних справ (посольські справи); • Берт- і мануфактур-колегії (промисловість); • Комерц-колегія (торгівля); • Камер-, Штате-, Ревізіон-колегії (фінанси); • Юстиц-колегія (судові справи); • Вотчинна колегія (проблеми поміщицьких маєтків); • Головний магістрат (справи купців і ремісників); • Синод (церковні справи); • Малоросійська колегія (справи України). 1721 року Петро І прийняв титул імператора, а Московська держава стала іменуватися імперією.

§68. Перша Малоросійська колегія

Довідка.

Малоросійський приказ — державна установа Московської держави, створена 31 грудня 1662 року, що відала питаннями взаємовідносин царського уряду з Гетьманщиною. Офіційно цей орган підпорядковувався Посольському приказу, але фактично керував його діяльністю сам цар. У різний час у Малоросійському приказі працювало до 4 дяків і 15—40 піддячих. 1722 року Україна зазнала ще одного тяжкого удару, саме тоді в Україні царським маніфестом від 27 травня була утворена Малоросійська колегія — організація, що замінила Малоросійський приказ. До її складу увійшли 6 московських чиновників, головою серед яких став С. Вельямінов, призначений на посаду президента цього імперського адміністративного органу. Метою організації Малоросійської колегії було встановлення остаточного контролю над державним життям України. Декларативно Малоросійська колегія мала піклуватися про український народ. Насправді ж вона позбавляла гетьмана навіть тієї влади, яка в нього до цього часу залишалася. Цьому органові підпорядковувалися адміністративні й судові установи Гетьманщини, тож фактично всі Малоросійського приказу справи розв'язував не гетьман, а президент колегії. Протягом свого правління І. Скоропадський намагався протестувати проти колоніальної політики царського уряду та відстоювати залишки автономії Гетьманщини, однак, позбавлений реальної влади, він не міг впливати на становище в Україні. Гетьман спробував протистояти цареві, але це виявилося марним. І. Скоропадський не витримав такого удару й незабаром, 3 липня 1722 року, помер. За кілька днів після поховання І. Скоропадського козацька старшина звернулася до Петра І з проханням обрати новим гетьманом чернігівського полковника Павла Полуботка. На той час цар був у поході, і розв'язання питання відклалося. Реальна влада в Гетьманщині перейшла до Малоросійської колегії, яка до того часу вже: • втручалася в місцеве самоврядування; • збільшувала податки; • відала судовими справами. Наказний гетьман Павло Полуботок 11 липня 1 722 року Петро І своїм указом доручив правління Гетьманщиною наказному гетьманові Павлу Полуботкові, який був надзвичайно енергійною людиною та відзначався твердою вдачею. Він мав великий авторитет серед козаків і старшини, які по праву вважали його захисником прав українського народу. Незважаючи на перешкоди, які чинили царські урядовці обранню нового гетьмана, козаки відверто говорили: «Як буде наш полковник гетьманом, він постоїть за Україну, і москалі не будуть її розоряти». Про ці настрої знав і московський уряд, і Петро І, тому вони не дуже довіряли П. Полуботку. Боротьба між двома владами. Між гетьманом та його прибічниками, з одного боку, і Малоросійською колегією — з другого, виникли гострі суперечки. У Глухові утворилося ніби два уряди: один — Генеральна військова канцелярія на чолі з П. Полуботком, другий — Малоросійська колегія, очолювана С. Вельяміновим. Сучасники згадували, що голова Малоросійської колегії дуже брутально поводився з українцями. Наприклад, гнівно кричав на П. Полуботка: «Що твоя служба проти моєї? Ти бачиш, що я — бригадир і президент, а ти переді мною — ніщо», а старшині відверто закидав: «Зігну я вас так, що й інші тріснуть, ваші давнини скасувати звелено, а з вами по-новому поводитися». Маючи підтримку Петра І, С. Вельямінов дав наказ розміщувати російські гарнізони по містах і селах України. Російські кореспонденти були призначені в Полтаву, Чернігів, Переяслав, Стародуб. Ці коменданти відверто втручалися у справи полковників, великими податками обкладали старшинські маєтки. Окрім цього, за хліб та інші речі впроваджені різноманітні збори, що мали надходити до царської скарбниці. У цій складній ситуації П. Полуботок уступив у відкриту боротьбу з Малоросійською колегією. Він активно підтримував домагання української старшини відновити гетьманство повною мірою та ліквідувати Малоросійську колегію, яка, втручаючись у фінансові, судові та військові справи Гетьманщини, поступово перебирала на себе все адміністративне правління на Лівобережжі. Рішучі протести козацької старшини проти колоніальної політики російської адміністрації в Україні були підтримані всім українським суспільством. Звичайно, активні спроби П. Полуботка обмежити владу Малоросійської колегії та протистояти заходам президента колегії С. Вельямінова викликали незадоволення російського уряду. Крім того, гетьман розпочав низку реформ, які мали сприяти розширенню автономії України. Серед них: • реорганізація судів на засадах колегіальності; • установлення порядку судової апеляції; • сувора боротьба з хабарництвом і тяганиною; • призначення інспекторів для нагляду за виконанням розпоряджень гетьмана; • політика пом'якшення соціальної напруженості в суспільстві тощо. Коломацькі петиції. Царські шпигуни доносили з України, що за ініціативою П. Полуботка по всій Гетьманщині козаки збирають підписи щодо повернення колишніх прав і вільностей. Усе це дуже розлютило Петра І. Та гетьман і старшина на цьому не зупинилися: у військовому таборі над р. Коломак улітку 1723 року були написані два звернення до російського імператора Петра І. Невдовзі П. Полуботка, генерального писаря С. Савича й генерального суддю І. Чарниша викликали до Петербурга. Тоді ж гетьман уперше вручив Петру І свою петицію про відновлення державних прав України. Цей запит цар залишив без відповіді, і П. Полуботок був змушений удруге звернутися до Петра І з проханням дозволити обрати гетьмана й скасувати Малоросійську колегію. Цього разу відповідь не забарилася — за наказом імператора П. Полуботка разом з полковником Д. Апостолом, генеральним бунчужним Я. Лизогубом, генеральним осавулом В. Журавським, управителем Генеральної військової канцелярії Д. Володковським та деякими іншими старшинами заарештували й кинули до Петропавлівської фортеці. Усі вони перебували в петербурзькій в'язниці аж до початку 1725 року, коли помер Петро І. Сам П. Полуботок, як і більшість його старшин, загинув у неволі, але його життя та смерть стали сюжетом численних переказів і легенд. Після смерті імператора українців, які залишилися живими, випустили з в'язниці, але затримали в Петербурзі. Тільки через деякий час їм дозволили повернутися в Україну, але вони мусили залишити в столиці заручниками своїх дітей. Павло Полуботок (бл. 1660-1723) Походив з козацько-старшинського роду Полуботків. Навчався в Києво-Могилянській колегії, по закінченні якої служив у козацькому війську, а з 1689 р. став значковим товаришем. У 1691 р. разом з батьком брав участь у старшинській змові проти гетьмана І. Мазепи, за що був заарештований, позбавлений маєтностей і надовго усунений від державної діяльності. Лише 1706 року став чернігівським полковником, а в 1708 році вже був одним з претендентів на гетьманство. Через недовіру до нього Петра І кандидатура чернігівського полковника була відхилена московським урядом, а гетьманом був обраний І. Скоропадський. (За «Довідником з історії України») Легенда Ув'язнений у Петропавлівській фортеці П. Полуботок захворів. Довідавшись про це, Петро І прислав до нього лікаря. В'язень відмовився: «Нащо мені життя, коли я не можу бути корисним моєму народові», — сказав він. Тоді російський цар, уражений такою мужністю й відданістю справі, сам відвідав хворого й просив у нього пробачення.