§49. Останнє гетьманування Юрія Хмельницького

Після зречення в 1676 році гетьмана П. Дорошенка Туреччина прагнула зберегти свій вплив в Україні. Намагаючись використати ім'я Б. Хмельницького, навесні 1677 року султанський уряд проголосив Ю. Хмельницького гетьманом і «князем Малоросійської України» на правах султанського васала. Своєю столицею Юрій обрав Немирів, звідки й розсилав універсали, у яких титулував себе «князем сарматським, Малої Росії-України, вождем Війська Запорізького». Чигиринські походи Турецьке командування планувало здобути політичний і воєнно-стратегічний центр Правобережної України — Чигирин, а потім розпочати наступ на Київ і Лівобережну Україну. Наприкінці червня 1677 року 120-тис. турецька армія й 40-тис. загін кримських татар під єдиним командуванням Ібрагім-паші переправилися через Дунай і 3 серпня розпочали облогу Чигирина. У триденних боях українсько-московська армія (30 тис козаків і 24 тис. московських стрільців) на чолі з гетьманом І. Самойловичем і воєводою Г. Ромодановським, завдавши татарсько-турецьким військам значних утрат, примусила їх відступити. Перший похід на Чигирин закінчився невдачею. У червні 1678 року 200-тис. турецько-татарська армія під командуванням візира Кара-Мустафи розпочала другий похід. Коли стало зрозуміло, що утримати місто буде неможливо, російсько-українське військо відійшло на Лівобережжя, підірвавши мури. Гетьманська столиця перетворилася на руїну. Таким чином, у серпні 1678 року після місячної облоги турки здобули Чигирин. Московська армія (70 тис. осіб) і козацькі полки (50 тис. осіб) на чолі з Г. Ромодановським та гетьманом І. Самойловичем під натиском противника відійшли до Дніпра й 30 серпня переправилися на лівий берег. Однак виснажена тривалими боями і частими нападами запорожців під проводом І. Сірка османська армія не переслідувала противника, а відступила з України. Після цього походу турецько-татарських військ уся влада на території Правобережної України перейшла до рук гетьмана Ю. Хмельницького, якого турки привезли на зміну П. Дорошенкові. Так почалося третє й останнє гетьманування сина уславленого гетьмана. Спочатку, завдяки імені, чимало людей повернулися під прапори гетьмана, але Ю. Хмельницький виявився жорстоким і підступним, чим дуже швидко відвернув від себе козаків. Подальша доля Ю. Хмельницького. Після підписання 23 січня 1681 року 20-річного Бахчисарайського миру між російським царем і турецьким султаном у присутності українського представника генерального писаря С. Раковича Ю. Хмельницького позбавили гетьманства. За одними даними, восени 1681 року він, за наказом турецького уряду, був убитий у Кам'янці-Подільському. За іншими — Ю. Хмельницький протягом 1681-1685 pp. жив у Немирові й навіть 1685 року був знову призначений «гетьманом України», і, аж потому, турки стратили його в Кам'янці-Подільському (За «Довідником з історії України»).

§50. Підпорядкування української церкви московському патріархові

За гетьманування Б. Хмельницького царський уряд не втручався в церковні справи Гетьманщини. Пізніше самодержавство вдалося до тиску, щоб відірвати українську церкву від константинопольського патріарха й підпорядкувати її московському. Тривалий час українське духовенство чинило опір цим намаганням. Хитрістю та умовляннями Москві все ж таки вдалося досягти своєї мети. 1685 року київським митрополитом обрано луцького єпископа Гедеона. У жовтні 1685 року новообраний митрополит з великою делегацією вирушив до Москви. 8 листопада патріарх Йоахим висвятив Гедеона й прийняв від нього присягу на вірність Московській патріархії. Цим актом була порушена єдність Української православної церкви із вселенським константинопольським патріархом і Київська православна митрополія підпорядкована юрисдикції Московської патріархії. У травні 1686 року московський уряд за допомогою підкупу домігся згоди від константинопольського патріарха Діонісія на визнання правосильності цього акта. З 27 січня 1688 року київському митрополитові заборонено вживати титул «митрополит київський, галицький і всієї Русі» (дозволено іменуватися «митрополитом київським, галицьким і Малої Росії») та істотно обмежено майнові права митрополії. Найбільші монастирі, серед яких Києво-Печерська лавра, Полоцький Богоявленський та Межигірський монастирі, отримали ставропігію та разом з Чернігівською єпархією були вилучені з-під юрисдикції митрополита та підпорядковані безпосередньо московському патріархові. Українська православна церква завжди була могутньою силою в боротьбі за державність, але, потрапивши під владу іншої держави, змушена була служити чужим інтересам. Довідка. Ставропігія — право монастиря, братства не підлягати місцевій єпархіальній владі, а безпосередньо патріархові або синоду; статус незалежності від місцевої єпархіальної влади. Гедеон Святополк-Четвертинський (світське ім'я — Григорій) (?-1690) Походив зі стародавнього українсько-білоруського княжого роду. У 1663—1684 pp. був луцьким і Острозьким православним єпископом. Через переслідування польського уряду переїхав до Києва, а 1685 року — до гетьманської столиці Батурина. Єпископа прихильно зустрів гетьман Іван Самойлович, який шукав кандидата на кафедру київського митрополита. Поява Г. Святополка-Четвертинського, родича гетьмана, який засвідчив готовність служити московському урядові та патріарху, виявилася дуже доречною. У липні 1685 року єпископ був обраний київським митрополитом і визнав верховенство московського патріарха. (За «Довідником з історії України»)