§117. Сталінський терор в Україні в 30-х pp. XX ст.

Репресії в галузі соціалістичного будівництва є необхідний елемент наступу. Йосип Сталін Можна виділити п'ять етапів сталінської репресивної політики в Україні: 1. Боротьба зі «шкідництвом». Штурмівщина в роки індустріалізації призводила до частих аварій на підприємствах, анархії й марнотратства. У травні 1928 року відбувся показовий процес над старими фахівцями вугільної промисловості (Шахтинська справа). До суду були притягнуті 53 особи, які звинувачувалися в контрреволюційній діяльності, покликаній зірвати індустріалізацію та послабити обороноздатність Радянського Союзу. 11 осіб засудили до розстрілу, інших — до різних термінів ув'язнення. 2. Боротьба проти громадських діячів та інтелігенції. У кінці 20-х pp. органами ДПУ була «розкрита» Промислова партія (Промпартія) — «антирадянська підпільна шкідницька організація», до якої буцімто належали представники науково-технічної інтелігенції. Від початку й до кінця справа була сфальсифікована правоохоронними органами, але всіх звинувачених суворо покарали за радянськими законами. Один з перших політичних процесів, який сфабрикувала сталінщина, — справа «СВУ» («Спілки визволення України»), яку розглядали в березні-квітні 1930 року. На лаві підсудних опинилося 45 осіб — науковці, лікарі, студенти, учителі, письменники, священики — представники української інтелігенції, серед них С. Єфремов, В. Чеховський, Й. Гермайзе та ін. Вирок ухвалено за стандартним звинуваченням: «Виявлені організації намагалися за допомогою чужоземних держав, емігрантських сил, підбурювання селянства проти колективізації, убивства Сталіна та його соратників відокремити Україну від СРСР». З часом до справи «СВУ» були притягнуті близько 5 тис. осіб. За рішенням суду члени «СВУ» одержали терміни ув'язнення до 10 років, які вони відбували на Соловках або в політичних ізоляторах. Після «СВУ» настала черга сфальсифікованої справи «Українського національного центру» («УНЦ»). 1931 року керівник < УНЦ» історик М. Яворський був розстріляний. До справи також був притягнутий академік М. Грушевський. Хоч слідство щодо нього було припинене, але до самої смерті він перебував під наглядом сталінських правоохоронців і помер за досить загадкових обставин у Кисловодську. 1933 року органи ДПУ розпочали розслідування справи «Української військової організації» («УВО»), яка нібито організовувала саботаж у сільському господарстві. Крім «УВО», ДПУ сфабрикувало в Україні справу «Польської організації військової» («ПОВ»), «Блоку українських націоналістичних партій» (УНП — боротьбистів, есерів, есдеків). Усього в Україні з 1930 по 1941 pp. виявлено понад 100 ворожих до радянської влади «організацій», «центрів», «блоків». 3. Боротьба з «рештками ворожих класів». 4. Ліквідація переродженців і дворушників в партії. Зі 102 членів та кандидатів у члени ЦК КП(б)У протягом 1937-1938 pp. репресовано 100 осіб. До червня 1938 року були страчені 17 наркомів українського радянського уряду. Жертвами сталінських чисток стали найвідоміші українські комуністи — Ю. Коцюбинський, В. Чубар, С. Косіор, М. Скрипник, П. Постишев, П. Любченко. Репресій зазнали близько 37% членів КП(б)У, тобто приблизно 170 тис. осіб. За спогадами М. Хрущова, українська компартія була «вичищена до блиску». 5. Чистка військових кадрів. Чистка не оминула й командних кадрів Червоної армії. Найбільших утрат зазнали Київський і Харківський військові округи. Серед репресованих були відомі радянські полководці Й. Якір, Є. Ковтюх, І. Федько, Д. Шмідт, Б. Думенко. Загалом по Київському та Харківському військових округах були репресовані понад 40 командирів та 15 комбригів. Найбільших і найтяжчих утрат зазнав командний склад нових родів військ — механізованих і повітрянодесантних. Німецький генерал Ф. Гальдер записав у своєму щоденникові у травні 1941 року: «Російський офіцерський корпус виключно поганий. Він створює гірше враження, ніж 1933 року. Росії потрібно буде 20 років, щоб вона повернула минулі висоти». Довідка. ДПУ (Державне політичне управління) — репресивний орган радянської держави, завданням якого було придушення опозиції, народного невдоволення, боротьба з «класовими ворогами» тощо. Створене 1922 року. У 1934 році у зв'язку з утворенням Народного комісаріату внутрішніх справ ДПУ було включене до його складу. Станіслав Косіор (1889-1939) Державний та партійний діяч. Автор понад 300 праць з історії України початку XX ст., методології історичної науки. У 1918 р.— у складі українського радянського уряду. Один з керівників боротьби проти німецько-австрійської, польської окупації, денікінщини, Директорії. Був генеральним (1928-1934), потім першим (1934— 1938) секретарем ЦК Компартії України. Брав участь у репресіях. У 1938 р. звільнений з посад, звинувачений у тероризмі й розстріляний.