§28. Берестейська церковна унія

З 20-х pp. XVI ст. у Речі Посполитій стали відчуватися впливи Реформації. На території цієї держави співіснували лютерани, кальвіністи, гусити та представники інших відгалужень протестантизму (їх підтримувала частина міщан, шляхти й магнатів), католики (польські селяни), православні (українські селяни). Проте вже наприкінці XVI ст. тут почався період Контрреформації — широкого наступу католицької церкви на своїх противників. Крім того, у цей час на теренах Речі Посполитої, як і по всій Європі, тривала жорстока боротьба між феодальним ладом, що відживав своє, і новим, на той час прогресивним, буржуазним. Католицька церква — великий феодал — була надійним захисником свого класу (наприклад, у Польщі вона активно сприяла захопленню українських земель польською шляхтою). Ударною силою католицької експансії став орден єзуїтів, засновником якого був Ігнатій Лойола. Залізна дисципліна, використання будь-яких засобів для досягнення своєї мети робили орден могутнім знаряддям у руках церкви. Серед церковної ієрархії давно існував задум ліквідувати наслідки церковного розколу між Римським престолом та Константинопольським патріархатом, який відбувся 1054 року. Багато представників церкви розглядали утворення держави Речі Посполитої як сприятливий момент для налагодження міжконфесійних відносин. Щоб зберегти й укріпити єдність Речі Посполитої, польський король Сигізмунд III Ваза підтримав ідею деяких ієрархів католицької та православної церкви про унію (об'єднання). Довідка. Реформація — широкий соціально-політичний рух проти католицької церкви, який охопив більшість західноєвропейських країн. Початком Реформації став виступ населення Німеччини в 1517 році під проводом Мартіна Лютера. Наслідком Реформації було виникнення протестантських церков. Православна церква в Україні напередодні Берестейського собору Кінець XVI ст. був непростим для всього православного світу. Православну церкву в Україні й Білорусі підточувала занепала дисципліна; церковні братства постійно конфліктували з єпископатом; створений 1589 року Московський патріархат намагався підкорити собі православних в Україні й Білорусі тощо. Тому ідея укладення унії знайшла своїх прихильників як серед католицької польської верхівки, так і серед православних українських можновладців. Ініціаторами укладення унії стали православні єпископи Гедеон Балабан та Іпатій Потій. Цю ідею підтримали єпископ холмський Діонісій Збируйський, єпископ пінський Леонтій Гальчинський та єпископ луцький Кирило Терлецький. Ідею унії, особливо на етапі її підготовки, підтримували й найвпливовіші українські магнати. Для обговорення й розв'язання цього питання протягом 1590-1595 pp. єпископи провели 5 синодів і, узгодивши основні питання, у червні 1595 року доручили єпископам І. Потію та К. Терлецькому вести переговори в справі об'єднання церков у Римі, куди ті й виїхали у вересні того ж року. Після переговорів представників української православної церкви (прибічників унії) з папою римським Климентом VIII 1595 року в Римі був виданий документ, у якому проголошувалося об'єднання католицької та православної церков, а також підтверджувалося збереження традиційної православної літургії, обрядів і звичаїв українсько-білоруської церкви. Гедеон Балабан (світське ім'я Григорій) (1530-1607) Український церковний діяч. Став львівським єпископом 1569 року і був ним до самої смерті. Починаючи з 1590 року брав участь у всіх переговорах з Ватиканом, які стосувалися об'єднання православної та католицької церков. За його ініціативою 1590 року в Белзі була проведена нарада єпископів холмського й белзького Діонісія Збируйського, луцького Кирила Терлецького та пінського й турівського Леонтія Пельчинського, де вперше порушили питання про об'єднання православної та католицької церков; протягом тривалого часу вів із цього приводу суперечки зі Львівським Ставропігійним братством. Однак 1596 року на Берестейському соборі Гедеон Балабан підтримав князя К. Острозького й виступив проти унії. Упродовж усього життя священик піклувався про шкільництво, заснував школу в Стрятині. У цьому ж місті відкрив друкарню, де видавав церковні книги: 1604 року побачив світ «Служебник», а 1606 — «Требник». Помер в с. Уневі на Львівщині. (За «Довідником з історії України») Берестейський собор Офіційне визнання унії папою римським викликало бурхливий протест православної громади. Особливе невдоволення висловлював князь К. Острозький. Щоб урегулювати цей конфлікт, у жовтні 1596 року київський митрополит Михайло Рогоза та польський король Сигізмунд III Ваза скликали церковний собор у м. Бересті, під час якого між його учасниками відбувся розкол. Противники унії (К. Острозький, представник Константинопольського патріарха Никифор, львівський єпископ Г. Балабан та перемишльський єпископ М. Копистинський) організували з частиною духовенства та мирян окремий православний собор і засудили діяльність М. Рогози та прибічників унії. Митрополит М. Рогоза та вірні йому єпископи провели згідно з канонічним правом собор, у якому взяли участь, крім митрополита, 5 єпископів, частина духовенства та шляхти, а також представники католицької церкви. На цьому соборі був затверджений Берестейський акт. За Берестейською унією українська церква зберігала: • східні обряди; • церковнослов'янську літургійну мову; • право на заміщення митрополичої та єпископських кафедр; • старий (юліанський) календар; • право на одруження нижчого духовенства тощо; а також визнавала: • зверхність папи римського над усією християнською церквою; • учення католицької церкви. Православне духовенство, яке підтримало рішення Берестейського собору, одержало низку привілеїв: • зрівняння в правах з католицьким духовенством; • звільнення від сплати податків і виконання різноманітних повинностей; • єпископам були обіцяні місця в сенаті Речі Посполитої (цієї обіцянки уряд не дотримав). Шляхта й міщани, що прийняли унію, також зрівнювалися в правах з католиками латинського обряду й одержали право займати посади в державних та міських урядах. Одразу ж після Берестейського собору з восьми єпархій Київської митрополії унію прийняли шість: Київська, Володимиро-Берестейська, Турово-Пінська, Луцька, Холмська та Полоцька; Перемишльська та Львівська єпархії прийняли її згодом, відповідно 1692 року та 1700 року. Так постала нова греко-католицька (уніатська) церква, яка підпорядковувалася Римові. У цієї церкви одразу з'явилося чимало прихильників та опонентів. У християнському світі України стався розкол: значна частина православних не прийняла унії, як і багато католиків не визнали греко-католицької церкви. Відомий український історик Н. Полонська-Василенко з цього приводу писала: «З самого початку виявилося, що польський уряд не бажає визнати за уніатськими єпископами прав римо-католицьких єпископів: вони не дістали місць у сенаті, незважаючи на листи в цій справі папи Климента VIII... Польські єпископи також не хотіли визнавати її [церкву. — Авт.], рахуючись не з релігійними поглядами, а з національністю уніатів. Православні ненавиділи уніатів за їх зраду..., а римо-католицька церква не вважала їх за повноцінних братів, бо вирішальною для неї була національна різниця між уніатськими українцями та католицькими поляками». Між противниками і прихильниками унії спалахнула гостра боротьба. Братства й українське козацтво, що зароджувалося, непохитно стали на захист православної віри. Іпатій Потій (світське ім'я Адам) (1541-1613) Український письменник-полеміст, греко-католицький митрополит, один із засновників греко-католицької церкви. Народився в с. Рожанка на Підляшші в родині українського шляхтича. Вищу освіту здобув у Краківському університеті, по закінченні якого перебував на службі при дворі князя Радзивілла Чорного. Згодом отримав посаду секретаря в польського короля Сигізмунда III Августа, де й перебував до 1572 року. У 1572-1588 pp. був земським суддею в Бересті, згодом став берестейським каштеляном і сенатором. Товаришував з князем К. Острозьким, належав до його гуртка літераторів і публіцистів. Після смерті своєї дружини постригся в ченці та отримав ім'я Іпатій. 1593 року став володимиро-берестейським єпископом, а згодом — одним з організаторів Берестейської унії. 1595 року разом з луцьким єпископом К. Терлецьким їздив до Рима як уповноважений ініціаторів Берестейського собору. Після повернення був одним з учасників собору єпископів у Бересті, на якому й затверджено унію. По смерті Михайла Рогози 1599 року став греко-католицьким митрополитом київським і галицьким, яким був до своєї смерті. І. Потій намагався активно утверджувати правове становище уніатської церкви в Речі Посполитій, працював над залученням духовенства й шляхти до греко-католицької церкви. Написав полемічні твори, спрямовані на захист унії («Унія, або виклад... артикулів до об'єднання» (1596), «Календар римський новий» (1596), «Антиризис» (1599), «Оборона собору Флорентійського» (1603)). (За «Довідником з історії України») Довідка. Каштелян — службова особа в Польщі та Речі Посполитій, яку призначав король або князь для управління «гроду» (замку) та навколишньої місцевості. Каштелян призначався в кожне воєводство заступником воєводи; йому належала військова та поліцейська влада, яка в XIII ст. перейшла до королівських старост; крім того, він мав право брати участь у королівській раді (сенаті). У випадку скликання «посполитого рушення» (народного ополчення) каштелян командував шляхтою свого повіту.