Форма держави

_ї

форма державного правління	форма державного устрою	форма державного режиму
структурна організація влади	територіальна організація влади	політична організація влади

Всі елементи форми держави пов'язані між собою: будь-яка зміна державного режиму призводить до зміни форми держави і, навпаки, зміна форми державного устрою та прав­ління держави спричиняє зміни державного (політичного) режиму.

ФОРМА ДЕРЖАВИ

§ 2. Форма державного правління

Залежно від того, ким здійснюється державна влада (од­нією особою чи колегіальним виборним органом), визначаєть­ся форма державного правління. Відповідно — держави по­діляються на монархії і республіки.

Монархія (гр. глопагсМа — єдиновладдя) — це форма державного правління, за якої державна влада повністю або частково зосереджена в руках однієї особи — монарха, пе­редається у спадок по кровній лінії.

Монарх — одноособовий глава держави, що здійснює вла­ду за власним правом, а не у порядку делегування повнова­жень від народу. У різних країнах монарх має неоднакові назви: король (Іспанія, Великобританія), султан (Малайзія), емір (ОАЕ), великий герцог (Люксембург), князь (Ліхтен­штейн).

Для монархії характерні такі ознаки:

• монарх персоніфікує владу, виступає при здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики як глава держави;

• монарх здійснює одноособове правління, тобто може прийняти до свого розгляду будь-яке питання;

• монарх, як правило, є головнокомандуючим збройних сил;

• влада монарха оголошується священною і має у більшості випадків релігійний характер;

• владні повноваження монарха поширюються на всі сфери суспільного життя;

• наявність персональної власності, що забезпечує сім'ю монарха та передається у спадок;

• влада монарха є спадковою, безстроковою, формально незалежною, але обмеженою територією держави;

• монарх не несе юридичної відповідальності перед підда­ними за прийняті рішення.

Монархія, як форма державного правління, пройшла ряд етапів розвитку: рабовласницька, станово-представницька, абсолютна, конституційна (обмежена).

Залежно від наявності вищих державних органів влади та розподілу повноважень між ними монархії поділяються на абсолютні і обмежені.

Абсолютна монархія — це форма державного правління, при якій влада монарха є необмеженою, монарх очолює всі

128 ... _ ГЛАВА 5

гілки державної влади, має виключні повноваження щодо її здійснення. Наприклад, абсолютними монархіями є Бруней, Катар, Оман, Саудівська Аравія, Ватикан. (Дві останні є тео­кратичними: в руках духівництва одночасно зосереджена духовна і світська влада).

Обмежена монархія — це форма державного правління, при якій влада монарха є обмеженою парламентом або кон­ституцією. Сформувалась в результаті еволюції абсолютної монархії, коли влада монарха була обмежена і визначалась конституцією, де, крім того, закріплювався порядок пре-столонаслідування. Наприклад, обмеженими монархіями є: Бельгія, Великобританія, Іспанія.

Абсолютні монархії поділяють на деспотичні і теокра­тичні. Для деспотичної монархії характерною є нічим і ніким необмежена свавільна влада монарха, який у своїх діях спи­рається на верхівку військової аристократії. Основні ознаки теократичної монархії — поєднання монархом найвищої духовної і світської влади, обожнювання монарха, джере­лом влади якого є воля Бога, а основним джерелом права в державі — релігійні норми.

Обмежені монархії поділяються на дуалістичні (представ­ницькі) і парламентарні, конституційні. Основними рисами дуалістичної монархії є наступні: подвійність (дуалізм) ви­щих органів державної влади: глава держави — монарх, здійснює найвищу виконавчу владу, а парламент — законо­давчу; монарх має право розпуску парламенту, його рішен­ня мають силу закону, монарх займає центральне місце у механізмі держави, формує уряд, який відповідає перед пар­ламентом і монархом. Така монархія характерна для дер­жав, де зустрічаються елементи феодальних відносин. При­кладом дуалістичної монархії може бути Марокко, Йорда­нія, Кувейт.

Парламентарна монархія характеризується особливим порядком управління: існуванням представницького органу державної влади — парламенту, з дорадчими повноважен­нями; уряд формується парламентом і йому підзвітний; мо­нарх здійснює владу через міністрів, він позбавлений зако­нодавчих повноважень; не несе юридичної і політичної відпо­відальності за свої дії як глава держави та глава виконавчої влади. Відповідальність несе уряд (міністри), посередницт-

129

ФОРМА ДЕРЖАВИ

вом яких діє монарх. Це підтверджує існування інституту контрасигнатури: акти монарха мають силу лише після за­твердження їх главою або іншими членами уряду. Прикла­дом парламентарної монархії є Нідерланди.

За умов конституційної монархії влада монарха обме­жена конституцією, у якій закріплено принцип розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу, судову та пра­вовий статус органів державної влади, у тому числі і мо­нарха. Фактично монарх поступається частиною повнова­жень парламентові, який обрано народом; уряд формується з представників партій, що отримали більшість на виборах; лідер партії, яка отримала більшість на виборах, стає гла­вою уряду (такими, наприклад, є Бельгія, Великобританія, Норвегія).

Республіка (лат. гезриЬІіса, від гез риЬІіса — суспільна справа) — це форма державного правління, за якої держав­на влада здійснюється представницькими органами (парла­ментом, президентом), що обираються населенням на пев­ний термін.

Парламент (фр. рагіег — розмовляти) — загальнодержав­ний представницький орган державної влади, основним зав­данням якого є вираз волі народу шляхом видання норма­тивно-правових актів, що регулюють найважливіші суспільні відносини, та здійснення контролю за виконавчою владою.

Президент — глава держави, який втілює національну єдність, наступність державної влади, є гарантом національ­ної незалежності та територіальної цілісності держави.

Для республіки характерні наступні ознаки:

• народ — єдине джерело влади, яка здійснюється ним безпосередньо або за дорученням представницькими органа­ми державної влади — вищими виборними органами влади: парламентом і президентом, котрі обираються населенням на певний термін;

• здійснення влади на підставі принципу її розподілу на законодавчу, виконавчу, судову;

• наявність складної структури вищих державних органів влади та чітке законодавче визначення їх повноважень;

• одноособове або колегіальне прийняття рішень;

• наявність у всіх вищих державних органів державно-владних повноважень;

⁵- Теорія держави і права

130