Глава 2

МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ

45

«Про закони та законодавчу діяльність», а також тісно по­в'язаного з останнім закону «Про нормативно-правові акти України». Саме у цих законах мають бути регламентовані положення щодо процесуального упорядкування правотвор­чої діяльності суб'єктів законодавчої ініціативи, закладено основи скоординованої роботи законодавчої та виконавчої гілок влади у правотворчій сфері.

Важливим принципом правотворчої діяльності є відкритість органів державної влади стосовно правотворчо-го процесу, що є значущим фактором демократичного роз­витку суспільства, зростання політичної культури громадян, поліпшення якості правотворчої роботи. Відкритість в умо­вах побудови правової держави передбачає активну про­світницьку діяльність серед населення не тільки щодо чин­них правових норм, а й стосовно тих, які розробляються. Йдеться також про можливості широкого залучення квалі­фікованих спеціалістів до аналізу проектів правових актів.

Правотворчість є стартовим етапом життя будь-якого пра­вового акта. Саме з правотворчого процесу починається очі­кування позитивів, які він повинен надати. Зрозумілим є і значний громадський інтерес до правотворчості, що дозволяє створювати правові акти як вираз політичного курсу будь-якої партії, держави і суспільства.

Слід усвідомити, що правотворчість — це наука, яка фор­мується безпосередньо виходячи з практики і вимог життя, спираючись на величезний обсяг знань, що накопичений людством.

Опанування методологічних засад права і державотворен­ня, додержання його основних принципів дасть можливість подолати труднощі та суперечності, які, на жаль, ще є у державно-правовій дійсності, уникнути правових помилок, суперечностей і колізій, втілити кращий зарубіжний досвід права та державотворення.

§ 2. Принципи наукового пізнання

Методологія теорії держави і права, будучи системною сукупністю особливих пізнавальних методів, засобів, прийомів вивчення держави і права, закономірностей їх виникнення та розвитку, базується на певних, притаман-

них їй принципах дослідження державно-правової дійсності. Принцип (лат. ргіпсіріит, фр. ргіпсіре — основа, начало) — основне вихідне положення теорії, вчення, науки, світогля­ду; центральне поняття, визначальна ідея, що поширюється на всі явища знань у галузі, де цей принцип абстрагований. Виражаючи найсуттєвіші її положення, принцип відрізняєть­ся значущістю, імперативністю та універсальністю. Для нього характерна властивість абстрактного відображення законо­мірностей соціального буття, що зумовлює його важливу роль у структурі широкого кола явищ. Теорії держави і права властива не так наявність будь-якого окремого принципу чи способу дослідження держави і права, як їх система. Чимало з них широко використовуються також у інших науках. Особливо це стосується принципів дослідження дер­жавно-правових та інших проблем, а також філософських підходів до них.

Нагальною науково-методологічною і суто практичною проблемою є системність та неодмінна потреба правильного і повного відображення певних правових принципів у зако­нодавчих актах. На це звернув увагу Голова Верховної Ради України В. Литвин у доповіді на Міжнародній науковій кон­ференції 13—14 грудня 2002 р., що відбувалася у Харкові та була присвячена методологічним проблемам правової на­уки. Він зазначив: «Загальновідомо, що закони повинні адек­ватно відображати головні принципи, які є основою предме­та правового регулювання. Однак, проаналізувавши весь масив нашого законодавства, важко, а то й неможливо зба­гнути логіку, за якою ті чи інші принципи декларуються базовими в рамках того чи іншого закону. Привертає увагу відсутність у національному законодавстві єдиних підходів до визначення системи принципів, що лежать в основі тих чи інших законів»¹.

У науковій юридичній літературі існують різні підходи до визначення принципів, які стосуються теорії держави і права. Скажімо, принципи побудови її системи, закладені у ній ідеологічні принципи розглядаються з точки зору поло­жень Конституції України про те, що «суспільне життя в

¹ Литвин В. М. Методологічні проблеми державно-правового розвит­ку України / Методологічні проблеми правової науки. — Харків: Право, 2002. _ С. 31—32.

46 ГЛАВА 2

Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може ви­знаватися державою як обов'язкова». Отже, держава і пра­во можуть вивчатися з різних філософських позицій. Але на першому місці у теорії держави і права як науки перебу­вають принципи наукового пізнання. Розглядаючи останні у своїх працях, теоретики науки про державу і право по-різному визначають їх кількість, та й назви цих принципів не завжди однакові. Це пояснюється тим, що майже кож­ний дослідник має власні прийоми використання методоло­гічного інструментарію, власні погляди на ті чи інші про­блеми і засоби їх вирішення. Поряд з цим у теорії держави і права існує ряд основних загальновизнаних положень і принципів. Серед них слід назвати принцип науковості. Своєю якістю, об'єктивністю та неупередженістю він проти­стоїть так званому принципу партійності, який до недавнь­ого часу в умовах тоталітаризму проголошувався основним принципом марксистсько-ленінської теорії держави і права. Принцип науковості передбачає примат об'єктивного нау­кового знання над певними тимчасовими кон'юнктурними інтересами тих або інших класів, соціальних груп чи окре­мих дослідників, адже наукова істина при аналізі, поясненні та прогнозуванні державно-правових явищ і процесів по­винна стояти вище над усе.

Немає сумніву, що держава і право як дійсно соціальні інститути за своїм походженням, розвитком, загальною сут­ністю, безперечно, не можуть існувати поза класами, їх різни­ми інтересами, які є причиною суперечностей і, навіть, зіткнень, що відбуваються у класовому суспільстві. Але зво­дити все тільки до цих інтересів і суперечностей, незважаю­чи на необхідність поєднання класового та загальнолюдсь­кого у сутності держави і права, принципово неправильно.

Сьогодні головне завдання теорії держави і права поля­гає в одержанні об'єктивних, достовірних, всебічних науко­вих знань, що дозволить їй стати дієвим засобом формуван­ня юридичної свідомості українського суспільства, яка так необхідна в умовах здійснення політичних, економічних і правових реформ.

З принципом науковості тісно пов'язані також інші прин­ципи наукового пізнання теорією держави і права. Це —

47

МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ

принцип всебічності дослідження держави і права, основ­ний зміст якого полягає у тому, щоб аналізувати державно-правові явища не самі по собі, а у їх взаємозв'язках і взає­модії з іншими, близькими до них суспільними явищами. Причому мають бути забезпечені повнота і всебічність до­слідження, а це вимагає розгляду держави і права з точки зору не якогось окремо взятого аспекту, а з урахуванням усіх аспектів, що формують загальне бачення досліджува­них явищ. Мова йде про багатоаспектність у дослідженнях держави і права, адже коли наука зосереджує увагу лише на певних ознаках або властивостях явища та ігнорує інші як нібито несуттєві і побічні, то вона неодмінно потрапляє у глухий кут. Таких ситуацій можна уникнути при плюраліс­тичному підході, завдяки якому враховуються не тільки су­перечливі погляди на одне і те саме державне чи правове явище, а й неоднакові уявлення щодо їх походження, сут­ності, соціальної спрямованості, структури, шляхів розвит­ку. Завдяки всебічності і плюралістичності у підходах до пізнання загальних закономірностей існування держави і права теорія створює найбільш оптимальну систему знань, у якій віддзеркалюються об'єктивні дані про реальну дійсність. Так, наукові уявлення про те, що держава виник­ла переважно внаслідок економічних змін у суспільстві, лише частково пояснюють причини її створення. Для повного і глибокого розуміння загальних закономірностей її появи необхідно враховувати положення органічної, природно-пра­вової, психологічної концепції, у тому числі теорії насиль­ства. Однобічний підхід до вивчення держави і права при­зводить до неповних висновків, які не можуть пояснити дійсну сутність цих явищ і визначити їх практичне значен­ня у житті суспільства повною мірою.

При дослідженні держави і права слід виділити також принцип історизму. Він вимагає розгляду державних і пра­вових явищ у розвитку та історичному взаємозв'язку, а не тільки з точки зору їх сучасного стану. Дуже важливими є питання щодо причин та умов виникнення держави і права, основних факторів їх становлення та розвитку, а також аналіз останніх з урахуванням сучасного стану і майбутньої еволюції.

Чільне місце у вивченні держави і права належить також принципу комплексності. Вимоги його полягають у тому,