Висновок

Клей КБ-4 скоректованого складу можна наносити шприцом дозатора. Внутрішній діаметр голки шприца повинний бути - 0,5 мм.

Режим роботи дозатора: Р = 0,5 ÷ 1,5 кг/см².

Приклеювання компонентів на склотекстоліті на друкованій платі розміром 100 х 100 х 1,5 мм на установці УП-2 (Темп-555) необхідно проводити при температурі нагрівання 1 зони - 120°С, 2 зони - 140 °С. Час повного приклеювання компонентів на всіх ділянках плати складає 40 с.

Завдання на самостійну роботу

1. Вивчити основні конструктивно-технологічні особливості приклеювання для сучасних електронних компонентів, друкованих плат і вузлів електронних засобів.

2. Розглянути основні структурні технологічні схеми виробництва вузлів всіх можливих конструкцій при поверхневому монтажу з використанням склеювання.

3. Підготувати відповідь на контрольне запитання.

4. Оформити звіт.

Порядок виконання роботи

1. Проаналізувати конструкцію заданого вузла PEA (ОТ).

2. Виконати ескіз складального креслення вузла з використанням КМП і КМО, фіксації електронних компонентів приклеюванням.

3. Розробити схему збирального складу вузла.

4. Синтезувати схему технологічну структурну складання і монтажу вузла відповідно до розробленої конструкції.

Зміст звіту

1. Ескіз складального креслення.

2.Схема збирального складу.

3. Схема технологічна структурна складання і монтажу вузла з використанням приклеювання.

4. Відповідь на контрольне запитання.

5. Висновки по роботі.

Контрольні запитання

1. Обґрунтуйте використання клеїв у технології виробництва РЕА?

2. Охарактеризуйте основні вимоги до клеїв?

3. Яка номенклатура матеріалів, що використовують при приготуванні клеїв?

4. Назвіть технологічні процеси приготування і підготовки клеїв.

5. Перелічіть технологічні процеси використання клеїв.

6. Які вимоги ставляться до техніки безпеки при роботі з клеями, при їхньому приготуванні.

7. Дайте характеристику маршруту виготовлення РЕА (вузлів на друкованих платах, мікрозборок) з використанням клеїв, приклеювання.

8. Наведіть методи випробування, визначення параметрів клеїв.

Література

1. Волков С.С., Орлов Ю.Н., Астахова Р.Н. Сварка и склеивание пластмасс. М.: Машиностроение, 1972. — 128 с.

2. Технология и автоматизация производства РЭА: Учеб. для вузов

/ И.П. Бушминский, О.Ш. Даутов, А.П. Достанко и др.; Под ред. А.П. Достанко, Ш.М. Чабдарова. — М.: Радио и связь, 1989. — 624 с.

3. Мэнгин Ч. – Г., Макклелланд С. Технология поверхностного монтажа: Пер. с англ. — М.: Мир, 1990. — 276 с.

Лабораторна робота №5 складання і монтаж електронних апаратів

Мета лабораторної роботи – вивчення технологічного процесу складання і монтажу вузлів і блоків електронної апаратури (ЕА).

Загальні відомості

Процес виробництва – сукупність всіх дій людей і засобів виробництва, які необхідні на даному підприємстві для виготовлення або ремонту виробів ЕА, що ним випускаються.

Технологічний процес (ТП) є частиною виробничого процесу і містить цілеспрямовані дії щодо змінення і (або) визначення стану об’єкта виробництва. ТП складається з технологічних операцій (ТО), технологічних переходів (ТПр) і технологічних прийомів (Тп).

Технологічна операція – закінчена частина ТП, яка безперервно виконується на одному робочому місці над одним або кількома виробами одним або кількома робітниками. ТО є основною одиницею виробничого планування і обліку.

Технологічний перехід – закінчена частина ТО, яка характеризується постійністю режиму, інструменту і поверхней, які утворюються при обробці чи з’єднуються при складанні.

Технологічний прийом – закінчена сукупність дій людини, які використовують при виконанні переходу або його частки і об’єднаних одним цільовим призначенням.

У виробництві елементів, складальних одиниць і пристроїв ЕА які основані на різноманітних фізичних і хімічних методах обробки.

До ТП, ТО, ТПр і Тп ставлять ряд вимог, деякі з яких є суперечними:

• визначеність (детермінованість);

• низькі витрати на обробку одиниці продукції;

• простота;

• високе відтворення параметрів від виробу до виробу;

• стабільність;

• екологічна чистота;

• безпечність;

• можливість використання засобів технологічного оснащення (ЗТО), які є на підприємстві;

• можливість механізації і автоматизації;

• простота ЗТО;

• висока ймовірність виходу принадних виробів;

• мале енергоспоживання;

• можливість контролю;

• ритмічність;

• забезпечення мінімальної питомої ваги допоміжних ТО.

Типи виробництва

Тип виробництва – це класифікаційна категорія залежно від номенклатури, регулярності, стабільності і об’єму випуску ЕА. Розрізняють три типи виробництва:

- одиничне;

- серійне;

- масове.

У свою чергу серійне виробництво поділяють:

- на дрібносерійне;

- середньосерійне;

- великосерійне.

Порівняльні характеристики типів виробництва наведені у табл. 5.1.

Таблиця 5.1

Порівняння типів виробництва

№ п/п	Параметри порівняння типів виробництва	Тип виробництва
		Одиничне		Серійне			Масове
				дрібно-	середньо-	велико
1	Коефіцієнт закріплення операцій	Не нормується		40-20	20-10	10-1	1
2	Номенклатура	Дуже широка	Обмежена				Вузька
3	Характер продукції	Спеціальна	Сталого типу				Стандартна
4	Об’єм випуску	Малий	Середній				Дуже великий
5	Повторність випуску	Нема	Періодичними партіями				Безперервне виробництво
6	Спеціалізація робочих	Відсутня	По декільком ТО				За однією ТО
7	Засоби техноло-гічного оснащення	Універсальні	Універсальні і спеціалізовані				Спеціалізовані
8	Кваліфікація робочих	Висока	Середня				Низька
9	Витрати на виробництво	Дуже високі	Середні				Низькі

До 80 % ЕА випускається в умовах дрібносерійного виробництва. На одному підприємстві (у цеху) можуть випускатися деталі, складальні одиниці і вироби ЕА всіх типів виробництва.

Тип виробництва визначають з аналізу конструкції ЕЗ і дійсного річного фонду робочого часу. Для визначення типу виробництва вибирають оптимальні технологічні процеси, обладнання і оснастку. Тип виробництва визначають за допомогою коефіцієнта закріплення операцій (коефіцієнта серійності):

К_зо = К_то / Н_рм ,

де К_то – кількість технологічних операцій згідно з технологічним процесом;

Н_рм – кількість робочих місць, що необхідні для виконання технологічного процесу.

де П_р – річний об’єм випуску ЕА, одиниць;

– трудомісткість виробництва одиниці ЕА;

– штучна норма часу і-тої технологічної операції, хв;

к – коефіцієнт виконання норм в процесі виробництва;

– дійсний річний фонд часу, год.

К_зо = 1 відповідає масовому типу виробництва, К_зо > 1 – серійному виробництву, К_зо >> 1 – для невеликих програм і одиничного типу виробництва.

Спеціалізація виробництва

Під спеціалізацією виробництва розуміють спосіб організації виробництва на основі його комплектування конструктивно-технологічно подібною за типорозмірами і номенклатурою продукцією, що випускається.

Спеціалізація основного і допоміжного виробництва може бути:

• предметною;

• подетальною;

• технологічною.

Найбільш ефективна подетальна спеціалізація.

Спеціалізація має такі ознаки:

– характер продукції, що випускається (деталь, вузол, складальна одиниця);

• особливості виробництва продукції (повне чи часткове виготовлення, виконання окремих технологічних процесів і операцій).

Організація спеціалізованого виробництва повинна забезпечити достатньо повне завантаження його потужності, можливість випуску ЕА високої якості з прийнятними витратами на випуск.

Рівень спеціалізації конкретного виробництва (Р_с) характеризують балами:

• початковий (індивідуальний) рівень – 1 бал;

• низький (дрібносерійний) рівень – 1,5 бала;

• середній (середньосерійний) рівень – 3 бала;

• високий (великосерійний) рівень – 6 балів;

• найвищий (масовий) рівень – 8 балів.

Рівень спеціалізації підприємства (цеха) в цілому визначають за формулою

де А_і – відсоток робочих місць із відповідним типом виробництва.

Спеціалізація визначає технічний рівень ЗТО, технологічних процесів і організації виробництва.