3.1.2. Головні економічні проблеми провідних країн

Напрямки стратегії економічного розвитку країн—світових лідерів випливають з основної проблематики економічного життя як у національних економіках цих країн, так і у відносинах між ними, а також у взаєминах між більш розвиненими країнами та країнами, що стоять на нижчих щаблях світової економічної ієрархії. Сьогодні найбільш згадуваними серед цих проблем є:

1. Структурно-технологічна проблема. В цілому вона виник­ла як закономірний наслідок переходу найбільш розвинених країн до постіндустріальної фази економічного розвитку. В результаті постійно зростаючого зміщення акцентів у сфері досягнення міжнародної конкурентоспроможності на високі технології ви­никла ситуація, яка нагадує своєрідні науково-технічні перего­ни. Кожний економічний центр намагається сформувати та по­силити свою перевагу у порівнянні з іншими провідними краї­нами. Також є суттєвим, що технологічна перевага попереджує появу нових країн-конкурентів на світовому ринку. Тому роз­робка нових технологій є ключовим пріоритетом для світових лідерів. Приміром, США тільки в інформаційну сферу вклада­ють понад третину від загального обсягу інвестицій, що дорів­нює близько 7,2% ВВП. В інших розвинених країнах ситуація приблизно така ж сама. Це характеризує перехід до постіндуст-ріального етапу економічного розвитку з притаманним йому пе-

Розділ З

реважанням інформаційного сектору та сфери послуг. Проте така високотехнологічна модель здобуття конкурентної переваги має також і негативні наслідки:

• додатковий прибуток інвестується здебільшого у ту ж саму галузь, у якій він був отриманий. Це призводить до структурних розбалансувань, випереджаючого зростання одних галузей за ра­ хунок інших;

• сталий надприбуток може призвести до спроб держави вилучити такі кошти на користь суспільства за допомогою по­ датків. Проте таке вилучення навряд чи виправдане, оскільки для збереження конкурентних переваг кошти повинні вклада­ тися у подальший розвиток технологій. В той же час порівня­ но м'яке оподаткування великих корпорацій соціально неприй­ нятне;

• спеціалізація на виробництві вузького кола товарів, у ви­ робництві яких досягнута відчутна технологічна перевага, робить економіку більш вразливою у випадку зміни структури попиту на товари або зменшення попиту на продукцію ключових галу­ зей.

Тому з початку 1980-х pp. провідні країни здійснюють струк­турну трансформацію економіки, метою якої є більш ефективне пристосування промисловості, транспорту і інших галузей на­родного господарства до нових реалій.

2. Ресурсно-енергетична проблема. На сьогодні природні ре­сурси, які використовуються, розміщені вкрай нерівномірно на поверхні земної кулі. Ця нерівномірність виникла внаслідок, при­наймні, двох причин:

— неоднорідності геологічної будови земної поверхні. Це зу­ мовлює природні відмінності в обсягах наявних корисних копа­ лин на території різних країн;

— різні країни почали розробку наявних ресурсів неодно­ часно і з різною інтенсивністю. Відповідно, «старі промислові країни» значною мірою вичерпали корисні копалини на своїй території. В той же час країни, що розвиваються, ще у великій кількості випадків не мали нагоди не тільки видобувати копали­ ни у великих обсягах, але і вести геологічну розвідку. Це формує комплекс техногенних причин диференціації міжнародного роз­ поділу ресурсів.

Отже, більша частина корисних копалин, у тому числі енер­гетичних, зосереджена у країнах, що розвиваються. Проте це ще не все. Енергетична проблема додатково загострюється тим, що споживання енергетичних ресурсів у розвинених країнах значно

Особливості національних стратегій країн-лідерів

перевищує аналогічні показники для країн менш розвинених. Так, розвинені країни на початку XXI ст. споживають близько 54% від загальносвітового обсягу виробництва енергії. При цьо­му загальна чисельність населення у цих країнах дорівнює при­близно 800 млн осіб, (тобто, приблизно восьма частка від за­гальної чисельності мешканців Землі).

Наявність енергетичної проблеми добре усвідомлюється не тільки «золотим мільярдом», а й бідними країнами—власниками енергетичних ресурсів. Особливо ясно це стало в 70-х pp. мину­лого століття, коли почалося швидке зростання цін на нафту. Це зростання було пов'язане з тим, що окремі нафтовидобувні краї­ни, що об'єдналися в Організацію країн-виробників нафти (ОПЕК), провели часткову або повну націоналізацію своєї на­фтової промисловості й уклали між собою картельну угоду з ме­тою компенсувати втрати, викликані нестійкістю світової валют­но-фінансової системи і девальвації долара. Зростання цін набу­ло характеру енергетичної кризи в жовтні 1973 p., після початку 4-ї арабо-ізраїльської війни, коли країни ОПЕК, здебільшого арабські, наклали ембарго на постачання нафти в західні країни, що підтримували Ізраїль. Тоді вперше була усвідомлена ураз­ливість західних країн і важливість нафти як засобу міжнародної політики. Ситуацію в країнах Заходу, особливо в США, загост­рили радикальні економічні заходи, початі адміністрацією Ніксо-на, — перехід до прямого державного регулювання цін на енерго­носії, заморожування цін і зарплати. Тоді ж уперше були сфор­мульовані основні цілі енергетичної політики країн Заходу: зни­ження нафтової залежності економіки, заміна нафти іншими енер­гоносіями, розвиток енергозберігаючих технологій.

3. Екологічна проблема. Вона напряму пов'язана з першими двома проблемами і є їхнім логічним продовженням. Сама ця проблема має, принаймні, два аспекти:

• загроза життю та здоров'ю населення розвинених країн внаслідок збільшення екологічного навантаження на території цих країн;

• погіршення стану довкілля внаслідок економічної діяль­ ності менш розвинених країн.

Перший аспект на сьогодні має значно більшу гостроту для населення розвинених країн, оскільки по-перше, кількість шкідливих викидів у розрахунку на душу населення у розвине­них країнах в десятки разів більша, ніж у країнах, що розвива­ються, а по-друге, переважна кількість викидів спричиняє ло­кальний вплив. Крім того, досить високий середній рівень спо-

Розділ З

живання у провідних країнах світу спричиняє зміну у структурі потреб населення, зміщуючи акцент з задоволення найбільш нагальних потреб на потреби більш високого рівня, до яких, зок­рема, можна віднести і турботу про стан довкілля і долю май­бутніх поколінь.

Щодо погіршення стану довкілля внаслідок екологічних не­гараздів на території менш розвинених країн, то основна маса населення «золотого мільярда» тільки-но починає усвідомлюва­ти необхідність глобального вирішення цієї проблеми. Але ре­альна всесвітня діяльність щодо її вирішення навряд чи стане активною у найближчі роки, оскільки для населення менш роз­винених країн екологічна проблема є не найважливішою, а без узгоджених дій реальні результати навряд чи можливі.

4. Соціально-політична проблема.

Усі без винятку розвинені країни є країнами демократични­ми у сучасному розумінні цього терміну. Це загалом створює умови для більш повної реалізації приватної підприємницької ініціативи, розкриття внутрішніх якостей особистості, в тому числі і в економічному житті. Такий тип побудови суспільства склався історично і передбачає узгодження особистих та суспільних інте­ресів. Проте практична реалізація демократичних принципів на­тикається на досить широке коло питань. Тому більш правильно буде вказати на наявність цілого комплексу проблем соціально-політичного характеру:

• диференціація доходів у суспільстві є неминучою, але її ступінь повинен бути суспільно прийнятним;

• усі члени суспільства повинні мати доступ до найважлив­ іших благ (освіта, медичне обслуговування, базові фізіологічні потреби та потреби у безпеці);

• члени суспільства повинні мати можливість волевиявлен­ ня і реалізації своїх інтересів через посередництво держави, при­ чому важливим моментом є формальна рівноправність усіх членів суспільства;

• декларуючи примат особистого, суспільство тим не мен­ ше, домагається певного балансу між суспільними та індивіду­ альними інтересами (у сфері власності, виробничого споживан­ ня, демократичних прав і свобод тощо).

Реалізація цих стратегічних завдань потребує відповідних інститутів, діяльність яких дозволила б, по-перше, виявити упо­добання членів суспільства, а по-друге, знайти шляхи компро­місного рішення. Сучасні провідні держави найбільшою мірою спираються на інститути приватної власності, виборних органів

Особливості національних стратегій країн-лідерів

законодавчої та виконавчої влади, а також надають надзвичайно велике значення судовому порядку вирішення суперечок. Вва­жається, що сукупність цих інститутів (звісно, якщо вони функ­ціонують належним чином) є запорукою дотримання демокра­тичних цінностей. Але в реальності існує досить великий перелік суб'єктивних факторів, які деформують усталений порядок вир­ішення суспільних протиріч. Наявність суб'єктивних складових соціальної та економічної політики становить підґрунтя для ста­лої напруги у відносинах між різними соціальними верствами населення.

5. Міжнародна конкуренція становить лише одну із складо­вих тих глобалізаційних процесів, які захопили практично весь світ з кінця XX ст. Проте ця складова є, можливо, найбільш проблемним моментом у взаємовідносинах провідних країн між собою, а також з іншими країнами. Проявлена вона у трьох на­прямках:

• конкуренція на ресурсних ринках;

• конкуренція за ринки збуту;

• конкуренція політико-економічного характеру.

Для кожної країни актуальним питанням залишається роз­ширення, або як мінімум, утримання своїх позицій на світових ринках. Очевидно, що досягнення цієї мети однією країною оз­начає неповне досягнення її іншою. Причому в сучасних умовах спостерігається тенденція до екстерналізації — перенесення внутрішніх економічних проблем у зовнішнє економічне середо­вище. Скажімо, нестачу внутрішнього сукупного попиту можна перекрити за рахунок експорту, а окремі екологічно небезпечні технологічні стадії виробництва перенести на територію інших країн. У зв'язку з цим конкуренція загострюється у періоди, коли погіршується внутрішня економічна ситуація.

Оскільки кожна з провідних країн використовує дуже схожі методи для вирішення подібних проблем, то рівень конкуренції між ними є досить високим. Крім того, провідні країни стика­ються з конкуренцією з боку менш розвинених країн.