5.4. Міжнародний валютний фонд

В СИСТЕМІ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ

ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — спеціалізована уста­нова ООН — створений у 1945 р. після ратифікації Угоди, роз­робленої на Конференції Організації Об'єднаних Націй по ва­лютно-фінансових питаннях у Бреттон-Вудсі в 1944 р. (вступила в чинність 27 грудня 1945 p.). МВФ почав функціонувати в 1946 р. Місцеперебування - Вашингтон (США).

Одним із завдань МВФ по впорядкуванню валютних курсів відповідно до Бреттон-Вудських угод було врегулювання і підтрим­ка стабільності паритетів валют країн-членів, виражених у золоті або доларах. Країни не мали права змінювати паритети своїх ва­лют більш ніж на 10% без санкції МВФ, а також допускати при проведенні операцій відхилення від паритету понад +/— 1% (з грудня 1971 р. - понад +/— 2,25%). Відповідно до Уставу МВФ, держави-члени повинні були на базі фіксованих курсів валют здійснювати поточні міжнародні операції і проводити політику по повному усуненню валютних обмежень. На практиці ці поло-

Міжнародна координація економічної політики

ження не могли бути виконані багатьма країнами (валютні обме­ження скасовані лише в 60 країнах).

Міждержавне регулювання валютних відносин через МВФ не змогло запобігти наростанням протиріч Бреттон-Вудської ва­лютної системи на початку 70-х pp., шо привело до підриву її принципів і трансформації: в 1973 р. країни-члени МВФ скасу­вали фіксовані паритети валютних курсів і впровадили режим плаваючих валютних курсів, юридично закріплений серією вип­равлень до Уставу МВФ, прийнятих 1 квітня 1978 р. Відповідно до зміненого Уставу МВФ був замінений порядок валютного ре­гулювання Фонду: замість права регулювати валютні паритети встановлено право «спостереження» за функціонуванням світо­вої валютної системи і станом валютних курсів.

Сьогодні МВФ практично є інституціональною основою сучасної міжнародної валютної системи. У загальному плані Міжнародний валютний фонд призначений для регулювання ва­лютно-кредитних розрахункових відносин між державами-чле-нами, надання їм фінансової допомоги у випадку виникнення валютних утруднень шляхом короткострокового кредитування (з початку 80-х pp. МВФ став надавати середньо - і довгострокові кредити (на 7—10 років) на структурну перебудову економіки країнам-членам, що здійснюють радикальні економічні й пол­ітичні реформи) в іноземній валюті. Ця загальна мета Фонду передбачає реалізацію ряду конкретних завдань:

• заохочення міжнародного співробітництва в області ва­ лютної політики;

• сприяння збалансованому росту в області валютної по­ літики;

• сприяння збалансованому росту світової торгівлі для сти­ мулювання і підтримки високого рівня зайнятості та реальних доходів, для розвитку виробничого потенціалу всіх держав-членів як головної мети економічної політики;

• підтримка стабільності валют та упорядкування валютних відносин між державами-членами, а також перешкоджання де­ вальвації валют з міркувань конкуренції;

• участь у створенні багатобічної системи платежів, а також усунення обмежень на трансфер валюти;

• надання коштів для ліквідації незбалансованості платіж­ них балансів держав-членів.

Таким чином, виходячи з намічених цілей, основні функції МВФ зводяться до того, щоб дотримуватися погодженого краї-нами-членами кодексу поведінки в питаннях міжнародної ва-

Розділ 5

лютної політики і міждержавних платіжних засобів, надавати фінансову допомогу для подолання дефіцитів платіжних балансів, проводити консультування і усіляко заохочувати міжнародне співробітництво в області валютної політики.

Вищим керівним органом МВФ є Рада керуючих, що скла­дається із представників країн-членів (звичайно відповідального за проведення валютної політики міністра або глави централь­ного банку разом із заступником), призначених на 5 років. У компетенцію Ради входять: зміна статей Угоди, прийом і виклю­чення держав-членів, визначення і перегляд величини їхніх час­ток у капіталі, вибори виконавчих директорів. Рада керуючих збирається один раз на рік і звичайно ухвалює рішення щодо питань, які відповідно до Уставу не можуть бути передані іншо­му органу. За винятком ряду повноважень (визначення умов і прийом нових членів, перегляд квот, зміна валютних паритетів й ін.), Рада керуючих може делегувати виконання своїх завдань Виконавчій раді. Рада керуючих приймає рішення простою більшістю голосів, а по найбільш важливих питаннях (економіч­ним й політичним) — кваліфікованою більшістю (70 або 85% від голосів членів).

Виконавча рада (Директорат) відповідає за поточні справи МВФ. Сім з 24 виконавчих директорів призначаються країнами з найбільшими квотами (Німеччина, Велика Британія, Китай, Франція, Саудівська Аравія, США і Японія), інші обираються керуючими від інших країн з дотриманням принципів регіональ­ного представництва. Як правило, Директорат приймає рішен­ня, ґрунтуючись на матеріалах і доповідях, які підготовлені адм­іністративним апаратом. Формально всі посадові особи МВФ підкоряються тільки керівним органам фонду, і уряди держав-членів не мають права робити на них тиску.

Директорат призначає директора-розпорядника (за тради­цією це представник Європи), що не може бути ні керуючим, ні виконавчим директором. Директор-розпорядник головує в Ди­ректораті (без права голосу, за винятком випадків, коли голоси розділяються нарівно) і очолює адміністративний апарат фонду.

Взаємодія МВФ із державами-членами провадиться через регіональні відділи: Африканський, Європейський І, Європейсь­кий II, Середнього Сходу, Центральної Азії, Швденно-Східної Азії та Тихоокеанському регіону. У МВФ є відділи центральних банків, валютних і торговельних відносин, по бюджетно-подат­кових питаннях, правовий і дослідницький. Організаційна струк­тура апарата МВФ постійно розвивається через цільові настано-

Міжнародна координація економічної політики

ви й функції МВФ, які визначаються трансформацією світової економіки й міжнародних валютно-фінансових відносин.

Статутний фонд МВФ утвориться за рахунок внесків дер-жав-членів відповідно із встановленою для кожної з них квотою. Квоти служать для визначення обсягу фінансового внеску кож­ного члена; розмірів кредитів у МВФ, які пропорційні квоті; виз­начення кількості голосів, наявних у тієї або іншої країни, і відпо­відно її можливості впливати на політику цієї організації. Вели­чина квоти залежить від рівня економічного розвитку країни і її ролі у світовий економіці.

В Уставі Фонду для ідентифікації його кредитної діяльності використовуються два поняття: 1) угода — надання валютних коштів країнам з його ресурсів: 2) операція — надання посеред­ницьких фінансових і технічних послуг за рахунок позикових коштів. МВФ здійснює кредитні операції тільки з офіційними органами — казначействами, центральними банками, стабіліза­ційними фондами. Розрізняються кредити на покриття дефіциту платіжного балансу і на підтримку структурної перебудови еко­номічної політики країн-членів.

Доступ країн-членів до кредитних ресурсів МВФ обмежений певними умовами. Відповідно до первісного Уставу вони поляга­ли в наступному: по-перше, сума валюти, отримана країною-чле-ном за дванадцять місяців, що передували його новому звернен­ню до Фонду, не повинна була перевищувати 25% величини кво­ти країни; по-друге, загальна сума валюти даної країни в активах МВФ не могла перевищувати 200% величини її квоти. У перегля­нутому в 1978 р. Уставі перше обмеження було усунуто. Це дозво­ляє країнам-членам використати їхні можливості одержання ва­люти у МВФ протягом більше короткого строку, чим п'ять років, які потрібні були для цього колись. Що стосується другої умови, то у виняткових обставинах і його дія може припинятися.

МВФ стягує з країн-позичальниць разовий комісійний збір у розмірі 0,5% від суми угоди і процентну ставку, за надавані їм кредити, що базується на ринкових ставках.

Основними формами кредитних операцій МВФ є безпосе­реднє та поетапне фінансування. Безпосереднє фінансування здійснюється за рахунок резервних траншів (перша порція іно­земної валюти, що береться членом МВФ у розмірі до 25% кво­ти) і кредитних траншів (чотири транші по 25% від квоти відпо­відної країни). Таким чином, гранична сума кредиту, що країна може придбати у МВФ у результаті повного використання резер­вного і кредитного траншів, становить 125% розміру її квоти.

Розділ 5

Поетапне фінансування здійснюється також двома шляха­ми — через механізм резервних кредитів (кредитів «стенд-бай») та в межах механізму розширеного фінансування. Механізм резервних кредитів (як і механізм розширеного кредитування) забезпечує країні-члену гарантію того, що вона зможе одержу­вати іноземну валюту від МВФ в обмін на національну відпо­відно до домовленості в будь-який час при дотриманні краї­ною обговорених умов. Подібна практика надання кредитів аналогічна відкриттю кредитної лінії. Головним призначенням кредитів «стенд-бай» є кредитування макроекономічних ста­білізаційних програм країн-членів МВФ. Валюта, надавана Фондом у вигляді резервного кредиту, видається певними пор­ціями (траншами) через установлені проміжки часу протягом строку угоди.

Підставою для звернення країни до МВФ із проханням про надання кредиту в рамках системи розширеного кредитування може бути серйозне порушення рівноваги платіжного балансу, викликане структурними розладами в області виробництва, торгівлі або цінового механізму. Угоди про розширені кредити звичайно обмежені строком у три роки (в окремих випадках — до чотирьох років).

З метою розширення своїх кредитних можливостей МВФ практикує створення спеціальних фондів. Вони розрізняються по цілям, умовам і вартості кредиту.

1. Фонд компенсаційного й непередбаченого кредитування призначений для кредитування країн-членів МВФ, у яких дефі­цит платіжного балансу обумовлений зовнішніми, не залежними від них факторами. У їхньому числі: стихійні лиха, непередбаче­не падіння світових цін, промисловий спад і введення протекці­оністських обмежень у країнах-імпортерах, поява товарів-замін-ників тощо. Цей фонд включає три компоненти:

• з 1963 р. кредитування (до 30% квоти) країн, особливо експортерів сировини, валютні надходження яких скорочуються в результаті падіння світових цін на сировину;

• з 1981 р. кредитування (до 15% квоти) країн-імпортерів зерна, що випробовують труднощі у зв'язку з ростом світових цін на зерно;

• з 1988 р. компенсаційне фінансування непередбачених втрат для допомоги країнам, що випробовують вплив непередба­ чених зовнішніх факторів (до 30% квоти).

Крім того, країна має можливість звернутися до МВФ із проханням про виділення коштів у рахунок особливої кредит-

Міжнародна координація економічної політики

ної частки (до 20% квоти), що може бути використана на вибір на додаток до кожного з перерахованих трьох видів кредиту­вання.

2. У червні 1969 р. створений Фонд кредитування буферних (резервних) запасів для надання допомоги країнам, що беруть участь у створенні подібних запасів сировинних товарів відпові­ дно до міжнародних угод, якщо це погіршує їхній платіжний ба­ ланс. Ліміт — 30% квоти.

3. З 1989 р. функціонує Фонд фінансової підтримки опе­ рацій по скороченню і обслуговуванню зовнішнього боргу. При наданні резервних або розширених кредитів країнам-боржникам частина суми цих кредитів (до 25%) може бути зарезервована з метою скорочення основного боргу.

4. У квітні 1993 р. МВФ заснував Фонд підтримки структур­ них перетворень. Цей фонд орієнтований на країни, що здійсню­ ють перехід до ринкової економіки шляхом радикальних еконо­ мічних і політичних реформ. Приводом для його використання може бути, по-перше, різке падіння надходжень від експорту внаслідок переходу до багатобічної, заснованої на ринкових цінах торгівлі, по-друге, значне і стійке збільшення вартості імпорту через світові ціни, особливо на енергоносії, і, по-третє, сполу­ чення обох цих явищ. Країни-члени можуть діставати кошти в рамках «проміжного», або «перехідного» кредитування до 50% їхньої квоти. Кредити надаються двома рівними частками по 50% кожна з інтервалом у півроку.

Крім функціонуючих нині чотирьох спеціальних фондів МВФ періодично створює тимчасові кредитні фонди (наприклад, на­фтовий, довірчий, додаткового кредитування, розширеного дос­тупу до ресурсів МВФ, структурної перебудови тощо) з метою рішення гострих проблем міжнародних валютних відносин. Для їхнього формування залучаються позикові кошти з різних зовнішніх офіційних джерел.

Утворення додаткових спеціальних фондів у рамках МВФ шляхом запозичення ресурсів в інших країн-членів — це один із проявів процесу адаптації системи міждержавного кредитування й валютного регулювання до мінливих умов світової економіки. МВФ виконує роль посередника при перерозподілі позичкового капіталу від більше благополучних країн-кредиторів до країн, що випробовують потребу в кредитах. Одночасно, впливаючи на еко­номічну політику країн-позичальниць, він виступає як гарант повернення цих коштів.

Розділ 5

ВПРАВИ

Вправа 1. Для кожного положення, що наводиться далі, знайдіть відповідний термін або поняття

1. Процес взаємного узгодження заходів національної еко­ номічної політики заінтересованими учасниками задля спільно­ го регулюючого впливу на економічні процеси інтернаціональ­ ного чи регіонального рівнів.

2. Тимчасовий міжнародний орган, діяльність якого не ре­ гулюється міжнародно-правовими нормами, який скликається ініціаторами для цілей підготовки та прийняття міжнародних договорів, обговорення певних міжнародних проблем, обміну поглядами та інформацією, а також для розробки рекомендацій.

3. Будь-яка міжнародна організація, яка не заснована на основі міжурядової угоди.

4. Багатостороннє об'єднання суверенних учасників, ство­ рене для мети досягнення спільних цілей на основі установчого міжнародного документу, яке має систему постійно діючих органів, володіє міжнародною правосуб'єктністю і організоване у відповідності з міжнародним правом.

5. Міжнародна неурядова організація приватного підприєм­ ництва, що об'єднує економічні суб'єкти розвинутих країн і та­ ких, що розвиваються.

6. Надання валютних коштів країнам з ресурсів МВФ.

7. Надання посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок позикових коштів МВФ.

8. Фонд, призначений для кредитування країн-членів МВФ, у яких дефіцит платіжного балансу обумовлений зовнішніми, не залежними від них факторами.

9. Фонд, призначений для надання допомоги країнам, що беруть участь у створенні запасів сировинних товарів відповідно до міжнародних угод, якщо це погіршує їхній платіжний баланс.

10. Взаємне надання сторонами, що договорюються, тих прав, переваг та пільг, якими користується (чи буде користуватися) у них будь-яка третя держава.

Терміни і поняття:

Міжнародна торгова палата

Міжнародна координація економічної політики

Угода МВФ

Операція МВФ

Фонд компенсаційного і непередбаченого кредитування

Міжнародна недержавна організація

Міжнародна координація економічної політики

Міжнародна організація

Режим найбільшого сприяння

Міжнародні конференції

Фонд кредитування буферних (резервних) запасів

Вправа 2. Знайдіть єдино правильну відповідь

1. Міжнародна координація економічної політики — це:

а) діяльність певної кількості країн, спрямованих на регу­ лювання умов міжнародної економічної діяльності вітчизняних суб'єктів;

б) процес взаємного узгодження заходів національної еко­ номічної політики заінтересованими учасниками задля спільно­ го регулюючого впливу на економічні процеси інтернаціональ­ ного чи регіонального рівнів;

в) процес регулювання кризових явищ в соціально-еко­ номічній сфері суспільства, викликаних впливом на національну економіку світогосподарських процесів;

г) правильної відповіді немає.

2. Об 'єктами координації міжнародної економічної політики можуть бути:

а) цілі та інструменти економічної політики;

б) інформація;

в) терміни, масштаби та форми проведення координуючих заходів;

г) правильно у пп. а) і в);

д) правильно пп. а), б) і в).

3. Міжнародний інститут — це:

а) міжнародні організації, установи, конференції тощо, в рамках яких розробляються координуючі заходи;

б) сукупність законів, норм, правил, традицій тощо, які зу­ мовлюють спільні «правила гри» для учасників;

в) правильно у пп. а) і б);

г) правильної відповіді немає.

4. Фактором, що відрізняє міжнародні організації та міжна­ родні конференції:

а) є кількість учасників;

б) принцип голосування учасників;

в) географія учасників;

г) принцип міжнародної правосуб'єктності;

д) правильне все перераховане вище.

Розділ 5

5. Конференція 00Н по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) була заснована:

а) у 1944 p.;

б) 1949 p.;

в) 1958 p.;

г) 1964 р.

6. До функцій COT не відноситься:

а) спостереження за станом світової торгівлі й надання кон­ сультацій з питань регулювання в області міжнародної торгівлі;

б) виконання ролі форуму для багатобічних торговельних переговорів;

в) забезпечення механізмів примирення для врегулювання торговельних суперечностей;

г) надання фінансової допомоги країнам-учасницям для подолання хронічного торговельного дефіциту;

д) правильної відповіді немає.

7. Вищим органом COT:

а) є Генеральна рада COT;

б) Конференція на рівні міністрів країн, що входять до COT;

г) Загальні збори COT;

д) правильної відповіді немає.

8. До «групи 7» не входить:

а) Німеччина;

б) Канада;

в) Японія;

г) Італія;

д) правильної відповіді немає.

9. МВФ був заснований:

а) у 1944 p.;

б) 1949 p.;

в) 1958 p.;

г) 1964 р.

10. До спеціальних фондів МВФ не відноситься:

а) фонд компенсаційного й непередбаченого кредитування;

б) фонд кредитування буферних (резервних) запасів;

в) фонд фінансової підтримки операцій по скороченню й обслуговуванню зовнішнього боргу;

г) фонд підтримки структурних перетворень;

д) правильної відповіді немає.

Міжнародна координація економічної політики

11. Група Світового банку включає:

а) Міжнародний банк реконструкції та розвитку;

б) Міжнародну асоціацію розвитку;

в) Міжнародну фінансову корпорацію;

г) інвестиційно-гарантійне агентство;

д) правильне перераховане все вище; є) правильне у пп. а), б) і в).

12. Всесвітній банк (МБРР) був створений:

а) у 1944 p.;

б) 1949 p.;

в) 1958 p.;

г) 1964 р.

13. Вищим органом МБРР:

а) є Рада керуючих;

б) Конференція на рівні міністрів країн, що входять МБРР;

в) Загальні збори МБРР;

г) правильної відповіді немає.

14. Організацією груп кредиторів, що займається реструкту­ ризацією боргів комерційним структурам:

а) є Паризький клуб;

б) Лондонський клуб;

в) Мюнхенський клуб;

г) правильної відповіді немає.

15. Гранична сума кредиту, що країна може одержати у МВФ у результаті повного використання резервного і кредитного траншів, становить від розміру її квоти:

а) 75%;

б) 100%;

в) 125%;

г) 150%.

Вправа 3. Визначте, яке з положень правильне, а яке помилкове

1. Особливістю сучасного етапу розвитку світової економіки є проведення координації економічної політики на багатосторонній основі за допомогою різноманітних міжнародних інститутів.

2. Перші міжнародні організації як інститути регулювання міжнародних відносин з'явилися у XIX ст.

3. Прикладом універсальної неурядової організації з регу­ лювання торговельних відносин є Всесвітня митна організація (ВМО).

Розділ 5

4. Лондонський клуб не є міжнародною організацією.

5. Україна є членом Світової організації торгівлі з 2001 р.

6. За останні десятиріччя у світовій торгівлі спостерігається значне зниження ставок митних тарифів серед країн — членів COT.

7. Квота України у Статутному фонді МВФ становить 1,12%.

8. Лондонський клуб — це форум для перегляду строків по­ гашення кредитів, наданих комерційними банками (під гарантії уряду-кредитора).

9. Країни-члени МВФ можуть користуватися його кредит­ ними ресурсами виключно в межах своїх квот у Статутному фонді МВФ.

10. Для поповнення своїх ресурсів МБРР виступає як пози­ чальник на світовому фінансовому ринку.

Міжнародні інтеграційні стратегії

6.1. Стратегія побудови та розвитку економіки Європейсько­ го Союзу.

6.2. Стратегічні пріоритети Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА).

3. Моделі і стратегії розвитку країн Південно-Східної Азії (АСЕАН).

4. Стратегічні перспективи розвитку Азійсько-Тихоокеансь- кого регіону (АТР).

Сучасний етап цивілізаційної еволюції характеризується поглибленням взаємодії національних економік зі світовим гос­подарством, що зумовлене розвитком процесів інтернаціоналі­зації, транснаціоналізації та глобалізації світової економіки. За цих умов одним з головних завдань зовнішньоекономічної по­літики України є вибір національної моделі інтеграційної стра­тегії, спрямованої на формування відкритої економіки, поглиб­лення інтернаціональних зв'язків з Європейським Союзом, Північноамериканською зоною вільної торгівлі, країнами Півден-но-Східної Азії та Азійсько-Тихоокеанського регіону.