Дніпропетровський університет економіки та права

МІЖНАРОДНІ СТРАТЕГІЇ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Дніпропетровськ 2006

ББК

За загальною редакцією доктора економічних наук, професора А.О. ЗАДОЇ

Рецензенти:

Ю.В. Орловська, доктор економічних наук, професор

В.М. Тарасевич. доктор економічних наук, професор

Л.І. Яковенко. доктор економічних наук, професор

Розглядаються питання формування міжнародних стратегій еко­номічного розвитку в сучасних умовах. Особливу увагу приділено спе­цифіці формування стратегій розвитку України в умовах інтеграційних процесів в сучасному світі. Наведені порівняльні моделі розвитку про­відних країн, визначена специфіка стратегій перехідних економік. Зап­ропоновані вправи для студентів розроблені у відповідності до типової програми нормативного курсу. Вони включають до себе завдання на пізна­вання термінів та понять, тестові завдання. Вправи можуть ефективно використовуватися для самостійного контролю студентами в процесі зас­воєння курсу, для поточного контролю та для розробки екзаменаційних білетів.

Для студентів економічних спеціальностей, викладачів, усіх тих, хто цікавиться проблемами економіки.

ББК

© А.О. Задоя, В.В. Білоцерківець.

О.О. Завгородня. С.В. Кузьмінов,

О.В. Летуча, Б.В. Литовченко.

A.M. Пилипенко. Ю.І. Пилипенко,

Н.В. Рябцева, 2006 © Дніпропетровський університет

економіки та права, 2006

СЕРЕДОВИЩЕ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЙ РОЗВИТКУ

1. Середовище формування стратегій розвитку.

2. Національні економіки як суб'єкти глобальної конкуренції.

Хоч епітет «глобальна» і є найбільш широко вживаним для характеристики сучасної світової економіки, його змістовне на­повнення ще й досі залишається одним із найбільш дискусійних питань фундаментальної економічної науки. Єдине, в чому по­годжуються науковці, це те, що становлення глобальної економ­іки є безпосереднім наслідком процесів інтернаціоналізації, які охоплюють усі сфери буття людини та суспільства (економіку, політику, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку) й закла­дають її матеріальну, інституційну та політичну основу.

1.1. Середовище формування стратегій розвитку

Інтернаціоналізація — це вихід будь-якої економічної діяль­ності за географічні державні кордони або ж об'єднання зусиль декількох суб'єктів світової економіки чи політики навколо за­гальних для них завдань, цілей, видів діяльності.

З позицій окремих країн, інтернаціоналізація розвивається у двох напрямках — всередину й зовні. Розвиток всередину (імпор­тна інтернаціоналізація) означає, що процес іде в межах країни шляхом розширеного використання іноземних товарів, капіталу, послуг, технології, інформації в сфері внутрішнього споживання й виробництва даної країни. Розвиток зовні (експортна інтерна­ціоналізація) характеризується переважною орієнтацією країни на світовий ринок і глобальну зовнішню експансію її фірм у торгівлі, інвестиціях та інших угодах.

Інтернаціоналізація світової економіки є універсальною за суб'єктами і масштабами дії. її головне функціональне призна­чення — формування міжнаціональних форм виробництва та за­безпечення стійких міжнародних зв'язків у світовому господарстві. Поряд із ростом взаємозалежності держав не менш важливий

Розділ 1

наслідок — просторова й інституціональна інтеграція товарних і ресурсних ринків.

З початку 80-х науковці відзначили, що інтернаціоналізація світової економіки здобула якісно нових ознак і піднялася на наступну більш високу ступінь розвитку — стадію глобалізації, змістом якої є формування та подальший розвиток єдиної цілісної системи світового суспільного виробництва на базі нових інфор­маційно-комп'ютерних технологій.

До джерел глобалізації відносять:

• науково-технологічний прогрес та інформаційну революцію, що спричинили стрімке скорочення комунікаційних витрат, знач­ не зниження витрат часу на отримання, обробку, зберігання й використання інформації. Завдяки новітнім комп'ютерно-сітьо­ вим технологіям (насамперед мережі Internet) стискається час і простір, відкриваються кордони, створюються можливості вста­ новлювати контакти майже в будь-якому місці земної кулі. Вони перетворюють індивідів у громадян миру;

• поширення форм економічної лібералізації, що призвело до обмеження політики протекціонізму, зробило світову торгівлю більш вільною та сприяло інтенсифікації руху факторів вироб­ ництва;

• феномен транснаціоналізації, у межах якого певна частка виробництва, споживання, експорту, імпорту й доходу країни залежить від рішень міжнародних підприємницьких структур. Дешева та ефективна мережа комунікацій дозволяє фірмам роз­ міщувати різні складові виробництва в різних країнах, зберігаю­ чи при цьому прямі організаційні та інформаційні контакти, без­ посереднє управління товарними й фінансовими потоками. Го­ ловними діючими особами тут виступають транснаціональні кор­ порації (ТНК), багатонаціональні компанії, міждержавні корпо­ ративні союзи тощо. З появою глобальних підприємств міжна­ родні конфлікти значною мірою переміщуються із макрорівня національних економік на мікрорівень фірм, і боротьба вже за­ в'язується не між країнами за територіальні володіння, а між фірмами за частку світових товарних і ресурсних ринків;

— досягнення певної глобальної ідеології та консенсусу щодо ринку й політики системи вільної торгівлі. Система цінностей і настанов, творцем і активним пропагандистом якої історично виступив Захід, одержала широке поширення й визнання в су­ часному світі. Зближення поглядів і підходів, характерне для су­ часного людства, так чи інакше проявляється в суспільній прак­ тиці. Після краху «соціалістичного табору» ринкова економіка,

Середовище формування стратегій розвитку

політична демократія, відкрите суспільство стали загальнозначу-щими орієнтирами в русі вперед. Уперше в історії абсолютна більшість населення Землі поступово формує загальне розумін­ня основних принципів життєдіяльності та життєустрою, що скла­дає фундамент глобалізації;

— формування міжнародних «однорідних» засобів масової куль­ тури, мистецтва, інформації, зокрема активізація пошуків за­ гальних засобів спілкування (поширення англійської мови).

Як процес глобалізація означає складний комплекс транс-граничних (міждержавних) взаємодій між економічними суб'єкта­ми, що проявляється в інтенсифікації потоків товарів, послуг, технологій і фінансових коштів, у посиленні впливу міжнарод­них інститутів, в поширенні діяльності транснаціональних і ба­гатонаціональних корпорацій, у зростанні масштабів трансгра-ничних комунікаційних і інформаційних обмінів тощо.

Як комплексне геоекономічне, геополітичне й геогуманітарне явище глобалізація в цілому характеризується:

• комплексною інтеграцією світових ринків, регіональних економічних систем, усіх сфер людської діяльності; поступовим перетворенням світового економічного простору в цілісну струк­ туру, де безперешкодно переміщуються капітали, товари, послу­ ги, де вільно поширюються ідеї й пересуваються їхні носії, сти­ мулюючи розвиток сучасних інститутів і вдосконалюючи меха­ нізми їхньої взаємодії;

• інтенсифікацією регіональних інтеграційних процесів, що призводить, з одного боку, до виникнення єдиного економічно­ го простору та отримання відповідного ефекту за рахунок зрос­ тання масштабів виробництва, а з іншого, до сегментації світо­ вого ринку, до секторизації єдиного світового господарства внас­ лідок створення відносно замкнутих торгово-економічних блоків та інтеграційних угрупувань;

• розширенням сфери діяльності транснаціональних ком­ паній, створенням системи транснаціональної економічної дип­ ломатії;

• зростаючим значенням інтелектуально-інформаційних та комп'ютерно-комунікаційних складових економічного розвитку;

• прискореними темпами фінансової та інвестиційної цен­ тралізації;

• поступовим «розмиванням» економічних кордонів країн тощо.

Відповідно до цього контексту глобальна економіка може бути визначена як економіка, ключові елементи якої мають інституцій-

Розділ 1

ну, організаційну і технологічну можливість працювати як єдине ціле у реальному часі в планетарному масштабі'. Це економіка, в якій посилюється взаємозалежність національних економік на основі поглиблення транснаціоналізації виробництва, розподі­лу, обміну та споживання валового глобального продукту. їй при­таманні власні закономірності циклічності та економічного зро­стання, що безпосередньо впливають на динаміку, темпи та про­порції економічного розвитку окремих країн як її структурних складових.

Найважливішими функціональними системоутворюючими елементами глобальної економіки є міжнародне виробництво, міжнародна науково-технічна сфера, міжнародна валютно-фінан­сова сфера та міжнародна торгівля.

«Точки кристалізації» глобальної економіки виникають на всіх її рівнях, охоплюючи не тільки процеси поширення обсягу і структури зовнішньоторговельного обороту, інвестиційних й міграційних потоків, а й транснаціоналізацію та регіональну інтег­рацію господарського життя, тобто формування глобальних про­дуктивних сил. Поширення явищ регіональної інтеграції, взаєм­не пристосування національних економік та їх вбудування у єди­ний відтворювальний процес починає впливати на інші сторони суспільного життя, зумовлює розвиток практики міждержавних угод, створення наддержавних структур та інститутів, формуван­ня загальних норм, правил та пріоритетів. Відбувається інститу-ціоналізація глобальної інфраструктури.

Найважливішими функціональними системоутворюючими елементами глобальної економіки є міжнародне виробництво, міжнародна науково-технічна сфера, міжнародна валютно-фінан­сова сфера та міжнародна торгівля.

Наслідки глобалізації носять багатоаспектний та суперечли­вий характер. Так, до її переваг (позитивів) слід віднести, насам­перед:

• розширення ринків і загострення міжнародної конкуренції, що призводить до поглиблення спеціалізації й міжнародного поділу праці й стимулює, у свою чергу, зростання виробництва не тільки на національному, але й на світовому рівні;

• зростання економії на масштабах виробництва, що по­ тенційно може привести до скорочення витрат і зниження світо­ вих цін;

■Дане визначення запропоновано М. Кастельсом.

Середовище формування стратегій розвитку

• збільшення виграшу від торгівлі на взаємовигідній основі, що задовольняє всі сторони, в якості яких можуть виступати ок­ ремі особи, фірми й інші організації, країни, торговельні союзи й навіть цілі континенти;

• підвищення продуктивності праці внаслідок більш раціо­ нального використання ресурсів і організації виробництва на глобальному рівні й поширення передових технологій, а також конкурентного тиску внаслідок безперервного впровадження інно­ вацій у світовому масштабі.

Серед недоліків (негативів) на найбільшу увагу заслугову­ють:

• нерівномірність розподілу переваг глобалізації між краї­ нами («центр — напівпериферія — периферія») й галузями, по­ глиблення асиметрії у соціальній структурі світової економіки²;

• посилення залежності внутрішніх процесів функціонування і розвитку від зовнішніх чинників, що в деякий випадках носять яскраво виражений деструктивний характер;

• помітне збільшення розриву в рівнях заробітної плати кваліфікованих і менш кваліфікованих працівників, а також зро­ стання безробіття серед останніх;

• перенесення фірмами країн з високою вартістю робочої сили частини своїх виробничих потужностей, як правило еколо­ гічно небезпечних, у країни з низькою оплатою праці;

• посилення навантаження на світову екосистему і визрі­ вання конфліктів, пов'язаних із отриманням доступу до джерел природних ресурсів (водних, лісових, енергетичних);

• вихід недоліків та провалів ринку (недовиробництво сус­ пільних благ і послуг, негативні зовнішні ефекти, тенденції до концентрації економічної влади (монополізація) тощо) за межі державних кордонів, їх поширення у планетарному масштабі;

• посилення протиріч між глобальними та національними інтересами в умовах відсутності дієвої системи глобального уп­ равління та ефективних механізмів міжнародної координації.

Одним із найважливіших наслідків глобалізації є радикальні якісні зміни в характері міжнародної конкуренції, а саме форму­вання такого феномена, як глобальна конкуренція.

²За даними ООН, 20% населення Землі (так званий «золотий мільярд») отримує 83% світового доходу. Парадокс нерівномірності роз­витку людства посилюється тим, що, згідно прогнозам, чисельність населення високорозвинутих країн має стійку тенденцію до скорочен­ня, а в бідних країнах — до зростання.

Розділ 1

Конкуренція як суперництво економічних суб'єктів мікро-, мезо-, макро- та мега- рівнів за найкращу реалізацію своїх еко­номічних інтересів у новому глобальному соціально-економіч­ному середовищі набуває комплексного характеру, охоплюючи не тільки усі наявні підсистеми сучасної світової економіки, а й боротьбу за їх майбутні контури та відповідне чільне місце у цьо­му майбутньому. Очікуваний успіх забезпечується і підтримуєть­ся широким спектром спеціалізованих промислових, технологіч­них, фінансових, комерційних, адміністративних і культурних можливостей, знань і навичок, мобілізованих (у т. ч. із різних регіонів світу) і об'єднаних заради реалізації певних стратегій³ розвитку.

Під економічною стратегією розвитку розуміється розрахова­на на певний період цілісна система дій суб'єкта міжнародної еко­номіки, спрямована на реалізацію мети, завдань, пріоритетів його економічного відтворення з урахуванням комплексу внутрішніх і зовнішніх чинників та ризиків. Економічна тактика є формою реа­лізації економічної стратегії розвитку, певним комплексом адап­тивних заходів впливу суб'єкта на перебіг конкретних економіч­них подій з метою надання їм параметрів, визначених стратегіч­ними завданнями.