1. Системна криза і системні перетворення в перехідній еко­ номіці.

2. Перехідне відтворення та основні складові стратегії роз­ витку.

3. Структурна та інвестиційно-інноваційна політика.

Перехідний період, в який вступила економіка України, розпочався глибинними системними, трансформаційними пе­ретвореннями, що знайшли своє відображення в соціально-еко­номічній кризі, що охопила всю систему суспільних відносин. Переплетіння економічних, політичних і соціальних протиріч суспільства вимагає формування узагальненого розуміння при­роди сучасної кризи, причин і факторів, що її зумовлюють. Без з'ясування внутрішніх механізмів руху перехідних економічних систем неможливо розробити дієві заходи подолання кризових явищ.

4.1. Системна криза і системні перетворення в перехідній економіці

В класичній теорії розрізняють кризи:

I. За масштабами порушення рівноваги:

• загальні, що охоплюють всю національну економіку.

• часткові — розповсюджуються на одну яку-небудь сферу економіки в (валютний, фінансовий і т. д.).

• галузеві — розвиваються в одній із галузей економіки.

II. За регулярністю порушення рівноваги:

— періодичні (циклічні) — повторюються регулярно через певні проміжки часу (короткострокові, середньострокові, «довгі хвилі»).

— нерегулярні — мають свої особливі причини виникнення (аграрний, структурний і т. д.)

III. За характером порушення пропорцій відтворення:

— надвиробництва — сукупна пропозиція перевищує сукуп­ ний попит;

Стратегії розвитку перехідних економік

— недовиробництва — сукупний попит перевищує сукупну пропозицію.

Сучасна криза в перехідній економіці України представляє собою досить складний феномен, який неможливо підпорядку­вати наведеній класифікації (рис. 4.1). Для неї характерні ті ж явища, що мали місце в світовій практиці (загальні риси) і спе­цифічні характеристики (особливі риси).

Характерні ознаки кризи в Україні

Загальні

Особливі

• макроекономічний характер;

• падіння темпів зростання ВВП;

• стагфляція - поєднання високого безробіття і інфляції;

• бюджетний дефіцит;

• розрив торгово-економічних зв'язків;

-заміна механізмів координації економічної системи;

- модифікація характеру функціонування соціальних інститутів

• відсутність періодичності, чітко виражених підйомів і спадів економічного розвитку:

• великий діапазон розвитку в часі;

• відсутність матеріальної основи циклу;

• демонтаж самої основи економічної системи всієї сукупності виробничих відносин

Рис. 4.1. Риси кризи в Україні

Наявність специфічних особливостей сучасної кризи дозво­ляє стверджувати особливість даного етапу економічного роз­витку. Вітчизняні дослідники вважають соціально-економічну кризу в Україні особливим явищем трансформаційного характе­ру, що охоплює перехід:

• від планової до ринкової економіки (Чухно А.);

• від індустріального до постіндустріального суспільства (Мочерний С);

• від одного економічного базису суспільства, заснованого на позаекономічній залежності, до іншого, що будується на взає­ мозв'язку особисто вільних суб'єктів (Покритан А.).

Кожна з наведених точок зору охоплює лише одну із сторін, що характеризує сучасну кризу. В узагальненому вигляді остан-

Розділ 4

ня представляє собою міжсистемну трансформаційну кризу, що відображає перехід всієї сукупності економічних відносин до ново-ємкісного стану, повну зміну базису суспільства і його інституційної структури.

Глибинною причиною суспільної трансформаційної кризи є невідповідність продуктивних сил і виробничих відносин попе­редньої економічної системи, що проявляється в диспропорціях макроекономічного і інституційного характеру.

Витоки соціально-економічної кризи в Україні знаходяться:

• по-перше, в адміністративно-командній системі СРСР, негативні наслідки якої успадкувала Україна під час свого відок­ ремлення;

• по-друге, в практиці необгрунтованих реформ, що прово­ дились в незалежній Україні;

• по-третє, в проблемах, зумовлених загальноекономічни­ ми законами трансформації економічних систем.

В перехідній економіці України наявна багатоукладність економічної структури на всіх рівнях господарських відносин і їх невідповідність між собою.

Виробничо-технологічна багатоукладність проявляється в об'єд­нанні в єдиній системі продуктивних сил елементів різних тех­нологічних способів виробництва. Для економіки України ха­рактерна наявність доіндустріальних технологій з високою пи­томою вагою примітивної ручної праці, індустріальних (конвей-єрно-машинне виробництво) і постіндустріальних (інформацій­них) технологій.

Витоки технологічної багатоукладності знаходяться в еко­номічній політиці колишнього СРСР, пов'язаної з необхідністю формування в країні індустріальної економіки і досягненням військового паритету з капіталістичним світом. Ця політика знай­шла своє остаточне відображення в нарощуванні виробництва за­собів виробництва і воєнно-промислового комплексу за рахунок перерозподілу ресурсів із сфер нематеріального виробництва і спо­живчих галузей економіки. Подальша надмілітаризація економіки і прагнення до реалізації геополітичних цілей привели до приско­реного зосередження якісних ресурсів і високих технологій у ВПК і в космічної промисловості. Таким чином, адміністративна еко­номіка шляхом маневрування ресурсами свідомо створила техні-ко-технологічну багатоукладність виробничої сфери.

Організаційно-технологічна багатоукладність виражається в наявності різних форм організаційно-економічних відносин у виробництві (тобто відносин спеціалізації, кооперування, ком-

Стратегії розвитку перехідних економік

бінування, рівня концентрації виробництва). В умовах нашої краї­ни економічна дійсність характеризується з одного боку, висо­ким ступенем концентрації виробництва і його централізації в руках держави і з іншого — процесами вузької спеціалізації і фор­муванням індивідуальних виробництв (сільське господарство, тор­гівля). Останнє характерне для періоду реформування економі­ки. У попередні три десятиліття економіка України в плані орга-нізаційно-економічних відносин представляла собою господар­чу систему з високим рівнем централізації і концентрації вироб­ництва, поглибленою спеціалізацією економічних процесів мо­нополізмом економіки.

Соціально-економічна багатоукладність в самому загальному вигляді полягає у співіснуванні в економічній системі різних форм власності (рис. 4.2).

Ручний ТСВ

Автоматизова­ний ТСВ

Продуктивні сили

Машинний ТСВ

передбачають

Організаційно-економічні відносини

Високий ступінь відо-кремленності

Високий рівень спеціалізації і концентрації

Високий рівень інтеграції

реально існує

Формальне усунення, високий

рівень концентрації і

централізації

передбачають

Соціально-економічні відносини

Акціонерна, державна власність

Приватна власність

Суспільна власність

реально існує

Державна власність

Рис. 4.2. Багатоукладність економіки України

Розділ 4

До недавніх часів економіка України була «моноукладною» — офіційно лише державна власність поряд з колгоспно-коопера­тивною, що знаходилась під прямим контролем тієї ж держави.

Наявність багатоукладності економіки і невідповідність її структурних рівнів породжують ряд протиріч економічної сис­теми.

Виникає необхідність подолання формального усуспільнен­ня виробництва і створення форм власності, що відповідали б реальному усуспільненню і сприяли розвитку продуктивних сил, переходу їх на новий якісний рівень.

Головним завданням перехідного періоду стає формування соціально-економічної багатоукладності економіки, адекватної існуючій матеріально-технічній базі виробництва. Для досягнен­ня даної мети існує багато методів і інструментів, основними з яких сьогодні вважаються роздержавлення і приватизація.

Роздержавлення — це процес перетворення об'єктів держав­ної власності у такі, що засновані на інших, недержавних фор­мах власності, а також комерціалізації діяльності державних підприємств.

Приватизація — це процес переходу у приватну власність усіх або частини паїв господарських товариств, а також об'єктів, зас­нованих на змішаній або колективній власності.

В строгому змісті приватизація являє собою трансформа­цію будь-якої форми власності в приватну. Це політико-право-вий акт, направлений на зміну організаційної форми підприємств шляхом:

— перетворення державних підприємств в акціонерні чи інші господарські товариства;

• викуп державного підприємства, зданого в оренду;

• викуп майна державного підприємства членами трудового колективу;

— продаж державних підприємств за конкурсом або на аук­ ціоні юридичним способам і громадянам.

Приватизація безпосередньо ніяких нових елементів в сис­темі виробничих відносин не створює і не може створити. Вона сприяє створенню правових передумов затвердження цих нових елементів в системі виробничих відносин, але лише в тому ви­падку, коли ці елементи вже достатньо розвинуті або знаходять­ся на стадії свого формування. Отже, приватизація дає очікува­ний ефект лише тоді, коли вона, по-перше, забезпечує відповід­ну соціально-економічну форму техніко-економічному укладу; і по-друге, буде сприяти зростанню його ефективності.

Стратегії розвитку перехідних економік

Осмислюючи світовий досвід приватизаційних процесів, можна виділити наступні види приватизації:

1. Еволюційна — поетапне формування власності у відповід­ ності з економічною ефективністю функціонування об'єкта і наявністю інвестиційного потенціалу (Велика Британія).

2. Державно-комерційна — модернізація підприємств за дер­ жавний рахунок з подальшим продажем як високорентабельних (Єгипет, Замбія).

3. Помірно-радикальна — прискорений процес зміни влас­ ника з відносним вирішенням проблем інвестування і техноло­ гічної модернізації (Чехія, Угорщина, Словаччина, Болгарія).

4. Радикальна — здійснюється шляхом ліквідації підприємств боржників і продажу їх майна (Польща).

5. Альтернативна — перерозподіл прав власності між підприє­ мствами і державою, але без розподілу головних прав, пов'яза­ них з економічною владою і подальшим виникненням нових форм власності за рахунок альтернативних джерел інвестування.

В економіці України мала місце відмінна від наведених форма приватизації, яка отримала назву «народної». її сутність прояв­ляється в тому, що:

1. формується фонд об'єктів, що підлягають приватизації;

2. оцінюється їх вартість за відновною вартістю;

3. кожен громадянин України отримує право придбання певної долі державної власності посередництвом приватизацій­ ного сертифікату.

«Народна» приватизація базується на безкоштовній передачі майна державних підприємств і має на меті створення рівних стартових умов в придбанні державної власності. Паралельно державна програма приватизації передбачає проведення остан­ньої і шляхом викупу об'єктів державної власності.

На практиці «народна» безкоштовна приватизація транс­формувалась в бюрократично-номенклатурну і стала формою створення акціонерних товариств на базі існуючих корпора­тивних структур державної власності, що знаходиться під кон­тролем адміністрації підприємств і державного апарату управ­ління.

Підприємства, що не являються економічно привабливими для інвесторів, майже повністю втратили джерела фінансування. Отже, приватизація, що проводилась в Україні, не вирішила ні інвестиційних проблем виробництва і його структурних перетво­рень, ні забезпечення соціально-економічної багатоукладності економіки.

Розділ 4

З метою забезпечення сприятливих умов для формування ефективно господарюючих приватних власників на нинішньому етапі розвитку України ставиться завдання переходу до інвести­ційно-орієнтованої приватизації, яку пропонується здійснювати за двома чітко визначеними напрямами:

1) приватизацію великих підприємств стратегічних галузей економіки проводити за індивідуальними планами на підставі га­ лузевих програм, реструктуризації продажем пакетів акцій з мож­ ливою передачею прав управління закріпленим за державою па­ кетом акцій стратегічному інвестору під конкретні зобов'язання.

Таким чином, остання Державна програма приватизації в Україні вказує на необхідність використання в даних процесах критерію соціально-економічної ефективності. Зміна структури власності в масштабі країни може вважатися позитивною тільки у тому випадку, коли стає більш ефективною вся система госпо­дарювання.

Поки що рано стверджувати, що в Україні основні макро-економічні показники стали значно вищими, ніж були раніше. Але новим формам необхідний певний час для того, щоб зміцніти, гармонійно ввійти в ринкові відносини. І цей процес в Україні вже розпочався:

• в результаті приватизації сформовано широке коло під­ приємців і власників, основною метою діяльності яких стає мак- симізація прибутку, що забезпечує зацікавленість в обслугову­ ванні попиту;

• відбувається процес активного розвитку конкурентних відносин і створення конкурентного середовища за рахунок за­ безпечення багатосуб'єктності економічних відносин;

• поступово розвиваються тенденції демократизації еконо­ мічного життя, дебюрократизації і демонополізації економіки;

2) організувати масовий розпродаж (навіть за символічну ціну) за грошові кошти малоліквідних об'єктів, залишків реалі­ зованих пакетів акцій підприємств, які не мають стратегічного значення для економіки держави, об'єктів незавершеного будів­ ництва, а за наявності вигідних пропозицій також і окремих інве­ стиційно-привабливих підприємств. Це створюватиме економіч­ не середовище формування умов жорсткої конкуренції.

Все це є передумовою формування механізму саморегулю­вання ринку. Виникнення нових форм відособлення супровод­жується народженням і поступовим зменшенням відповідних реформ усуспільнення, які зумовлюють розвиток свідомої коор­динації економічними суб'єктами спільної діяльності.

Стратегії розвитку перехідних економік