Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….3-5

1. Суть планування.

1.1. Роль і місце планування в управлінні підприємством...…………………6-9

1.2. Об’єкти і предмет планування на підприємстві………………....……10-12

1.3.Організація планування на підприємстві. Структура планових органів………………………………………………………………………...13-19

2. Особливості реінженерингу бізнес-процесів і розвитку планування.

2.1. Суть реінженеринга……………………………………………………..20-25

2.2. Застосування реінженерингу в різних сферах діяльності………………...26

3. Необхідність удосконалення планування за рахунок реінженерингу бізнес-процесів.

Висновок………………………………………………………………………….30

Література……………………………………………………………………….35

Вступ.

Актуальність теми. Реінжиніринг бізнес-процесів, на відміну від відомих в останні десятиліття численних методів поступового вдосконалення роботи компаній, означає, по суті, рішучу, стрімку і глибоку «проривних» перебудову основ внутрішньо фірмової організації та управління. Фундаментальне переосмислення і радикальне перепроектування бізнес-процесів з метою досягнення істотного (у десятки і сотні разів) поліпшення ключових показників результативності компанії - ось зміст і сенс реінжинірингу. Вражаючі результати, досягнуті на цьому шляху низкою компаній, породили навіть своєрідну моду на реінжиніринг як на панацею від усіх управлінських бід, якою він, природно, не є.

Часи, коли у вітчизняних підприємств були гарантовані ринки збуту і можливість підтримувати багатосерійне виробництво, безповоротно пішли в минуле. Тепер підприємства змушені боротися за своїх покупців, конкуруючи із світовими лідерами в різноманітних галузях. Цілком очевидно, що нові часи потребують створення принципово нових стандартів організації і ведення бізнесу.

Отже, однією із найбільш суттєвих проблем сучасної економіки є дослідження і розробка теоретичних, а також методологічних  підходів щодо реалізації змін на  підприємстві з ціллю створення і реалізації стратегії ефективного управління українськими підприємствами. У зв’язку з цим зростає потреба вивчення і аналізу світового досвіду, що актуалізує питання генезису реінжинірингу як ефективного методу вдосконалення бізнес-процесів. Традиційно, на багатьох підприємствах використовується функціонально-орієнтовний підхід до управління, при якому підприємство розглядається як сукупність підрозділів, кожний із яких виконує певний перелік функцій.

В сучасних умовах у зв’язку з підвищенням вимог споживачів до товарів і послуг, потребою оперативного контролю поточного стану підприємства зі сторони керівництва і скорочення тривалості виконання робіт, використання даного підходу стало малоефективним. Це призвело до потреби використання нового підходу до управління, в основі якого лежать не функції підрозділів підприємства, а процеси, які ними виконуються.

Ціллю дослідження є визначення економічного змісту і особливостей застосування реінжинірингу для українських підприємств. Завданням є визначення основних переваг від впровадження реінжинірингу бізнес-процесів на вітчизняних підприємствах. Предметом дослідження є комплекс теоретичних і методичних питань розвитку реінжинірингу. Об'єктом дослідження є реінжиніринг бізнес-процесів. В процесі дослідження використовувалися методи  системного і економічного аналізу, методи діалектичної і формальної логіки, загальнонаукові методи пізнання.

Більшість вітчизняних підприємств потребує радикальних змін для успішного функціонування, а оскільки корені проблем лежать у їх невмінні працювати на ринку, тобто в невмінні ідентифікувати потреби споживачів, ідентифікувати ринок, то для зміни цієї ситуації їм потрібна комплексна трансформація — реінжиніринг бізнес-процесів, створення гнучкого підприємства, що миттєво реагує на зміни зовнішнього середовища. Робота в цьому напрямку передбачає підвищення ефективності та результативності усіх бізнес-процесів на підприємстві, оптимізацію функцій всередині підрозділів, що підтримують процеси, усуваючи найбільш критичні аномалії в організації.

Об’єкти дослідження. Державні та приватні підприємства України.

Предмети дослідження. Комплекс теоретичних і методичних питань розвитку реінжинірингу.

1. Суть планування.

1.1. Роль і місце планування в управлінні підприємством.

Роль планування, як регулюючого процесу збільшується в мірі поглиблення розподілу праці та розширення її кооперації. Останні посилюють зв’язки між окремими виробничими ланками і одночасно ускладнюють встановлення необхідної відповідності між виробництвом та потребами. Встановлення такої необхідності є найважливішим завданням планування і однією із головних умов ефективності виробництва.

Процес управління підприємством складається з багатьох функцій. До них відносяться: планування; організація; координація і регулювання; облік, контроль і аналіз; активізація і стимулювання. Функції управління завжди спрямовані на досягнення цілей управління. Оскільки ціль управління формується в рамках функції «планування-прогнозування», можна сказати, що ця функція в системі функцій управління є центральною.

Сам процес планування проходить чотири етапи:

- розробку загальних цілей;

- визначення конкретних, деталізованих цілей на заданий період;

- визначення шляхів і засобів їх досягнення;

- контроль за досягненням поставлених цілей шляхом співставлення показників з фактичними і коректування цілей.

Управлінський процес планування характеризується певними специфічними рисами. По-перше, планування має дві сторони: соціально-економічну і організаційно-технічну. Організаційно-технічна обумовлюється кооперацією праці і залежить від рівня розвитку засобів і методів планування. Соціально-технічна – визначається соціально-економічними умовами суспільства. По-друге, планування як елемент управління носить інформаційний характер. По-третє, планування на підприємстві виступає як один з найважливіших організаційних факторів інтенсифікації виробництва.

Планування як наука представляє собою сукупність систематизованих знань про закономірності формування і функціонування  різних господарських систем. Роль науки планування, як і потреба в ній з боку суспільного виробництва, зростає, що обумовлено:

- ростом чисельності управлінських кадрів, що зумовлює посилення вимог до рівня організації їх роботи і підготовки;

- ростом масштабів суспільного виробництва, ускладненням господарських зв’язків, що обумовлює необхідність координації процесів виробництва, розподілу, обміну і споживання;

- розширенням і ускладненням міжнародних зв’язків;

- розвитком науково-технічного прогресу.

Найважливішою функцією управління підприємством є планування його діяльності.

Змістом планування є постановка конкретних завдань на визначений період, а також встановлення порядку та умов їх виконання.

Основною метою планування є інтеграція усіх членів організації для розв’язання комплексу завдань та виконання робіт, що забезпечують ефективне досягнення кінцевих результатів.

В процесі планування визначаються :

• напрямки розвитку підприємства;

• види та обсяги продукції, що мають випускатись;

• потреба в ресурсах та ефективність їх використання, тощо.

Процес планування в організації не є і не має бути окремим одномоментним актом. Він представляється безперервним в силу двох суттєвих причин:

По-перше, більшість організацій намагаються продовжити своє існування як можна довше. Тому вони повинні заново визначати або змінювати цілі, навіть якщо досягнули своїх початкових цілей.

По-друге, постійна невизначеність майбутнього, в силу змін в оточуючому середовищі або помилково прийнятих рішень, події можуть розвиватися не так, як було передбачено при виробленні плану. Тому плани необхідно періодично переглядати, щоб вони узгоджувалися з реальністю. В цьому сенсі планування можна розглядати як безперервний, детермінований за часом і місцем процес.

В процесі планування розв’язується ряд завдань. Серед них головні – максимальне задоволення потреб споживачів та підвищення ефективності виробництва. Ці завдання визначають кінцеві результати діяльності підприємства і реалізуються шляхом постановки і розв’язання взаємопов’язаних часткових завдань :

• нарощування обсягів виробництва продукції, що користується попитом;

• освоєння нових виробів та підвищення якості виробів, що випускаються;

• механізація та автоматизація виробництва;

• вдосконалення організації виробництва, праці та управління;

• покращення умов праці;

• підвищення кваліфікаційного рівня та загальноосвітнього рівня працівників;

• виявлення резервів покращення використання виробничих ресурсів;

• зниження собівартості продукції та збільшення прибутку.

Функція планування в системі управління підприємством є однією з головних, центральних функцій, що визначає кінцеві результати виробничо-збутової, економічної, фінансової й інвестиційної діяльності. У процесі планування визначаються основні напрямки розвитку підприємства. На основі маркетингових досліджень підприємство визначає види й обсяги продукції, що планує випускати, потребу в ресурсах та ефективність їх використання. Планування забезпечує підприємству основу для прийняття оптимальних управлінських рішень та знижує ризик, сприяє пошуку найбільш придатних напрямів дій.

Планування – це процес визначення цілей і завдань підприємства на певну перспективу та вибір оптимального шляху їх досягнення й ресурсного забезпечення.

Результатом процесу планування є план, який завдяки використанню певних ресурсів та виконанню певних дій повинен забезпечити досягнення бажаної мети.

План – це система взаємозалежних, об’єднаних загальною метою завдань, що забезпечують реалізацію цілей виробничої системи.

Планування об’єднує структурні підрозділи підприємства спільною метою, надає всім процесам односпрямованості й скоординованості, що дозволяє найбільш повно й ефективно використовувати наявні ресурси, комплексно, якісно та своєчасно розв’язувати різноманітні завдання управління.

Для ринкових умов господарювання об’єктивними є більш високі вимоги до рівня наукової обґрунтованості різних видів планів.

Основними чинниками зростаючої ролі планування в умова

• сучасного ринкового господарства є:

• рухливість зовнішнього середовища;

• збільшення розмірів підприємства та розширення напрямів його діяльності;

• зростаюче значення часу;

• обмеженість ресурсів;

• комплексність господарських завдань та ін.

Застосування планування створює такі важливі переваги:

• дає можливість передбачити різні майбутні ситуації та заздалегідь підготувати альтернативні варіанти плану розвитку підприємства;

• поліпшує координацію дій в організації;

• сприяє більш раціональному розподілу ресурсів;

• чітко розмежовує обов’язки та відповідальність працівників підприємства за виконання планових завдань;

• поліпшує контроль в організації та ін.

1.2. Об’єкти і предмет планування на підприємстві.

Процес планування діяльності підприємства має багато складових: виробництво і реалізація продукції, її собівартість, забезпеченість трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами, фінансові результати роботи, фінансовий стан підприємства, його інвестиційна діяльність. Саме це і формує об’єкт планування діяльності підприємства.  Планування охоплює всі види діяльності підприємства. Форми й види планування залежать від конкретних об’єктів планування.  Об’єктами планування на підприємстві є всі напрями його діяльності:  - маркетингова;  - інноваційна;  - комерційна;  - економічна;  - соціальна;  - виробнича;  - екологічна. 

Та чи інша діяльність підприємства може бути представлена як сукупність окремих функціональних процесів, кожен з яких також є об’єктом планування. 

Успішна робота підприємства значною мірою залежить від забезпеченості його необхідними ресурсами та ефективності їх використання. Здійснення цього можливе на основі планування. 

Предметом планування на підприємстві є його ресурси. У процесі планування встановлюються їх необхідність, оптимальна кількість, напрями та термін використання, режим споживання, засоби поповнення. 

При плануванні розглядають такі групи ресурсів:  - персонал;  - виробничі фонди;  - інвестиції;  - інформацію;  - час. 

Основні напрямки планування персоналу на підприємстві: чисельність та структура; продуктивність праці (виробіток та трудомісткість); оплата праці; норми часу та виробітку; підготовка, перепідготовка кадрів; підвищення кваліфікації; стабільність кадрового складу; ефективність стимулювання. 

При плануванні виробничих фондів виокремлюють основні й оборотні фонди. При плануванні основних виробничих фондів визначаються їх оптимальна величина, склад та структура, плануються заходи для підвищення інтенсивного й екстенсивного використання фондів, фондовіддача та фондомісткість; заходи щодо капітального ремонту і модернізації, виробнича потужність підприємства в цілому та окремих підрозділів, введення в дію нових виробничих потужностей, режими роботи та ремонту обладнання та ін. 

При плануванні оборотних фондів визначаються номенклатура та величина запасів матеріально-технічних ресурсів, запасів незавершеного виробництва, напівфабрикатів власного виробництва, норми витрат товарно-матеріальних цінностей на виготовлення виробів та їх окремих елементів, ефективність використання матеріальних ресурсів, потреба в оборотних коштах та джерелах їх надходження. 

Планування інвестицій передбачає визначення майбутніх обсягів та напрямів інвестування власних коштів. Залежно від характеру цінностей предметом планування є такі види інвестицій:  - реальні – довгострокові вкладення коштів у матеріальне виробництво;  - фінансові – придбання цінних паперів та майнових прав;  - інтелектуальні, що передбачають вкладення коштів у персонал (підготовку спеціалістів, придбання ліцензій, ноу-хау, наукові розробки). 

Наявність інформаційних ресурсів є необхідною умовою ефективної діяльності підприємства. В умовах швидкої рухливості зовнішнього середовища особливе значення приділяють інформаційним технологіям. У планах передбачаються джерела та засоби отримання інформації, засоби обробки інформації, інформаційні потоки. 

Планування будь-яких заходів пов’язане з визначенням часу на їх виконання, дати початку та закінчення. Також час як ресурс наявний при прийнятті будь-яких планових рішень. Час може розглядатися як мета та обмеження. Фактор часу наявний у всіх показниках, що характеризують діяльність підприємства. 

Наявність предмета і об’єкта планування на підприємстві дозволяє сформувати систему показників планування. При формуванні конкретного показника беруть участь процес, підрозділ та комбінація ресурсів. 

В якості предмета планування, як науки, виступають стосунки, які складаються між учасниками виробничого процесу з приводу встановлення і реалізації пріоритетів, пропорцій і комплексу заходів, що забезпечують їх досягнення.

Об'єктом планування на підприємстві є його діяльність, під якою розуміється виконання ним своїх функцій. А основними функціями (видами діяльності) є: господарська діяльність (головним завданням якої є отримання прибутку для задоволення соціальних і економічних потреб власника і членів трудового колективу);соціальна діяльність (забезпечує умови для відтворення працівника і реалізації його інтересів : оплата праці, безпека умов праці і так далі);екологічна діяльність (спрямована на зниження і компенсацію негативної дії його виробництва на природне середовище).

1.3. Організація планування на підприємстві. Структура планових органів.

Відповідно до законодавства України сучасне вітчизняне підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку. 

Організація планово-економічної роботи багато в чому залежить від розміру й типу підприємства. На малих підприємствах не існує глибокого поділу управлінських функцій і вищі керівники самостійно визначають всі деталі планування й організації виробництва. 

На великих і середніх підприємствах розроблення стратегічних, тактичних і календарних планів здійснюється з урахуванням прийнятої організаційної структури, розподілу обов’язків між колективами різних служб, підпорядкованості управлінців, контролю й координації всіх функцій організації як єдиного цілого. 

Успішність, ефективність системи планування визначається, значною мірою, рівнем її організації, яка спрямована на планомірне поєднання основних елементів системи планування, включаючи такі компоненти:  - плановий персонал;  - механізм планування;  - процес обґрунтування, прийняття та реалізацію планових рішень;  - засоби, що забезпечують процес планування (інформаційне, технічне, математико-програмне та організаційне).  Організаційна структура планування може мати такі форми:  - організаційну структуру з централізованими функціями планування;  - організаційну структуру з децентралізованими функціями планування. 

Організаційно-централізоване планування на більшості великих і середніх підприємств здійснюється «зверху вниз». При такому підході планові стратегії розробляються на вищому рівні управління, де визначаються цілі, основні напрямки й головні господарські завдання розвитку підприємства й проводиться взаємоузгодження нових пропозицій і механізму їх реалізації. Наступним етапом ці цілі, завдання й показники в більш деталізованій конкретній формі включаються в плани підрозділів. Це вже технологічне планування, що встановлює пропорції й обсяги виробництва за всіма видами продукції, що випускається. Після узгодження планових завдань із конкретними виконавцями плани остаточно затверджуються вищим керівництвом підприємства. 

Децентралізоване планування (планування «знизу наверх») здійснюється від планів на місцях через плани підрозділів до загального плану шляхом узгодження, об’єднання і корегування. Цілі, стратегії й виробничі плани формуються підрозділами підприємств. До прерогативи планового відділу входять тільки встановлення форм планових документів і координація планової діяльності оперативних підрозділів. Однак навіть при плануванні «знизу наверх» стратегічні ідеї можуть бути висунуті керівництвом підприємства. 

Прийняття планових рішень завжди пов'язано з використанням ресурсів. План - це той чи інший варіант використання ресурсів підприємства.

Тому ресурси підприємства є предметом планування на підприємстві. Мета планування ресурсів - оптимізація їх використання.

Класифікація ресурсів може бути різною. Однак найчастіше в практиці планування виділяють наступні групи ресурсів:

1. Трудові ресурси.

Трудові ресурси підприємства − це його кадри. При плануванні трудових ресурсів виникає необхідність врахування в роботі підприємства особистісних якостей працівників, індивідуальних установок і психологічних переваг, глибокої зацікавленості кожного в кінцевому результаті праці, творчого ставлення до роботи.

На підприємстві предметом планування трудових ресурсів можуть бути наступні показники:

• чисельність і структура кадрів працюючих;

• продуктивність праці;

• оплата праці працівників;

• потреба в робочій силі та підготовці кадрів;

• скорочення застосування ручної праці;

• кадровий резерв на висування;

• норми часу, виробітку, трудомісткість виробничої програми, тривалість виробничого циклу і т.д.

2. Виробничі фонди.

Предметом планування основних виробничих фондів є:

• інтенсивне та екстенсивне використання фондів;

• фондоозброєність праці, фондовіддача і фондомісткість продукції;

• заходи з капітального ремонту та модернізації основних фондів;

• розміри і структура машинного парку;

• виробнича потужність підприємства і його підрозділів;

• введення в дію виробничих потужностей і основних фондів;

• режими роботи устаткування та ін.

Показниками планування оборотних фондів і оборотних коштів можуть бути:

• номенклатура та розміри запасів сировини, матеріалів і палива, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, тари, запасних частин для поточного ремонту основних фондів;

• номенклатура та величина запасів незавершеного виробництва і напівфабрикатів власного виробництва (матеріалів, деталей, вузлів і виробів, що знаходяться в процесі обробки чи зборки);

• норми витрати товароматеріальних цінностей на виготовлення виробів та його окремих елементів;

• ефективність використання матеріальних ресурсів;

• потреба в оборотних коштах, включаючи джерела її покриття;

• конструктивний склад виробів (рецептура), показники якості, надійності, довговічності, конкурентоспроможності продукції і т.п.

3. Інвестиції.

Предметом планування є три типи інвестицій:

• реальні, під якими розуміються довгострокові вкладення коштів у матеріальне виробництво;

• фінансові - придбання цінних паперів та майнового ¬ них прав;

• інтелектуальні, що передбачають вкладення коштів у персонал (підготовку фахівців, придбання ліцензій, ноу-хау, спільні наукові розробки).

Об'єктами планування інвестиційної діяльності можуть бути: знову створювані і Модернізовані основні фонди, оборотні кошти, цінні папери, інтелектуальні цінності, науково-технічна продукція. В якості специфічного об'єкта інвестиційної діяльності може виступати земля.

4. Інформація.

Інформація як економічний ресурс являє собою формалізовану сукупність знань наукового, технічного, виробничого, управлінського, економічного, комерційного або іншого характеру. Вона має власника, має технологію обробки, є предметом і продуктом праці, предметом захисту від несанкціонованого доступу.

5. Час.

Це найважливіший, хоча і не безперечний, ресурс, що є предметом планування. Час як ресурс присутній у всіх показниках планування, враховується при оцінці різних підприємницьких проектів. У плануванні прийнято говорити про економію або втрати часу. Час як ресурс присутній при прийнятті будь-яких планових рішень. Воно може розглядатися як мета і як обмеження.

6. Підприємницький талант.

Він проявляється в умінні найбільш раціонально здійснювати виробничу і комерційну діяльність, заснований на новаторстві, відповідальності, схильність до ризику та інших особистісних якостях.

Підприємництво - це талант, в основі якого лежать вроджені задатки. Прищепити такі якості досить складно, а часом і неможливо. Це не поновлюваний ресурс, пов'язаний з особистістю конкретної людини.

Склад і організаційна структура планових органів підприємства залежать від багатьох факторів і конкретних умов виробництва, зокрема від розміру підприємства, динамічності ринку продукції, стабільності контрагентів, від кількості, складу і форми організації підрозділів підприємства, від характеру й особливостей продукції, що випускається тощо.

До основних функцій вищого керівництва підприємства належать: встановлення єдиної стратегії чи розвитку, обґрунтування мети планування, вибір основних способів її досягнення, визначення методів і технології розробки планів.

Організація планування і контроль за ходом виконання планів покладений на плановий (планово-економічний) відділ підприємства.

До його функцій входять:

• розробка структури обов’язкових для підприємства планів і напрямок їх для затвердження керівним органом підприємства;

• організація роботи зі складання планів, вид яких затверджений керівником підприємства, підготовка матеріалів і вихідних даних у всіх відділах і службах підприємства, що беруть участь у плановій роботі;

• складання техніко-економічних прогнозів за найважливішими напрямками діяльності підприємства;

• розробка нормативних планових документів (види і структура планів) для структурних і функціональних підрозділів підприємства;

• узгодження планів усіх підрозділів підприємства;

• контроль за виконанням планів підприємства в цілому і його окремих структурних та функціональних підрозділів.

Персонал планового відділу разом з вищим керівництвом розробляє стратегію фірми, бере участь у виборі й обґрунтуванні економічних цілей, аналізі й оцінці планових і фактичних результатів діяльності підприємства.

Плановий відділ взаємодіє з плановими бюро структурних підрозділів, а також з функціональними підрозділами підприємства в цілому: відділ маркетингу, товарний відділ, відділ цін, фінансові служби й ін., координує їхню роботу при підготовці окремих видів планів усього підприємства. У плануванні своєї діяльності беруть участь усі служби підприємства, як виробничі, так і функціональні.

Рекомендації планового відділу щодо планової роботи обов’язкові для всіх структурних і функціональних підрозділів, за винятком тих, котрі відповідно до нормативних документів віднесені до компетенції керівництва (дирекції) підприємства.

Виробничо-диспетчерський відділ на основі планових завдань розробляє номенклатурні, виробничі завдання цехам і виробничим дільницям, встановлює їх терміни і контролює хід виконання цих завдань.

У межах планової роботи відділ маркетингу займається дослідженням ринку, плануванням основних товарних груп (ліній), збуту, руху і розподілу продукції.

 

Рис. 1.1. Функціональна структура відділу маркетингу.

Товарний відділ відповідає за планування асортименту продукції, що випускається, а також планує зменшення кількості рекламацій. До компетенції відділу цін належить планування цінової політики підприємства.

Відділ збуту планує конкретні напрямки збуту продукції, а також нові форми обслуговування і торгівлі. Фінансові служби відають плануванням витрат і кінцевих показників фінансової діяльності підприємства.

Кадровий відділ веде планування використання трудових ресурсів.

Виробничо-технічні служби (планово-диспетчерське бюро підрозділів підприємства) відповідають за планування роботи окремих підрозділів підприємства, планування по змінах, контролюють якість сировини і готової продукції.

На невеликих підприємствах планово-економічний відділ може бути відсутній, тоді його функції передають відділу маркетингу, за який безпосередньо відповідає один із заступників директора. Найважливіші питання, пов’язані з діловим чи стратегічним плануванням, обговорюють за участю фахівців підприємства. Можуть бути залучені й зовнішні консультанти.

 

Рис. 1.2. Лінійно-функціональна структура управління.