3.1.3. Загальні принципи вирішення стратегічних завдань у провідних країнах

Вирішуючи названі проблеми структурно-технологічного, соціально-економічного та міждержавного характеру, провідні країни враховують загальні економічні принципи. Базова про­блема економіки — обмеженість економічних ресурсів на тлі без­межності потреб — знаходить своє відображення і в економічній

Розділ З

політиці флагманів світової економіки. Наявність пар цілей, які суперечать одна одній, є наочним підтвердженням того, що будь-яка економічна дія є водночас і досягненням, і відмовою від чо­гось. До основних дуальностей на рівні національної економіки, інтегрованої у світову, слід віднести зв'язок і суперечність швид­кості і стабільності економічного розвитку, справедливості роз­поділу та ефективності виробництва, спеціалізації країни та її незалежності у сфері економічної політики, а також протиріччя між суспільним характером світового виробництва і споживання і намаганням кожної країни досягти найбільшої вигоди саме для себе.

Дуальність «розвиток — стабілізація» виникає на макрорівні навіть для країни, що не інтегрована у світову економіку. Існу­ють досить ґрунтовні дослідження у цій галузі, які належать як економістам кейнсіанського напрямку економічної науки, так і представникам неокласичних течій. Загалом, неокейнсіанці вба­чають головну причину нестабільності економічного розвитку у внутрішньому механізмі функціонування економіки, а неокла­сики — у діяльності держави, яка суттєво впливає на ринковий механізм через податки, державні закупівлі, трансферти і зако­нодавчі обмеження, чим унеможливлює ефективну ринкову ко­ординацію. Відповідно, неокласики виступають за надання рин­ку максимальної свободи в усіх сферах, де ця свобода не шко­дить самому ринковому механізму (як, скажімо, у випадку моно­полізації галузей). На відміну від них, неокейнсіанська доктрина управління економікою передбачає досить активне втручання органів державного управління в економічні процеси.

Проте на сьогодні жодна з провідних країн не базується цілком ані на неокейнсіанських, ані на неокласичних рекомен­даціях щодо управління національною економікою. Має місце ситуативне використання аргументації та методів, рекомендова­них неокласиками та неокейнсіанцями в залежності від макро-економічної ситуації і уподобань уряду на даному часовому про­міжку. Відносний плюралізм у методологічній базі для прове­дення макроекономічної політики пояснюється тим, що:

1. Реалії сучасного економічного життя не підпадають під визначення національної економіки, як її розуміли протягом XX ст. Економічні кордони стали дуже прозорими внаслідок діяль­ності Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Світо­вої організації та торгівлі транснаціональних корпорацій. Уніфі­кація господарчого законодавства і узгодження податкової пол­ітики призвели, з одного боку, до вирівнювання умов господа-

Особливості національних стратегій країн-лідерів

рювання економічних суб'єктів різних країн, а з іншого, змен­шилися можливості оперативного втручання держави в еконо­міку. Навіть у галузі валютного регулювання більшість розвине­них країн втратила повну самостійність.

2. Посилення міжнародної конкуренції вимагає від націо­ нальних урядів кардинальної перебудови у сфері конкурентної політики. Так, стратегічна лінія на підтримання ефективності на­ ціонального виробництва за рахунок збереження рівня конку­ ренції у галузях є на сьогодні абсолютно безперспективною у цілій низці галузей — електронній, авіаційній, хімічній, автомо- біле- та суднобудівній промисловості, у фінансовому секторі та у сфері комп'ютерних технологій. Примусове подрібнення націо­ нальних підприємств у подібних галузях практично позбавляє їх шансів у боротьбі з іноземними компаніями, щодо яких націо­ нальні уряди не застосовували штучних обмежень, пов'язаних з підтриманням конкуренції. В таких умовах вигідним є створен­ ня великих корпорацій для цілеспрямованого поширення впливу даної країни у глобальному економічному середовищі. Скажі­ мо, «економічне диво» повоєнної відбудови економіки Японії відбувалося за умов безпосередньої державної підтримки зазда­ легідь призначених великих корпорацій у чорній та кольоровій металургії, хімії та суднобудуванні. У той же час у інших галу­ зях, тих, де тиск з боку міжнародних компаній послаблений з тієї або іншої причини (роздрібній торгівлі, сфері роздрібних послуг тощо), класична проконкурентна політика залишається актуальною.

3. Зростання ролі впливових недержавних суб'єктів міжна­ родних відносин — транснаціональних корпорацій — призводить до необхідності врахування "їхньої поведінки під час формування національних стратегій. Можливо, найбільш яскравим підтверд­ женням визначної ролі великих корпорацій є той факт, що зустрічі президентів та інших посадовців найвищого рівня з «капітанами економіки» (керівним складом провідних підприємств країни) стали невід'ємною складовою офіційних міжнародних візитів. Зв'язки між урядом і бізнесом сьогодні не розглядаються як од­ нозначно корупційні. Проте час від часу конфлікти все ж прояв­ ляються, як, приміром, у випадку з викриттям протизаконного фінансування політичного блоку ХДС/ХСС у Німеччині, що у 1990-х pp. призвело до відставки уряду Г. Коля.

На тлі зростання ролі транснаціональних корпорацій зрос­тає гострота у вирішенні питань, пов'язаних зі справедливістю. Досить часто економічну справедливість не можна визначити,

Розділ З

але вона, тим не менше, досить часто використовується у якості аргументу, який підтверджує або спростовує необхідність прове­дення того або іншого типу економічної політики, особливо сто­совно соціальної політики та оподаткування. Невизначеність тер­міну «справедливість» призводить до двох типів викривлень:

1. Невиправдано великий перерозподіл доходів від більш забезпечених верств населення до менш забезпечених. Конк­ ретними проявами такого типу викривлень можуть бути надто високі виплати з безробіття, які призводять до суттєвого зни­ ження мотивації безробітних до пошуку роботи і суттєвого збільшення безробіття, як це було практично в усіх розвинених країнах Європи.

2. Як правило, досягнення справедливого (з точки зору більшості членів суспільства) розподілу благ та доходів викликає невдоволення з боку забезпеченої меншості, тобто тих осіб та організацій, які є нетто-донорами у соціальних програмах. Вип­ лати по таких програмах, по суті, є податками з точки зору бізне­ су, а значить, слугують антистимулом у пропозиції товарів та послуг. Відповідно, в умовах глобалізації бізнес, особливо круп­ ний, мігрує у країни з меншими обсягами вилучень доходів.

Таким чином виникає протиріччя «справедливість — ефек­тивність». Тобто намагання держави досягти так званого спра­ведливого розподілу благ, як правило, знижує загальну ефек­тивність економічної системи. Практично у довгостроковій пер­спективі надмірне захоплення перерозподілом здатне призвести до зниження ефективності практично в усіх сферах національної економіки і, навіть, до фактичного банкрутства соціально-еко­номічної моделі, як це було у випадку «шведського соціалізму».

Пошук критеріїв оптимальності та достатності державного вручання стосується не тільки політики у сфері доходів. В ос­танні десятиріччя разом із розвитком міжнародної економічної інтеграції значно загострилися проблеми взаємодії між націо­нальними економіками. Виходячи на зовнішній ринок, провідні країни намагаються, як мінімум, отримати:

1. Доступ до більш широких ринків збуту.

2. Доступ до сировини та інших видів природних ресурсів.

3. Можливість використовувати відносно дешеві трудові ре­ сурси.

4. Шанс перенесення шкідливих та небезпечних виробництв на територію інших країн.

Якщо додати до цього переліку можливість більш ефектив­ного використання фінансових ресурсів та спрощення доступу

Особливості національних стратегій країн-лідерів

до передових технологій, які розробляються в інших країнах, то стає ясно, що вигоди глобалізації для провідних країн є суттєви­ми. В той же час міжнародна співпраця створює певні загрози — загрозу втрати частки ринку (навіть вітчизняного), можливість витіснення громадян з власного ринку праці дешевою трудовою імміграцією та ін. Тому, включаючись у міжнародний поділ праці, країна повинна визначити для себе оптимальний рівень інтегро­ваності у світові економічні процеси. Підхід до оптимальності визначається парами протилежних цілей «спеціалізація—неза­лежність» та «співпраця—вигоди». Відкриття економічних кор­донів — процес, як мінімум, двосторонній. В таких умовах збільшення прозорості економічного середовища, яке включає кілька країн, може бути симетричним (орієнтованим на формальну рівноправність суб'єктів кожної країни) або асиметричним (для суб'єктів деяких країн існують преференції, а для інших — ні). На сьогодні практично всі провідні країни використовують виб­ірковий протекціонізм, тобто намагаються створити більш вигідні умови для власних підприємств і організацій. Проте обсяг такого протекціоністського впливу не може бути надто великим і обме­жується, як правило, можливостями застосування контрпротек-ціонізму протилежною стороною.