8.1. Цивілізаційні аспекти економічного розвитку

Цивілізації представляють собою величезне паракраїнне, наднаціональне світове утворення, для кожної з яких характер­ний специфічний прояв людини, своєрідність культури, традицій, менталітету, загальне сприйняття світу. Найбільш поширена кла­сифікація цивілізацій — класифікація А.Дж. Тойнбі. Отже сучас­на наука розрізняє цивілізації живі та мертві. Серед перших ви­діляють ті, що розвиваються, та занепадні. До перших зараз відно­сять лише Західнохристиянську. Серед других є цивілізації-сате-літи на кшталт Православної, Іранської, Японської тощо та цив-ілізації-релікти на кшталт Іудейської та Несторіанської. Кордо­ни цивілізацій не співпадають з державними, а поява їх завжди зумовлена наявністю викликів, що вимагають зважених відгуків. Лише труднощі кліматичного, зовнішнього, новотериторіально-го та інші такого ж штибу зумовлюють перетворення примітив­них суспільств у звитяжні цивілізації. Голод, холод та важке га-рування є поштовхом для розвитку людської винахідливості, об'єднання окремих напівдиких юрм в потужну спільноту, фор­мування своєрідної культури. Дослідження поступу цивілізацій доводить, що матеріальне буття багато в чому обумовлює специ­фіку формування цивілізації, але в подальшому своєму розвитку духовна складова так само чинить вплив на розвиток матеріаль­ної культури.

Сучасний період розвитку цивілізацій позначений розгор­танням глобалізаційних процесів. Включаючи цивілізації у за­гальний світовий розвиток, він одночасно, оскільки реалізується у формі активної експансії Західнохристиянської цивілізації, за­гальмовує їх самостійний рух. Це нормальна ситуація, коли менш розвинені, занепадні цивілізації отримують імпульс щодо зміни вектору свого розвитку, стимулюються виправлення притаман­них їм вад, заміна застарілих норм на більш адекватні сучас­ності. Сприймаючи новий виклик, вони мають мобілізуватися,

Цивілізаційні виміри економісного розвитку

поєднати власні життєздатні елементи культурного набутку з до­сягненнями найбільш прогресивної цивілізації. Досить актуаль­ною ця проблема є і для нашої країни, як складової частини Православного світу, що межує на західному кордоні з найпо­тужнішим цивілізаційним утворенням — Західнохристиянською цивілізацією, на сході — з досить відокремленим сателітом Пра­вославної — Руською підцивілізацією та недорозвиненою Ос­манською цивілізацією на півдні. Важливим є і належне сприй­няття власної величезної культурної спадщини й уточнення ци-вілізаційної ідентичності. Саме в цьому полягають глибинні за­сади подолання наявних кризових процесів в національній са­мосвідомості, без чого мріям щодо нашого становлення як успі­шної, економічно могутньої нації навряд чи вдасться швидко здійснитися.

Взаємодія цивілізацій відбувається зараз у двох площинах. По-перше, це зіткнення цивілізацій, техногенних та традицій­них, що найбільш яскраво проявляється в протиріччях між Зах­іднохристиянською та Ісламською цивілізаціями, які іноді вили­ваються навіть в озброєнні конфлікти на кшталт іракського, ліванського, кувейтського тощо. По-друге, це зростання взає­мопроникнення цивілізацій, актуалізація західних цінностей в східних цивілізаціях, та інтерес до східних досягнень в сфері ку­лінарії, філософії, музики серед носіїв західнохристиянської куль­тури. Взагалі, остання поступово поширює свій ареал, трансфор-муючись в кожному окремому локусі в певну модифікацію, але залишаючи свою сутність.

Взагалі головними цінностями провідної цивілізації сучас­ності виступають:

1. домінанта ринкового господарства;

2. пріоритетність раціонального знання, формування на базі нього науки, ідей, інститутів і технологій;

3) принцип законності та захисту прав людини. Головними ж засадами традиційних цивілізацій виступають

принципи:

1. співпадання суб'єктів влади та власності;

2. переваги глибинного, традиційного релігійного знання;

3. відсутність незалежності окремої людської особистості, домінанти прав індивіду над суспільними.

У традиційних цивілізаціях головну роль відіграє держава, і саме її роль має бути змінена, на перший план має висунутися особистість з її бажаннями, зацікавленнями, жорстким обстою­ванням пріоритетності своїх інтересів перед інтересами суспіль-

Розділ 8

ства. Втім, для традиційного суспільства характерною особливі­стю є необхідність державного втручання, набуття її інститутами домінантної ролі в процесі трансформації. Таке втручання не залишається непомітним. Посилюючи свої позиції з благих намірів, державі важко відмовитися від своєї провідної ролі в подальшому. Отже перетворена цивілізаційна перебудова отри­мує специфічний присмак, замість швидкої модернізації відбу­вається становлення маложиттєздатного мутанта. Принципи про­відної цивілізації реалізуються частково і дуже деформовано, се­ред населення утворюються прошарки, що дуже по-різному сприймають запозичені цінності.

Сучасний етап міжцивілізаційної взаємодії відбувається в умовах глобалізації, становлення «світового села». Вона позна­чена швидкою інтенсифікацією міжцивілізаційних відносин шля­хом зростання потоків товарів, послуг, капіталів, інформації, міграції робочої сили тощо, та потужним впливом провідної ци­вілізації на ідентичність інших цивілізацій.

Здобувши безперечну перевагу в технологічному плані Захі-днохристиянська цивілізація, розпочала незбройний наступ на менш розвинені цивілізації, використовуючи в якості інструментів поневолення економічні важелі, підвищуючи культурну приваб­ливість західних цінностей. Коригуючи розвиток слабких цивіл­ізацій, вона забезпечує свою домінанту на економічному напрямі, отримуючи технологічну ренту, необхідні ресурси та переводячи в малорозвинені країни екологічно небезпечні виробництва. На фінансовому напрямі зростання зовнішніх боргів посилює за­лежність бідних країн від країн провідної цивілізації. Контроль за інформаційними потоками забезпечує формування прихиль­ної до дій Заходу суспільної думки.

Економічна трансформація втім виступає на користь акту­альності західнохристиянських цінностей. Саме ідеї, притаманні цієї цивілізації, забезпечують підвищення продуктивності праці, впровадження інноваційних технологій, домінування раціональ­ного мислення, реалізації вибору в термінах прагматизму. Ок­ремі країни роблять відчайдушні спроби наблизитись до захід­них стандартів, не позбавившись при цьому своєї цивілізаційної ідентичності. На цей шлях встали Японія, Китай, Індія тощо. На жаль, спроба поєднати своє та запозичене на прикладі Японії виявилась продуктивною лише на історично короткому проміжку часу і лише поступове посилення західної складової дозволяє країні втриматися на економічному Олімпі. Щодо інших країн відповідь залишається поки що невизначеною. Інші країни спро-

Цивілізаційні виміри економісного розвитку

бували наблизити свої базові культурні цінності, чи протидіяти просуванню західних цінностей.

В цілому Західнохристиянська цивілізація повністю довела свою еволюційну перевагу й ефективність програми розвитку. Більшість цивілізацій поступово перетворюються на її сателітів, асимілюючи запропоновані цінності, іноді дуже жваво (Росія за Петра І, радянський експеримент, Перебудова та Відбудова).

Разом із тим, підживлюючись досягненнями Заходу, зане-падні цивілізації отримують новий імпульс розвитку, хоч і в фар­ватері провідної. Це загрожує появою нових небезпек у майбут­ньому, коли певні проблеми в розвитку Західнохристиянської цивілізації можуть призвести до конфліктів та зміни лідера.

Науково-технічна революція принесла домінуючій цивілі­зації не лише дивіденди, але і низку проблем:

• соціальне розшарування, поділ на високопрофесійних фахівців та низькокваліфікованих виконавців;

• зростання роль елітарності;

• послаблення ролі демократичних інститутів;

• відчуження окремих осіб від сприйняття дійсності, її вірту- алізація;

• зниження рівня моральних якостей в суспільстві;

• зростання злочинності;

• зростання інформаційного шуму.

Вивчення економічної теорії передбачає творче осмислення рушійних сил соціально-економічного прогресу. Це потребує визначення його матеріальних засад і ролі в ньому економічного устрою суспільства при особливому значенні взаємодії різних форм власності та державного регулювання господарської систе­ми. При цьому головна рушійна сила соціально-економічного прогресу знаходиться в самому суспільстві у вигляді економіч­них потреб та інтересів людини. Показником ефективності со­ціально-економічного прогресу є зростання багатства суспіль­ства, що відкриває простір для його подальшого розвитку.

Природні умови, специфіка виробничої технології, зміст праці людини та розвиток її потреб визначають історично конк­ретний рівень культури суспільства. Це поняття у широкому ро­зумінні відображає спосіб створення матеріальних і духовних цінностей, їх розподіл споживання. Відповідно до цього цивілі­зація визначається як історично конкретний стан суспільства, який характеризується особливим способом праці, певною сусп­ільно-виробничою технологією, відповідною матеріальною і ду­ховною культурою. Цивілізація відображає органічну сукупність

Розділ 8

соціально-економічних і культурних характеристик суспільства, досягнутий рівень продуктивних сил, спосіб взаємодії людини з природою. Це історично визначена соціально-культурна єдність на певній геоекономічній території, що характеризується особ­ливими цінносними орієнтирами та регулятивними принципами буття, самобутністю, що формується досвідом історичного роз­витку і виступає підвалиною її самосвідомості, встановлення відмінностей від інших спільнот. Самобутність визначає єдність особистості й колективу, прагнення до стабільності, інтеграції та гармонізації.

Перехід від одного рівня світової цивілізації до іншого здійснюється шляхом глобальних за своїм змістом технологіч­них революцій, що зумовлюють якісні зрушення в розвитку сус­пільно-продуктивної сили праці людини, способу її взаємодії з природою.

Перша в історії людства технологічна революція, так звана неолітична, забезпечила перехід від варварства до цивілізації. Завдяки цій революції у сільському господарстві почали широко використовуватися певним способом оброблені камінні знаряд­дя праці. Аграрна цивілізація, що значно прискорила розвиток суспільного виробництва, зайняла значний відрізок історії люд­ства — 8—10 тис. років. Вона знаменувала перехід від привласню-вального до відтворювального господарства і знайшла теоретич­не обгрунтування в працях фізіократів та меркантилістів. Ця ци­вілізація була панівною в світі до середини XVIII ст., хоча про­цес її занепаду розпочався з буржуазної революції у Нідерландах шістнадцятого століття.

Промислова революція другої половини XVIII — першої тре­тини XIX ст. започаткувала індустріальну цивілізацію, що розви­вається і тепер. Ґрунтуючись на застосуванні системи машин і механізації виробничих процесів, індустріальна цивілізація зро­била новий велетенський крок у подальшому зростанні продук­тивних сил та забезпеченні панування людини над силами при­роди. Уперше в історії людства створені працею людини засоби виробництва, передусім механічні знаряддя праці, стали основ­ною формою багатства суспільства.

Індустріальна цивілізація зумовила не лише механізацію виробничих процесів, а й якісно новий крок уперед у розвит­ку суспільного поділу праці, спеціалізації та кооперування ви­робництва. Вона забезпечила домінування товарного вироб­ництва.

Цивілізаційні виміри економісного розвитку