6 Марксизм – основна теорія пролетаріату

Марксисзм – це учення робочого класу і для робочого класу. В умовах радянської економіки. Марксизм був основним економічним ученням. Його родоначальниками були німецькі мислителі-революціонери Карл Маркс і Фрідріх Енгельс. Вони спростовують уявлення про заробітну плату як ціну праці.

Основна ідея "Капіталу", який був головною працею К. Маркса присвячена процесу нагоромадження капіталу. Основний задум полягає в тому, щоб показати вплив цього нагромадження на положення робочого класу. По Марксу, концентрація і централізація капіталу приводить до зростання органічного складу (будови) капіталу. Це означає повільніше зростання змінної частини капіталу в порівнянні з постійною. Звідси витікає важливий для робочого класу вивід: оскільки попит на робочі руки визначається тільки величиной змінного капіталу, остільки при зростанні органічної будови капіталу потреба капіталу в робочій силі росте повільніше, ніж росте капітал в цілому. Створюється відносно надмірне населення - надмірне в порівнянні з потребою капіталу в робочих руках.

Кульмінацією цього є формулювання К.Марксом загального закону капіталістичного накопичення. У цьому законі показаний причинний зв'язок між накопиченням капіталу і положенням пролетаріату. На основі цього закону Маркс виводить капіталістичний закон народонаселення. Тут же дається критика мальтузіанству.

Підводячи підсумок проведеному аналізу капіталізму, К.Маркс формулює основну його суперечність. Вона полягає в суперечності між суспільним характером виробництва і частнокапиталистической формою його привласнення. У результаті, по Марксу, в надрах капіталізму дозрівають суб'єктивні і об'єктивні умови його загибелі. Могильником капіталізму є пролетаріат. У цьому бачиться історична місія пролетаріату. Іншими словами, боротьба між робочими і буржуазією веде до встановлення диктатури пролетаріату. 2-й том "Капіталу" присвячений дослідженню процесу обігу капіталу. На відміну від своїх попередників К.Маркс по-новому поставив і вирішив питання про звернення капіталу. А.Сміт і Д.Рікардо ототожнювали капітал із засобами виробництва. Вони розглядали капітал чисто речовий, матеріально, звернення капіталу зводили до простого переміщення, звернення засобів виробництва. Маркс же визначив капітал як вираз виробничих відносин між класами і вперше в економічній науці показав звернення капіталу як зміну виразів цих класових відносин.

Меркантилісти звели кругообіг капіталу до грошової його форми. Фізіократи, А.Сміт і Д.Рікардо розглядали кругообіг капіталу в продуктивній формі. Маркс же виходить з єдності всіх трьох форм капіталу -денежной, продуктивною і товарною, розглядаючи їх кругообіг і досліджуючи різні стадії, через які проходить капітал в своєму русі.

По Марксу, всякий капітал проходить в своєму русі три стадії. На першій стадії гроші перетворюються на елементи продуктивного капіталу - засоби виробництва і робочу силу. На другій стадії здійснюється процес виробництва. Створюється новий товар. На третій стадії відбувається реалізація товару. Він перетворюється на

гроші.

Відповідно цим трьом стадіям капітал по черзі виступає в грошовій, продуктивній і товарній формі. Він не тільки послідовно приймає і скидає ці різні форми, але і в кожен даний момент знаходиться одночасно у всіх трьох формах.

Капітал, який представляє єдність одночасного кругообігу грошового, продуктивного і товарного капіталу, Маркс назвав промисловим капіталом.

У другому відділі досліджується теж рух капіталу, але вже з боку часу - швидкість обороту і її вплив на величину додаткової вартості. У цьому ж відділі Маркс заглиблює вчення про основний і оборотний капітал.

Попередники Маркса в основу ділення капіталу на основний і оборотний поклали довговічність кожній з частин капіталу. Для Маркса ж початковим пунктом цього ділення є подвійний характер праці. Він дозволяє зрозуміти процес перенесення вартості із засобів виробництва на продукт праці. Це перенесення здійснюється такі ж численні підстави для його ненормального ходу".

Третій том "Капіталу" присвячений процесу капіталістичного виробництва, узятого в цілому, тобто в єдності виробництва і обігу. У нім розкриваються поверхневі явища капіталістичній дійсності. При наближенні до поверхні явищ абстрактні категорії приймають перетворену форму.

Так, додаткова вартість виступає в перетвореній формі прибутку, а норма додаткової вартості виступає в перетвореній формі норми прибутку.

Наступний ступінь конкретизації - це перетворення прибутку в середній прибуток. Остання є результат перерозподілу прибули між різними галузями виробництва. Утворення середнього прибутку перетворює вартість в ціну виробництва. Остання включає витрати виробництва і середній прибуток. Таким шляхом Марксом вирішується протиріччя, що здається, між законом вартості і фактом отримання рівного прибутку на рівновеликий капітал.

Тут же Маркс формулює закон тенденції норми прибутку до пониження. Цей закон витікає із зростання органічної будови капіталу. Останнє у вартісному виразі представлено як відношення постійного капіталу до змінного. У міру зростання капіталу частка змінного капіталу, що створює додаткову вартість, відносно скорочується. Це веде до скорочення норми додаткової вартості, отже, до скорочення норми прибутку.

У наступних розділах Маркс досліджує процес розподілу прибутку між різними капіталістами і ті конкретні форми, в яких прибуток в результаті цього процесу виступає. По Марксу, додаткова вартість виступає в чотирьох конкретних формах: а) підприємницького доходу; б) торговому прибутку; у) відсотка; г) ренти.

Маркс особливо підкреслює, що виробничі відносини, тобто експлуатація найманих робочих, абсолютно приховані. Відсоток виступає як плід капіталу-власності, що відокремився від капіталу-функції.

Підприємницький дохід виступає на поверхні як би "плата за працю" підприємця. За зовнішньою протилежністю відсотка і підприємницького доходу ховається одне і те ж джерело - додаткова вартість. Маркс з цього робить вивід, що підприємець в такій же мірі, як і власник грошового капіталу, протистоїть робочому класу як його експлуататор.

Аналіз конкретних форм додаткової вартості закачується аналізом ренти. Основою Марксової теорії ренти є вчення про вартість і ціни виробництва. Цю основу він застосував і до сільського господарства. Д.Рікардо досліджував тільки диференціальну ренту. К.Маркс дав вчення про абсолютну ренту. Він показав, що і гірші ділянки приносять їх власникові ренту. Причиною абсолютної ренти є приватна власність на землю. В результаті сільськогосподарські продукти продаються за їх вартістю. Різниця між їх вартістю і суспільною ціною виробництва утворює абсолютну земельну ренту.

Аналіз ренти Маркса , по-перше, розкрив особливості розвитку капіталізму в сільському господарстві, по-друге, виявив причини його відставання від промисловості і, по-третє, створив теоретичну основу для аграрної програми пролетаріату і його партії - вимога націоналізації землі.

Завершальний том "Капіталу" як би підводить підсумок всьому дослідженню. Він знов підкреслює основну межу своєї методології - за відносинами речей розкрити відношення людей.

Тема № 13. Формування засад ринкового господарства в Україні (90-ті рр. ХХ ст.)

1. Проблеми соціально-економічного реформування української економіки в перші роки незалежності.

2. Економічне становище української держави в другій половині 90-х років.

3. «Реформи заради добробуту».

4. Розвиток економічної думки в 90-ті роки ХХ ст., економічні школи та економічні концепції.