3 Періодизація й структура курсу

З моменту появи економічної історії як науки вживали численні спроби її періодизації, тобто встановлення певних хронологічно послідовних етапів (періодів) в економічному розвитку суспільства, що припускає наявність загальних для всіх або ряду країн рис історичного розвитку.

В основу кожного періоду повинні бути покладені загальні для всіх або ряду країн риси історичного розвитку.

Так російський історик-економіст Л. І. Мечніков в основу періодизації поклав географічний фактор. Він вважав, що головним фактором розвитку суспільства є водні шляхи сполучення й розрізняв в історії людства такі періоди: річковий (цивілізації древніх народів); середземноморський (середньовіччя); океанічний (новий і новітній час).

Німецький економіст і статист Б. Гильдебранд в основу періодизації поклав історію грошей. Він виділяв три періоди в економічній історії: натуральне господарство (продукти обмінюються безпосередньо без участі грошей); грошове господарство (обмін здійснювався за допомогою грошей); кредитне господарство (в обміні бере участь кредит).

В основі періодизації економічної історії К. Бюхера лежить "мінова концепція", відповідно до якої в історії народного господарства виділяються такі періоди: замкнуте домашнє господарство, що споживає продукт власного виробництва; міське господарство, що характеризується переходом продукту від виробника до споживача; народне господарство з типовою безліччю обміну.

Англієць Тойнбі в основу періодизації поклав культуру й релігію.

Марксистська література містила запропоновану типологію суспільно-економічних формацій: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний й комуністичний лад.

У сучасній суспільно-економічній літературі економічна історія розглядається на етапах первісної епохи, перших цивілізацій, середньовіччя, індустріального й постіндустріального суспільства.

Прихильники постіндустріального розвитку суспільства: Белл, Кант, Бзежинський, - підрозділяють історію на:

• доіндустріальне суспільство (аграрно-ремісниче, традиційне);

• індустріальне суспільство (прогресуюче);

• постіндустріальне суспільство.

В основу такого поділу покладений критерій рівня розвитку виробництва й подолу праці. Згідно із цією концепцією в історичному аспекті послідовно домінують наступні сфери:

• первинна сфера господарської діяльності (сільське господарство);

• вторинна сфера економічної діяльності (промисловість);

• на сучасному етапі - третинна сфера - це сфера послуг й інформатизації.

Тема 2 господарство первісного суспільства та його еволюція на етапах ранніх цивілізацій

1. Економічна характеристика рабовласницького ладу. Внутрішні й зовнішні функції рабовласницької держави

2. Зародження державності в Древньому Єгипті. Основні риси східного рабства.

3. Економічний розвиток держав Месопотамії

4. Економічна думка Древнього Сходу

1 Економічна характеристика рабовласницького устрою. Внутрішні й зовнішні функції рабовласницької держави

Історія давньосхідних держав, яка виникла в 4 тис. до н.е. у Месопотамії, Єгипті, Китаї дозволяє вивчити найважливіший етап у розвитку людства - розпад родового устрою, виникнення класів і древніх рабовласницьких суспільств, створення держав.

Розглянемо передумови виникнення й особливості господарського й економічного розвитку країн Древнього Сходу з моменту появи держав.

Після розпаду родових відносин в IV тис. до н.е. в історії людства починається новий етап – етап класового розподілу суспільства. Перші держави, виникали на Древньому Сході, серед яких держави Месопотамії, Єгипет, Китай, приймають форму деспотії, тобто вся верховна влада належить цареві.

Формально вся земля належала цареві, але фактично значна її частина перебувала в руках вільних людей. До певного часу царська влада на Сході не «пронизувала» всю товщу населення зверху до низу. Вона була сильна в великих містах, у близьких до столиці районах, але практично була відсутня в глибинці, у маєтках вільних селян, вельмож і багатих храмів. Значна частина населення річкових долин продовжувала жити великими родами або сільськими громадами. Тут зберігалася влада виборних старост і право самоврядування в справах поселень. У правлінні поселень керувалися найдавніші традиціями й культурою, які залишилася ще з дуже древніх часів. Держава вимушена була враховувати існування таких відносин, але підкорити ці відносини на свою користь не мала змоги, тому що поселення й села не були залежні від держави. Однак поступово давньосхідні правителі й жерці з первісних форм організації праці створювали основи для формування держави.

Так відділення скотарства від землеробства, і зростання виробництва сільськогосподарської й ремісничої продукції стало основою для появи надлишкового продукту, який і став об'єктом обміну. У результаті цього з'являється торгівля, і як наслідок – виникають гроші. Родова громада поступово розпадається. Війни й торгівля збільшують майнове розшарування й суспільство починає поділятися на класи – рабовласників і рабів. Пізніше, з метою охорони інтересів власників, майна рабовласників і захисту від зовнішньої небезпеки створюється держава й формуються перші рабовласницькі суспільства.

Історія найдавніших цивілізацій класового суспільства охоплювала період з VIII століття до нашої ери до падіння Західної Римської імперії в V столітті нашої ери. У цей період утворилися два типи господарського укладу: східне рабство й античне рабство. Хоча в кожній з господарюючих систем були свої риси, однак, існували й загальні серед яких: ручна технологія виробництва; провідна роль землеробства й натурального господарства; позаекономічний примус як спосіб організації й присвоєння суспільної праці.

Слід зазначити, що рабовласницький лад – перша в історії людства класова суспільно-економічна формація. Найдавніші рабовласницькі держави утворилися на межі IV - III тис. до н.е. (Месопотамія, Єгипет). Вищого розвитку рабовласницький лад досяг у Древній Греції (V-IV ст. до н.е.) і в Древньому Римі (II ст. до н.е. - II ст. н.е.).

Сутність рабовласницької держави полягала в тому, що вона являла собою диктатуру класу рабовласників, знаряддя їхнього організованого впливу на рабів, механізм позаекономічного примусу рабів до продуктивної праці.

Однак рабовласницька формація не могла виникнути раніше, ніж продуктивні сили розвилися настільки, що з'явився надлишок продукту праці, тобто додатковий продукт. Його поява стала причиною цілого ряду соціальних змін, найважливіші з яких є: виникнення товарного виробництва; виникнення приватної власності; виникнення й інституціоналізація держави; поява професійного прошарку жерців і керівників.

Основу виробничих відносин рабовласницького суспільства становила повна власність на знаряддя праці, засоби виробництва і на рабів. Вона й визначала сутність соціально-економічних відносин цього суспільства.

Основні функції рабовласницької держави визначалися в першу чергу її класовою сутністю, необхідністю власників засобів виробництва закріпити відповідні економічні відносини. Тому значна частина внутрішніх функцій цілком підкорялася завданням гноблення рабів і придушення проявів їхнього невдоволення таким положенням. Однак держава здійснювала регулювання й інших суспільних відносини в державі, а саме:

• регламентувало здійснення цивільно-правових угод;

• вирішувало питання родини й спадкування;

• здійснювало організацію грошового обігу й торгівлі;

• стягувало податки;

• формувало державні органи;

• здійснювало правосуддя.

До зовнішніх функцій рабовласницької держави можна віднести наступні:

• захист території й існуючого ладу від зазіхань ззовні;

• війни за розширення території;

• підтримка відносин з іншими державами в мирний час.

Одночасно з виникненням і розвитком рабовласницької держави виникло й розвивалося рабовласницьке право, яке представляло собою зведену в закон волю рабовласників, сукупність загальнообов'язкових норм, закріпляючих пануючі в суспільстві відносини. Рабовласницьке право мало дуже велике значення для здійснення завдань держави, однак у першу чергу рабовласницьке право забезпечувало діяльність держави по втриманню рабів у підпорядкуванні.