3 Економічний розвиток Німеччини за умов формування монополістичного капіталізму

В останній третині 19 сторіччя в Німеччині здійснювалось технічне та енергетичне переозброєння промисловості, різко зріс обсяг виробленої продукції, зросла продуктивність праці та обсяги зовнішньої торгівлі. Цим значним зрушенням сприяли наступні чинники:

• Політичне об’єднання всієї Німеччини під егідою Пруссії. Це створило єдиний загальноімперський державний апарат, ліквідувало внутрішні мита, встановило єдине торгівельне законодавство, єдину грошову систему, загальні міри ваги; сприяло виникненню та розвитку єдиного внутрішнього ринку; прискорило розвиток німецького капіталізму.

• Перемога над Францією у війні 1870-1871 рр.. Великий вплив на економічний розвиток країни створило військове пограбування Франції у 1870-1871 рр. Німеччина захопила у Франції Ельзас та Лотарингію. Це значно збільшило сировинні ресурси німецької промисловості.

• Швидке зростання населення. З 1871 р. до кінця сторіччя чисельність населення Німеччини зросла на 15 мільйонів людей. До початку першої світової війни воно складало вже 67 млн. людей. При цьому кількість промислових робітників зросла майже в три рази швидше, ніж загальна кількість населення.

• Створення промислових підприємств на підставі нових досягнень техніки та технології виробництва.

• Політика протекціонізму (введена у 1879 р.) Встановлені високі мита на імпортовані товари, що створило сприятливі умови для розвитку національної промисловості.

• Зростання німецького мілітаризму.

Агресивна німецька держава активно втручалася в економіку країни, збільшувало військові витрати і тим самим сприяло подальшому зростанню важкої промисловості. В кінці Х1Х ст.. Німеччина перетворилася з аграрно-індустріальної у світову індустріально-аграрну країну. Німецька металургія вийшла на друге місце, кам’яновугільна промисловість – на третє місце у світі. Застосування нової техніки та технології надали можливість створювати в Німеччині нові прогресивні галузі промисловості: особливо успішно розвивались хімічна та електротехнічна галузі промисловості. Швидкими темпами просувалась машинобудівна промисловість.

На початку ХХ ст.. Німеччина стала другою після США капіталістичною промисловою державою. Промисловий злет Німеччини супроводжувався концентрацією виробництва на великих підприємствах. Найбільш інтенсивно цей процес відбувався в будівельній, гірничій, металургійній та машинобудівній галузях. Промисловий підйом неодноразово переривався кризами перевиробництва. Тривалим була криза 1873 р., після якої настав застій, що тривав до кінця 70-х років. Серйозний замах на економіку Німеччини зробили також кризи 1900-1903 та 1907-1908 рр. В період криз процес концентрації виробництва та капіталу зростав, маленькі підприємства руйнувалися, а великі промислові та банківські установи, що їх поглинали, зростали та кріпли. У 90-х роках Х1Х ст. створилася найбільший Рейнсько-Вестфальський кам’яновугільний синдикат, що підкорив собі 95 % виробництва вугілля Рура та контролював на початку війни більш ніж 50 % всього німецького видобутку вугілля. Синдикати та картелі були головною формою капіталістичних монополій в Німеччині. Ці об’єднання в організаційному відношенні відрізнялися від трестів та концернів. У них була централізована головним чином збутова та постачальна діяльність.

Картелі – угоди про умови збуту товарів, частіше з встановленням для кожного учасника квоти обсягів виробництва та збуту. Картелі стали розповсюджуватися в Німеччині після кризи 1873 р., та наприкінці Х1Х ст. їх було вже більш 250, а к 1914 р. – близько 600. Підприємства у складі картелів зберігали виробничу та комерційну самостійність.

Синдикати – це монополістичні об’єднання, що передбачають централізацію збуту та ліквідують комерційну самостійність. Прикладом синдикату в Німеччині в цей період був Рейнсько-Вестфальський вугільний синдикат.

В цілому картелі та синдикати встановлювали монопольно високі ціни на продукцію, повністю були пристосовані для виконання головної задачі німецького великого капіталу: заволодіння внутрішнім та зовнішнім ринками. Вони були тісно пов’язані з фінансовими установами, де також відбувався процес концентрації капіталу. Зростання промислового та банківського капіталів призвело до створення фінансового капіталу та фінансової олігархії.

В Німеччині створилися великі монополії, що повністю господарювали в тій або іншій галузі промисловості, намагалися заволодіти зовнішніми ринками. Вони приймали саму активну участь у розподілі світового ринку між союзами монополістів, укладали угоди та союзи зі своїми головними конкурентами на світовій арені (наприклад, в електричній промисловості угода 1907 р. німецької «АЕН» та американської «Дженерал електрик»). Створилися міжнародні картелі. Німецькі монополісти приймали участь в міжнародному об’єднанні торгівельного пароплавства (дві німецькі монополії домовилися з морганівським трестом «Міжнародна компанія морської торгівлі»), в міжнародному рейковому картелі, цинковому синдикаті та інш. Магнати фінансового капіталу розпоряджались всім національним господарством, і політична роль буржуазії в суспільстві значно підвищилася. Однак в державному управлінні Німеччини ключові позиції належали поміщикам-юнкерам. З юнкерів формувався німецький уряд, генералітет, дипломатичний корпус. Держава спиралась на реакційний буржуазно-поміщицький блок, що склався в Німеччині в середині Х1Х ст., що повністю відповідав загарбницькій меті німецьких монополістів. Таким чином, німецький монополістичний капіталізм склався як буржуазно-юнкерський. На початку ХХ ст.. Німеччина посилила вивезення капіталу. Вона увійшла в число трьох основних держав світу з вивезення капіталу в усі куточки: в Європу, Азію, Америку, Африку. Головними методами зовнішньоекономічної експансії німецьких імперіалістів було вивезення капіталу. Капітал вони використовували в основному у середині країни – для подальшого зростання індустрії.

Як у вивезенні капіталу, так і в зовнішній торгівлі німецький імперіалізм зіштовхнувся з інтересами Англії, Франції, США та Росії:

1. США боролися з Німеччиною з азіатські та латиноамериканські ринки.

2. Зовнішньоекономічне протиріччя з Росією відбувалося через ввезення в Німеччину російських сільськогосподарських товарів. У 90-ті роки юнкери домоглися підвищення мита на російські продукти, на що Росія відповіла підвищенням мита на німецькі промислові товари. В цьому конфлікті економічно більш розвинена Німеччина перемогла: Росія не змогла обійтися без німецьких машин та змушена була одностороннє знизити мита, однак гострота протиріччя не була пом’якшена.

3. Найбільш гострі протиріччя, що стосувалися боротьби за промислову першість у Європі та перерозподіл вже поділеного світу, склалися між Німеччиною та Англією. Колоніальні володіння німецьких імперіалістів, що спізнилися до розподілу світу, були порівняно невеликі. На кінці Х1Х ст.. Німеччина захопила Того та Камерун в Африці, порт Кяо-Чжоу у Китаї, деякі острови на Тихому океані, частину Нової Гвінеї та інші території.

Німецькі капіталісти створювали плани перерозподілу світу та встановлення світового господарювання Німеччини. З метою пропаганди своїх планів вони створили спеціальну організацію, так званий Паннімецький союз, девізом якої було: «Король на чолі Пруссії. Пруссія на чолі Німеччини, Німеччина на чолі світу.» Паннімецькі представники організації вимагали захоплення англійських, французьких, бельгійських та португальських колоній, деяких районів Франції, всієї Бельгії, Голландії, Скандинавських країн, відторгнення від Росії Прибалтики та Польщі, захоплення України та Кавказу, потім Ірану та Індії, а потім завоювання американського континенту. Здійсненню планів Німеччини заважав перш за все її головний промисловий конкурент у Європі – Англія, що головувала в морях, тому її захоплення було основним завданням німецького капіталізму. В останній чверті Х1Х ст.. (1879 р.) Німеччина уклала союзний договір з Австро-Угорщиною. Цей договір був спрямований проти Франції. У 1882 р. до Німеччині та Австро-Угорщини приєдналася Італія. Так склався Троїстий союз – одна із сторін, що воювала у першій світовій війні.