2 Основні форми організації внутрішньої торгівлі в Україні. Фінансова політика

Головним джерелом бюджетних доходів царської Росії в першій половині XIX ст. були оброчний і подушний податки з селян, шинкові і митні збори, податки з капіталів і торгових оборотів, незначні податкові збори з дворян. У 1839-1843 рр. була проведена фінансова реформа з метою впорядкування грошового обігу, вдосконалення фінансових відносин.

Проте у зв'язку із зростанням державних і особливо військових витрат мирський уряд знов удався до емісії нових кредитних квитків, які почали знецінюватися . У 1962 р. була зроблена спроба чергової грошової реформи, згідно якої вирішувався обмін кредитних квитків на золото і срібло, але вже в кінці наступного року обмін був скасований.

Головними формами організації внутрішньої торгівлі в Україні в XIX ст. залишалися ярмаркова, базарна і постійна стаціонарна торгівля.

Торгові обороти окремих ярмарків були різними: від декількох сотів до декількох мільйонів карбованців

Дрібні міські, містечкові і сільські ярмарки обслуговували порівняно невеликий район, переважно навколишні населені пункти.

Торгівлю тут вели в основному місцевими товарами вроздріб. У цих ярмарках брало участь майже все місцеве населення. Постійною фігурою па дрібних ярмарках був торговец-скупник. Особливо потрібними ці ярмарки були в сільських місцевостях, де була слабо розвинена постійна торгівля, а збут сільськогосподарських продуктів, селянських промислових виробів не набув організованого характеру. Тривалість таких ярмарків обмежувалася одним-двома днями.

Великі міські ярмарки обслуговували господарсько-адміністративні регіони України, об'єднували їх в одне економічне ціле, також втягували українські землі в систему всеросійського ринку, були важливими пунктами всеросійського обміну. На цих ярмарках широко практикували оптову торгівлю, в якій головна роль належала купцям і поміщикам. На великі міські ярмарки привозили товари майже зі всіх українських губерній, багатьох центральних губерній Росії, з Білорусі, Польщі, Прибалтики.

Змінювалися форми і методи торгівлі на ярмарках. Ширше застосовували оптову торгівлю за зразками, у формі аукціонів. Наприклад, на Київському контрактовому ярмарку продаж-купівлю здійснювали в основному у формі контрактів (договорів) на товари, які були на місцях виробництва (хліб, цукор, метал, вугілля і тому подібне).

Деякі оптові ярмарки скорочували об'єм товарообігу, а деякі, навпаки, з проведенням залізниць розширювали торгівлю, перетворювалися на міжрайонні і всеросійські торгові пункти.

На оптових ярмарках в першу чергу посилилася тенденція спеціалізації торгівлі. Серед порівняно великого асортименту (понад 40 найменувань) виділявся один або декілька видів товарів, які визначали специфіку того або іншого ярмарку.

Таким чином, господарський розвиток України в цей період визначався її колоніальним статусом і носив аграрно-індустріальний характер.

3 Критичний напрям політичної економії. Формування соціалістичних ідей

Економічні й соціологічні погляди французького вченого П’єра Жозефа Прудона (1809-1865) стали основою доктрини дрібнобуржуазного соціалізму. В історії економічних учень вона одержала назву прудонізм. Головний труд – „Філософія злиденності” (1846).

Характеризуючи економічну систему Прудона, слід мати на увазі, що він, як і Сісмонді, захищав інтереси дрібних власників, однак, якщо Сісмонді аналізував суспільство, в якому крупний капітал тільки зароджувався, а тому він ще сподівався на можливість запобігання цьому процесу шляхом державного втручання, то Прудон мав можливість спостерігати вже крупний капітал, тому його реформаторські ідеї представляються не такими утопічними (як ідеї Сісмонді), а скоріше теоретично необґрунтованими і навіть реакційними.

Розуміння Прудоном предмету політичної економії: політекономія – це „наука про вічні закони розуму”. Стверджуючи, що „праця людини продовжує справу бога”, Прудон оцінював політекономію Сміта і Рікардо як безглузду добірку теорій, як зачатки економічної науки й протиставляв класичній школі політекономії свою економічну теорію.

Методології Прудона притаманні практично всі елементи методології Сісмонді (що й об’єднує цих теоретиків в один критичний напрямок політичної економії):

• ідеалізм. Вважав, що будь-яке суспільство утворюється й змінюється за допомогою ідеї, стверджував, що експлуатація людини людиною і власність народжені „правом сильного”, а негативні сторони капіталізму (прибуток, обман під час торговельних угод й т.ін.) мають причиною хитрість людей. Чинником же економічної нерівності людей він називав пожадливість, невігластво й навіть „почуття власної гідності й значення”;

• антиісторичний підхід до аналізу суспільства й економічних категорій. В умовах, коли вже існував крупний капітал, Прудон не помічав впливу промислового перевороту, вважав утворення фабрик хворобою століття й закликав до реформування суспільства на дрібнобуржуазних засадах. Це свідчить й про іншу особливість методології – утопізм;

• намагався використовувати гегелівську діалектику. Однак він своєрідно розумів її сутність і розглядав економічні категорії не в їх історичній послідовності, а в послідовності, що відповідає розвитку думки. У Прудона економічні категорії й виробничі відносини – прояв „абсолютного розуму”. Стверджував, що категорії виникають в результаті руху абсолютного розуму за гегелівським принципом.

Аналізуючи економічні категорії, Прудон велику увагу приділяв розподілу праці. Стверджував, що негативним проявом розподілу праці є те, що він став „джерелом злиднів”. Проблема розподілу праці цікавила Прудона і в зв’язку з процесом розвитку машинного виробництва. Він розглядав машину як антитезу розподілу праці й не зрозумів, що в результаті застосування машин розподіл праці одержує подальший розвиток. Виступаючи за цей розвиток, він вимагав знищення машин, фабрики.

Захищаючи інтереси дрібної буржуазії, Прудон не міг не зупинитись на аналізі категорії „власність”. Прудон визначив її як „крадіжку”. Виступав проти крупної власності, намагався довести, що в суспільстві немає умов для одержання одними особами доходів більших, за ті, що одержують інші. Вважав, що власність приречена на загибель, вона зникне, оскільки нічого не виробляє, а лише потребує доходу у відповідності з капіталом. Власність, на його думку, є право, що суперечить природі й розуму.

Особливе місце в економічній концепції Прудона посідає теорія конституйованої вартості. Розуміння вартості ним вельми суперечливе: з одного боку він стверджував, що „праця, і тільки вона, створює всі елементи багатства”, з іншої, вважав вартість результатом обміну. Товари продаються відповідно конституйованої вартості, яку Прудон визначав як результат торгу покупця й продавця товару.

Гроші Прудон не розкрив як економічну категорію, не зрозумів сутності грошей, їх історичного характеру. Гроші, за Прудоном, - суб’єктивний елемент, впровадження держави. Він закликав відмінити гроші й ввести прямий обмін товарів, оцінку вартості яких здійснюватиме так званий народний банк відповідно витратам часу на виробництво товару.

В тісному зв’язку з розумінням грошей Прудон визначав капітал. Він не зміг зрозуміти соціально-економічної природи капіталу й ототожнював його з грошима. Прибуток промислових капіталістів він називав їх заробітною платою. А та частка капіталістів, що одержує позичковий відсоток, на думку Прудона, тільки і являється класом експлуататорів. Він сподівався, що достатньо державі відмінити гроші, як усунеться відсоток (а відтак і капітал), організується прямий товарообмін і відбудеться перетворення існуючого державного устрою. Прудон стверджував, що перетворення повинні відбутись мирним шляхом за умов співробітництва пролетарів і буржуазії.

Однією з форм доходів суспільства окрім заробітної плати, прибутку і позичкового відсотку, Прудон аналізував земельну ренту. Причому цю категорію він визначав, як й інші категорії, психологічними, моральними й правовими факторами. Чинником ренти, на думку Прудона, являється наявність землевласників й родючості земель. Прудон не розрізняв орендну плату й ренту.

Даючи оцінку місця Прудона в історії економічної думки, К.Маркс відмічав, що „пану Прудону належить заслуга бути науковим виразником французької дрібної буржуазії; це – дійсна заслуга, тому що дрібна буржуазія явиться складовою часткою всіх прийдешніх соціальних революцій”.

Таким чином, П.Ж.Прудон суттєво вплинув на робітничий рух в Західній Європі, і передовсім, у Франції, і не тільки в силу значної частки дрібнобуржуазного населення в країні, а й в силу його видатних здібностей як пропагандиста.

Економічні погляди К.Родбертуса

Система поглядів німецького вченого й політичного діяча Карла Йогана Родбертуса-Ягецова (1805-1875) займає особливе місце в історії економічної думки. Ця особливість визначається декількома моментами:

• по-перше, він стверджував, що нібито К.Маркс „вкрав його теорію прибуткової вартості”;

• по-друге, він був прибічником теорії трудової вартості в її своєрідному розумінні;

• по-третє, він був одним з авторів ідеї „державного соціалізму”.

Найвидатнішими роботами К.Родбертуса являються „Соціальні листи до фон Кірх Мана” й „До пізнання нашого державно-господарчого устрою”.

Економічні погляди К.Родбертуса відобразили проблеми теорії вартості прибутку, положення робітничого класу, норми прибутку й земельної ренти.

Родбертус був прибічником теорії трудової вартості. Однак під вартістю розумів будь-які витрати праці (не тільки суспільно-необхідні). Він пропонував забезпечити рівність ціни й вартості шляхом встановлення державою ціни на рівні трудових витрат.

На підставі ідеї створення вартості виключно працею, Родбертус прийшов до висновку про те, що земельна рента й прибуток дістаються власникам землі й капіталу без витрат їхньої власної праці. Механізм присвоєння цих нетрудових доходів вчений пояснював „позитивним правом”, що ґрунтується на насильстві й таким чином дає можливість вилучити прибутковий продукт.

Ідея „державного соціалізму” заснована Родбертусом на ідеї „трьох епох”, згідно якої протягом першої епохи панує власність на людину; протягом другої (що охоплює феодалізм і капіталізм) панує власність на землю й капітал; потім прийде третя епоха – комунізм, основою якої буде власність, що базується на праці й заробітку.

Історичну необхідність комунізму Родбертус виводив з відносин, що складаються в сфері розподілу. На його думку, держава повинна забезпечити рівний обмін. Соціальні реформи повинні бути спрямованими на об’єднання (одержавлення) банків, залізничних доріг й торгівлі, на формування індивідуальної власності у відповідності з повною вартістю продукту праці.

Таким чином, концепція К.Родбертуса носила реформаторський характер й була спрямована на регулювання обміну з метою забезпечення робітникам доходу в обсязі повної вартості створеного ними продукту. Здійснити „соціальні реформи”, за задумом К.Родбертуса, повинна „освічена держава”, що стоїть над класами.

Економічні погляди Ф.Лассаля

З ім’ям видатного діяча німецького робітничого руху Фердинанда Лассаля (1825-1864) пов’язано формування політичної партії робітничого класу. Необхідність самостійної політичної організації Ф.Лассаль пояснював інтересами робітничого класу, які, на його думку, при капіталізмі реалізувати неможливо.

Критика капіталізму й ідея переходу до „вільної народної держави” заснована Лассалем на ідеї трудової вартості представників класичної школи політичної економії, на положенні А.Сміта й Д.Рікардо про зв’язок заробітної плати з вартістю коштів існування робітників, а також на „законі народонаселення” Т.Р.Мальтуса. Лассаль автор так званого залізного закону заробітної плати: заробітна плата при капіталізмі завжди схильна до мінімуму. Подолати такий закон, на думку Лассаля, можна лише зничтоживши капіталізм. Як саме? – Через політичну організацію робочого класу, забезпечення більшості у парламенті й таким чином через забезпечення робочім отримання повного продукту їх праці.

Підкреслимо, що ця теза теоретично помилкова й практично хибна, оскільки будь-яке суспільство не може існувати без додаткового продукту (який теж є результатом праці людей).

Таким чином представники критичного напрямку політичної економії аналізували капіталізм і його суперечності з позицій дрібної буржуазії й пропонували шляхом реформ перейти до справедливого суспільства, яке у деяких мислителів асоціювалося з соціалізмом і комунізмом.