4 Економіка Франції в період монополістичного капіталізму

На французькій економіці негативно відбилися наслідки нерівномірності розвитку капіталізму. Як і Англія Франція почала різко відставати в економічному розвитку від нових імперіалістичних країн – США та Німеччини. Темпи зростання французької промисловості у 1870-1913 рр. були у два-два із половиною рази нижчими, ніж в попередні 50 років. Частка Франції у світовий промисловості з десятиріччя до десятиріччя зменшувалася, як показано в таблиці 1.

За 20 років (1870-1880 рр.) Франція просунулася з другого місця у світовому промисловому виробництві (після Англії) на четверте (після США, Англії та Німеччини). На цьому місці вона і залишилася до першої світової війни. Важка індустрія в цей час ставала господарюючою в промисловому виробництві головних капіталістичних країн, а у французькій промисловості все ще передувало виробництво засобів споживання. Основними видами французького експорту залишались дорогі шовкові тканини, парфуми та косметика, ювелірні вироби, продукція художніх промислів та інші предмети розкоші, на які Франція все ще мала монополію на світовому ринку.

Таблиця 1 - Частка Франції у світовому промисловому виробництві (%)

Галузі промисловості	1881-1890 рр.	1911-1913 рр.
Видобуток вугілля	5,1	3,2
Виплавка чавуну	8,1	6,7
Виробництво сталі	6,5	6,2

Франція практично втратила своє минуле світове значення промислової держави. До першої світової війни вона так і не змогла підвестися до рівня індустріальної країни. Продукція сільського господарства за вартістю перевищувала промислову; 40 % населення було зайняте в сільському господарстві, але і сільське господарство – передова галузь французької економіки – вступила до періоду хронічної кризи. Володіючи порівняно великими посівними площами та вигідно відрізняючись від багатьох європейських конкурентів тим, що вона мала можливість повністю задовольнити свої потреби у хлібі, Франція за врожайністю сільськогосподарських культур займала 11-е місце у Європі. Це пояснювалось роздрібненістю та технічним відставанням французького землеробства. Більшість селянських господарств знемагало під тягарем заборгованості, що передавалася з покоління до покоління державі, іпотечним банкам та лихварській олігархії. Французькі сільськогосподарські продукти не могли конкурувати на європейських ринках з дешевими американськими, канадськими та аргентинськими., тому аграрна криза кінця Х1Х ст. погіршили й без того тяжке становище сільського господарства Франції.

Причини відставання Франції в економічному розвитку на кінець Х1Х ст.:

• наслідки франко-прусської війни 1870-1871 рр.. Пограбування Франції Німеччиною надовго затримало розвиток французької промисловості. Відторгнення Ельзасу та Лотарингії послабило без того недостатньо розвинену сировинну базу французької індустрії. До імпортованого вугілля, меді, бавовни тепер додалися ще й залізна руда, коксоване вугілля та інше.

• Нерозвиненість внутрішнього ринку. Основна маса французького населення знаходилася в злиденних умовах і не могла створити платоспроможного внутрішнього попиту для національної промисловості.

• Застаріла технічна база. Економічний розвиток країни потребував заміни застарілого обладнання новим, для того були необхідні великі капітальні вкладення., однак французька буржуазія не була зацікавлена в цьому, а вивозила капітали в інші країни та займалася міжнародним лихварством.

• Колоніальні авантюри. Колоніальні захоплення кінця Х1Х- початку ХХ ст. ст. приносили окремим купкам французьких капіталістів великі прибутки. За рахунок держави організовувалися коштовні військово-морські експедиції в колонії, в захоплених країнах фінансувалися значні збройні сили, будувалися об’єкти стратегічного призначення (порти, шляхи та інші.)

Таким чином, антинаціональна лихварська політика французького капіталу була головною причиною економічного зволікання Франції. Концентрація французької промисловості здійснювалась повільніше, ніж в США, Німеччині та Англії, але при відставанні концентрації промислового капіталу у Франції швидкими темпами здійснювався процес концентрації і централізації банків. Кількість відділень та кас зросла майже у 20 разів (з 64 – у 1870 р. до 1229 – у 1909 р.), а розмір капіталу банків зріс майже у 8 разів (з 627 млн. франків – у 1870 р. до 5250 млн. франків – у 1909 р.). Найбільші банки перетворилися в могутні та всесильні монополістів, що розпоряджалися всім грошовим капіталом країни. Почалося зрощування банківського та промислового капіталу. Через особисту унію, створення акціонерних товариств всесильні банкіри почали контролювати значну кількість промисловості. Так виникає фінансовий капітал Франції, центром якого стає Французький банк. Позиково-лихварські риси стали притаманні французькому капіталізму ще в доімперіалістичний період. До кінця Х1Х ст. французький капітал фінансового характеру звернувся головним чином до позиково-лихварської діяльності за кордоном, про що свідчать цифри зростання французького капіталу (в млрд. франків): 1880 р. – 15; 1890 р. – 20; 1902 р. – 27; 1911 р. – 37; 1914 р. – 60. За період 1870-1913 рр. промислове виробництво у Франції зросло всього у три рази, а експорт французького капіталу – в 6 разів. Вивезення капіталу, що означало вихід коштів з національної економіки, гальмувало весь економічний розвиток країни. Напередодні першої світової війни обсяг вивезеного капіталу у 1,6 разів перевищував загальну суму капіталовкладень у промисловість і торгівлю Франції. Хоча перше місце у світі з експорту капіталу займала Англія, але Франція являла собою лихваря. Англійський капітал за кордоном інвестувався переважно у промисловість та залізничне будівництво, а французький капітал експортувався головним чином у вигляді позик та запозичень іноземним державам.

На кінець Х1Х ст. Франція володіла великими колоніями у Африці, Індокитаї, на островах Океанії. Територія французьких колоній у 21 раз перевищувала територію самої Франції. Франція стала другою після Англії колоніальною країною світу. Таким чином основними протиріччями капіталізму у Європі в першій половині Х1Х ст. були протиріччя між Францією та Англією, що не втратили своєї гостроти до кінця Х1Х ст. у зв’язку з завершенням територіального розподілу світу, а коли Німеччина створила потужну індустрію та залучилася до розподілу британської та французької колоніальних імперій, англо-французькі протиріччя поступилися перед протиріччями цих країн по відношенню до Німеччини. Французькі імперіалісти бажали повернути собі Ельзас та Лотарингію. Так 1904 році Франція уклала військову угоду з Англією, що отримала назву Антанта. Цей блок був створений з метою протистояти німецькому прагненню до світового лідерства.