6 Кембриджська школа в Англії. Синтетична економічна концепція Дж. Б. Кларка

На кінець Х1Х ст. в Англії формується Кембриджська школа, засновником якої є Альфред Маршалл (1842-1924 рр.). А. Маршалл увійшов в історію економічної думки в першу чергу як автор синтетичної теорії ціни. Під вартістю Маршалл розумів ціну рівноваги – середню ціну, що сформувалася на ринку. Він поєднував теорії цінності, що існували до нього в єдину теорію ціни, на підставі якої пояснив процес ціноутворення. Маршал виходив із того, що у створенні вартості приймають участь два чинники: продуктивний чинник (витрати виробництва) та суб’єктивний чинник (корисність). Ціна формується в результаті співвідношення дії цих чинників. Корисність визначає ціну пропозиції. В результаті попиту та пропозиції отримується ціна рівноваги. А. Маршалл – створювач теорії оптимальних цін, що пояснює виникнення монопольних цін. Великий внесок в історію економічної думки вніс учень А. Маршалла Артур Пігу (1877-1959 рр.), що розробив економічну теорію добробуту.

Синтетична економічна концепція Дж.Б.Кларка. Американський економіст Джон Гейтс Кларк (1847-1938 рр.) висунув синтетичну економічну концепцію, розподілив економічну теорію на три частини: 1) універсальна економіка, завдання якої складається у визначенні формулювання всезагальних економічних законів – граничної корисності, спадної родючості землі и т.д.; 2) економічна статистика; 3) економічна динаміка. Висуваючи термін економічної статистика , Кларк вважав необхідним досліджувати вмінені частки продукту, що залежать від кожного чинника виробництва. Він сприйняв теорію трьох чинників виробництва Сея, стверджуючи, що кожний з них має самостійну продуктивність, вмінюючи праці – заробітну плату, капіталісту – прибуток, землі – ренту. Заробітну плату Кларк поставив у залежність від чисельності працюючих та продуктивності їх праці; запровадив категорію граничної продуктивності праці, пов’язавши її з останнім найманим працівником, що був прийнятий на підприємство.

Тема 8 собливості розвитку ринкового господарства та основні напрями економічної думки в Україні (друга половина хіх-початок хх ст.)

1. Передумови, основні етапи і наслідки промислового перевороту в Україні. Економічний зміст аграрних реформ 1848-1861 р., їх соціальні наслідки

2. Основні форми організації внутрішньої торгівлі в Україні. Фінансова політика

3. Критичний напрям політичної економії. Формування соціалістичних ідей

1 Передумови, основні етапи і наслідки промислового перевороту в Україні. Економічний зміст аграрних реформ 1848-1861 р., їх соціальні наслідки

Промисловий переворот поклав початок епосі індустріалізації. Його перший етап припадає на 20 — 40-і рр. XIX ст. Не дивлячись на панування кріпацтва в аграрній сфері, в першій третині XIX ст. мануфактурне виробництво досягло значних успіхів. Набули поширення механічні робочі машини, зросла зацікавленість поміщиків в збільшенні виробництва.

Промисловий переворот в Україні почався в харчовій галузі промисловості. У 20-х роках з'явилися перші парові гути ( у виробництві цукру). Зростаючі потреби в машинах і механізмах зумовили появу машинобудівних заводів. Перший завод по виробництву сільськогосподарської техніки, гідравлічних пресів, парових казанів і устаткування для цукрових заводів побудував в 1841 р. український поміщик Кандиба. За час реформи 1861 р. в українських губерніях налічувалося більше 20 машинобудівних заводів. Це сприяло зростанню обсягів металургійною виробництва, видобутку кам'яного вугілля. Промислове виробництво базувалося, головним чином на примусовій праці кріпосних.

Другий етап промислового перевороту проходив після ліквідації кріпацтва. Його хронологічні межі (умовно) - це 60—80-і роки ХІХ ст. В цей час фабрики і заводи остаточно витісняють мануфактурне виробництво. Як і в попередні десятиліття, основне місце в українській промисловості займало цукроваріння. Успішно розвивалися мукомольне, масляне, текстильне і інші виробництва.

Таким чином, після ліквідації кріпацтва в Росії і Україні прискорився економічний розвиток, завершився промисловий переворот.

Панщинна система господарювання в Східній Галичині, Закарпатті і Буковині, була так само, як і в Східній Україні, малоефективній, гальмувала розвиток господарства і вимагала ліквідації кріпацтва. Імператор Йосип II проголосив ряд змін в аграрній сфері краї, які передбачали:

• звільнення селян від особистої залежності;

• суд над селянами повинен був здійснювати не пан, а спеціально призначений державний чиновник;

• чітко визначався розмір панщини (до 30 днів на рік);

• заборонялося збільшення поміщицьких землеволодінь за рахунок селянських земель;

• сільським лихварям, які відмовлялися займатися сільським господарством, заборонялося проживати в селі і т.п.

Слідством иосифофських реформ з'явилося те, що хоча вони і не ліквідовували соціальний конфлікт між поміщиками і селянами, проте перевели його в сферу закону.

Закон (патент) про ліквідацію панщини в Галичині був проголошений 22 квітня 1848 року. Селяни оголошувалися вільними громадянами держави і звільнялися від панщинних повинностей.

Не дивлячись на недоліки, аграрна реформа в цілому сприяла розвитку господарства, розчистила шлях для інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, формування індустріального суспільства.

Передумови відміни кріпацтва в Росії і Україні визрівали впродовж тривалого часу. Його ліквідації вимагали, перш за все, аграрні відносини, які свідчать про кризу панщинної системи господарювання. У першій половині XIX в. посилюється занепад поміщицьких господарств. Праця кріпосних селян ставала малопродуктивною. Землеробство велося традиційними методами, екстенсивним шляхом. Маєте i тим промислова революція я почало індустріалізації в країнах Західної Європи і в Росії вимагали збільшення виробництва сільськогосподарської продукції (зерна). Кріпацтво було основним гальмом в розвитку сільського господарства і промисловості

19 лютого 1861 р. був проголошений офіційний Маніфест про відміну кріпацтва. Реформа повністю зберегла поміщицьке землеволодіння. Проте, зменшила селянські земельні наділи, якими селяни користувалися до реформи.

Разом з тим, реформа 1861 р. створила сприятливі умови для активізації господарської діяльності, перетворила кріпосних селян на вільних людей. Селяни могли вільно пересуватися, купувати і продавати рухоме і нерухоме майно, займатися підприємництвом, торгівлею.

Колоніальним аграрним сировинним придатком промислово розвинених центральних і західних провінцій Австро-угорської імперії залишалися підвладні їй землі Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття. У 70— 80-х р. XIX ст. тут також відбувався інтенсивний процес формування фабрично-заводської промисловості. У Східній Галичині розвивалися традиційні галузі промисловості: текстильна, шкіряна, соляна, тютюнова, паперова, скляна, керамічна. Проте застосування передової техніки в цих галузях відбувалося украй поволі. Однією з важливих перешкод в цьому був початок промислового перевороту В німецьких і чеських провінціях Австрії. Ремісничі і мануфактурні вироби краю не витримували конкуренцію фабрично-заводської промисловості Негативно впливала також колонізаторська політика властей, які не були зацікавлені в промисловому зростанні західноукраїнських земель.

В кінці XIX в, на Закарпатті почали здобувати гранують, мармур, гончарну глину, вапняк і т.п. Велике значення мав видобуток бурого вугілля і кам'яної солі.