- •Передмова
- •Періодизація всесвітньої історії хх−ххі ст.
- •Vі. Період назрівання Другої світової війни (1933−1939 рр.).
- •Viі. Друга світова війна (1939−1945 рр.).
- •Мета та основні завдання курсу всесвітньої історії
- •Студенти повинні вміти:
- •Студенти повинні знати:
- •Тема 1. Світ на початку хх ст. Переддень великої війни
- •1.1. Загальна характеристика світового розвитку
- •1.2. Міжнародні відносини наприкінці XIX − на початку XX ст.
- •Утворення двох військово-політичних блоків
- •Тема 2. Перша світова війна (1 серпня 1914—11 листопада 1918 рр.)
- •2.1. Загальна характеристика Першої світової війни
- •2.2. Привід до війни
- •2.3. Липнева криза та оголошення війни
- •1.4. Перебіг бойових дій
- •Кампанія 1914
- •Кампанія 1915
- •Кампанія 1916
- •Кампанія 1917
- •Кампанія 1918
- •Підсумки війни
- •Тема 3. “революційна ситуація”
- •3.1. Революційні події в Російській імперії в 1917 р. Більшовицький переворот
- •3.2. Революційний рух в Європі 1918−1923 pp.
- •3.3. Встановлення більшовицької диктатури. Національно-визвольний рух і громадянська війна в Росії
- •Тема 4. Післявоєнне облаштування світу
- •4.1. Утворення основ післявоєнного світу. Версальсько-Вашингтонська система повоєнних мирних договорів (ввс)
- •4.2. Спроби перегляду повоєнних договорів у 1920-х роках
- •Тема 5. Суспільно-політичні рухи
- •5.1. Основні ідейно-політичні течії першої половини XX ст.
- •5.2. Національно-визвольні рухи
- •Тема 6. Світ між двома світовими війнами.
- •6.1. “Золоті 20-і”: стабілізація і “процвітання” в країнах Європи і сша у 1920-ті роки
- •6.2. Світова економічна криза (1929−1933 pp.)
- •Тема 7. Індустріальні країни європи та америки. Західні демократії
- •7.1. Сполучені Штати Америки
- •7.2. Великобританія
- •7.3. Франція
- •Тема 8. Тоталітарні та диктаторські режими
- •8.1. Тоталітаризм
- •8.2. Радянська Росія − срср Проголошення срср і встановлення сталінського режиму.
- •Радянська модернізація срср
- •8.3.Німеччина
- •8.4. Іспанія
- •Тема 9. Країни центральної та південно-східної європи
- •9.1. Польща
- •9.2. Чехословаччина. Розчленування Чехословаччини
- •9.3. Угорщина
- •9.4. Румунія
- •9.5. Болгарія
- •9.6. Югославія
- •Тема 10. Країни азії, африки та латинської америки
- •10.1 Японія
- •10.2. Китай
- •10.4. Національні рухи в країнах Швденко-Східної Азії (Бірма, Індокитай, Індонезія)
- •10.5. Країни Середнього Сходу. Іран
- •10.6. Країни Близького Сходу
- •10.7. Країни Африки
- •10.8. Країни Латинської Америки
- •Тема 11. Розаиток культури у 1920−1930-х рр.
- •11.1. Освіта, наука і техніка
- •11.2. Умови розвитку літератури в тоталітарних і демократичних країнах
- •11.3. Мистецтво
- •Тема 12. Міжнародні відносини у 1930-х рр.
- •12.1. Зовнішньополітичні пріоритети провідних країн світу
- •12.2. Виникнення двох вогнищ війни. Наростання загрози нової світової війни
- •12.3. Напередодні Другої світової війни
- •Тлумачний словник історичних понять і термінів
- •Список рекомендованої літератури Обов’язкова
- •Додаткова література:
- •Курс лекцій
- •Частина 1
11.2. Умови розвитку літератури в тоталітарних і демократичних країнах
Загальна характеристика. Традиційно великий вплив на суспільну свідомість мала література. Саме тому правлячі режими прагнули спрямува-ти її розвиток у вигідне русло, зробити своєю опорою. Письменники і поети нерідко опинялися в центрі політичних подій, і потрібно було мати міцну силу волі й талант, щоб не зрадити правді історії. Особливо нелегко це було зробити в державах, де надовго утвердився тоталітаризм як форма політичного правління і духовного одурманення мас.
Так, у Німеччині було створено спеціальне Міністерство пропаганди на чолі з Геббельсом. Воно здійснювало жорсткий контроль над усім духовним життям країни. Фізичні розправи загрожували кожному, хто висловлював невдоволення або не корився фашистській ідеології. З цих причин, країну залишили відомі письменники - І.Бехтер, Б.Брехт, Е.Вайнерт, А.Зегерс, Т.Манн, Е.-М.Ремарк, Л.Фейхтвангер, А.Цвейг.
Трагічні ноти пронизували творчість письменників і поетів Італії. У героїв їхніх творів переважали почуття відчаю й одинокості. У творчості митців країни, яка дала світові багато славетних імен, спостерігався відхід від соціальної тематики, захоплення формою, байдужість до змісту.
Виняткову роль Японії в Азії обґрунтовувала профашистська література цієї країни. У 30-ті роки духовне життя тут було підпорядковано возвеличенню національного духу, влади імператора, оспівуванню військової доблесті. Тоталітарна держава підтримувала тих письменників, які допомагали морально готувати суспільство до труднощів і самопожертви.
В СРСР основним методом у літературі й мистецтві вважався соціалістичний реалізм. Він насаджувався всіма засобами. Принцип партійності літератури, визначений В.Леніним, був головним при перевірці лояльності письменників і поетів до існуючого режиму. Упокорення талановитих митців шляхом репресій поєднувалось із ''турботою'' про нову, радянську, літературу й поезію. Провідниками сталінізму виступали, в першу чергу, партійні чиновники, які вимагали уславлення радянської дійсності і керівної ролі більшовицької партії. Постанова ЦК ВКП(б) 1932 р. ''Про перебудову літературно-художніх організацій'' надовго визначила долю радянської літератури. Постанова стала ідеологічною основою безмежного втручання держави у літературно-мистецьке життя, що за умов однопартійності системи було особливо небезпечним для розвитку культури.
Перша хвиля репресій супроти творчої інтелігенції в СРСР прокотилась у 1920-ті роки. Але найбільших ударів було завдано в 1936-1939 pp. Внаслідок сталінського терору загинули І.Бебель, М.Клюев, М.Кольцов, О.Мандельштам, Б.Ясенський та багато інших письменників і поетів, в тому числі з України. Ті, хто вижили, змушені були пристосовуватись до вимог офіційної ідео-логії і більшовицької практики будівництва соціалізму, в одній, окремо взятій країні. Поширеними й завжди актуальними стали теми перемоги більшовиків у 1917 p., політики колективізації й індустріалізації.
Водночас, у жорстких рамках тоталітарної держави з'явились твори, освячені талантом письменників і поетів. Для СРСР, крім цього, позитивним було подолання успадкованої від царської імперії масової неграмотності населення. Деякі народи вперше здобули власну писемність і почали розвивати самобутню літературну творчість.
У країнах західної демократії літературна діяльність була роз-кутішою. Але політична свобода ще не давала матеріального комфорту. Якщо у країнах з тоталітарними режимами творчість залежала від взаємин з правлячою елітою, то у відносно демократичних державах немалий тиск чинили видавці, настійна потреба в заробітку. Піднесення переживала творчість письменників, розрахована на масового читача. Популярністю користувались пригоди, фантастика, психологічні романи. Визнаними майстрами детективного жанру стали А.Крісті (Англія), Ж.Сіменон (Франція), Р.Стаут і Е.Гарднер (США). Яскравими представниками течії модернізму, що прагнула до змін не тільки змісту, але й форми літературних творів, були Дж.Джойс, Ф.Кафка, М.Пруст.
Основні напрямки розвитку світової літератури. Пись-менники-лауреати Нобелівської премії. Об'єднуючими для письменників, поетів, публіцистів всіх країн, незалежно від пануючих форм і методів політичного правління, були теми війни і миру, життя і смерті, любові й ненависті. Концентроване вираження вони дістали у творчості американського письменника Ернеста Хемінгуея (1899-1961). Йому судилося брати участь у Першій світовій війні, Другій світовій війні, захищати республіку в Іспанії. Перший роман ''Фієста'' Е.Хемінгуей друкує у 1926 р. Це - книга-протест проти ''безглуздої війни'', крик душі ''загубленого покоління''. Яскраво антивоєнну спрямованість мав роман ''Прощавай, зброє!'' Ненавистю До фашизму, любов'ю до Іспанії і її народу сповнений роман Е.Хемінгуея ''По кому б'є дзвін'' (1940 р.). Літературна творчість і активна громадська позиція письменника відзначені Нобелівською премією у 1954 р. після виходу в світ повісті ''Старий і море''.
Французький письменник Анатоль Франс (1884-1924) лауреатом Нобелівської премії став у 1924 р. Історико-філософські романи А.Франса спрямовані проти поширення впливу церкви. Паралелі сучасної йому Франції шукав у XVIII ст. Перейнявшись соціальними проблемами, зблизився з соціалістичним рухом, підтримував радянську Росію.
З літературою і музичною культурою Франції тісно пов'язане ім'я Ромена Роллана (1866-1944). Долю митця в суспільстві він відобразив у романі-епопеї ''Жан-Крістоф''. В роки Першої світової війни виступав з гострими відгуками і статтями. Не сприймав методів революційної боротьби, а свій протест проти війни і насильства передав у романі ''Клерамбо'' та повісті ''П'єр Люс''. Духовне життя європейської інтелігенції, застереження від небезпеки фашизму є лейтмотивом роману ''Зачарована душа''. Антивоєнний пафос, притаманний не тільки творчості Р.Роллана, але і його життєвій позиції. Разом з Анрі Барбюсом він ініціював проведення антифашистських конгресів. Однак, обидва письменники після відвідин СРСР використовувались для формування громадської думки в країнах Заходу про відсутність в СРСР репресій і голодомору.
На творчість англійського письменника Джона Голсуорсі (1867-1933) чинили великий вплив гуманістичні погляди Ч.Дік-кенса, І.Тургенєва, Л.Толстого. Залишаючись активним прихильником англійського суспільства, він зумів відтворити його життя з усіма проблемами і суперечностями. Відома трилогія ''Сага про Форсайтів'', інші романи, новели і драми Д.Голсуорсі розкривають долю однієї сім'ї на тлі кризових явищ в суспільстві і в людських стосунках.
Видатний німецький письменник Томас Манн (1875-1955)-автор романів ''Будденброки'', ''Чарівна гора'', історичної тетралогії на біблійні теми ''Йосип та його брати''. Аналізував витоки німецького фашизму і гостро засуджував наслідки фашистського варварства. У 1947 р. завершив роботу над романом ''Доктор Фаустус'', в якому розкрив тісний зв'язок між кризою суспільства, культури і людської особистості.
Славетний індійський письменник Рабіндранат Тагор (1861-1941) був всебічно обдарованою людиною. Деякий час очолював національно-визвольний рух. Його патріотична пісня ''Моя золота Бенгалія'' стала національним гімном Бангладеш, а пісня ''Душа народу'' - гімном Індії. Він є автором численних поетичних збірок, романів, драматичних творів. У творчості Р.Тагора переважають соціально-психологічні мотиви, оспівуються природа і кохання. Р.Тагор - перший виходець з Азії, удостоєний Нобелівської премії. Багато працював у галузі живопису, вів просвітницьку діяльність. Поблизу Калькутти заснував університет, в якому навчалася, зокрема Індіра Ганді, багато інших політичних лідерів Індії, відомих діячів індійської науки і культури.
Англійський драматург, публіцист, критик Джордж Бернард Шоу (1856-1950) літературну діяльність почав у 1875 р. Тоді його творчість заперечувалась видавцями. Викриття лицемірства, користолюбства за допомогою їдкої іронії і спростування існуючих форм зумовили оригінальність творчого методу Б.Шоу. Вважав, що буржуазне суспільство зайшло у глухий кут і тому приречене ( твори ''Візок з яблуками'', ''Гірко, але правда'', ''Женева''). Публіцистика Б.Шоу поєднувалась із роздумами про долю людства, а засудження західного парламентаризму - із схваленням радянського суспільного ладу.
Російський письменник Іван Бунін (1870-1953) народився під Воронежем. Батьки належали до старовинних дворянських родів. 22-річним юнаком приїхав в Україну. Жив у Полтаві і Харкові, бував у Києві, Миргороді, Черкасах, Чигирині, тому природними в його творчості є українські мотиви й образи. З 1895 р. проживав у Москві й Петербурзі. Листувався з М.Горьким, дружив з композитором С.Рахманіновим, співаком Ф.Шаляпіним, зустрічався з М.Коцюбинським. Перекладав твори Дж.Байрона, А.Міц-кевича, Т.Шевченка.
І.Бунін засудив жовтневий переворот 1917 р., вважаючи, що перемога більшовиків приведе Росію до катастрофи. Під час громадянської війни в Росії жив у Одесі, звідти перебрався у Францію. Якщо у перших відомих творах І.Бунін тужив за дворянськими гніздами, то в еміграції він торкається тем кохання, заслання і смерті. У щоденнику ''Окаянні дні'' з ненавистю писав про більшовицький режим. Кращою вважається автобіографічна повість 1933 р. ''Життя Арсеньєва''. Тоді ж І.Бунін отримав Нобелівську премію за майстерність у розвитку традицій російської класичної прози та вміння надзвичайно виразно і точно описувати реальне життя. У 1930-х роках І.Бунін був провідним російським письменником-емігрантом.