63.Важливою метою економічної освіти можна вважати формування економічного мислення, а її результатом – економічно обгрунтовану практичну діяльність громадян України.

Тривалий час потреба в формуванні економічного мислення була відсутня, тому що за умов адміністративно-командної економіки нічого не треба було вирішувати самому, а людина не почувала себе безпосереднім учасником економічних відносин, їй не треба було впливати на хід економічних подій, не треба було виявляти творчу активність, здійснювати вибір свого місця в ек. системі. За ринкових відносин людина починає усвідомлювати не тільки цінність свободи вибору, а й відповідальність, що з вибором зв'язана. Тому перехід до нових ек. відносин потребує, не тільки розуміння, а й прискореного розвитку ек. мислення людей.

За умов переходу країни до економіки ринкового типу еконо­мічне мислення органічно поєднує низку головних взаємозалеж­них моментів:

а) економічну теорію як підґрунтя всіх економічних галузевих наук, яка виявляє закономірності економіки, включно з ринковою;

б) економічну політику як науку й мистецтво;

в) учення про практичне господарювання й управління економі­кою

Ек. мислення — не просто багаж економічних знань, а здатність їх засвоїти, використати в практичному житті, іншими словами, це формування моделі економічної поведінки.

Всі громадяни наділені певним еко­номічним

Економічне мислення розділяється на два основні типи. По-перше, це — повсякденне мислення, що формується суто на ґрунті безпосередніх життєвих спостережень у людини, яка не має жодної економічної підготовки. По-друге, це — наукове економічне мислення, яким, при­родно, володіє викладач економічних дисциплін. Воно передбачає найвищий рівень пізнання закономірностей розвитку економіки, потрібний для компетентного її регулювання з боку держави назасадах ринкового механізму функціонування.

Серйозною помилкою нашої ек. освіти була і є орієтантація на освіту та навчання знанням, а не мисленню та поведін­ці в реальному житті. Вивчення економіки вже в школі повинно формувати ядро мотиваційного механізму економічно розумної по­ведінки молодої людини за умов ринку. Т. ч., метою економічної освіти як складової ек. культури суспільства можна вважати створення бази для достатнього рівня економічного мислення та ек. поведінки на різних стадіях підприємництва.

67.Навчальний посібник — книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості.

Підручник — книга, яка містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни, викладені згідно з цілями навчання, визначеними програмою і вимогами дидактики.

До навчальних посібників належать збірники задач і вправ, хрестоматії, словники, довідники, атласи та ін., які сприяють зміцненню пізнавальних і практичних умінь, прищеплюють навички самостійної роботи.

Підручник повинен забезпечити науковість змісту матеріалу, точність, простоту і доступність його викладу, чіткість формулювання визначень, правил, законів, ідей, точну й доступну мову тексту, правильний розподіл навчального матеріалу за розділами і параграфами. Найважливіший матеріал має бути проілюстрований схемами, малюнками, відповідно структурований та оформлений шрифтами.

Складається підручник з текстового і позатекстового компонентів. Текстовий компонент містить основний, додатковий і пояснювальний тексти. До позатекстового належать:

а) апарат організації засвоєння (запитання і завдання); інструктивні матеріали (пам'ятки, зразки розв'язання задач, прикладів); таблиці; підписи-пояснення до ілюстративного матеріалу; вправи;

б) ілюстративний матеріал (фотографії, малюнки, плани, картки, креслення та ін.);

в) апарат орієнтування (вступ, зміст, бібліографія).

Навчальний матеріал підручника структурно складається з емпіричного, теоретичного і практичного компонентів процесу засвоєння знань.

ільшість шкільних підручників складається з емпіричних (відображають факти, явища, події, містять вправи і правила) і теоретичних (містять теорії, методологічні знання) текстів.

За провідним методом викладу матеріалу розрізняють тексти репродуктивні, проблемні, програмовані, комплексні. Важливе значення для ефективної організації навчального процесу мають посібники для вчителів, одним із видів яких є закритий посібник для вчителя, покликаний допомагати вчителю у використанні в навчальному процесі підручника для учнів. Такий посібник містить поради, спрямовані на ефективну роботу з підручником і використання його можливостей, дає чіткі настанови щодо проведення уроку з використанням підручника для учнів. Здебільшого його вважають додатком до підручника для учнів.

Посібник відкритого типу пропонує вчителеві додаткову (наукову, педагогічну) інформацію, містить загальні пропозиції щодо організації процесу навчання, але не обмежує вчителя детальними інструкціями. Він зорієнтований на стимулювання вчителя до педагогічної творчості.

Незалежно від типу посібник для вчителя повинен містити багато відсутньої у підручнику для учнів основної інформації з метою заохочення їх для самостійного пошуку, додаткову інформацію (документи, архівні матеріали тощо), з якою вчитель, можливо, не знайомий або малознайомий і яка може збагатити навчальний процес, а також недоступну для учнів педагогічну інформацію.

70.Принцип керівна ідея, основне правило, основна вимога до діяльності, яка витікає із встановлених наукою закономірностей. Принцип навчання – система вихідних, основних вимог до навчання, виконання яких забезпечує ефективне вирішення завдань учіння і розвтку особистості. Основне в принципах - це вимоги до пізнавальної діяльності учнів.

1. Принцип цілеспрямованого навчання. Застосування цього принципу вимагає від учителя знання основної мети освіти, завдання навчання в сучасній школі уміння в конкретній ситуації ставити оптимальні завдання навчання, розвитку і виховання, враховуючи реальні навчальня можливості учнів даного класу

2. Принцип науковості- передбача розкриття причиново – наслідкових зв’язав явищ, процесів, подій. Вимагає включення в засоби навчання науково перевірених знань, які відповідають сучасному рівню розвитку науки.

3. Принцип систематичності- передбачає дотримання логічних зв’язків навчального матеріалу. За такої умови він засвоюється в більшому обемі і забезпечує економію часу.цей принцип реалізує в різноманітних формах планування.

4. Принцип послідовності- передба. Безперервний перехід від нижчого до вищого ступеня викладання та учіння

5. Принцип доступності- перед. Підбір методів і засобів навчання, відповідно до рівня розумового, морального і фізичного розвитку учнів без інтелектуальних та фізичних перевантажень учнів.

6. Принцип свідомості. Принцип що передбачає використання логічних операційних і позитивного,відповідального ставлення учнів до навчання.

7. Принцип активності- вимагає діяльного ставлення учнів до об’єктів. Які вивчаються,.

8. Принцип міцності- вимагає запам’ятовувати навчальний матеріал у поєднанні з вивченням раніше

9. Принцип ґрунтовності- передбачає точність , доказовість і повноту знань.

10. Принцип наочності- суть якого полягає в необхідності залучення різних органів відчуття до процесу сприймання і аналізу навчальної інформації.

11. Принцип емоційності- передбачає формування в учнів інтересу до знань.

12. Принцип індивідуального підходу у навчанні- вимагає: ураховувати рівень розумового розвитку учня, здійснювати аналіз досвіду учнів.

13. Принцип зв’язку теорії з практикою- показувати зв'язок розквитку науки і практичних потреб особистості, використовувати оточуючу дійсність як джерело знань і як сферу застосування теорій

73. Щоб проводити практичні і семінарські заняття з економічних дисциплін необхідно знати закономірності навчання. Важливі дидактичні закономірності навчання: 1. оскільки засвоєння – діяльність того, хто навчається, то передача змісту навчання означає організацію активності того, хто навчається. 2. Процес засвоєння реалізується через зв’язок зовнішньої та внутріньої діяльності того, хто навчається 3.засвоєння залежить від того, які знання засвоюються 4. В цілому процес навчання відбувається лише за активної діяльності тих, хто навчається

В економічній підготовці учням треба передати знання про економіку як систему, спосіб економічної діяльності. У цьому плані особливо важливо підкреслити, що як досвід творчої діяльності, так і досвід соціального спілкування не можна пояснити традиційним інформаційно-ілюстративним типом навчання. Для цього потрібні специфічні форми взаємодії викладачів та учнів-проблемні та імітаційно-ігрові форми навчання. Визначають такі види семінарських занять: 1.просемінари-це своєрідні практикуми для підготовки студентів для самостійної роботи з першоджерелами, складання конспектів тощо 2.семінари, які мають безліч різновидів, тобто розгорнута бесіда, коментоване читання, дискусія, конференція, вирішення проблемних завдань, заняття на виробництві і т.д.

Добре організований семінар не тільки закріплює знання та вміння учнів, а й розвиває в них творчі здібності, вміння слухати іншого і самому аргументовано висловлювати свої думки, розвиває логічне мислення і комунікативні здібності учнів і студентів.

74.Дидактичні принципи (за Г. Ващенком — "принципи навчання") — це основоположні ідеї, що пронизують усі рівні й компоненти освіти та засвідчують їх системну цілісніть. Найбільш виразно вони виявляють себе в процесі едукації й стосуються навчання всіх дисциплін. Фахові методики пристосовують їх до своїх потреб, а часом виводять з них і свої — прикладного рівня — принципи.

Принцип науковості, що визначає як зміст, так і форму навчального процесу. Цей принцип вимагає серйозного обмірковування, бо, з одного боку, дитина не в змозі осягнути "науковість предмета", а з іншого, — спрощення і перекручення фактів з метою наближення їх до рівня дитини веде до профанації науки. Тому в основу розуміння цього принципу Г. Ващенко радить покладати вимогу, щоби знання відповідали об'єктивній дійсності. Посилаючись на Я. Коменського, він уважає, що дитина таким чином опановує основи дисциплін, які входять у коло так званої Пансофії ("загальна мудрість", "всезнання"). Такий підхід покликаний формувати механізм логічного мислення і любов до наукової правди (Там само, с. 85).

Принцип систематичності органічно пов'язаний з науковістю знань; їх системність зумовлює цілісність уявлень, світогляду і навіть гармонію вдачі. Цей принцип вимагає, щоб у засвоєнні знань враховувалися як послідовність та доступність викладу, так і зв'язок предмета з іншими дисциплінами. Не варто, наприклад, вивчати алгебру раніше від арифметики, хімію — від фізики (Там само). Принцип систематичності стосується і технології навчання (урахування досвіду дітей тощо).

Принцип виховання сформульований Й. Гербартом, але ще раніше запропонований Сократом. Побудоване згідно з ним навчання сприяє становленню світогляду і впливає на поведінку людини. Виховне значення мають і методи навчання, зокрема, вони можуть сприяти виробленню індивідуалізму чи схильності до співпраці, наполегливості, працьовитості, ретельності, відповідальності тощо.

Принцип зв'язку навчання з життям. Його обґрунтувала нова (за часів Г. Ващенка) педагогіка. Передаючи молодому поколінню досвід минулого, школа часто відстає від потреб життя і пропонує те, що вже перевірене і зафіксоване, а іноді й застаріле. При спокійному розвитку культури це навіть не дуже помітно, а тому іноді школа замикається в собі, відривається від реальних вимог життя. Ці явища, проте, виявляють себе гостріше за умов бурхливих змін у житті й зумовлюють іноді навіть появу нових типів шкіл, які забезпечують дітям необхідні практичні уміння та навички. Акценти щодо зв'язку навчання і практичного життя помітні вже у Джона Локка та Руссо і отримали ще глибше трактування у Песталоцці. Згодом ця ідея призвела і до поєднання навчання та праці — до трудової школи, — що користувалася популярністю у XIX і XX ст. (Ґ. Кершенштайнер, Дж. Дьюї та ін.), хоча успішно реалізована не була. Особливий погляд тут мав Дьюї, який низько оцінював словесні знання (вважав їх допоміжним чинником) і наголошував, що саме праця здатна удосконалити якості вдачі й інтелекту

Принцип природо відповідності. Як і деякі інші принципи, він сягає давнини, а у Г. Сковороди має назву "сродності" ("Учи відповідно до природи"). Розуміння цього принципу стосується врахування, з одного боку, особливостей дитини та її віку, а з іншого, — відповідності навчання законам природи взагалі. Його прихильники радили вчителеві вчитись у природи, йти за її законами.

Принцип активності. Різні системи освіти — авторитарна і демократична — по-різному трактують цей принцип. Бо якщо працює вчитель, то учні, слухаючи його, можуть бути і "активними", і "пасивними". Тут потрібні додаткові зусилля для їх "активізації". Якщо ж учень на уроці є суб'єктом діяльності, то самий процес його діяльності не дозволяє йому бути "пасивним". Г. Ващенко наголошує, що "вищі форми інтелектуальних процесів характеризуються активністю і без неї неможливі" (Ващенко Г. — 2, 1997, с. 95). Зусилля вчителя за всіх випадків повинні сприяти лише підвищенню напруги в діяльності учня, але не за рахунок власної енергії, а шляхом доброї "режисури" навчального процесу, бо "високий рівень активності учителя призводить до пасивності учня" (Там само). Кожен з них — і учитель, і учні — повинні бути активними, але по-різному. Перший — в організації навчання, другий — у вирішенні навчальних задач, у власному творчому пошуку.

Принцип наочності. Його формулювання запропонував ще Я. Коменський. Наочне навчання передбачає, що у процесі пізнання повинні застосовуватися різні відчуття, в тому числі шляхом зорового сприймання. Сприйняті речі, вважає Г. Ващенко, залишають у нашій свідомості певні образи, уявлення. На їх основі й розвиваються вищі форми мислення (Там само, с. 97). Особливо це стосується дитинства, коли один лише вербальний спосіб подачі інформації сприяє формуванню так званого вербального типу мислення, що характеризується поверхневістю і неповною відповідністю між словом і думкою (Там само).