102. Особистість — це людина як носій свідомості, її психічне обличчя як дієздатного члена суспільства, що усвідомлює свою роль і місце в цьому суспільстві.

Для розуміння глибинних процесів розвитку та формування особис¬тості бажано сприймати як аксіоматичні такі висновки-твердження провідних психологів:( •особистістю людина не народжується, а стає; •властивості особистості — це сталі психічні якості, тобто здатність, •індивіда відповідати на певні об'єктивні впливи адекватними психіч¬ними діями; •психічні властивості особистості водночас і виявляються в її пове¬дінці, діях та вчинках і формуються ними; •властивості особистості проявляються у діяльності і стають її при¬чиною, а формуючись у діяльності, стають її наслідком; •особистістю індивід стає лише в результаті спілкування з іншими людьми; •вирішальним фактором формування особистості є повторні дії в структурі діяльності за умови, що виникає постійна потреба у прояві психічних (бажано позитивних) процесів, станів та властивостей; •властивості здебільшого, як і особистість загалом, формуються пам'яттю, яка перетворює окремі короткочасні процеси у психічні ста¬ни, а їх — у психічні властивості.) В узагальненому вигляді формування особистості, її життєдіяль¬ність, репрезентується певною системою неперервних зв'язків; психіч¬ні явища — свідомість та підсвідомість — особистість — життєдіяльність — розвиток психіки — психічні явища на новому етапі розвитку. Саме неперервність та постійна циклічність є запорукою розвитку психіки особистості в її життєдіяльності.

103. Життєві психологічні відомості, джерелом яких є суспільний та особистий досвід, утворюють донаукові психологічні знання. Вони можуть бути досить обширними, можуть певною мірою сприяти орі¬єнтуванню в навколишньому середовищі та розумінню поведінки людей, відповідати дійсності.

Предмет наукової психології складають конкретні факти психіч¬ного життя, що характеризуються якісно та кількісно. Але наукова психологія не може обмежуватися самим лише описанням психологічних фактів, хоч би якими цікавими вони були. Їх треба пояснювати. Саме тому відкривати закони, за якими відбуваються ці явища, тобто психологічні закони. Якщо виникнення психологічних фактів спостерігається кожного разу, коли для цього виникають відповідні умови, то кажуть про закономірний характер психічного явища.

Завданням психології, нарівні з вивченням психологічних фактів і закономірностей, є встановлення механізмів психологічної діяль¬ності. Це означає вивчення роботи конкретних анатомо-фізіологічних апаратів, які здійснюють той чи інший психічний процес. Тут психологія стикається з рядом наук: медициною, фізіологією, біофі¬зикою, біохімією, кібернетикою та ін.

Отже, психологія, як наука, вивчає факти, закономірності та механізми психіки.

Психологія - наука про факти, закономірності й механізми пси¬хіки як створюваного в мозку образу дійсності, на основі та з допо¬могою якого здійснюється керування поведінкою і діяльністю, які мають у людини особистісний характер.

Об'єктом вивчення психології є психіка як функція мозку. Вихідною категорією психології є відображення.

Сучасна психологія являє собою дуже розгалужену систему наукових дисциплін, що перебувають на різних щаблях формування, пов’язаних з різноманітними сферами практики.

Основу системи психологічної науки становить загальна психологія.Загальна психологія — галузь психологічної науки, яка визначає психіку людини, її загальні закономірності, розробляє систему психологічних знань, виявляє її логічний осередок, з’ясовує методологічні основи психологічної дисципліни, відповідно тлумачить психологічні феномени. Акмеологія — галузь психологічної науки, що виникла на перехресті природничих, суспільних і гуманітарних дисциплін. Вина вивчає феноменологію, закономірності та механізми розвитку людини на щаблі зрілості, особливо за досягнення нею високого рівня в цьому розвитку. Геронтопсихологія — галузь психологічної науки, яка вивчає явища і процеси, пов’язані зі старінням організму, властивим йому іновалюційними тенденціями. Предметом геронтопсихології є з’ясування психологічних аспектів старості і психологічної підготовки особистості до неї. Психологія творчості (самотворчість) — галузь науки, яка вивчає обдарованість, креактивність або творчу діяльність як базові характеристики особистості і процеси продукування творчого результату. Предметом психологічної творчості як науки є творча діяльність у контексті культури, тенденція формування національно-культурної еліти, творчість як форма діалогу культурних традицій. Історична психологія — предметом є психологічні особливості становлення пізнання, світосприймання, особистості, засвоєння людьми звичаїв та ритуалів у різні епохи; специфіка етнічних стереотипів в умовах монокультури окремих регіонів; специфіка побудови свідомості в різних суспільно-економічних формаціях. Етнопсихологія — являє собою міждисциплінарну галузь знання, що вивчає етнічні особливості психіки людей, національний характер, закономірності формування і функції національної самосвідомості, етнічних стереотипів, механізми групової психології всередині етнічних спільнот, а також у стосунках між ними (народності, нації). Психологія культури — галузь науки, яка вивчає механізм процесів психічного відображення та створення людиною культурних цінностей, особливостей прояву та формування особистісних якостей людини в процесі інкультурації та має за мету розглянути культуру з позиції суб’єкта культуротворчої діяльності, його потреб, цінностей, родових відмінностей. Соціальна психологія — галузь психології, що вивчає закономірності поведінки і діяльності людей в умовах їх включення в соціальні групи, а також психологічні характеристики самих цих груп. Психологія праці — галузь науки, що вивчає психологічні особливості трудової діяльності людини, психологічні аспекти наукової організації праці. У завдання психології праці входить дослідження професійних особливостей людини, закономірностей розвитку трудових навичок, формування конкретних форм трудової діяльності, мотивів ставлення людей до праці, тощо.Економічна психологія — галузь психології, що вивчає психологічні явища, пов’язані з виробничими відносинами людей. Виникла вона на перехресті соціальної психології, психології управління, психології праці з економічною наукою.

104. В експериментальній психології існує два напрями дослідження трансситуативних соціально-психологічних властивостей особистості:(=визначення рис особистості; = типологічний підхід.)

Згідно з першим напрямом, існує певна кількість базисних власти¬востей (риси особистості), і особистісні відмінності визначаються ступенем їх виразності.

В основу типологічного підходу покладено уявлення про те, що тип особистості є цілісним утворенням і не може бути зведений до комбінації окремих властивостей особистості.

Ці два напрями систематизують інформацію щодо індивідуальних відмінностей і дають можливість використовувати її для цілей прак¬тичної психології, вирішувати завдання прогнозування, діагностики та інтерпритації результатів тестування.

Риси особистості утворюють групи тісно пов'язаних ознак, властивостей і виявляються як певні інтегральні характеристики, що об'єднують інформацію в цій групі ознак. Кількість рис визначає розмірність особистісного простору.

Тип особистості об'єднує групу схожих людей, який розкривається описом типового представника.

Таким чином, підхід, що враховує наявність певних рис, вимагає групування особистісних ознак, а підхід на основі врахування типів — групування піддослідних.

Риси особистості- це стійкі психічні властивості, що характеризують здатність індивіда на певні об`єктивні впливи закономірно відповідати адекватними психічними діями.Гол. ознака рис собистості - закономірний і систематичний прояв відповідних психічних властивостейу різних видах діяльності та ситуаціях.

На основі вказаних підходів в екпериментальній психології розроблено декілька уявлень про риси та типологічні риси людей:

(+базові риси особистості-товарискість, замкненість, покірність, підозрілість, мрійність, самостійність та ін.; +типолопчні риси особистості-визначаються за належністю людини до певного типу (неправдивість, занепокоєність, депресивність, істеричність, шизоїдність та ін); +індивідуально-типологічні риси особистості (екстраверт-інтроверт, сенсорний-інтуїтивний, мислительний-чуттєвий, конструктивний-сприймаючий).

105.ЗДІБНОСТІ - це поєднання сприятливих Індивідуально-своєрід­них особливостей та властивостей психіки, які виявляються у швидкості, результативності та якості виконання відповідної діяльності за мінімальних силових, енергетичних і часових затрат.

Існують пізнавальні та психомоторні здібності. До них належать: (- Відчуття - пізнавальний психічний процес відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на органи чуття людини. Відчуття - це найпростіший психічний процес, первинна форма_ орієнтування живого організму в навколишньому середовищі. З відчуттів починається пізнавальна діяльність людини За допомогою різних аналізаторів вона відбирає, нагромаджує інформацію про об'єктивну реальність, про власні суб'єктивні стани й на підставі одержуваних вражень виробляє адекватні умовам способи реагування на зовнішні та внутрішні впливи. -Сприйняття́ (перцепція, від лат. perceptio) — психічнопізнавальний процес, який полягає у відображені людиною предметів і явищ, в сукупності всіх їхніх якостей при безпосередній дії на органи чуття. -Па́м'ять - психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини. -Мислення — це особлива ідеальна діяльність людини, яка виникає, формується, розвивається в суспільстві, коли людина перебуває у певному соціокультурному середовищі і вступає в багатогранні відносини з природним і соціальним світом, що її оточує. Мислення — це процес опосередкованого і узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках та відношеннях. -Ува́га — спрямованість психічної діяльності людини та її зосередженість у певний момент на об'єкти або явища, які мають для людини певне значення. -Емоція — це реакція індивіда на ті ситуації, до яких індивід не може водночас адаптуватися, і значення її переважно функціональне. -Воля – це психічна діяльність людини, яка виявляється у її здатності діяти щодо свідомо поставленої мети, долаючи при цьому внутрішні і зовнішні перешкоди

106. У психологїі свідомість розглядаеться як особлива форма відображення, як загальна якість психічних функцій. Саме розвиток усіх психічних функцій забезпечуе формування у людини внутрішнього світу, суб'ективної моделі навколишнього світу.

Свщомість виконуе основні функції психіки, які притаманні лише людині:

формуе внутршній план Діяльності, ії програму,

синтезуе динамічну модель дійсності, за допомогою якої людина оріентуеться в навколишньому фізичному і соціальному середовищі,

визначае попередню, мислену побудову дій, передбачае їх наслідки, керуе і контролюе поведінку людини, здатність її віповідати за наслідки дій та розуміти те, що мае Місце в навколишньому світі і в ній самій.

До основних властивостей свідомості належать її атрибути — пе¬реживания, пізнання та відношення .

Переживания — це атрибут свідомості індивіда, який не містить образу предмета, що відображаеться, а тільки виявляеться у формі задоволення-незадоволення (страждання), напруження-розрядки, збудження-заспокоення. Переживания можна віднести до емоційної складової свідомості, до певного афекту, який е невід’емним від пізнання.

Пізнання — це компонент свіомості індивіда, що сприймаеться у формі безпосередніх або опосередкованих, більш або менш повних і точних образів явищ, предметів, що відображаються, та думок про їх зв'язки. Цей атрибут свіомості може сприйматися як її когнитивна складова, послідовно реалізуеться у відчутті, сприйнятті, мисленні та пам'яті.

Відношення особистості як суб'екта до навколишнього світу — це активний компонент індивідуальної свідомості і її зворотний суб'ективний зв'язок зі світом, який відображаеться та об'ективізуеться психомоторикою.

107. Якщо порівнювати:

Свіддомість( 1. Потрапляють об'екти, які створюють перешкоди для продовження звичного ре¬жиму регулювання.

2. Лише перешкоди, що привертактгь увагу, усвіддомлюються. 3. Усвіддомлення — основа знаходження нового режиму регулювання, нового спосо¬бу рішення задачі. 4. Не здатна вмістити всі процеси, що мають місце водночас.

5. Здійснює управління поетапно, поопераційно, дискретно і тому — неекономно. 6. Не здатна керувати монотонними процесами. 7. Використовуеться на короткий термін. 8. Забезпечуе відпрацювання гіпотез у критичні моменти нестачі інформації. 9. У кожний конкретний момент регулюе лише незначну частину процесів.)

Несвіддомість: (1. Керуе процесами за загальними крите¬ріями. 2. Реалізуе процеси плавно, економно, швидко.

3. Характеризуе майстерність людини. 4. Вирішуе всі типові ситуації повсякденного життя. 5. За рахунок автоматизму розвантажуе свід домість від нудних (рутинних) операцій (ходити, бігати, професййні навички. 6. Сприймае засвоені в новій діяльності навички. 7. Створюе узагальнені зразки дій, процесів, що регулюють поведінку. 8. Об'єднує усі чинники, що впливають на регуляцію поведінки. 9. Здебільшого — це знания, відношення, переживання.)

Зіставляючи її ознаки (функції), можна дійти висновку, що «несвід доме» — це атрибут, невід’емна складова психічної діяльності кожної людини. Можна навітъ твердити, що більша частина процесів, які мють місце у внутршньому свідті людини, нею не усвіддомлюється

108. Стать — сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, що за-безпечує продовження роду і дає змогу розрізнити у більшості організмів жіночі й чоловічі особливості Поділ на чоловічу і жіночу статі зумовлений тривалою еволюцією та генетично запрограмований статевими хромосомами. Відмінності статей: генетичні, морфологічні, фізіологічні, психологічні.

Психологічні розбіжності між чоловіками і жінками: дівчата переважають хлопців щодо вербальних здібностей; хлопці відрізняються більшою агресивністю, наочно-просторовими

здібностями; міжпівкульні зв'язки у жінок більш чисельні, і тому вони краще синтезують інформацію обох півкуль (жіноча інтуїція); жінки мають більш високі показники щодо лінгвістичних функцій пам’яті. аналітичних здібностей, психомоторики у ручному режимі які пов'язують з відносно більшою активністю лівої півкулі мозку; переваги правої півкулі у чоловіків вирізняють їхні творчі художні здібності, дають можливість краще орієнтуватися у просторі; «жіноче» (у межах людської популяції) має забезпечити незмінність нащадків від покоління до покоління, тобто воно орієнтоване на збереження вже існуючих ознак - саме це пояснює більшу психічну стійкості жінок та усереднені параметри їх психіки; «чоловіче» пов'язане з необхідністю адаптації до нових невідомих умов. що пояснює їхню більшу психологічну індивідуальність: серед чоловіків частіше трапляються не лише талановиті, а й психічно хворі особи.

Психіка людини змогла сформуватися і функціонувати лише в певних біологічних умовах: рівень кисню в крові і клітинах мозку температура тіла, обмін речовин і гормональна активність тощо Морфологічні особливості тіла індивіда суттєво відображають біологічні умови розвитку психіки. Отже, має місце її конституціональна типологія.

Існує три основним варіанти людської анатомії (Е. Кречмер): (1)Астенічний тип – худі, з вузькими плечами і тонкими руками, блідою шкірою та плескатою грудною кліткою, з дитинства слабкі і ніжні, швидко ростуть, але впродовж усього життя вони не ви¬являють схильності до збільшення обсягу м'язів. 2)Атлетичний тип хар-ся м'язами, пружною шкірою, міцною грудною кліткою, широкими плечима, впевненою поставою. 3)Пікнічний тип відрізняється розвитком внутрішніх частин тіла (голови, грудей, черева) і схильнічть тулуба до ожиріння при слабкому руховому апараті. )

У. Шелдон зробив висновки щодо існування трьох соматипів – основних модолей побудови людського тіла, що максимально не схожі один на одного: ((1)Ендоморфний тип (кругла голова, великі внутрішні органи, сферична форма тіла, м’які тканини, тонкі руки, ноги; не розвинуті кістки, м’язи, відкладення жиру). (2)Мезоморфний тип – широкі плечі, грудна клітина, мускулисті руки, ноги, мінімум жиру, могутня голова;(3)Ектоморфний тип – худа людини з витягнутим обличчям, тонкими довгими ногами, слабкими м’язами, добре розвинутою нервовою системою.)

109. Вік — поняття, що характеризує період (тривалість) життя живої іс¬тоти, а також стадії життя. Відлік віку починають від народження до фізичної смерті. Поняття «вік» — багатоаспектне. Можна виділити чо¬тири підвиди: хронологічний, біологічний, соціальний і психологічний.

Психологічний вік тісно пов'язаний з поняттям психологічного ча¬су, а саме — з тим, як людина сама оцінює у внутрішньому світі свій вік. Так, молоді люди (від 20 до 40 років) оцінюють себе старшими, ніж вони є. Після 40 років спостерігається зворотна тенденція — люди сприймають себе молодшими, ніж вони є.

Головна особливість психологічного віку, часу — це взаємний вплив минулого, сьогодення та майбутнього на сприйняття сучасного, а через нього — і на поведінку людини.

Вікові особливості особистості розглядаються як елементи практи¬чної психологів та є предметом дослідження вікової і диференціаль¬ної психології . З погляду практичної психології суб'єкту діяльності звертають увагу на особливості психіки дорослої людини в рі¬зні періоди її розвитку.

Вікова психологія визначає, що дорослою людина стає після 25 ро¬ків.

Дорослий — це людина, яка самостійно досягла розуміння повної відповідальності за своє життя, за свої рішення, за свої дії.

Розрізняють такі періоди розвитку дорослої людини після 25 років, як особистості:

1.Рання зрілість (25 - 35 років) хар-ся такими ознаками: (•включення до всіх сфер людської діяльності — демографічної, культурної, політичної, професійної; •стабілізація якостей особистості; •встановлення інтимності, близьких стосунків з іншою; •наявність першого піку творчих здібностей (ЗО-35 років — мате¬матика, фізика, хімія); •соціальна та професійна адаптація; •побудова власного способу життя, статусу, вироблення позиції в умовах засвоєння професійних ролей; •перша психологічна криза переоцінки життєвого шляху (ЗО + 2 ро¬ки) — роздуми над питаннями доцільності вибору, зміни життєвих планів та основних видів професійної діяльності, підвищення рівня кваліфікації, освіти.)

2.Середня зрілість (35-45 років) — це необ¬хідність пошуку відповідей на основні питання цього періоду: що таке життя? Про що мріяв? Що досягнуто? У цей період усвідомлюється, що половина життя прожита, людина відчуває кризу середини життя.

Криза середини життя — це раптове усвідомлення і розуміння то¬го, що половину життя прожито, а мрії і цілі молодих років не реалізо¬вані, цілі не досягнуті і вже їх не досягнути, оскільки є реальні розбіж¬ності між дійсністю та бажаннями.

У період кризи половини життя можливі два типи поведінки: (Перший тип — кризу не усвідомлено, відсутня ревізія своїх планів і домагань, перемагає похмурий погляд на життя, життя стає невиразним, втрачається акти¬вність як запорука подальшого розвитку особистості в період пізньої зрілості. Другий тип поведінки характеризується тим, що кризу усвідомлено через сприйняття та оцінку реалій життя, має місце ревізія та корекція минулих планів, домагань, формуються нові цілі, плани, завдання.)

3.Пізня зрілість (45 - 60 років) властиві такі ознаки: (занепокоєність — головна особливість цього періоду; глибинне оновлення особистості — як наслідок усвідомлення кризи попереднього періоду; відсутність занепокоєності — призведе до гальмування розвитку, відчуття запустіння, що викликає застій; за умов заспокоєності — відбувається концентрація інтересів на со¬бі, з'являється надмірна турбота про себе; за умов активної праці (занепокоєність) спостерігаються висока продуктивність, наявність другого піку творчості в 50 - 60 років.