134. Викладання та учіння являють собою два аспекти одного і то¬го самого процесу і нерозривно пов'язані між собою. Це означає що процес навчання фактично роздвоюється, розпадаеться на дві діяльності.

Викладання — цілеспрямований вид діяльності, здійснюваний педагогом, організатором педагогічного процесу.

Упродовж кожного уроку вчитель дає учням дозовану частку певної науково-практичної інформації в педагогічно опрацьованій формі.Зміст викладання зумовлюється рівнем розвитку наук і соціального досвіду людства, методи і форми — віковими та індивідуальними відмінностями учнів, потребами суспільства і школи передати своїм вихованцям максимум знань і вмінь із мінімальними затратами і в стислі строки.Викладання є активним процесом, бо в його здійсненні намагаються не лише передати учневі певні знания, а й розвинути у нього прагнення і вміння самостійно набувати нових знань, досвіду.Учіння — цілеспрямоване засвоення знань, умінь, навичок, соціального досвіду з метою наступного використання їх у прак¬тичному житті.Учіння, як одна зі складових педагогічного процесу — діяльність учня під керівництвом учителя, тзу-мовлюється станом розвитку науки, навчальними програмами, підручниками, а методи і форми — специфікою матеріалу, що його засвоює студент, науковою скерованістю його матеріалу тощо.Конкретно учіння виступає у формі інтелектуальних дій учня (читання літератури, слухання і засвоення того, що викладае вчи¬тель, власні спостереження та експеримент, розв'язання різних навчальних задач тощо), а також у формі фізичних дій (уроки праці, робота в майстернях).Кінцевою метою учіння є міцне засвоєння знань, вироблення практичних вмінь.

135. Розвиток пізнавальних здібностей учнів, здобуття ни¬ми знань, умінь і навичок, використання їх на практиці залежать від оптимального застосування методів навчан¬ня, що зумовлено передусім цілями (специфікою) змісту навчання, віковими особливостями учнів. Метод навчання — це спосіб упорядкованої взаємодії вчителів та учнів, за допомогою якого вирішуються проблеми освіти, вихован¬ня і розвитку в процесі навчання. Методи навчання класифікують залежно від того, як за їх допомогою вирішують дидактичні завдання. У дида¬ктиці існують різні підходи до класифікації методів навчання. Один із найпослідовніших і найзручніших належить відомому досліднику в галузі дидактики Юрію Бабанському, який виділяє методи організації та здійснення навчаль-но-пізнавальної діяльності; методи стимулювання і моти¬вації навчально-пізнавальної діяльності; методи контролю і самоконтролю навчально-пізнавальної діяльності. Методи організації та здійснення навчально-пізнава¬льної діяльності. Вони охоплюють сукупність методів нав¬чання, спрямованих на передавання і засвоєння учнями, студентами знань, формування умінь і навичок. До них належать словесні, наочні й практичні методи навчання. 1. Словесні методи навчання об'єднують пояснення, розповідь, інструктаж, лекцію, бесіду, роботу з підручником. 2. Наочні методи навчання охоплюють ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження. 3. Практичні методи навчання охоплюють вправи, ла¬бораторні роботи, практичні роботи, дослідні роботи. Крім словесних, наочних і практичних методів орга¬нізації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності, вчителі використовують й інші групи методів. За типом пізнавальної діяльності виокремлюють пояснювально-ілюстративний, непродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький методи навчання. З огляду на особливості умовиводів методи організа¬ції та здійснення навчально-пізнавальної діяльності по¬діляють на індуктивний, дедуктивний, традуктивний. Індуктивний метод. При його використанні засвоєння знань здійснюється у процесі переходу від одиничного до загального. Дедуктивний метод. Передбачає перехід від загально¬го до конкретного у процесі засвоєння знань. Педагог спо¬чатку повідомляє загальне положення, формулу, закон, які ведуть до поступового вирішення конкретних завдань. Традуктивний метод. Полягає в засвоєнні навчально¬го матеріалу від окремого до окремого через установлен¬ня подібностей чи відмінностей. За домінуючою мислительною операцією виокремлю¬ють аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, конкретиза¬цію, виокремлення головного. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізна¬вальної діяльності. Спрямовані вони на формування позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню учнів (студентів) нав-чальною інформацією. Вони охоплюють методи форму¬вання пізнавальних інтересів і методи стимулювання обо¬в'язку й відповідальності в навчанні. 1. Методи формування пізнавальних інтересів. Вони охоплюють методи навчальної дискусії; забезпечення ус¬піху в навчанні; пізнавальних ігор; створення цікавих си¬туацій; створення ситуації новизни навчального матеріа-лу; використання життєвого досвіду учнів (студентів). 2. Методи стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні. Передбачають пояснення школярам, студен¬там суспільної та особистої значущості учіння; висування вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку; заохочення до сумлінного виконання навчальних обов'язків; оперативний контроль за вико¬нанням вимог і, в разі потреби, -- вказування на недолі¬ки, зауваження. Почуття відповідальності виховують, залучаючи слаб¬ших учнів, студентів до наслідування прийомів роботи си¬льніших. Можна також колективно проаналізувати скла¬дне завдання. При цьому педагог повинен не лише вису¬вати вимоги, а й перевіряти їх виконання.

136.У психолого-педагогічній літературі виділено чимало причин, які впливають на вибір методів навчання. На основі їх узагальнення. На основі їх узагальнення виділяється 6 загальних умов, які визначають вибір методу навчання: (1.Закономірності та принципи навчання, які витікають з них. 2.Зміст і методи певної науки взагалі та предмета теми зокрема. 3.Цілі і завдання навчання. 4.Навчальні можливості учнів(вікові, рівень підготовки, особливості класного колективу). 5.Зовнішні умови(географічні, виробниче уточення). 6.Можливості вчителів(досвід, рівень підготовки, знання типових ситуацій процесу навчання).

Обираючи той чи інший метод навчання, учителю необхідно одночасно враховувати багато залежностей: методи, загальні умови, випадкові(невідомі) причини, велечину і спрямованість впливу яких неможна передбачити завчасно.

137. К. знань є невід‘ємною частиною управління учбовим процесом. Це важлива умова підвищення єфективності учбово-пізнавал. д-ті учнів. К.сприяє визначенню обсягу, рівню, якості засвоєних знань, виявленню успіхів та незасвоєних моментів. К. виконує виховну функцію: сприяє підвищенню відповідальності за роботу як В., так і учня, привчає до систематичної праці і охайності при виконанні задач.

Існують певні вимоги до К.: §об’єктивність (створення умов, в яких мax точно виявлялись знання учнів, справедливе відношення до кожного, пред’явлення до них єдиних вимог); §обгрунтованість оцінок (їх аргументація); § систематичність (організує і дисциплінує учнів, формує ціленаправленість в досягненні цілей. Буває: поточний, проміжний і підсумковий); §індивідуальний і диференційований підхід до оцінки знань (дозволяє зняти y-ну напруга під час відповіді, дає В. правильно і об’єктивно виявити і оцінити знання учнів); §всебічність і оптимальність.

За формю К. буває: [ ?індивідуальний ?фронтальний; [ sусний sписьмовий; [ uз використанням наочності без використання наочності.

138. Оцінювання знань — визначення й вираження в умовних одини¬цях (балах), а також в оціночних судженнях учителя знань, умінь та навичок учнів відповідно до вимог навчальних програм. Оцінюючи знання, уміння та навички, педагоги керу¬ються критеріями, які відповідають загальним вимогам щодо якості знань відповідно до навчальної програми. До таких критеріїв належать обсяг (повнота) знань, який ви¬значається кількістю всіх елементів знання про вивчений об'єкт, що передбачає навчальна програма. Глибина знань характеризується кількістю усвідомлених учнем (студен¬том) істотних зв'язків і відношень у знаннях. Міцність знань — це збереження в пам'яті вивченого матеріалу, що відтворюється повністю, тривалий час, легко і безпомилко¬во. Оперативність знань передбачає вміння використати знання у стандартних однотипних умовах. Важливими критеріями є також уміння викласти знання в усній, пись¬мовій і графічній формах та якість умінь і навичок. Рівень знань як критерій оцінки може бути: репродуктивним (знання є свідомо сприйнятою, за¬фіксованою в пам'яті та відтворюваною об'єктивною ін¬формацією про предмети пізнання); реконструктивним (знання виявляються у готов¬ності і вмінні застосувати їх у подібних, стандартних або варіативних умовах); творчим (учні чи студенти можуть продуктивно застосувати знання і засвоєні способи дій у нетипових ситуаціях). З метою об'єктивного оцінювання рівня навчальних досягнень учнів у школі впроваджено 12-бальну шкалу. Вона побудована за принципом урахування особистих досягнень учнів. Відповідно до неї виділяють чотири рівні навчальних досягнень. I рівень (1—3 бали) — початковий. Відповідь учня при відтворенні навчального матеріалу елементарна, фраг¬ментарна, свідчить про початкові уявлення про предмет вивчення. II рівень (4—6 балів) — середній. Учень відтворює ос¬новний навчальний матеріал, здатний виконувати завдан¬ня за зразком, має елементарні вміння. III рівень (7—9 балів) — достатній. Учень знає істотні ознаки явищ, закономірностей, а також самостійно засво¬ює знання в стандартних ситуаціях. При цьому він демон¬струє здатність до аналізу, абстрагування, узагальнення то¬що, робить висновки, виправляє допущені помилки. Відпо¬відь учня повна, правильна, логічна, обґрунтована, хоча йому бракує власних суджень. Учень може самостійно здійснювати основні види навчальної діяльності. IV рівень (10—12 балів) — високий. Учень уміє застосовувати знання творчо, його навчальна діяль¬ність має дослідницький характер. Він самостійно оцінює різноманітні життєві ситуації, явища, факти, виявляє і від¬стоює особисту позицію. У вищих навчальних закладах збереглася чотириба¬льна система оцінювання знань, умінь і навичок, що має чотири оцінки: «незадовільно», «задовільно», «добре», «відмінно». Оцінка «незадовільно» виставляється студентові, який виявив прогалини у знаннях основного навчально-прог¬рамного матеріалу, припустився принципових помилок у виконанні передбачених програмою завдань. Такі студен¬ти неспроможні продовжити навчання чи приступити до професійної діяльності після закінчення вузу без додат¬кових занять із відповідної дисципліни. Оцінки «задовільно» заслуговує студент, що виявив знання основного навчального матеріалу в обсязі, необхід¬ному для подальшого навчання і майбутньої роботи за професією, який справляється з виконанням завдань та ознайомлений з основною літературою, рекомендованою програмою, її виставляють студентам, що припустилися огріхів у відповіді на іспиті та при виконанні екзаменаційних завдань, але продемонстрували спроможність ви¬правити помилки. Оцінку «добре» виставляють студентам, які виявили повне знання навчально-програмного матеріалу, успішно виконують передбачені програмою завдання, засвоїли ре¬комендовану програмою основну літературу. Оцінки «відмінно» заслуговує студент, який виявив все¬бічні, системні і глибокі знання з навчально-програмного матеріалу, правильно виконує завдання, передбачені програ¬мою, ознайомлений з основною і додатковою літературою, що рекомендована програмою. Недоліками такої системи оцінювання знань студен¬тів є суб'єктивізм, слабка диференційованість шкали, не¬відповідність шкільній системі, до якої звикли студенти як колишні школярі. Одним з ефективних шляхів подо¬лання цього у вищій школі є використання модульно-рейтингової системи навчання. У зарубіжних країнах, а останнім часом і в Україні, для перевірки й оцінювання знань учнів використовують різноманітні тести. Вони можуть входити до комплекту навчально-дидактичних матеріалів з певної навчальної дисципліни й видаватися разом із підручником. Усну пе¬ревірку багато педагогів вважають лише допоміжнім за¬собом контролю сумлінності учня в процесі навчання і оцінки за неї майже ніколи не виставляють.

139. Результати учбово-пізнавальної діяль-ті учнів мають вираження в оцінках (хар-ках цінності, рівня або значення б-я процесів або об’єктів). Оцінка, як і контроль, має освітнє та виховне значення. Оцінка учбово-пізнавальної діяль-тімає вираження в оціночних судженнях і висновках вчителя, які можуть бути зроблені в усній або письмовій формі. Кількісним вираженням оцінки є відмітка. Об’єктивність і точністьвиставлення відміток при оцінюванні учбової діяльностіучнів забезпечуються відповідними критеріями: 5 балів ставиться за знання в повному обсязі вимог, 4 бала - за знання в обсязі вимог програми з невеликими відхиленнями, 3 бала - за знання, які дозволяють працювати з учнем далі по програмі, 2 бала ставиться тоді, коли рівень знань не дозволяє студенту просуватися далі по програмі. В вищіх учбових закладах прийнята така система оцінювання: «відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно», що відповідає цифровій відмітці.

Поруч з бальною системою для виявлення якості знань, умінь та навичок застосовується рейтингова система. Її сутність полягає в тому, що учні отримують визначену кількість балів за різні види робіт, які сумуються, і, таким чином, визначається рівень знань, вмінь та навичок учнів. Часто вимоги, що висуваються до рейтингової оцінки доводяться до відома учнів; їм роз’яснюють, скільки балів і за що виставляється. Рейтингові оцінки активізують учбову діяльність, творчу роботу, допомагають проявленню ініціативи, визивають інтерес до навчання.

Облік учбової роботи являє собою аналіз кількісних результатів учбової діяльності учнів за певний період. В основі даного методу лежить фіксація результатів всіх видів контролю, який виражається у вигляді відміток в класних (групових) журналах та інших формах документації, а також оціночні судження педагогів. Облік навчальної роботи учнів проводиться по темах, розділах програми, результатах чверті, півріччя (семестра) або навчального року.

Згідно з педагогічними вимогами психолого-педагогічний аналіз в поєднанні з кількісними та якісними хар-ками дає можливість аналізувати роботу як педагогів, так і учнів.

140. Тест - це сис-ма завдань специчної форми, певного змісту, різної складності, яка дозволяє якісно оцінити стр-ру і виміряти рівень знань, умінь та навичок. Тести: короткі - 10-20 завдань; середні; довгі - 500 і більше завдань.

Переваги тестів: можливість кількісного вимірювання рівня знань і складності завдань; незалежно від ВУЗа, школи, предмета, особистості педагога об’єктивність оцінки; найбільш повне охоплення знань; систематичність контролю; індивідуальний підхід; технологічність тестів (універсальність); виявляє антизнання.

Недоліки тестів: можливість вгадати; складність в створенні якісного тесту; наявність технічних засобів навчання.

Класифікація тестів:(* засновані на виборі правильної відповіді з декількох (закриті, вибіркові); * на знаходження співвідношення між питаннями та відповідями; * які потребують позитивної або негативної відповіді; * засновані на дописуванні необхідного тексту;

завдання з недостаючими данними; * завдання на правильну послідовність.)