23. Часто слова «емоції» та «почуття» використовуються як синоні¬ми. У вузькому значенні емоція - це безпосереднє, тимчасове пере-живання якогось постійного почуття.

Емоції можуть бути як позитивними, так і негативними. В одних випадках емоції відрізняються дієвістю. Вони спонука¬ють до вчинків, висловлювань, збільшують напруження сил і назива¬ються стенічними.В інших випадках емоції, які називаються астенічними, характе-ризуються пасивністю або спогляданням, переживання почуттів розслаблює людину.

Основні емоційні стани ще називають фундаментальними емоціями, кожна із яких має свій спектр психологічних характеристик і зовнішніх проявів.(Цікавість - позитивний емоційний стан, який сприяє розвиткові навичок і вмінь, здобуванню знань, мотивує навчання.Радість - позитивний емоційний стан, пов'язаний з можливістю досить повно задовольнити актуальну потребу, ймовірність чого до цього моменту була невелика чи принаймні невизначена.Здивування - емоційна реакція, яка не має чіткого позитивного чи негативного знаку і гальмує всі попередні емоції, скеровуючи увагу на раптовий об'єкт або обставини. Може переходити у зацікавленість.Страждання - емоційний стан, пов'язаний з отриманням досто¬вірної або такої, що здається достовірною, інформації про немож¬ливість задоволення важливих життєвих потреб, які досі здавалися більш або менш імовірними.

Гнів - емоційний стан, який протікає у формі афекту і викли-кається раптовим виникненням значної перешкоди на шляху вдово-лення винятково важливої для суб'єкта потреби.Відраза - негативний емоційний стан, що його спричинюють об'¬єкти (предмети, люди, обставини), зіткнення з якими заходить у суперечність із моральни¬ми або естетичними принципами і установками суб'єкта.

Презирство - негативний емоційний стан, що виникає в особис-тих стосунках і породжується неузгодженістю життєвих позицій, поглядів, поведінки з об'єктом почуттів. Страх - негативний емоційний стан, що виникає в разі отриман¬ня суб'єктом інформації про можливі збитки для його життєвого бла-гополуччя, про реальну чи уявну небезпеку, яка загрожує. Сором - негативний емоційний стан, що характеризується усвідомленням невідповідності власних помислів, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням інших людей, а й власним уявленням про належну поведінку і зовнішній образ.)

24. Воля — свідоме регулювання суб'єктом діяльності своєї поведінки, що пов'язано із подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод на шляху до мети. Внутрішні (стан здоров'я, потреби, мотиви, установки тощо) і зовнішні (простір, час, властивості предметів і явищ, інші люди тощо) перешкоди спонукають до вольового зусилля, яке створює готовність до подолання труднощів, що реалізується у вольових діях.

Етапи вольової дії:(1. Усвідомлення мети і бажання її досягти.2. Усвідомлення можливостей досягнення мети.3. Поява мотивів, які або стверджують або заперечують ці можливості.4. Боротьба мотивів і вибір.5. Прийняття однієї з можливостей досягнення мети в якості рішення.6. Реалізація прийнятого рішення.)

Основні вольові якості суб'єкта діяльності визначають його поведінку на різних етапах вольової дії:

1. Сильна воля характеризується: чітким усвідомленням мети, великим бажанням її досягти (1-й етап вольової дії), наявністю достатніх можливостей (2) та відповідної мотивації (3), обґрунтованою боротьбою мотивів, швидким вибором (4) та прийняттям рішення (5), активністю і стійкістю щодо реа¬лізації прийнятого рішення.

2. Наполегливість свідчить про те, що мета уявляється дещо віддаленою, але бажання її досягти — велике (1), етапи 2, 3, 4 реалізую¬ться повною мірою, а реалізація рішення (6) має стійкий і активний характер.

3. Впертість як вольова якість характеризується на етапах вольової дії тим, що мета і бажання її досягти об'єктивно не виправдані (1); можливості (2) і мотиви (3), боротьба мотивів і їх вибір (4) визначаються , не об'єктивним аналізом усіх можливостей, а упередженою думкою; | рішення приймається без достатнього обґрунтування, але з великим • бажанням (5) та рішучою реалізацією (6).

4. Комфортність характеризує: мінливість цілей і бажань (1); ви¬значальне значення думок інших людей щодо можливостей (2), мотивів (3), вибору (4); змінність рішень (5), які реалізуються дуже пасивно (6).

5. Навіюваність, як вольова якість, має такі характерні ознаки ета¬пів вольової дії: етапи 1,2,3,4 (цілі, бажання, мотиви, боротьба та вибір) — дуже невиразні, майже відсутні. Рішення (5) задається іззовні, а його

реалізація пасивна (6).

6. Ретельність і рішучість характеризуються приблизно таким са¬мим складом етапів вольових дій, що й сильна воля, наполегливість;

єдина відмінність полягає у тому, що інколи мотивів багато, а їх вибір не завжди має всебічний характер.

7. Така вольова якість, як нерішучість, означає, що має місце чітке усвідомлення цілей (1), наявні можливості (2) і мотиви (3), але їх боро¬тьба і вибір мають незавершений характер (4), рішення (5) або відсутні, або швидкоплинні, а реалізація (6) — взагалі відсутня.

8. Для слабовілля характерні: слабке бажання досягти цілі (1), об¬межені можливості (2), незавершеність у боротьбі мотивів та їх вибо¬рі (3, 4), відсутність бажання приймати рішення (5), нестійка реалізація рішення (6).

25. Психічні (психологічні) стани —мінливі стани людини, які описують у термінах психології. Як правило, емоційно насичені, виникають під впливом життєвих обставин, стану здоров'я, ряду інших факторів. Психічні стани, як й інші психічні явища, існують у вигляді переживань, ідей в свідомості людини та в тій частині психіки, яку називають несвідоме. Це означає, що їх неможливо сприйняти за допомогою органів відчуттів та дослідити методами природничих наук.

Серед психічних станів згадуються:(=емоції; =увага; =тривожність; =установки; =задоволення-незадоволення; =апатія-натхнення; =ейфорія; =бадьорість-втома та інші.)

Деякі психічні стани можна розглядати як складні явища психофізіологічного походження.

Психічний стан — один з можливих режимів життєдіяльності людини, на фізіологічному рівні відрізняється визначеними енергетичними характеристиками, а на психологічному рівні — системою психологічних фільтрів, що забезпечують специфічне сприйняття зовнішнього світу.

Системообразуючим фактором для станів можна вважати актуальну потребу, яка ініціює той чи інший психологічний стан. Якщо вимоги зовнішнього середовища сприяють швидкому та легкому задоволенню потреби, то це сприяє виникненню позитивного стану — радості, натхнення, захоплення і т. д., а якщо імовірність задоволення низька або відсутня, то стан буде негативним по емоційному знаку.

Труднощі класифікації психічних станів полягають в тому, що часто вони перетинаються або навіть збігаються один з одним настільки тісно, що їх достатньо складно розмежувати — наприклад, стан деякої напруженості часто з'являється на тлі станів втоми, монотонії, агресії і ряду інших станів.Тим не менш, існує багато варіантів їх класифікацій. Найчастіше їх ділять на емоційні, пізнавальні, мотиваційні, вольові. Узагальнюючи поточні характеристики функціонування основних інтеграторів психіки (особистості, інтелекту, свідомості), використовують терміни стан особистості, стан інтелекту, стан свідомості. Описано і продовжують вивчатися й інші класи станів: функціональні, психофізіологічні, астенічні, прикордонні, кризові, гіпнотичні та інші стани. Ю. В. Щербатих пропонує свою класифікацію психічних станів, що складається з семи постійних і одного ситуативного компонента.

26.Важливість вивчення психічних станів пояснюється тим, що від їхньої зміни залежить ефективність поведінки й діяльності. Особливо це стосується людей, специфіка діяльності яких та умови її виконання часто мають складний, надзвичайний характер.Отже, психічний стан, з одного боку, можна розглядати як інтегроване відображення у психіці взаємодії внутрішніх умов і зовнішніх впливів у відносно статичний відрізок часу. З іншого - як проекцію психічних процесів на психічні властивості людини, унаслідок чого зіштовхнуться психоенергії різних потенціалів, що зумовлює появу тимчасової надлишкової психоенергії, яка й визначає психічний стан людини. Після її нейтралізації зникає стан, який вона зумовила.

Під ПСИХІЧНИМ СТАНОМ розуміють тимчасовий функціональ­ний рівень психіки, який відображає взаємодію впливу внутрішнього середовища організму або зовнішніх чинників та визначає спрямованість перебігу психічних процесів у цей момент і вияв психічних властивостей людини.

Стан фіксує певний статичний момент у характеристиці психічного як чогось цілісне.

29. Патологічний стан - це патологічний процес, що розвивається більш повільно. Спостерігаються при цьому хворобливі порушення мало динамічні. Вони залишаються майже незмінними протягом тривалого часу (роки, десятиліття) - Патологічний стан часто є наслідком патологічного процесу. Так, запалення рогівки може закінчитися утворенням більма, яке залишається на все життя. Виразка шлунка (патологічний процес) може закінчитися рубцем і звуженням воротаря (патологічним станом). Можливо, і зворотне, тобто перехід патологічного стану в патологічний процес. Наприклад, на місці післяопікових рубців під впливом канцерогенних факторів може утворитися ракова пухлина.Наявність в організмі патологічного процесу або патологічного стану ще не означає хвороби в повному її обсязі. Але це може статися, якщо організм ослаблений або процес набуває великого поширення і особливу агресивність.

Патологічні стани людини можуть бути пов’язані з антропогенними чинниками забруднення навколишнього середовища: повітря, ґрунтів, води продуктами промислового виробництва. Сюди також віднесено патологію, пов’язану з біологічними забрудненнями від тваринництва, виробництва продуктів мікробіологічного синтезу (кормові дріжджі, амінокислоти, ферментні препарати, антибіотики тощо).

31. Терміни “людина”, “індивід”, “особистість” “індивідуальність” можна віднести до найпоширеніших у нашому житті – їх вживають як у вищих законодавчих актах, так і у повсякденному житті, побуті.

У найзагальнішому розумінні термін “Л”, вживають як родове поняття, що вказує на приналежність до людського роду — вищої сходинки розвитку живої природи. Це поняття вказує на якісну відмінність людей від тварин і характеризує всезагальні, притаманні всім людям якості й особливості, що знаходить свій прояв у терміні “homo sapiens”.

У більш конкретному розумінні «людина» — це біологічний вид, що має характерні тілесні ознаки (прямоходіння; руки, пристосовані до праці), високорозвинений мозок, здатний відображувати світ у поняттях і пе¬ретворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів; свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи. Якщо мається на увазі не все людство, а одиничний представник людського роду, конкретна людина, то вживають термін “індивід”.

Для характеристики людини як суспільного індивіда, суб’єкта і об’єкта соціальних відносин вживають термін “особистість”, який визначає в людині саме соціальне. Соціальна поведінка людини визначається взаємодією зовнішніх і внутрішніх умов: зовнішні діють через внутрішні. Особистість стає чинником, який модифікує реакцію індивіда на зовнішній вплив.

Введення поняття «особистість» дозволяє при поясненні діяльності або поведінки людини включати ланцюг, що поєднує всю сукупність внутрішніх умов, через які трансформуються всі зовнішні впливи. У ці внутрішні умови включається психіка людини — психічні процеси, стани та властивості особистості. Особистість можна визначити як сталий комплекс якостей людини з усіма її біо- та соціально-психічними властивостями, що їх вона набу¬ває під впливом оволодіння відповідною культурою суспільства і конк-ретних соціальних груп та спільнот, до яких вона належить, у життєді¬яльність яких включається і на життєдіяльність яких впливає.

Для визначення особливого і специфічного, то вирізняє одну людину з-поміж інших з її природними і соціальними, фізіологічними і психічними успадкованими і набутими властивостям" та якостями, вживають термін «індивідуальність», тобто індивід як особистість.

Узагальнюючи сутність розглянутих понять, можна зробити такі ви¬сновки: * кожен індивід є людиною; * індивід є вихідним пунктом для розвитку людини як особистості; * особистістю не народжуються — нею стають; * особистість — це підсумок розвитку індивіда; * особистостями стають у спільнотах, але і сама людина-особистість згодом утворює нові спільноти до власних інтересів та потреб; * особистість визначає поведінку, діяльність людини як чинник, що модифікує реакцію індивіда на зовнішні умови, та як ланцюг, що поєднує всю сукупність внутрішніх умов (психіка людини), через які транс¬формуються всі зовнішні впливи.

32. Існує багато різних підходів і теорій особистості.Основні типи:(*До психодинамічної типу відносять теорії, які описують особистість изходя їх її психологічних, внутрішніх, суб'єктивних характеристик.*До соціодінаміческім відносять теорії, в яких головну роль в детермінації поведінки відводять зовнішній ситуації і не надають істотного зачення внутрішнім властивостям особистості.*Интеракционистский називають теорії, засновані на прінцш взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів в управлінні aктуальнимі діями людини.*Експериментальними називаються теорії особистості, побудовані на аналізі та узагальненні зібраних дослідним шляхом факторів.*До неексперіментальним відносять теорії, автори яких спираються на життєві враження, спостереження та досвід і роблять теоретичні узагальнення, не звертаючись до експерименту. *До числа структурних зараховують теорії, для яких головною проблемою є з'ясування структури особистості та системи понять, за допомогою яких вона повинна описуватися. *Динамічний називають теорії, основна тема яких - перетворення, менение у розвитку особистості, тобто її динаміка.).

Ряд теорій особистості, характерних для вікової і педагогічної психології, побудований на розгляді обмеженого возра ного періоду в розвитку особистості, як правило, від народження, закінчення середньої школи, тобто від дитинства до ранньої юності.

33Особистість - складне цілісне утворення. Дослідженню її структури присвячені праці багатьох психологів. Згідно з дослідженнями К. К. Платонова в структурі особистості виділяють чотири головні однопорядкові підструктури

Перша підструктура характеризує спрямованість особистості або вибіркове ставлення людини до дійсності. Складові якості цієї підструктури особистості не є природженими і відображають індивідуальне суспільне мислення. Формується спрямованість особистості в процесі виховання. Виділена окремо в психологічній структурі особистості спрямованість, у свою чергу, включає систему взаємопов'язаних компонентів: інтереси, бажання, прагнення, ідеали, світогляд, переконання. Вказані компоненти спрямованості характеризують ставлення особистості, її матеріальні й духовні потреби, моральні якості. Оскільки ставлення є не тільки якістю особистості, а насамперед елементом свідомості, що впливає на прояви її активності, то активність спрямованості здебільшого виявляється через переконання - свідомі потреби людини, які спонукають її діяти відповідно до ціннісних орієнтацій.

Друга підструктура включає знання, уміння, навички й звички, які засвоєні у власному досвіді шляхом навчання. Іноді цю підструктуру розглядають як підготовленість індивіда. На формування компонентів даної підструктури помітно впливають біологічні й генетичні якості людини. У наш час компоненти, об'єднані підструктурою досвіду, не всі психологи схильні розглядати як властивості особистості.

Третя підструктура включає індивідуальні особливості психічних процесів: відчуття, сприймання, емоції, волю, мислення, пам'ять. Психічні процеси, які є динамічним відображенням дійсності в різних формах психічних явищ, забезпечують зв'язок особистості з дійсністю. На основі психічних процесів утворюються психічні якості особистості, які забезпечують певний кількісно-якісний рівень її психічної діяльності і поведінки, типовий для індивіда. Основні компоненти третьої підструктури формуються й розвиваються за допомогою вправ, при цьому великого значення набувають вольові якості індивіда, оскільки вони лежать в основі свідомого регулювання психічних процесів і станів особистості.

Четверта підструктура особистості включає властивості темпераменту, статеві й вікові властивості. До неї ж відносять і патологічні (органічні) зміни особистості. Формування компонентів цієї підструктури можливе лише за допомогою тренування, але частіше має місце формування замінників (компенсаторних механізмів) природних властивостей, яких недостає. Ця підструктура має назву біопсихологічної, оскільки якості особистості, які до неї входять, головним чином зумовлені фізіологічними особливостями мозку.

Розглянуті чотири підструктури охоплюють майже всі відомі якості особистості. Однак слід враховувати, що поряд з ними можна назвати незліченну кількість якостей, котрі мають власну структуру і об'єднують декілька компонентів, що належать до різних однопорядкових підструктур особистості. Наприклад, переконаність віднесена до першої підструктури, а до неї самої входять воля, відповідні знання і особливості процесів мислення.

34. Біопсихічна підструктура особистості формується з очевидною перевагою біологічного. Не будемо вдаватися до розкриття всіх можливих формально-логічних зв´язків між поняттями психічне, соціальне й біологічне, які є в історії науки. Зазначимо лише, що біологічний розвиток індивіда є початковою умовою його психічного розвитку. Але ці передумови реалізуються в соціальних діях індивіда. Індивід народжується з відповідним набором біологічних властивостей і фізіологічних механізмів, які й постають як основа психологічного розвитку. Уся генетично закріплена система властивостей і механізмів є передумовою подальшого розвитку індивіда, забезпечуючи універсальну його готовність до розвитку, в т.ч. і до психічного. Біологічна детермінанта діє впродовж усього життя індивіда, хоч у різні вікові періоди ця роль є різною. Отже, біопсихічна підструктура особистості утримує властивості, які незрівнянно більше залежать від фізіологічних особливостей мозку, всієї нервової системи, віку, що є підґрунтям психологічного розвитку. Вона також забезпечує зв´язок індивіда з Космосом через дію механізмів надсвідомості. До біопсихічної підструктури особистості насамперед належать генетичні, вікові й статеві особливості, а також темперамент, задатки й патологічні утворення.

Генетичні фактори. є тим потенціалом, який дитина одержує з спадковою інформацією від своїх батьків. Саме цей потенціал служить основою для тих можливостей, які будуть використовуватися організмом в міру його росту і дозрівання для ефективної взаємодії з оточуючим середовищем. Інші вроджені фактори. Це такі фактори, які діють під час розвитку організму від моменту запліднення до народження. До них можуть відноситися хромосомні аномалії, які виникають ще до запліднення, неповноцінне харчування або певні захворювання матері під час вагітності, а також вживання нею лікарських або інших речовин, шкідливих для плода. Хромосомні аномалії. Деякі хромосомні аномалії передаються по спадковості, проте дуже багато з них пов’язані з певними порушеннями в процесі утворення сперматозоїда чи яйцеклітини. Це стосується хвороби Дауна, а також деяких аномалій, пов’язаних з набором статевих хромосом. Фактори оточуючого середовища. З яким би потенціалом не народилася дитина, очевидно, що необхідні їй для виживання форми інтелектуальної поведінки можуть розвиватися і вдосконалюватися лише при контакті з тим середовищем, з яким вона буде взаємодіяти все життя. Психічна стимуляція. Психічна стимуляція вже з перших місяців життя може мати вирішальне значення для інтелектуального розвитку дитини – можливо навіть, ще більше, ніж правильне харчування чи фізичний догляд. Наприклад, було показано, що у дітей які виховувались в закладах, де спілкування було недостатнім (на 10 дітей була тільки одна вихователька), вже з другого року життя спостерігається значне відставання в руховій і мовній сфері. Навпаки, якщо діти росли з батьками, які постійно стимулювали їхню психіку, даючи їм можливість спілкуватися з різними людьми, маніпулювати з новими предметами і освоювати нові навички, то вони розвивались гармонічно.

35. Людина не лише результат біологічної еволюції, вона живе, функціонує, розвивається, реалізується у со­ціальному середовищі. У процесі взаємодії з ним у людини фор­муються та проявляються психосоціальні властивості, які характеризують її як особистість. Особистість — це характеристи­ка людини як соціальної іс­тоти, яка включена в систему соціальних зв’язків з іншими людьми, пристосувалася до реальності, засвоїла та привласнила її здобутки і реалізує себе.

Біопсихічні та психосоціальні властивості (індивід та особистість) взаємопов’язані. Індивід, який народжується з певним набором біологічних властивостей та фізіологічних механізмів, є основою становлення особистості.

36.Процес оцінки особистості починається з загального сприйняття — з першого враження, яке відбувається на чуттєвому рівні. Від точності "прочитання" зовнішніх особливостей і "вирахування" особливостей внутрішнього світу співрозмовника залежить успішність взаєморозуміння.

Разом з тим перше враження приховує в собі можливість зробити неточну оцінку, а часом і невірну. Справа в тому, що при першій зустрічі основна роль відводиться різним стійким схемам сприйняття і оцінки іншої людини. У психологічній літературі описуються найтиповіші схеми формування першого враження про людину. У кожній схемі спрацьовує цілком визначений фактор, який так чи інакше присутній в ситуації знайомства.

Фактор переваги починає працювати в ситуації нерівності партнерів (коли один з партнерів по спілкуванню відчуває перевагу іншого по важливому для нього параметру — розуму, матеріальному становищу, зросту та ін.). У цьому випадку людина, яка переважає над іншою по важливому параметру, оцінюється цією іншою значно вище і по інших значимих параметрах. Іншими словами, відбувається її загальна особистісна переоцінка.

Фактор привабливості пов'язаний зі сприйняттям партнера по спілкуванню як надзвичайно привабливого зовні. Помилка, яка допускається в цьому випадку, полягає в тому, що зовні привабливу людину партнер переоцінює і по інших важливих психологічних і соціальних параметрах.

Фактор відношення спрацьовує тоді, коли людина відчуває характер відношення до себе партнера по спілкуванню. Помилка сприйняття в даному випадку проявляється в тому, що людей, які добре до неї відносяться чи поділяють якісь важливі для неї ідеї, людина схильна оцінювати вище і по інших показниках.

Фактор поблажливості проявляється в тому, що людина сумнівається в позитивних якостях іншого, ставиться до нього з поблажливістю. Її філософія така: поки ти не доведеш своєї порядності, тебе неможна таким вважати. Якщо ефект поблажливості виражається надмірно, то цілком резонно припустити наявність у такої людини певних психічних відхилень.

Фактор психологічного стану пов'язаний з тим, що людина в хорошому настрої сприймає оточуючих насамперед у світлих тонах (до речі, вона й сама часто викликає у них симпатію). Людина в стані роздратування, гніву, затяжної депресії сприймає оточуючий світ, в тому числі людей, в сірому чи темному кольорах. Тому психічний стан індивіда може бути джерелом помилок в оцінці незнайомої особистості.

Причини помилок сприйняття і оцінки особистості, яка цікавить юриста зумовлені:(-особливостями особистості людей, які сприймаються; - ненавмисним чи навмисним впливом людей, що сприймаються, на юриста; - особливостями особистості самого юридичного працівника.)

До зовнішніх ознак психологічно інформативних відносяться: ( 1) мова — її зміст, манера, логіка, вимова, словарний запас, тембр, експресія, гучність та ін. Однак багатьом вдається приховати свої думки, сказати не те, що він думає, тому предметом психологічного спостереження повинні бути й інші зовнішні прояви психології особистості; 2) міміка, жести, поза, пантоміміка, погляд. Зміст фраз люди, як правило, більш-менш ретельно контролюють, у той час як невербальні прояви майже не піддаються усвідомленому контролю. Жести і міміка виражають душевні хвилювання, істинний стан людини, її ставлення до предмета розмови. В експресії людини, її міміці, позі, жестах проявляються думки, почуття, наміри, що так важливо знати юридичному працівнику. Навіть хода може немало сказати про психологію конкретної особистості; розрізняють ходу людей впевнених в собі і невпевнених, зарозумілих і невимогливих, розпущених і неохайних, схвильованих і стурбованих, настроєних рішуче і боязливо, відпочиваючих і тих, що готуються до якоїсь дії і т.д.; 3) зовнішність. Зовнішній вигляд людини дозволяє оцінити її охайність, підтягнутість, стриманість, акуратність, вміння вести себе з достоїнством чи, навпаки, неохайність, неакуратність і т.д.; 4) анатомічні особливості фізичного образу — форма обличчя, контур тіла, постава, положення голови.)

Вміння помітити інформативно важливі елементи зовнішнього образу конкретної людини і його експресивні реакції, індивідуально діагностувати їх — складне психологічне завдання. Його складність пояснюється тим, що психологічні значення мови зовнішніх проявів багатозначні. Крім того, багато осіб намагаються маскувати свої дійсні думки, стани, наміри.

37. Ще в далекій давнині вчені, спостерігаючи зовнішні особливості поводження людей, звернули увагу на більші індивідуальні розходження щодо цього. Одні дуже рухливі, емоційно збудливі, енергійні. Інші повільні, спокійні, незворушні. Одні товариські, легко вступають у контакти з навколишніми, життєрадісні, інші замкнуті, потайливі.

Темперамент відбиває динамічні аспекти поводження, переважно вродженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі й постійні в порівнянні з іншими психічним особливостями людини. Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає в тім, що різні властивості темпераменту даної людини не випадково сполучаються один з одним, а закономірно зв'язані між собою, утворюючи певну організацію, структуру.

До властивостей темпераменту ставляться індивідуальні особливості, які регулюють динаміку психічної діяльності в цілому; характеризують особливості динаміки окремих психічних процесів; мають стійкий і постійний характер і зберігаються в розвитку протягом тривалого відрізка часу; перебувають у строго закономірному співвідношенні, що характеризує тип темпераменту; однозначно обумовлені загальним типом нервової системи.

У цей час виділяють два основних показники динаміки психічних процесів і поводження (Активність виражається в різному ступені прагнення активно діяти, проявляти себе в різноманітній діяльності. Прояв активності в різних людей по-різному. Можна відзначити дві крайності.Емоційність - виражається в різному ступені емоційної збудливості, у швидкості виникнення й силі емоцій людини, в емоційній вразливості (сприйнятливості до емоційних впливів).

Розрізняють чотири основних види темпераменту, які одержали наступні назви (сангвінічний (живий), флегматичний (повільний, спокійний), холеричний (енергійний, жагучий) і меланхолійний (замкнутий), схильний до глибоких переживань).

Флегматик. – мала чутливість та емоційність, заспокійливість, повільність, врівноваженість, впертість, терплячість, витриманість, працездатність, інертність, надійність у дружбі, несхильність до змін оточення, вузькість кола спілкування, хороша опірність сильним і тривалим подразникам. Холерик. підвищена збудливість, велика життєва енергія, недостатність самовладання, невитриманість, неврівноваженість, різкість, поривчастість рухів, захопленість новими справами, змінність настрою від злету до падіння, нетерпимість, запальність, голослівність. Сангвиник. легка пристосовуваність до умов, що змінюються; високий спротив труднощам життя; рухливість, товариськість, широке коло знайомств, часта зміна прихильностей, активність і працездатність, швидке переключення на нову роботу, легко перенавчається, оптимістичність, поверховість у сприйнятті людей та явищ, скучність і млявість за відсутності зовнішніх стимулів. Меланхолик. висока чутливість, емоційна ранимість, пасивність, загальмованість, інертність, сльозливість та образливість, боязливість, тривожність, невпевненість у собі, боязкість, нерішучість, невиразність міміки, рухів, настороженість до всього нового, зніяковілість у присутності нових людей, самостійність, чутливість до людей, багатство асоціативного внутрішнього світу.

История исследований темперамента знает различные подходы ученых к данной проблеме. Известна теория конституционной типологии, которая представлена в работах Э.Кречмера и У.Шелдона. Сущность данной типологии заключается в идее о том, что люди с определенным типом телосложения имеют определенные психические особенности. Например, Э.Кречмер, наблюдая и измеряя различные части тела, выделил четыре конституционный типа:

1.Лептосоматик – высокий, худой, хрупкий.

2.Пикник – человек округленных форм, с выраженной жировой тканью.

3.Атлетик – человек с развитой мускулатурой.

4.Диспластик – люди с бесформенным, неправильным строением, непропорциональностью.

38.Основним 4 типам нервової системи відповідають 4 типи темпераментів: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік.Кожен тип темпераменту має свої особливості,що суттєво впливають на сприйняття ситуації та поведінку конкретної людини(описані в пит.37)

Тип вищої нервової системи є природженим, але деякі властивості нервової системи мають тенденцію до змін. Холерику можуть бути властиві дуже сильні збудження і слабке гальмування, той самий холерик може вирізнятись сильним збудженням і сильним

гальмуванням, але збудження буде сильнішим. Під впливом зовнішнього середовища тип темпера метру загострюються чи, навпаки, пом’якшується.

Тип темпераменту не змінюється з віком людини, але має тенденцію до дозрівання, усталення, набуття нових якостей під впливом життєвих обставин. Загальновідомо, що дитина дошкільного віку, хоч би до якого природженого типу вищої нервової діяльності вона належала, має слабкішу нервову систему, ніж людина доросла, тому й темпераменті реакції дошкільника визначаються підвищеною активністю.

Серед основних властивостей темпераменту слід назвати передусім сенситивність (чутливість). Вона характеризує найменшу силу зовнішнього впливу, що викликає темпераментну реакцію. Сьогодні вже доведено, що най чутливим типом, який легко адаптується до нових умов середовища, є тип слабкий, меланхолік.

Друга властивість — реактивність, тобто сила і енергія, з якою людина реагує на вплив. Найвища реактивність — це реактивність холерика. Крім реактивності, темперамент характеризує також активність, здатність самостійно, свідомо керувати своєю поведінкою. Пластичність і ригідність є параметрами пристосування до зовнішніх впливів. Екстраверсія-інтроверсія свідчать про загальну спрямованість зовні чи всередину. Серед властивостей темпераменту необхідно визначити також темп психічних реакцій

39. Для оптимізації умов діяльності бажано: 1. Перед сангвініком безперервно ставити нові і, якщо є можливість, цікаві завдання, які вимагали б від нього зосередженості і напруженню; необхідно постійно включати його в активну діяльність. 2. Контролювати діяльність холерика якомога частіше; в роботі з ним неприпустимі різкість і невитриманість, оскільки це може викликати негативну реакцію у відповідь; щодо холерика негативну оцінку припустимо застосовувати в дуже енергійній формі та настільки часто, наскільки це необхідно. 3. Флегматика необхідно залучити до активної діяльності і зацікавити;він потребує систематичної уваги, його неприпустимо переключати з одного завдання на інше.4. Меланхоліка неприпустимі не тільки різкість, грубість, а й підвищений тон, іронія; про його вчинок, провину краще поговорити наодинці; для меланхоліка вкрай необхідним є прояв особливої уваги; негативну оцінку слід використовувати з великим застереженням, пом'якшуючи її негативні дії.

В нормальних умовах темперамент має прояв лише в особливостях індивідуального стилю і не визначає результативність діяльності. В екстремальних ситуаціях вплив темпераменту на ефективність діяльності суттєво підсилюється, бо попередньо засвоєні форми поведінки стають неефективними і не-обхідні додаткова енергетична або динамічна мобілізація організму, аби впоратися з несподіваними чи дуже сильними впливами-подраз¬никами.

У практичній діяльності щодо носіїв різних типів темпераменту доцільно користуватися такими формулами :

1. «Довіряй, але перевіряй», тому що сангвінік має:

плюси — життєрадісність, захопленість, чуйність, товариськість;

мінуси — схильність до зазнайства, розкиданість, легковажність, ненадійність;

2. «Ні хвилини спокою», тому що холерик має:

плюси — енергійність, захопленість, пристрасність, рухливість, ці¬леспрямованість;

мінуси — запальність, агресивність, невитриманість, нетерплячість, конфліктність;

3. «Не підганяй», тому що для флегматика характерні:

плюси — стійкість, постійність, активність, терплячість, самовладання, надійність;

мінуси — загальмованість, байдужість, сухість;

4. «Не нашкодь», тому що у меланхоліка:

плюси — висока чутливість, м'якість, людяність, доброзичливість, здатність до співчуття;

мінуси — низька працездатність, підозрілість, вразливість, замкненість, соромливість;

За цими формулами, формально, без врахувань специфіки кожної індивідуальності при організації робочих пар можна виходити з того, що більш ефективна робота у парах: холерик — сангвінік; сангвінік — меланхолік; меланхолік — флегматик.

Знання темпераменту дозволяє виявити всебічність можливостей людини з метою використання потенціалу їхніх сильних особистісних властивостей: сангвінік — від Вас виходить тепле сонячне світло, що так необхідне людям у нелегкому житті;

холерик — є надія на успішність життєвого шляху, оскільки Ви здатні ставити цілі й домагатися їх досягнення; флегматик — за Вами, «як за кам'яною стіною», можуть заховатися ваші близькі, друзі та підлеглі, оскільки Ви дуже надійні; меланхолік — Ви чудовий друг і, за статистикою, частіше за інших здатні на жертовний, героїчний вчинок.

40. Людина вступає до світу як особистість, що вже має певні природні властивості та задатки, але самі здібності формуються та розвиваються під час діяльності людини на основі задатків, що були генетично визначені. Тобто здібності – це функція не тільки задатків, а й розвитку, куди задатки входять як передумова чи умова.

Багато психологів вважають, що на відміну від знань, навичок та умінь здібності повністю обумовлені природженими задатками, а виховання та навчання їх тільки виявляють. Протилежна позиція: особливості психіки цілком та повністю визначаються якістю виховання та навчання. (наприклад, часто діти відсталих племін після відповідного навчання нічим не відрізнялись за європейців).

Таким чином розвиток дитини не визначається тим середовищем звідки вона, отже він повністю визначається її задатками та навчанням.Чому? Задатки складають тільки половину здібностей людини, тільки навчання має змогу їх розвинути на належний рівень. Задатки відрізняються від знань, вони містять в собі лише деякий додаток до них, який складається з способів відбору цих знань, їх обробки та узагальнення. Таким чином задатки та природні здібності підвищують успішність деяких видів діяльності, підвищують швидкість навчання суб’єкта. Рівень же розвитку вмінь та навичок залежить від виховання та навчання. Тому, ми дуже часто бачимо, що люди більш даровиті досягають менших результатів, ніж менш обдаровані, але більш навчені.