41.Обдарованість — поняття загальної психології; високий рівень задатків, схильностей. Обдарованість є результатом і свідченням високого рівня інтелектуального розвитку індивіда.

Існує загальна і спеціальна обдарованість.

Розрізняють обдарованість технічну, наукову (зокрема математичну), музичну, поетичну, художню, артистичну та ін. Вищими рівнями обдарованості є талант і геніальність.

Оскільки обдарованість виявляється у конкретних психічних процесах, розрізняють моторну, сенсорну, перцептивну, інтелектуальну обдарованість тощо.

Обдарованість – це уроджена схильність до успішного освоєння певної людської діяльності. Обдарованою, відповідно, називають людину, що має гарні задатки по даному виду діяльності. Потрібно відзначити, що бути обдарованим – не означає бути здатним до виконання відповідної діяльності. Це лише означає, що людина легко може освоїти даний вид діяльності і домогтися в ньому значних успіхів.

Талант – це володіння вже розвинутими здібностями, а не тільки задатками. При визначенні поняття "талант" підкреслюється його вроджений характер. Талант визначається як дарування до чого-небудь, а дарування як здатність, дана богом. Іншими словами, талант – це вроджені здібності, дані богом, що забезпечують високі успіхи в діяльності. У словнику іноземних слів також підкреслюється, що талант (гр. talanton) – видатна вроджена якість,, особливі природні здібності. Обдарованість розглядається, як стан таланта, як ступінь виразності таланта.

Обдарованим може бути дитина, людина, що тільки приступає до освоєння відповідної діяльності, а талановитим – як правило, доросла людина, учений, письменник, художник і будь-хто інший, хто своєю працею довів свою талановитість на ділі.

Геніальний – це людина, що не тільки талановита, але вже домсягнула у своїй області видатних і визнаних успіхів. Якщо обдарованих людей дуже багато (практично кожна людина може бути в чомусь обдарованою), здатних – теж не мало, але трохи менше, ніж обдарованих (далеко не усі з них у силу різних причин можуть цілком розвити свої задатки і перетворити їх у здатності), то талановитих досить мало, а геніальних – тільки одиниці.

42. Інтелект — це мислительні здібності людини, що ототожнюються із системою розумових операцій, зі стилем і стратегією вирішення проблем та з ефективністю адаптації до різних обставин життя. Сутність інтелекту зводиться до здатності людини виділити в ситуації суттєві властивості та адаптувати о них свою поведінку.

Інтелект необхідно розглядати як найскладніше багаторівневе яви¬ще людської психіки, що включає як психічні процеси, так і стани та інші властивості особистості. Інтелект — це інтегральна риса особисто-сті, яку можна розглядати за схемою.

У поданій структурі мож¬на виділити три блоки: блок психічних процесів (від відчуття та сприйняття ситуації до мислення); блок оцінки ситуації та прийняття рішення і блок регуляції поведінки, що пов'язані з емоціями, мотивами та волею. Отже, інтелект — це система психічних процесів, які забезпечують реалізацію здатності індивіда до оцінки ситуації, прийняття рішення та відповідної регуляції поведінки. Інтелект має особливе зна¬чення в нестандартних ситуаціях, оскільки саме їх розв'язання символі¬зує здатність людини до навчання.Найважливіша функція інтелекту- адаптований взаємозв'язок з природою, тобто вміння орієнтуватися в умовах, що склалися, і відповідно до них діяти. Адаптація може здійснюватися двома шляхами- асиміляцією та акомодацією.Асиміляція — це пристосування ситуації через зміну умов, обставин до лю¬дини, її індивідуального стилю діяльності. Акомодація — пристосу¬вання людини до ситуації, що змінюється, через зміну стилю мислення.

43.Генетичні чинники - той потенціал, який дитина отримує із спадковою інформацією від батьків. Від цих факторів у певній мірі залежить напрямок інтелектуального розвитку індивідуума. Однак індивідуум, як можна було б думати, не успадковує певний рівень «чистого» інтелекту, що залежить від відповідного рівня у батьків. Про ці генетичних чинниках, їхньої структури й механізми виникнення та прояви на сьогоднішній день відомо дуже мало. Виявлено тільки ряд генів, що відповідають за грубі дефекти розвитку організму, а також за ряд фізичних ознак організму.Від генетичних порушень слід відрізняти хромосомні аномалії, пов'язані з порушеннями у процесі утворення сперматозоїда чи яйцеклітини. Це стосується, зокрема, такого поширеного недуги, як хвороба Дауна.Приклад: для хвороби Дауна характерний певний зовнішній вигляд хворих, але головні проблеми для них зосереджені в розумовому розвитку. У дітей з цим захворюванням зазвичай спостерігається дебільність у легкій ступеня, яка частково компенсується їх великою товариськістю; ця риса служить важливим чинником їх адаптації в суспільстві. Показано, що хвороба Дауна передається у спадок лише в 3-4% випадків. Головним чинником цього захворювання служить немолодий вік батьків. Якщо мати не старше 25 років, то його ймовірність становить 1 / 2000, а якщо їй більше 45 - 1 / 40. Є така ж зв'язок і стосовно до батька.

44. Креативність - (лат. - Створення)новітній Термін, Яким окреслюються «творчі здібності індівіда, Що характеризуються здатністю до продукування принципово нових ідей І що входять до структури обдарованості в Якості незалежної фактору». Раніше у літературі вікористовувався Термін «творчі здібності», проте пізніше почав вітіснятіся мовних запозичення з англійської мови (creativity, creative). У російській мові, на Думку професора І. Мілославського, терміном «креативний» позначається творчість, Що «не Тільки висуває Ідеї, но й доводити також їх до конкретного практичного результату. А слово «творчий» (рос. творчий) залішається Зі Своїм віхіднім значенням, Що не розрізняє Діяльність результативно й, навпаки, безрезультатно. »

Існує думка, що творчими здібностями володіють всі люди. Але більшість, просто не знає про свої можливості або навіть не замислюється про них.Людина сама може в собі виховати, а швидше розбудити, здатність до творчості. Це не означає, що можна себе переконати в тому, що ти віртуозний скрипаль, але спробувати поглянути на навколишній світ чи конкретне питання під іншим кутом може кожна людина. Творчі здібності - це в першу чергу здатність людини знаходити особливий погляд на звичні і повсякденні речі або завдання. Ця здатність безпосередньо залежать від кругозору людини. Чим більше він знає, тим легше йому поглянути на досліджуваний питання з різних ракурсів.Творча особистість постійно прагне більше дізнатися про навколишній світ не тільки в області своєї основної діяльності, але й у суміжних галузях.У більшості випадків творча людина - це в першу чергу оригінально мисляча людина, здатна на нестандартні рішення.Самтворчий процес піддається класифікації. Наприклад, творчі методи. Безумовно, здатність до творчих рішень з'являється не відразу, але в кожної людини є свій певний потенціал. Творчі можливості можна і потрібно розвивати.

45.характер-це сукупність стійких індивідуально-психо-логічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці,навколишньої дійсності та самої себе. Термін “характер” (від грецьк.- “риса”, “прикмета”,“відбиток”). Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяльності, суспільних відносинах.Про характер людини судять і за тим, як вона мислить і поводитьсебе в різних обставинах, якої думки вона про інших та про саму себе,які манери їй властиві.Знати характер людини дуже важливо.Це дає можливість передба- чати, як людина поводитиме себе за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення.. Проблемами формування характеру займалися С.Л. Рубінштейн, К.Н. Корнілов, Б.М. Теплов, В.М. Мясищев. А.Г. Ковальов, Б.Г. Ананьєв, К.К. Платонов та інші вчені.Риси характеру закріплюються у практичній діяльності. У формуванні характеру велику роль відіграють взаємини інтелектуальних рис, особливості почуттів, виховання.Характер розвивається на базі темпераменту, який є для нього природною основою. Крім того, утворення характеру пов'язано з розвитком матеріальних і духовних потреб та інтересів. Практично здійснюване людиною ставлення до дійсності стає рисою характеру,коли воно вкорінюється в житті і переходить в звичку.Більшість особливостей характеру не може бути зведене до типових особливостей психічних процесів: товариськість, відвертість, недовірливість, скромність, працьовитість, хитрість, обережність і т.п.Характер представляє собою своєрідну систему властивостей особистості: спрямованості, волі, інтелектуальних та емоційних властивостей, які формувалися в процесі відображення життя і діяльності. А також активної взаємодії особистості середовища. Характер, відображаючи спосіб життя людини, сам позначається на його спосіб життя

46. Риси особистості утворюють групи тісно пов'язаних ознак, властивостей і виявляються як певні інтегральні характеристики, що об'єднують інформацію в цій групі ознак. Кількість рис визначає розмірність особистісного простору.

Тип особистості об'єднує групу схожих людей, який розкривається описом типового представника.

Таким чином, підхід, що враховує наявність певних рис, вимагає групування особистісних ознак, а підхід на основі врахування типів — групування піддослідних.

Риса особистості — це «точна» характеристика властивостей особистості, а тип особистості — це також риса, але приблизна, менш точна, оскільки тип характеризує усереднену особу із експериментального масиву.Гол. ознака рис собистості - закономірний і систематичний прояв відповідних психічних властивостейу різних видах діяльності та ситуаціях.

На основі вказаних підходів в екпериментальній психології розроблено декілька уявлень про риси та типологічні риси людей:

базові риси особистості-товарискість, замкненість, покірність, підозрілість, мрійність, самостійність та ін.; типолопчні риси особистості-визначаються за належністю людини до певного типу (неправдивість, занепокоєність, депресивність, істеричність, шизоїдність та ін); індивідуально-типологічні риси особистості (екстраверт-інтроверт, сенсорний-інтуїтивний, мислительний-чуттєвий, конструктивний-сприймаючий).

48. Мотивація - це ті причини, через які людина робить ті чи інші вчинки. Мотиваційна сфера особистості тісно пов’язана з активністю індивіда.Суб’єкт активності являє «особисте Я» людини. Людина вважає, що коли вона говорить «Я роблю так тому, що я цього хочу» вона виражає власне свої прагнення, але це не завжди так. Наприклад, студент вступивши до вузу пояснює оточуючим і самому собі що це його самостійний вибір і він не залежить від стороннього впливу. Але через деякий час він разочарований. Він мусить визнати, що вибір професії був здійснений під впливом рідних та друзів. При цьому поради інших він не сприймав як «директиви». За цим визнанням - критична робота свідомості в напрямку виділення «голосу» інших людей від його власного.

Також суб’єкт активності - це «Я іншого в мені», коли «присутність» іншого відчувається і може сприйматися як вторгнення в внутрішній світ іншої людини. Це також видно на прикладі з студентом.

Суб’єкт активності такий, що він не ототожнюється ні з ким з людей конкретно. Але в той же час він має відношення до кожного, уособлюючи те, що повинне бути властиве всім людям: розум, добро, честь, красоту, свободу. Коли активність людини диктується цими цінностями, кажуть, що її суб’єктом є «всезагальне Я» в людині. «Індивідуальне Я» тут поєднано з «Я іншого».

49. Потреба як нестаток людини у чомусь, що стає джерелом її активності. Потреби — це стани особистості, завдяки яким здійснюється ре¬гуляція поведінки, визначається напрям мислення, почуттів і волі лю¬дини. Потреби людини зумовлені процесами її навчання, яке дає можливість засвоїти культуру людства, всією життєдіяльністю. Потреби можна поділити на п'ять основних категорій:1.Фізіологічні потреби забезпечують виживання людини.Вони включають потреби людини в їжі, воді, сховищі і сексуальні потреби. 2.Потреби в безпеці і впевненості у майбутньому включають потребу у захисті від фізичних і психологічних потреб з боку навколиш¬нього світу і впевненість у тому, що фізіологічні потреби задовольня-тимуть в майбутньому. 3. Соціальні потреби-це потреби у причетності до чогось, до когось, почуття розуміння іншими, соціальні взаємодії, підтримка.4.Потреби у повазі включають потреби особистих досягнень, ком¬петентності, поваги з боку оточуючих, визнання, самоповаги.5.Потреби самовираження - це потреби в реалізації своїх потен¬ційних можливостей, у розвитку себе як особистості.

50. Поняття "мотив" означає спонукання до діяльності, спонукальну причину дій і вчинків. Мотиви можуть бути різні: інтерес до змісту і процесу діяльності, борг перед суспільством, самоствердження і т.п.Якщо людина прагне до виконання певної діяльності, можна сказати, що у нього є мотивація.Мотивація - це сукупність спонукають факторів, що визначають активність особистості; до них відносяться мотиви, потреби, стимули, ситуативні чинники, які детермінують поведінку людини.Мотиви - це відносно стійкі прояви, атрибути особистості. Мотиви є відносно стійкими утвореннями особистості, проте мотивація включає в себе не тільки мотиви, а й ситуативні чинники (вплив різних людей, специфіка діяльності та ситуації). Такі ситуативні чинники, як складність завдання, вимоги керівництва, установки оточуючих людей, сильно впливають на мотивацію людини в деякий проміжок часу. Певний мотив (або навіть сукупність мотивів) однозначно не визначають мотивацію діяльності. Необхідно враховувати внесок факторів конкретної ситуації. Таким чином, мотивація - це сукупність усіх факторів (як особистісних, так і ситуативних), які спонукають людину до активності.

52. Механізм економічної системи освіти включає три етапи: засвоєння економічних знань; перетворення економічних знань у переконання та установки; набуття вмінь реалізовувати знання в економічній дійсності. Ефективність економічного виховання залежить від раціонального здійснення кожного етапу окремо.

Засвоєння економічних знань визначається рівнем теоретичної розробки економічної теорії, правильним відбором знань для засвоєння, рівнем теоретичної та методичної підготовки викладачів, інтересом учнів до економічної теорії, поєднанням різних ефективних форм навчального процесу.

Базові знання – це ті інструменти економічного мислення, якими ми користуємося при аналізі й вирішенні економічних проблем, закономірності, а також способи розрахунків та розкриття різних економічних питань.Отже, стратегія і тактика викладання економічних дисциплін передбачає розробку рекомендацій щодо обсягу та послідовності викладання навчального матеріалу, вироблення критеріїв оцінки ступеня його засвоєння, організації навчального процесу та його методичного забезпечення.

53.Ек знання нова особлива галузь знань молоді необхідних для розвитку ек мислення та ек культури. Вони складають основу ек виховання і забезпечують можливість гармонійного співіснування у майбутньому людини з природою та суспільством.

Сьогодні ек знання можна розглядати як знання про те що і як необхідно робити в економіці.

Серед основних властивостей ек знання можна виділити наступне: (- Сприяння осмисленню великої кількості інформації із різних джерел та засвоєнню накопичених знань;- Стимулювання вибору адекватних моделей поведінки у суспільстві;- Можливість швидкої адаптації до нових соціально економічних умов;- Розширення кругозору та свободи ек дій у повсякденному житті;- Висока конкурентна спроможність в умовах ринкової економіки)Екон освіта являє собою сформоване та високорозвинене соціально-культурне та освітнє середовище. Складається з: економічна культура; економічне мислення та поведінка; економ грамотність; творча активність, підприємливість.Функції ек. освіти :1)освітня – отримання учнями знань з основ економіки, знань та вмінь застосовувати їх на практиці; 2)розвиваюча – розвиток в учні пізнавальних можливостей, формування вміння самостійної діяльності; 3)виховна – формування активної громадської позиції молоді.

54.Вивчивши курс МВЕ, студент має навчитися добору найефективніших методичних прийомів, використанню цих прийомів і технічних засобів у процесі викладання. Запропонована система методичних вправ і завдань допоможе бакалавру з економіки з’ясувати для себе, наскільки глибоко він засвоїв економічні знання й методичні засоби їх передачі, а викладачу — досить швидко і об’єктивно оцінити підготовку слухачів.

У викладача курсу МВЕ, по суті, три завдання:

— викласти курс;— навчити студента використовувати знання з методики при виконанні навчальних завдань з цього курсу;

— підготувати студента-бакалавра з економіки до самостійної викладацької роботи

При розробці курсу МВЕ були поставлені такі спеціальні цілі:

— дати вступні відомості з базових понять і принципів методики викладання;

— створити умови для виявлення можливостей студентів щодо розробки методичних посібників з економіки;

— ознайомити студентів з передовим педагогічним досвідом.

Усе це, образно кажучи, можна назвати так — «відкрити педагогічне око». Методичне мистецтво — це і є розробка системи практичних занять, наочних посібників, вправ, ситуацій, рольових ігор, тестів тощо, тобто різних форм діяльності з навчальним матеріалом.Після завершення вивчення курсу студент повинен уміти:

1. Підготувати й провести урок з економіки з урахуванням рівня знань учнів.

2. Організувати умови для самостійної роботи учнів з навчальним матеріалом.

3. Контролювати і оцінювати знання учнів з економіки.

Мета курсу — допомогти студентам-економістам «відкрити в собі третє око — педагогічне», бо «економічні» очі вони вже повинні мати, отримавши економічну підготовку в КНЕУ.

55. Україна перебуває в стані переходу від адміністративно-організованого до економічно-організованого суспільства. За цих умов класична схема ієрархія-культура-ринок має бути розглянута стосовно взаємозв'язку цих найважливіших чинників впливу на людей та інструментів управління ними з системою освіти, особливо економічної.

Економічна поведінка (мотивації, мислення, вчинки) існувала тільки в домашньому господарстві, де більш-менш вдало будувалися рин¬кові відносини.

Людина, що є носієм економічної культури, виявляє цю культуру через вчинки. А здобуває культуру значною мірою через

освіту й виховання.

Кожна нація бажає щастя своїм дітям. Кожне економічне підне¬сення супроводжувалося змінами в освіті. У цьому плані цікаво зве¬рнути увагу на особливості підготовки економічної еліти в розвине¬них країнах. Актуальним є не тільки усвідомлення культурних осо¬бливостей, а й розробка методології добору позитивного іноземного досвіду в галузі освіти і виховання. У розробці концепції економіч¬ної освіти в Україні слід вивчати відповідний досвід інших країн. Але в кожній справі треба виходити зі своїх національних можливо¬стей, бути патріотами своєї Батьківщини.

56. МВЕ – це галузь педагогічної науки, яка визначає завдання, зміст і методи вивчення економічних дисциплін і відповідності із загальними цілями і завданнями освіти в сучасних навчальних закладах.

МВЕ є основою в циклі психолого-педагогічної підготовки бакалавра з економіки до практичної діяльності викладача в навчальних закладах різного типу.

Викладач економіки повинен бути викладачем нового типу. Він повинен поважати тих, кого навчає, знати свій предмет, мати почуття гумору і володіти методикою викладання.

Вивчення курсу МВЕ ґрунтується на знаннях економіки, з одного боку, та основ педагогіки, психології, педагогічної майстерності й вікової психології – з іншого, відповідно всі ці дисципліни тісно взаємопов’язані між собою. Психологія – це фундамент педагогіки, а він, в свою чергу, - фундамент МВЕ. Специфіка МВЕ в тому, щоб навчити студентів творчо та психологічно виправдано використовувати різні методичні прийоми для засвоєння учнями різних економічних дисциплін, а отже без економіки вивчення МВЕ не має сенсу. Знання ж педагогічної майстерності і вікової психології лише покращує ефективність викладання в цілому.

57. Концепція неперервноі економічної освіти ґрунтується на необхідності існування в суспільстві певного рівня загальної економічної культури і освіти. Якщо в загальноосвітній школі закладається база економічних знань, мислення і поведінки, то в системі спеціальної економічної освіти для молоді (ліцеї', коледжі, академії") формується підприємець для ринкових відносин.

Так званий дитячий бізнес (між іншим, дуже поширений у нас' миття автомашин, дрібна торгівля тощо) не може сформувати

1 Уведення до загальноосвітньої школи системи навчання у та¬ких формах:

• факультативні заняття з економіки із залученням ;

• формування економічних класів за зразком математичних, фізичних тощо;

• організація на базі шкіл на комерційно-спонсорських засадах груп з поглибленим вивченням економіки та обов'язковими практичними заняттями (банківська справа, аудит і т. ін.).

2. Створення неформальних юнацьких організацій — економіч¬них клубів.

3. Збільшення випуску популярної економічної літератури для школярів (комікси, економічні словники, сценарії ділових ігор, збірники економічних задач і т. ін.).

4. Випуск теле- і радіопрограм економічного напрямку інфор¬маційно-пізнавального та навчального характеру (конкурси, теле- і радіовікторини, телеігри).

5. Упровадження ефективної системи оволодіння комп'ютерною грамотністю з використанням спеціальних програм, у тому числі економічного змісту.

Методику викладання економіки необхідно адаптувати до різно¬го віку школярів.

Виділяють дві вікові групи:

І — середній шкільний вік (10-14 років), II — молодші школярі та дошкільнята (5-9 років). Старшокласники більшою мірою тягнуться до дорослих. Тому вони можуть і самі здобути потрібні знання.

Універсальної методики викладання економіки не було, нема і ніколи не буде!

58. Економіка - це вчення про те як обмежені виробничі ресурси використовуються для задоволення людських потреб і бажань.

Ек. освіта- відображає освітній аспект теорії економічного виховання і вказує на його зміст, складова частина економічного виховання. Ек. виховання- планомірний процес спрямований на формування основ наукових, економічних знань, умінь, навичок, якостей особистості, необхідних для участі в практичній діяльності ( здатність до самоосвіти, абстрагування, організованість, діловитість, заповзятливість).

Мета ек. освіти : найприступнішими і найцікавішими методичними засобами і прийомами розвинути в учнів основи раціонального (ек.) мислення: закріпити його на рівні поведінки, навчити учнів приймати ефективні рішення та бути відповідальними суб’єктами ринкових відносин.

Мета економічної освіти – формування економічного стилю мислення та економічної культури широких прошарків населення, готовності громадян свідомо діяти в суспільстві.

Екон освіта являє собою сформоване та високорозвинене соціально-культурне та освітнє середовище. Складається з: економічна культура; економічне мислення та поведінка; економ грамотність; творча активність, підприємливість.

Функції ек. освіти :

1)освітня – отримання учнями знань з основ економіки, знань та вмінь застосовувати їх на практиці; 2)розвиваюча – розвиток в учні пізнавальних можливостей, формування вміння самостійної діяльності; 3)виховна – формування активної громадської позиції молоді.

59. Центральною проблемою будь-якого навчання, а економічного особливо, можна вважати відповідь на питання: як зробити духовно-моральні сили учня підґрунтям і спонукою до саморозвитку та самоосвіти.

Головною складністю педагогічної діяльності є те, що її ОБ’ЄКТ (учень) являє собою СУБ’ЄКТА спілкування, пізнання та праці. Його (цей об’єкт) можна розвити, перетворити, тільки не вбиваючи в ньому творчу особистість.

Психологія вчителя та психологія людського спілкування по-єднуються в проблемі педагогічного спілкування. В концепції виховання як діалогу вчителя та учня педагогічне спілкування є наріжним каменем для аналізу найважливіших питань педагогіки. Очевидно, що в курсі «Педагогіка та психологія» Ви вже вивчили методи переконування учнів; логіку доказів; види навіювання та умови їх ефективності; взаємозв’язок переконування та навію¬вання тощо.

Нині фахівці звертають увагу на руйнівний процес «вими-вання» виховання з освітніх систем. У наш час уже подолано примат класових цінностей та відновлюється статус загально-людських цінностей. Проте, якщо у людини немає жодної ієрархії цінностей, вона стає інфантильною, навіть дебільною. Але парадокс виховання полягає в тому, що ЗЛО, аморальність легше засвоюються на рівні свідомості, а моральність, духовність — на рівні підсвідомості — тонкої душевної організації, яка не піддається безпосередньо логіці переконувань. Чи не тому «поганий приклад є заразливим»?

У педагогічній літературі триває полеміка про співвідношення освіти, навчання та виховання. Навчання завжди зв’язано з вихованням: чим ефективнішою є освіта, тим надійнішим є виховний ефект навчання. Зараз на перший план виходить завдання саморозвитку, самоосвіти, саморегулювання, мобільності особистості, її здатності до швидкої перебудови у відповідь на зміну соціально-суспільних обставин.

Звичайно, жодна освіта не здатна передбачити всі ситуації, які людині судилося пережити. Але в процесі навчання необхідно забезпечити потенційні ресурси особистості для самоорієнтації та саморегулювання в різних ситуаціях. Виховання — це не рух у один бік — від вихователя до вихованців. Воно є єдністю самовиховання вихователів і вихованців, їхнього взаємовпливу.

60. Економічне виховання передбачає організацію педагогічної діяльності, яка б допомагала розвити економічне мислення і свідомість учнів на такому рівні, який відповідав би їх віковим особливостям. Учні повинні оволодіти уміннями і навичками, які можуть знадобитися їм в економічній діяльності. Вчитель повинен розкрити основні економічні поняття перед учнями щоб вони могли осмислити ті процеси, що відбуваються в їхній країні і у світі. Учні повинні усвідомити сутність економічних відносин і включитися в них. Економічне виховання спрямоване на формування в учнів певних особистісних рис характеру, таких як ощадливість, економне витрачання грошей, вміння планувати, раціональна поведінка. Важливим елементом економічного виховання є формування у учнів економічної культури, оскільки вона впливає на економічну поведінку людини і від рівня економічної культури населення залежить рівень розвитку держави. Володіння економічною культурою передбачає дотримання моральних норм знання об’єктивних ек. законів, знання і розуміння основних економічних категорій, здатність до раціональної поведінки в економічних ситуаціях, повага до економічних партнерів, взаємоузгодження власних і суспільних ек. інтересів і дотримання державної законодавчої бази в господарській діяльності. Важливими в процесі ек. виховання є формування таких моральних цінностей як «ек. справедливість» і «чесність підприємця».

Значення економічної науки у житті суспільства проявляється щонайменше у двох напрямках: у розробці принципів економічної політики і в сприянні демократизації суспільства.

Економічна наука пояснює зв’язки між явищами, формулює принципи, які допомагають розв’язувати проблеми безробіття, інфляції, бідності, бюджетного дефіциту та ін.

Економічна наука сприяє демократизації суспільного життя. Відомо, що найнеобхіднішим проявом демократичної організації суспільства є виборність органів влади.

61. Механізм економічної системи освіти включає три етапи: засвоєння економічних знань; перетворення економічних знань у переконання та установки; набуття вмінь реалізовувати знання в економічній дійсності.Ефективність економічного виховання залежить від раціонального здійснення кожного етапу окремо.

Засвоєння економічних знань визначається рівнем теоретичної розробки економічної теорії, правильним відбором знань для засвоєння, рівнем теоретичної та методичної підготовки викладачів, інтересом учнів до економічної теорії, поєднанням різних ефективних форм навчального процесу.

Базові знання – це ті інструменти економічного мислення, якими ми користуємося при аналізі й вирішенні економічних проблем, закономірності, а також способи розрахунків та розкриття різних економічних питань.

Як свідчить досвід, асами підприємництва та стратегічного менеджменту можуть стати тільки 2-5%

Людей, великими підприємцями-8-10%, дрібними підприємцями-майже 20%, але 70% людей мають набути в школі такого обсягу знань, щоб стати економічно культурними.

Отже, стратегія і тактика викладання економічних дисциплін передбачає розробку рекомендацій щодо обсягу та послідовності викладання навчального матеріалу, вироблення критеріїв оцінки ступеня його засвоєння, організації навчального процесу та його методичного забезпечення.