15. Вільні ринкові стосунки у рамках ринкового законодавства та самостійність бізнес – компаній у визначенні мети діяльності та ведення бізнесу

Для ринкової економіки характерними є, по-перше, взаємодія між виробником і споживачем, а по-друге, мінімальне втручання держави у ринкові процеси, відведення їй ролі наглядача і охоронця. Проте держава своєю чергою покликана захищати своїх громадян як від зовнішніх, так і від внутрішніх небезпек, забезпечувати їм достойне життя, а крім цього забезпечувати функціонування держави, підтримувати її цілісність. Саме тому, не дивлячись на свою дещо відсторонену роль від економіки, державна влада все ж таки регулює ці відносини.

За роки незалежності в Україні створено законодавчу і нормативну базу, що регулює економічні відносини на ринку, такі як Закон України «Про підприємницьку діяльність», "Про розвиток конкуренції і обмеження монополістичної діяльності", Конституція та Закони “Про власність”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції”, “Про банкрутство”, “Про інвестиційну діяльність”, “Про захист іноземних інвестицій в Україні”, “Про державне мито”, “Про єдиний митний тариф”, “Про оплату праці” та ін.; укази та розпорядження Президента України; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів; нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Не дивлячись на формальне визнання ринковості української економіки, є ряд проблем, які не дозволяють їй нормально функціонувати і роблять вітчизняну економіку перехідним етапом між радянською (командною) та європейською (ринковою). В першу чергу це «дірки» в законодавстві. Вони в свою чергу спричинені ще однією проблемою, а саме корупцією. Корупцію спричиняє бюрократія, що дісталася Українським органам врядування всіх рівнів ще з Союзу. Іще однією дуже значущою проблемою є розправа з політичними опонентами після зміни влади. Тобто коли до влади приходить «нова команда», вона намагається максимально вибити грунт з-під ніг конкурентів. Це виливається в основному у позбавленні грошей, тобто у розхитуванні бізнесу, що їм володіє той, хто фінансує партію (або блок) опонента. Таким чином політика впливає на економіку, при чому впливає не опосередковано (роль захисна і регулююча в плані дотримання етичних норм, прав людини і т.ін.), а прямо і найдраматичнішим чином. Додати до цього можна хіба що лобіювання законів та їх створення «під» окремий бізнес окремого депутата (тобто його дружини, тещі, собаки). Це гальмує розвиток української економіки і робить її відсталою. Через високий рівень корупції світові бренди неохоче виходять на український ринок, що робить його монополізованим та дозволяє спекулювати самим виробникам, адже яка різниця, все одно немає вибору, конкуренція майже відсутня. А зважаючи на те, що бренди, які ми вважаємо окремим і незалежними, часто-густо об’єднані в холдинги, це ще більше спрощує такі спекуляції. Тобто фактично ринкової економіки як такої в Україні немає, адже вітчизняна економіка по суті не така, як ринкова: замість відстороненості державної влади від економічних процесів, вона (а особливо її зміна) як ніщо інше впливає на економіку; замість великої кількості учасників, ринок України монополізований, фактично взаємодії між виробником і споживачем не відбувається (конкуренція відсутня).

Попри це ми не хочемо бачити очевидного в продовжуємо зображати ринкову економіку, та ще й таку, що розвивається. Ринкова економіка, як відомо, передбачає підприємницьку діяльність, тобто «безпосередньо самостійну, систематичну, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством» Закон України «Про підприємництво», Р.1, Ст. 1 Абз.1. З подібного тлумачення витікає, що єдина мета, з якою започатковується компанія – отримання прибутку. Фактично це відображає істину, а тому тут обмежень немає, проте обмеження існують у способі досягнення цієї мети. Наприклад, Ст. 3 цього Закону дозволяє абсолютно самостійно приймати рішення, проте одразу ж уточнює, що все має бути у рамках чинного законодавства: «Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.» Тобто рішення підприємця регулюються наразі великою кількістю законів, підзаконних, нормативних актів, не забуваємо при цьому про різноманітні міжнародні конвенції, підписані Україною. Повної свободи дій немає, не те що у 90-ті, та у ключові положення про ведення бізнесу підприємець вирішує сам (куди інвестувати, як далі розвивати бізнес, кого наймати, яку сплачувати заробітну плату і т.д.), що може підтвердити і Ст. 5 того ж закону.