61. Поняття про текст. Аспекти журналістського текстотворення.

Текст - будь-яка послідовність слів (знаків), зведена за правилами даної системи мови, що становить собою єдине ціле; особлива форма побудови усного чи писемного мовлення. Текст – відтворені на письмі або друком авторська праця, висловлення, документи; основна частина друкарського набору тощо.

Засоби організації журналістського тексту: сюжет, конфлікт, композиція. Сюжет - система відтворених подій, покладених в основу журналістського твору, та фабула – поданий у причинно-часовій послідовності

ланцюг подій, пригод, випадків. Конфлікт у журналістському творі - відображення здебільшого

документованих, реальних суперечностей життя.

Композиція - побудова твору, поєднання усіх його компонентів у цілісність, зумовлену логікою зображеного, світоглядною позицією журналіста, орієнтацією на адресата. Формальні елементи організації газетного тексту: заголовок, лід, зачин та закінчення, вріз, вставка, винос.

63. Діахронія і синхронія тексту.

Діахронія – існування тексту в історичних рамках часового простору. Синхронія – теперішнє сприйняття тексту. В поєднання діахронія і синхронія утворює міжтекстуальність.

З Вікіпедії: Діахронія і синхронія — два протилежні один одному аспекти історичної лінгвістики. Вперше ґрунтовно дослідив їх швейцарський мовознавець Фердинанд де Сосюр. Діахронія (від грец. δια — через, крізь і τρονος — час) — умовно вертикальний зріз мови, при якому об'єктом лінгвістичного аналізу стає історичний розвиток мови. Це означає, що при діахронічному, або різночасовому вивченні передбачається простежити весь шлях, який пройшов певний структурний елемент мови (звук, слово, речення). Синхронія (від грец. σσν — спільно і τρονος — час) — горизонтальний зріз мови, тобто умовне виділення певного історичного етапу в її розвитку, який береться як об'єкт лінгвістичного дослідження. Синхронне вивчення передбачає аналіз мовних явищ в одному якомусь часі розвитку мови: на сучасному етапі або в певну історичну добу, наприклад, у XIV чи XVII ст., але без пояснення того, які зміни в попередні періоди розвитку мови привели до сучасного стану чи стану мови певної історичної доби.

64. Інтертекстуальний процес.

Інтертекстуальність - сфера таких між текстуальних зв’язків, у результаті яких відомі імена, вислови, образи, символи тощо інтерпретуються автором з метою надання їм нового змісту або підтвердження своєї думки (Р. Барт, М. Бахтін, Ю. Крістева, сер. ХХ ст.). Інтертекстуальність, як органічна властивість тексту, включає в себе сторонні елементи, перетворюючи їх на свої. Інтертекстуальність проявляється тоді, коли в тексті стає помітним прототекст (претекст), а також тоді, коли прототекст ліквідує елементи наявності семантичного порядку. Поняття інтертекстуальності пов’язано з такими культурологами:М.Бахтін,Ю.Крістова,Р.Барт.Вони зауважували,що кожен текст не є породженням одного автора,а є ніби реалізацією сукупного досвіду попередніх поколінь,який систематизується в авторській уяві і робить текст плідом колективної творчості,своєрідним колективним досвідом. Інтертекстуальність(у пер. З франц. «міжтекстовість») -сфера таких міжтекстових відношень відома інформація інтерпретується автором тексту з метою надання їм нового значення та для підкреслення власної думки. Полягає у таких аспектах: 1)Відтворення у конкретному творі елементів інших текстів(більш ранніх) 2)Наслідування чужих стилевих властивостей і норм(Стилізація) Архітекст-це текстова сукупність Прототекст-більш ранні тексти Види інтертекстуальності: 1)генетична(Це така інтер-ть,яка зауважує прото і архітексти,які брали участь у виникненні нашого тексту) 2)інтенціональна(Спланована автором) 3) іманентна(Визначена чи навіяна самим автором) 4)рецепційна(рецепція-сприйняття.Така,яка може бути виявлена емпіричним шляхом) Проявляється у випадках,коли: 1)Текст прямо чи опосередковано вказує на свій прототекст(«Енеїда») 2)Прототекст ліквідує неясності семантичного порядку(«Хіба ревуть воли..») 3)Прототекст збагачує чи модифікує семантичне та естетичне сприйняття тексту