31. Підготовка до інтерв’ю як методу збирання інформації. Типи інтерв’ю. Правила інтерв’ю.

Підготовка до бесіди - обов'язкова вимога. Вона складається з таких моментів:

1) визначення мети інтерв'ю і характеру необхідних відомостей;

2) вивчення предмета (теми) інтерв'ю;

3) вивчення співрозмовника;

4) попереднє обдумування техніки бесіди, складання питань.

Загальні правила проведення інтерв’ю:

• декілька ненав’язливих питань

• діалог варто починати з тих питань, на які ми знаємо точні відповіді

• переконайтесь, що ви розумієте співрозмовника

• уникайте запитань, що вимагають односкладної відповіді

• розповісти про себе

• метод пауз

• важливі запитання ближче до кінця

• якщо ухиляється від відповіді, через декілька питань повторити, перефразувавши

• у кінці дякуємо.

Типи інтерв’ю: інтерв’ю-монолог; інтерв’ю-діалог – єдність і боротьба протилежних точок зору; інтерв’ю-полілог; колективне інтерв'ю (круглий стіл); анкетування; прес-конференція; брифінг.

Піддражнення та використання пауз (метод "вагітної паузи") як прийоми, розраховані на те, щоб розговорити співбесідника. Методи нейролінгвістичного програмування у журналістиці. Особливості загальної та конкретної підготовки до інтерв'ю: вивчення предмета бесіди (пошук спеціальної інформації, складання питальника); вивчення об'єкта інтерв'ю (його біографічних даних, його досвіду в темі інтерв'ю); планування бесіди (визначення часу, місця, умов тощо). Класифікація запитань за П. Міцичем: закриті питання (на які очікується відповідь "так" чи "ні"), відкриті питання (потребують розгорнутої відповіді), риторичні запитання (їх мета – викликати нові запитання та вказати, наприклад, на невирішеність проблеми чи забезпечити підтримку певної позиції), переломні питання (втримують бесіду у певному руслі або ж піднімають цілий комплекс нових проблем), питання для обдумування (змушують співрозмовника напружено роздумувати з певного приводу, коментувати те, що вже було сказано, тощо). Класифікація запитань за Н. Елькельманом: інформаційні запитання, контрольні запитання, питання для орієнтації (наприклад, щоб уточнити, чи людина все ще дотримується певної точки зору), підтверджуючі питання (щоб знайти взаєморозуміння), ознайомчі питання (повинні познайомити нас з думкою співрозмовника), зустрічні питання, альтернативні запитання – дають співбесіднику можливість вибору (однак кількість можливих варіантів не повинна перевищувати трьох), провокативні запитання, вступні та заключні питання. Правила проведення інтерв'ю. Соціально-психологічні типи співрозмовників: експерт, внутрішній інформатор, "гарячий" інформатор, легковажний інформатор, контактер, спільник, випадкове джерело та інші. "Важкі" співрозмовники та загальні правила спілкування з ними. Принципи толерантного ставлення до співрозмовника. Моделі поведінки журналіста під час інтерв'ю: "жорстка" поведінка, "м'яка" поведінка, дружелюбне спілкування, конфліктне спілкування, "ділова розмова", "азартний спорт", "вільне плавання".

32. Листи читачів як джерело сзі ті робота з ними

32. Молодому журналістові слід знати, що листи читачів можуть правити за джерело лише попередньої інформації, яка ще потребує ретельної перевірки. Робота з листами будується на таких засадах: 1. Ретельний облік усіх листів, надання кожному свого номера чи шифру, згрупування листів за темами чи проблемами. 2. При ухваїі рішення про публікацію потребує перевірки авторство листа. Співробітник редакції мусить обов'язково зустрітися з автором листа чи поговорити з ним по телефону і усно від нього особисто дістати підтвердження його авторства. Якщо такого підтвердження домогтися не вдається, лист вважається анонімним і не розглядається. Особливо необхідною така перевірка с у випадках, коїш йдеться про компрометуючі факти, оприлюднення яких може так чи інакше вплинути на долі людей. 3. При намірі опублікувати лист потребують перевірки наведені в ньому факти. Це також складає обов'язок співробітників редакції. Для цього в автора листа слід поцікавишся джерелами його інформації п самому журналістові пройти цим шляхом, співставити різні точки зор\ на подію чи явище тощо. У багатьох редакціях старих газет існує традиція, згідно з якою усю пошту, що надходить на загальну адресу видання, читає спочатку головний редактор, він же накладає потрібні резолюції й передає .нині у відділи для подальшого використання чи вжиття заходів. Листи правлять за канал зворотного комунікаційного зв'язку редакції з читачами, дають журналістам відчутії пульс громадської думки, а разом з тим ефективність власної праці.Багато сучасної преси користується цим джерелом: люди пишуть свої історії, а журналісти чи психологи оброблюють матеріал та дають відповіді на питання, що цікавлять читачів.