48. Поняття про цензуру

Цензура - система контролю за діяльністю журналіста та книговиданням шляхом суду, конституції або інших адміністративних закладів.У широкому розумінні – це будь-які обмеження, які накладаються на авторське волевиявлення. У вузькому – будь-яке оцінювання матеріалів (фільтрація інформації). Рівні фільтрації інформації:

1. Рівень особистості

2. Рівень організації

3. Будь-які зовнішні чинники

Під цензурою розуміється систематичний контроль за діяльністю журналістики та книговидання шляхом конституційних, судових, адміністративних, фінансових або чисто фізичних заходів, що провадяться владою або за її рекомендацією. Цензура в найширшому розумінні існує на всіх щаблях суспільства та масової комунікації. Посада цензора була запроваджена в Стародавньому Римі. До кінця ХУІ ст. цензура була запроваджена в більшості європейських монархій - у зв'язку з поширенням книгодрукування. Сьогодні в суспільній свідомості усталилася однозначна думка: наявність цензури - перша ознака тоталітарного політичного режиму, відсутність цензури - ознака демократичного способу організації суспільства. У всіх розвинутих країнах світу цензура законодавчо заборонена, а конфлікти з пресою громадяни та установи (в тому числі й органи влади) розв'язують лише в судовому порядку. Цензура справляє згубний вплив на журналістику ще й тим, що перебирає на себе відповідальність за друковане слово. Політична (представники різних гілок влади та політичних сил) та ринкова цензура (власники, рекламодавці). Самоцензура на рівні особистості (свідомі або неусвідомлені обмеження, які зумовлені особливостями виховання і світоглядної культури автора).

49. Забезпечення свободи слова в законодавствах розвинутих країн та міжнародних документах

Свобода діяльності в будь-якій сфері (і в журналістиці в тому числі) виявляється в можливості ставити певні цілі й боротися за їх здійснення на основі вільного свідомого вибору й творчого розв'язання. З прагнення людини до свободи виникає розвиток науки, мистецтва, а також і журналістики як інформаційної діяльності, що має яскраво виражену гносеологічну функцію. Свобода невідривна від пізнавальної діяльності людини, від творчості. У свою чергу творчість можлива лише за умов свободи. При цьому слід чітко уявляти, що абсолютна свобода людської діяльності неможлива. Людина завжди обмежена:

1) законами природи;

2) законами суспільства, що діють незалежно від суб'єкта;

3) мірою власного суб'єктивного пізнання цих законів.

Лише діяння у згоді із законами природи й суспільства робить людину вільною й спроможною до досягнення покладених перед собою цілей. Свобода полягає в пізнанні необхідності й в подоланні необхідності на основі її пізнання. Голландському філософу Бенедиктові Спінозі (1632-1677) належить визначення "Свобода - це усвідомлена необхідність", що увійшло як крилатий вислів у філософську свідомість людства. Отже, подолання необхідності можливе лише за допомогою пізнання необхідності. Свобода:

1) обумовлена рівнем оволодіння законами природи й суспільства і прийняттям їх як умов і меж діяльності суб'єкта;

2) неможлива без бажання й волі, користуючись знаннями законів і творчо застосовуючи їх на практиці, створювати найважливіші для людини цінності в межах необхідності;

3) досягається тоді, коли суб'єкт діє на загальнолюдських засадах, прагне служити людству, своєму народові;

4) керується почуттям суспільної відповідальності у поводженні з фактами та їх інтерпретаціями.

Будь-яке пізнання має щонайменше два аспекти:

1) пізнання фактів;

2) встановлення зв'язку між фактами, розуміння й пояснення їх.

Це ніби два поверхи пізнавальної діяльності людини. Із нагромадження знань про факти починається пізнавальний процес. Але факти лишаються мертвими без пояснюючої їх теорії. У свою чергу будь-яка теорія, концепція може бути побудована лише на ґрунті міцної і обширної фактичної бази. Розрізняють два основні типи свободи:

1) економічна, тобто свобода праці, яка дозволяє людині вільно обирати сферу прикладення своїх сил і здібностей; максимально реалізувати себе в суспільно-корисній праці; запровадити в життя своє право на власність над продуктами своєї діяльності;

2) політична, тобто свобода переконань, духовних пошуків, яка реалізується в праві мати, висловлювати й поширювати свої погляди, думки й ідеї, відкрито ставати на бік тієї чи іншої ідеології.

Журналістика народжується на певному етапі історичного розвитку людства із загального потягу людства до свободи, із пошуку особою свободи, із потреби робити інформацію (тобто знання про факти та їх витлумачення) здобутком якнайширших мас.

Крізь усю історію людства проходить боротьба за свободу слова, як головну умову загальносуспільної свободи, головну умову забезпечення вільного розвитку людини, побудови демократичного суспільства. Сьогодні свобода слова сприймається як найбільше завоювання світової цивілізації. Для журналістики свобода слова мусить розглядатися принаймні в двох аспектах:

1) як свобода преси;

2) як свобода творчості.

Свобода преси - це право громадян та їх організацій вільно викладати свої погляди через газети, журнали та інші.