Тема 9. Зовнішньоекономічна діяльність

9.1. Міжнародні економічні відносини і теорія порівняльних переваг

Ефективність національної економіки залежить не тільки від результатів її внутрішньої діяльності, а й від участі в світових економічних відносинах. Існують різні форми міжнародних економічних відносин: міжнародна торгівля товарами і послугами, міжнародний рух капіталів, міжнародна міграція робочої сили, міжнародна кооперація виробництва тощо.

Ступінь участі країни в світових економічних відносинах оцінюється наступними показниками.

Рівень експорту – відсоткове відношення обсягу товарів і послуг, що експортуються, до обсягу ВВП: Р_е=. Доходи від експорту повинні покривати витрати на імпорт.

Структура експорту – питома вага окремих груп товарів у загальному обсязі експорту. Структура експорту може мати сировинну або технологічну спрямованість. Розвинуті країни спеціалізуються на експорті високотехнологічних та науковомістких товарів, а слаборозвинуті – на експорті сировини.

Рівень імпорту- відсоткове відношення обсягу товарів і послуг, що імпортуються, до обсягу ВВП: Р_і=

Структура імпорту – питома вага окремих груп товарів у загальному обсязі імпорту. Україна відноситься до країн з високою залежністю від критичного імпорту, до якого належать переважно енергоресурси.

Співвідношення між експортом і імпортом капіталу. Міжнародний рух капіталу здійснюється як у підприємницькій формі (прямі та портфельні інвестиції), так і в позичковій (довгострокові, середньострокові та короткострокові кредити). Прямі інвестиції – інвестиції, які забезпечують інвестору управлінський контроль над об’єктом. Портфельні інвестиції не дають права управляти об’єктом інвестування, так як згідно практики на них припадає не більше 25% загального капіталу фірми.

Здійснення зовнішньоекономічних зв’язків між країнами передбачає встановлення норм і правил, загальних для всіх суб’єктів світових економічних відносин.

У сфері міжнародної торгівлі товарами і послугами вона регламентується міжнародною організацією СОТ (Світова організація торгівлі). Вона обумовлює певні вимоги до міжнародних торгівельних відносин, покликана сприяти лібералізації міжнародної торгівлі шляхом обов'язкового застосування у взаємній торгівлі режиму найбільшого сприяння, недискримінації, взаємних митних та немитних поступок.

У сфері міжнародних валютно-фінансових відносин провідна роль належить Міжнародному валютному фонду (МВФ). Основою його діяльності є надання кредитів країнам-членам цього фонду для підтримки курсу національних валют, фінансування дефіциту платіжного балансу та обслуговування зовнішнього боргу. Капітал фонду утворюється за рахунок внесків країн-членів. Для кожної країни встановлюється квота відповідно її економічного потенціалу. Фонд фінансує не комерційні проекти, а проведення економічної політики.

Крім МВФ важливу роль у міжнародних валютно-фінансових відносинах відіграє Світовий банк (СБ), членами якого можуть бути лише країни-члени МВФ.

Участь кожної країни у світовому поділі праці породжує проблему її економічної доцільності. Теоретичним обґрунтуванням економічної доцільності міжнародного поділу праці є теорія порівняльних переваг. Класичним варіантом теорії порівняльних переваг є теорія порівняльних витрат Давида Рікардо. Дана теорія пояснює переваги міжнародної торгівлі враховуючи головним чином відмінності між країнами у природнокліматичних умовах.

Проте з розвитком промисловості, роль природнокліматичних умов як фактора виробництва істотно зменшилась. Вирішальне значення почали відігравати виробничі фактори суспільного походження, що дістало відображення в неокласичній двофакторній моделі Хекшера-Оліна. Згідно цієї теорії два основні фактори – матеріальні та людські ресурси розподілені між країнами нерівномірно. Тому кожна країна прагне спеціалізувати свій експорт на тих товарах, стосовно яких вона має надмірну кількість виробничих факторів, і, як наслідок, порівняно низькі ціни.

У другій половині ХХ ст. істотний вплив на розвиток міжнародної торгівлі почав справляти науково-технічний прогрес. Це знайшло своє відображення в моделях неотехнологічної теорії. Найбільшого поширення набула теорія технологічного розриву англійського економіста М.Познера. Її суть полягає в тому, що міжнародна торгівля може виникати навіть за однакової наявності у країнах виробничих факторів, але за умов технологічного розриву між ними. Країна, яка першою застосувала технічне нововведення, одержує порівняльні переваги і спеціалізується на експорті високотехнологічних, науковомістких товарів чи ліцензій, або на експорті порівняно дешевих традиційних товарів. Технологічний розрив між країнами не вічний, він з часом долається, проте виникає знову на більш високому рівні НТП.