PRAKTIKUM_Ch_1_NOVIJ_2014

481

СУВІЙ ДЕСЯТИЙ

...7-го дня другого місяця 3-го року Дзюей (1184), через 12 днів після битви в Ітінотані, голови витязів Тайра, відрубані в бою, привезли до столиці...

...18-го дня того ж місяця самураї, уродженці земель Iгa та Ice, вдерлися в край Омі під проводом Хіроти Садапугу, дядьки Садайосі, правителя землі Хіго. Але родичі Мінамото, які з давніх часів осіли в краю Омі, вирушили назустріч, розпочалася битва, і вояки Ігі та Ice, розгромлені вщент, невдовзі всі до одного кинулися втікати. Потомствені васали Тайра, вони служили своїм панам протягом чотирьох поколінь і не забули минулих благодіянь. Така вірність була чудовою, але, відважно піднявшись на битву з ворогом, вони, на жаль, переоцінили свої слабкі сили... «Три дні Тайра» – так назвали цю битву...

...28-го дня того ж місяця у столиці відбулося сходження на престол нового імператора. Вперше з часів імператора Дзімму за 82 царювання ця церемонія здійснювалася без священних регалій

– меча, дзеркала та яшми...

СУВІЙ ОДИНАДЦЯТИЙ

...Тим часом Йосіцуне переправився в край Суо та об’єднався там зі старшим братом своїм Норійорі, правителем Мікави. А Тайра прибули у край Нагато, і кораблі їхні стали біля Хікусіми, Острова Відступу. Зовсім нещодавно вояки Мінамото, висадившись у Кацуурі, Затоці Перемоги, здобули перемогу в битві коло фортеці Ясіма; тепер, дізнавшись, що Тайра стоять біля Острова Відступу, вирушили навздогін і – ось воістину дивний перст долі! – стали бойовим станом в Оїцу, Затоці Погоні... Тепер у Мінамото було три тисячі суден, а в Тайра – трохи більше тисячі, серед них – декілька великих, які будують у Танській державі...

24-го дня третього місяця 2-го року Генряку (1185) було вирішено почати битву між Тайра й Мінамото... Свою тисячу кораблів Тайра розділили на три загони. Першим вирушив Хідето з Ямаги із загоном у 500 суден. За ним пливли вояки клану

483

скриньку зі священною яшмою, оперезалася священним мечем, взяла на руки малолітнього імператора Антоку і сказала:

–Я лише жінка, проте в руки ворогам не дамся! І не розлучуся з государем! Не зволікайте, ідіть за мною, усі, хто наважився!

Імператорові Антоку виповнилося 8 років, але зовнішньо він виглядав значно старшим. Чорне, чудове волосся спадало в нього нижче плечей. Він був такий красивий, що, здавалося, краса його, немов сяйво, освічувала все навколо...

Государ у переливчасто-зеленому одязі, з розділеним на прямий проділ, зав’язаним на вухах волоссям, заливаючись слізьми, склав разом чудові маленькі долоньки, вклонився спочатку сходові, попрощався із храмом боині в Ice, потім, повернувшись на захід, прочитав молитву, і тоді Ніїдоно, намагаючись його втішити, сказала:

–Там, на дні, під хвилями, ми знайдемо іншу столицю! – і разом з государем поринула в морську безодню...

Государиня Кенреймон’ін опустила за комір з правого боку кам’яну грілку, з лівого боку – важкий набір для туші й кинулася

вморе, проте воїн Муцуру з дружини Ватанабе підчепив її бойовими вилами за довге волосся й витягнув з води, хоча й не відав, хто перед ним.

–О святотатство, адже це імператриця! – навперебій закричали дами. Про полонянку доповіли Йосіцуне й поспіхом переправили її на головний корабель. Пані Дайнагонноске, дружина князя Сігехіри, теж хотіла кинутися в море разом з коштовною китайською скринькою, в якій зберігалося священне дзеркало, але стріла прикувала поділ її довгого одіяння до краю судна. Спотикнувшись, юна впала, і тут її схопили вояки Мінамото. Самураї збили замок зі священної скриньки й уже хотіли було підняти кришку, але тієї ж миті в очах у них потемніло, і кров хлинула носом.

–Це священне дзеркало! – вигукнув полонений дайнагон Токітада. – Простим смертним не дано його бачити! – І, почувши ці слова, усі самураї подалися назад охоплені страхом. Тоді

484

Йосіцуне, переговоривши з дайнагоном, знову загорнув скриньку в тканину, як і була вона загорнута раніше...

...О скорботна картина! Червоні знамена, червоні стяги, кинуті, обшарпані, плавали в морі, немов зірване поривами бурі багряне кленове листя, що устеляє води ріки Тацуга. Червоним кольором закривавилися білопінні хвилі, які набігали на берег. Спустошені судна, що втратили керманичів, гнані вітром, затягнені течією, гойдалися на хвилях та неслися в невідому морську далечінь... : Живими потрапили в полон – князь Мунеморі, його старший син і спадкоємець Кійомуне... Із жінок у полоні опинилася государиня-мати Кенреймон’ін, а також дружини вельмож Мотоміті та Канемаси, князів Сігехіри, Токітади й Томоморі – загалом 43 дами...

...государ-інок Госіракава сподівався, що дивовижний меч не може загинути в одну мить, навіть коли пані Ніїдоно, оперезавшися цим мечем, разом з ним поринула в безодню моря. І ось зібрали наймастерніших нирців – збирачів черепашок і молюсків – та доручили їм шукати меч у воді; піднесли богам безліч цінних дарів, прикликали найблагочестивіших жерців і ченців, аби ті молилися, але, на жаль, все даремно – меча так і не пощастило знайти...

Так, віднині став меч здобутком бога Дракона в бездонних морських глибинах, і, мабуть, до світу людей він ніколи вже не повернеться.

...26-го дня того ж місяця полонені Тайра прибули, нарешті, до столиці. Вулицями їх везли в малих каретах – «восьмилистях». Фіранки позаду й попереду підняли, віконця зліва й справа відкрили. Князь Мунеморі був у білосніжному чернечому одязі. Його старший син і спадкоємець Кійомуне, теж увесь у білому, сидів позаду від батька в тій само кареті...

Князь Мунеморі, такий величний і квітучий нещодавно, тепер схуднув до невпізнання й мав виснажений вигляд, однак попри все озирався навколо і, здавалося, не дуже засмучений нещастями, що на нього звалилися. Зате його син, Кійомуне, сидів, опустивши голову, не піднімаючи очей, цілком у відчай поринувши... Натовп стояв щільною стіною від самих Південних воріт у селищі Тоба до Брами Расьомон на південній околиці

485

столиці. Не злічити, як багато людей зібралося, десятки тисяч! У тісноті, у давці не повернути голови, не проїхати каретам! У голодні роки Дзісьо та Йова (1177 – 1182), у битвах на Заході та Сході, вимерло безліч людського племені, і все ж таки в живих ще лишилося, як видно, дуже багато народу...

Государ-інок дивився на полонених, не виходячи з карети, наказавши поставити її біля перехрестя Шостої дороги та проїзду Хігасі-Тоін. Карети вельмож та придворних рядком стояли там само. Тайра були настільки близькими до государя, що, мабуть, він у душі теж жалів їх, і на серці в нього було сумно. А придворним з його почту й зовсім здавалося, що вони сплять і бачать сон, і тільки!..

...Недаремно кажуть: «Доки лютий тигр перебуває в гірських хащах, усі звірі тремтять перед ним з переляку; але, потрапивши

вклітку, він крутить хвостом, вимолюючи подачку в людини». Так і найхоробріший, наймогутніший воєначальник, потрапивши

вполон, занепадає духом ! От і з князем Мунеморі сталося те саме!..

Князь Мунеморі відкинув земні помисли, повернув на захід обличчя, склав долоні та почав голосно виголошувати ім’я Будди, а в цей час Кіннага, молодший Правий конюший, оголив великий меч і, ховаючи його за спиною, зайшов ззаду зліва та вже підняв було меч, збираючись вдарити, як князь Мунеморі несподівано перервав молитву та спитав бідолаху: «А Кійомуне вже вбили?»

Кіннага зайшов йому за спину й тієї ж миті голова князя Мунеморі скотилася з плечей...

23-го дня того ж місяця голови Мунеморі й Кійомуне, батька й сина, привезли нарешті до столиці. Прийняти їх прибули на берег ріки до Третьої дороги чиновники Пошукового відомства, провезли голови широкими головними дорогами, а потім повісили на дереві, зліва від воріт в’язниці... Так велика ганьба стала їхнім таланом ще за життя, і така ж велика наруга випала їм на долю посмертно...

Князь Сігехіра, вельможа третього рангу, якого віддали під нагляд самураю Кано Мунемоті, з минулого року перебував у краю Ідзу, але монахи Нари, Південної столиці, настійно вимагали видати їм бранця, і тому вийшов наказ: «Відправити

486

його до Нари!» Врешті-решт князя відправили під охороною до Нари...

Прийнявши Сігехіру, ченці Нари почали радитися, що робити з полоненим князем.

...«Не подобає монахам бути жорстокими! Треба передати його в руки вартових-самураїв, і нехай йому відрубають голову неподалік від ріки Кіпу!» — І на це приставши, вони передали Сігехіру вартовим-самураям. Ті прийняли бранця, і коли повели страчувати, кілька тисяч монахів і безліч іншого люду зібралося подивитися на страту... 10 разів голосно помолившись Будці, він витягнув шию, сам підставивши її під удар меча.

Так, гріховними були в минулому його діяння, але тепер, бачачи як достойно тримається він перед стратою, увесь багатотисячний натовп, у тому числі й вартові-самураї, до одного пролив сльози. Голову його прибили цвяхами над воротами храму Ханнядзі, Вищої Мудрості, на тому самому місці, де в роки Дзісьо стояв князь Сігехіра, коли під час битви згоріли-загинули святі храми...

СУВІЙ ДВАНАДЦЯТИЙ

...Загинув, був винищений увесь рід Тайра, і в західних районах країни запанував нарешті мир. Краї та землі корилися намісникам, маєтки – своїм панам, що жили в столиці. З полегшенням дихнули і шляхетні, і низьконароджені, як раптом 9-го дня сьомого місяця того ж року рівно опівдні сильно здригнулася земля і тряслася, і коливалася довгий час. В околицях столиці... розвалилися всі шість храмів Перемоги Віри. Упала і 9-ярусна пагода – шість її верхніх ярусів обвалилися від хитання... Рушилися всі споруди – імператорський палац, кумирні японських богів і буддійські храми, маєтки вельмож та хижі простолюдинів, гуркіт падаючих будівель нагадував розкоти грому, а пилюка здіймалася до неба, немов клуби диму. Небо померкло, не стало видно навіть сяяння сонця. І старий, і молодий зомліли від страху, птахи й звірі метушилися в неспокої, і так було всюди – і в ближніх, і в далеких землях... Не злічити, скільки народу загинуло під уламками у кварталах Сіракава, Рокухара, у всій столиці!..

487

23-го дня дев’ятого місяця того ж року володар Камакури Йорітомо прислав до двору государя-інока розпорядження заслати в різні краї та землі всіх нащадків родини Тайра, хто ще залишався в столиці...

У Куро Йосіцуне служили 10 знатних самураїв, яких прислав володар Камакури, але„ тільки пролетіла чутка, що між князем Йорітомо та Йосіцуне виникло непорозуміння, усі вони один за одним дружно вирушили назад до Камакури...

...Пройшла чутка, що на розправу з Йосіцуне пошлють до столиці військо на чолі з Ходзьо Токімасою. Тоді Йосіцуне вирішив тікати на острів Кюсю... 3-го дня в годину Зайця всі вояки Йосіцуне чисельністю п’ять сотень тихо й мирно покинули столицю, не завдавши нікому найменшого неспокою... Йосіцуне попрямував на Північ і врешті-решт здобув притулок у краю Осю... А 7-го дня одинадцятого місяця до столиці ввійшов Ходзьо Токімаса, намісник володаря Камакури, на чолі 60тисячного війська. Наступного 8-го дня він прибув до палацу государя-інока і відразу отримав найвищий указ, що повелівав учинити розправу над Йосіцуне...

Тим часом володареві Камакури надали посаду Глави нагляду над усією країною та дозволили збирати податок рисом з кожного тана орної землі, аби забезпечити вояцтво харчами. З давніх-давен повелося дарувати півцарства тому, хто знищив государевих недругів, говориться у священній сутрі. Однак у нашій країні досі не бувало таких прикладів.

– Вимоги Йорітомо надмірні! – сказав государ-інок.

Але вельможі, порадившись, одностайно вирішили, що прохання князя Йорітомо обґрунтоване й резонне, і дозвіл дали. В усіх краях і землях поставив Йорітомо своїх чиновників, у кожний з приватних маєтків призначив старост-наглядачів, так що ніхто не міг приховати хоча б зернину рису...

Ходзьо Токімаса, подумавши, оголосив: «Кожен, хто відшукає й викаже нащадків Тайра, отримає в нагороду все, що забажає!» І ось, охоплені користолюбством, місцеві жителі, які знали кожний провулок у столиці, почали вистежувати й вишукувати, багато жорстоких справ тут відбувалося! І якщо вже вийшло таке розпорядження, багатьох відшукали й виказали Ходзьо. Тягли навіть дітей низьконародженої челяді, красивих і

488

білолицих, говорячи: «Це син такого-то князя... Такого-то воєначальника...» Як не горювали, як не плакали батько й мати, марними були благання й сльози; донощики казали: «Це просто людина з княжого почту прагне за нього заступитися!» або: «Це тільки годувальниця жаліє дитину!..» Малих дітей топили у воді чи заривали живими в землю, а хто старший, тих душили чи різали кинджалом. Словами не описати відчай матерів, горе годувальниць! Сам Ходзьо зовсім не схвалював у душі такі розправи, – адже він сам мав багато дітей і внуків, але що вдієш, він не міг чинити по-іншому, – звичаям, прийнятим у світі, треба коритися...

...13-го дня третього місяця 3-го року Кенкю (1192) помер государ-інок Госіракава. Йому було 66 років...

Дзієн ГУКАНСЬО (ЗАПИСКИ ДУРНЯ)

Регенти Фудзівара і жінки (клану) Фудзівара

Починаючи з царювання (імператора) Камму1, нащадки Фудзівара Каматарі2 служили на посадах міністрів, і всі імператриці та імператорські матері були з того часу нащадками Каматарі...

Правління екс-імператорів фінальної епохи

Справжній Закон імператорського престолонаслідування в епоху останніх правлінь цілком перестав діяти. Настали часи, коли імператор не міг далі самостійно керувати державними справами. Тоді імператор Госандзьо, який правив з 1068 до 1072 р., після свого зречення та зведення на трон власного сина, розробив план управління державою в ролі екс-імператора.

Регентство Фудзівара Йоріміті

1Камму – тенно (імператор) Японії у 781 – 806 рр.

2Фудзівара Каматарі – один з ініціаторів і лідерів «перевороту Тайка» (645), внаслідок якого в Японії було встановлено режим прямого імператорського правління (проіснував до IX ст.).

489

Імператор Горейдзей зійшов на престол у 1045 р. і царював 23 роки. Канцлером при ньому був Фудзівара Йоріміті, який, будучи братом імператриці-матері імператорів Гоітідзьо, Госудзаку та Горейдзея 1, обіймав посади регента й канцлера більше 50 років.

Регентство Фудзівара Норіміті

У 1068 р. на початку царювання імператора Госандзьо канцлером став великий князь Нідзьо Норіміті – молодший брат Фудзівара Йоріміті...

Госандзьо: повернення в історії

Матір’ю імператора Госандзьо була Йомеймон-ін – дочка імператора Сандзьо...

Норіміті зробив імператрицею одну зі своїх дочок, видавши (її) за імператора Горейдзея, але вона так і не подарувала імператорові сина...

Отже, в момент, коли Госандзьо успадкував у 1068 р. трон, довга лінія імператорських матерів з дочок міністрів (із клану) Фудзівара перервалася.

Фінальна епоха й державне керівництво екс-імператорів

...Госандзьо відчував і розумів, що люди не зможуть більше жити мирно, якщо міністри продовжуватимуть діяти так само, як і раніше: якщо в державі домінуватимуть регенти й канцлери, а імператори зосереджуватимуться лише на проблемах прекрасного. Разом з тим, він чудово усвідомлював, як погано (країні) бути без імператора, тому після зречення взяв у свої руки керівництво державними справами в ролі екс-імператора.

...Можливо, імператор Госандзьо побачив, що канцлер Йоріміті діє занадто егоїстично. Бажаючи правити в ролі ексімператора та зробивши це правилом для всіх наступних імператорів, імператор Госандзьо покинув, керуючись цим, престол і восьмого дня 12-го місяця 1072 р. передав (трон) Сїракаві 2.

1Госудзаку – тенно Японії в 1036 – 1045 рр., Горейдзей – тенно Японії у 1045 – 1068 рр.; Гоітідзьо – тенно Японії в 1016 – 1036 рр.

2Госандзьо – тенно Японії в 1068 – 1072 рр; Сіракава – тенно Японії в 1072 – 1086 рр.

490

...Двадцять першого дня 4-го місяця 1073 р. Госандзьо захворів і сьомого дня 5-го місяця того самого року покинув світ у віці 42 років.

Після свого зречення екс-імператор Госандзьо займався всіма державними справами, проте за браком часу він так і не зумів зосередити на собі цілковите керівництво (країною)... Цю роль узяв на себе Сіракава, який після свого зречення до 77 років правив державою.

Нові події в часи правління Госандзьо

Коли Госандзьо сидів на троні, імператорським указом ери Енкю1 були запроваджені стандартні міри об’єму. Ці стандарти досі використовуються. Коли їх подали імператорові на розгляд, він засипав у них пісок (в саді зали Сейрьо) та перевірив їх. Кілька чоловік славили його, говорячи: «Хіба це не чудово!..» Інші вигукували, що їх просто вражають такі незвичні дії (імператора). Люди, можливо, реагували саме так, бо (раніше) в залі Сейрьо займалися лише проблемами вічного й прекрасного.

Відомство документів теж запровадили в еру Енкю, бо імператор дійшов висновку, що жоден імператорський закон чи документ не фіксує точні права на володіння приватними маєтками (сьоенами). Йому доповіли, ніби в період канцлерства (Фудзівара) Йоріміті вся країна нагадувала собою маєток Йоріміті, а в деяких провінціях кількість сьоенів настільки збільшилася, що це суттєво ускладнило виконання губернаторами їхніх функцій. В результаті імператорським указом було створено відомство документів, куди (кожен володар сьоену) повинен був подати документи щодо права власності на (свої) маєтки...

Після перегляду кількох справ імператор видав ще один указ, котрий запроваджував (таку норму): «Коли названі землевласники подаватимуть до відомства документів документи на право володіння (на землю), вони не повинні надсилати документи колишньому першому міністрові Йоріміті...»

Часи Госандзьо в порівнянні із сучасністю

1 Ера Енкю – 1069 – 1074 рр.