49. Культурне життя в урср (1945-1991 рр.): освіта, література, кіно.

Тут декілька періодів. 1945 - 1955Освіта. Відновлення зруйнованих під час війни шкіл, переважно зуссилями самого населення.Гостра потреба у підручниках, навчальному обладнанні.Нестача приміщень, учителів, навчальних посібників.Відновлення системи вищої освіти.Перехід до обвязкової семирічної освіти. Заідеологізованість освіти. Наука. Відновлення роботи науково-дослідних установ.Провідна наукова установа – Академія Наук УРСР .«Лисенківщина», розгром генетики та кібернетики.Література.Складні умови розвитку літератури в умовах «ждановщини».Прийняття партійних установ з ідеологічних питань, у яких містилась критика українських видань(постанови про журнал «Вітчизна», про журнал сатири і гумору «перець»).Розгортання ,Кагановичем бурхливої діяльності із боротьби з «українським буржуазним націоналізмом», жертвами якої стали Малишко, Панч, Рильський, Яновський, Остап Вишня, Сосюра. Мистецтво.Домінування воєнної тематики;.Видання постанови «Про репертуар драматичних та інших театрів України», згідно з якою обов’язковою стає перевага у репертуарах вистав на сучасні теми;Основна продукція кінематографа – революційно-патріотичні фільми; 1956 - 1964 Шкільна реформа 1959 (впровадження обов’язкової восьмирічної освіти, перетворення 10-річних шкіл на 11 – річні, створення матеріальної бази для того, щоб учні могли отримати робітничі професії).Русифікація освіти(Згідно зі шкільною реформою 59р. затверджено положення про факультетативність вивчення української мови в школі.).Зростання кількості вузів, технікумів, профтехучилищ.Викладання у вищих навчальних закладах переважно російською мовою.Наука.Розгортання нтр.Видання першої багатотомної «Української Радянської Енциклопедії», «Українського історичного журналу», журналу «Народна творчість та етнографія» та ін.Література.Реабілітація українських поетів та письменників.Виникнення плеяди молодих літераторів (Симоненко, Костенко, Павличко, Руденко, Драч та ін..).Діяльність шістдесятників.Створення Клубу творчої молоді у 1960 у Києві

1967-91 З другої половини 60-х років посилюється ідеологічний диктат у духовній сфері.В. Маланчук стає секретарем ЦК КПУ, головним ідеологом республіки. Починається період чорних списків, особистої цензури, політичних доносів, ідеологічного диктату. Зазнають гонінь письменники О. Гончар, І. Білик, Л. Костенко,та ін. Ситуація в духовній сфері погіршувалася й тим, що у цей час утворився своєрідний тандем головного ідеолога республіки В. Маланчука і голови КДБ України В. Федорчука. На практиці це означало, що водночас із ідеологічними погромами відбувалися обшуки, арешти, суди.Отже, ситуація в духовній сфері значною мірою визначалася еволюцією усієї системи. Політичний курс на «стабілізацію» посилював ідеологічний диктат, зумовлював деформації, однак лише гальмував, а не зупиняв духовний розвиток суспільства.

50. Соціально-політичний портрет українського дисидента 1950-1980-х рр.

Ідеологія українського дисидентства почала формуватися в 1955 р., коли українські політв'язні мордовських концтаборів написали «Відкритого листа» до ООН. Це був перший документ, у якому узагальнювались головні вимоги українського дисидентства на початковому етапі його становлення. В ньому висловлювався рішучий протест проти дискримінації радянською владою всього українського, приверталася увага світової громадськості до безправного становища України.

Українські дисиденти боролися проти тоталітарної системи як відкрито, так і в підпіллі.

На офіційному рівні дисиденти 50-х років вимагали головним чином реабілітації невинно засуджених діячів культури і мистецтва. колишніх політичних діячів України, повернення творів представників «розстріляного відродження», протестували проти утисків творчої інтелігенції.

Неконфронтаційний характер цих вимог пояснювався бажанням сприяти пробудженню національної свідомості українства і водночас уникнути переслідувань з боку каральних органів радянської влади, які всіляко намагалися ізолювати піл народу національно свідому інтелігенцію «за антирадянські виступи».

У 1958 р. органи КДБ України викрили в Станіславі (лині Івано-Франківськ) Об'єднану партію визволення України, а в 1961 р. – у Львові Український національний комітет та в с. Кулич-Воля на ЛьвівщиніМолодіжну національну організацію.

Спільним для цих організацій було те, що вони, по-перше, мали в своєму складі, як правило, молодь, і, по-друге, організаційно та ідеологічно орієнтувалися на засади і досвід ОУН-УПА.