- •1. Теорія цивілізацій і проблеми сучасної методології історичного пізнання
- •5. Формаційний підхід до аналізу історичного процесу.
- •2. Лінійна схема пояснення історико-цивілізаційного процесу.
- •3. Циклічна схема пояснення історико-цивілізаційного процесу.
- •4. Цивілізаційний підхід до аналізу історичного процесу.
- •6. Ранньомодерна історія. Модерне і традиційне суспільство
- •7. Основні напрямки в теорії націй і націоналізму.
- •9. Європейська цивілізація в 16 ст. Й початок «нового часу».
- •10. Відродження й революція в європейському світогляді.
- •11. Нідерландська буржуазна революція.
- •18. Міжнародні відносини: від Вестфальского миру до Великої французької революції.
- •12. Англійська буржуазна революція.
- •28. Основні напрямки соціально-політичного розвитку західної цивілізації в др. Пол. 19 ст.
- •13. Реформація в Європі. Основні положення вчень м. Лютера і ж. Кальвіна.
- •14. Контрреформація в Європі.
- •15. Основні напрямки соціально-політичного розвитку західної цивілізації в 17-18 ст.
- •16. Європейське Просвітництво.
- •17. Абсолютизм як історичний феномен. Абсолютна монархія Людовика XIV.
- •19. Причини та передумови вфр та старий режим Франції до 1789 року:Передумови революції:
- •20. Хронологія і періодизація Великої французької революції. Особливості та характеристика кожного періоду.
- •21. Колоніальний період сша:
- •22. Війна за незалежність і утворення сша.
- •23. Становлення й розвиток Віденської системи міжнародних відносин (19 ст.)
- •24. Весна народів 1848-1849 рр.
- •25. О. Бісмарк і об’єднання Німеччини. Імперська конституція 1871 р.
- •Об’єднання Італії.
- •27. Громадянська війна в сша.
- •29. Основні ідеологічні концепції індустріального суспільства.
- •30. Провідні держави Західної Європи й Північної Америки на рубежі століть: основні тенденції розвитку (кінець 19 – початок 20 ст.)
- •1. Теорія цивілізацій і проблеми сучасної методології історичного пізнання
1. Теорія цивілізацій і проблеми сучасної методології історичного пізнання
• Данилевський (1822-1885) - російський філософ, культуролог, автор концепції культурно-історичних типів, що була представлена в роботі "Росія і Європа". Спираючись на значний історичний матеріал, М.Я. Данилевський відмовився від ідеї про єдину лінію розвитку світової культури та переосмислив сутність культурно-історичного прогресу. Він заперечує загальновизнаний в історичній науці поділ світової історії на давню, середню та нову і пропонує власне бачення розвитку людства. З цією метою М.Я. Данилевський вводить у культурологічну теорію нове поняття - "культурно-історичний тип як самобутня цивілізація", що виражає собою своєрідну соціокультурну цілісність, автономне культурне утворення. Кожний культурно-історичний тип, згідно з М.Я. Данилевським, наділений певним своєрідним планом соціального, політичного, релігійного, наукового, художнього та історичного розвитку. Цивілізація, згідно з його концепцією, це пік розвитку, відносно короткий час, протягом якого народи виявляють свій духовний потенціал. М.Я.
• Шпенглер. Культурологічна концепція О. Шпенглера (1880-1936) вважається однією із найяскравіших в системі філософського знання ХІХ-ХХ століть. Основна праця О. Шпенглера - "Присмерк Європи". Саме в ній автор виклав основні положення нової теорії культури. Вивчаючи особливості соціокультурної ситуації кінця ХІХ - початку ХХ століть, він виступив із різкою критикою європейського раціоналізму та теорії безперервного прогресу людства. Для О. Шпенглера світова історія не є єдиним процесом, що невпинно розвивається. В такому загальному вигляді її взагалі важко осягнути. Тому, на думку О. Шпенглера, історія культури може бути представлена лише як сукупність локальних культур, що виникають послідовно. Кожна з них у своєму розвитку підпорядкована чітким закономірностям. Закономірність проявляється в тому, що кожна культура проходить стадії народження, розвитку, розквіту та занепаду. Саме ця ідея складає ядро концепції історичних циклів. Таким чином, О. Шпенглер заперечує лінійно-прогресистський підхід до розуміння світової історії та пропонує нову модель культурного буття людства. Фундаментальними категоріями в його концепції стають "культура" і "цивілізація", які набувають специфічного звучання: він розділяє та протиставляє ці поняття.
• Тойнбі. Для А. Тойнбі всесвітня історія постає у вигляді сукупності історій самостійних "цивілізацій". У межах світової культури Тойнбі виділив 21 цивілізацію, з яких сьогодні продовжує існувати сім. Цивілізації - це своєрідні "культурно-історичні монади", тобто автономні культурні утворення, що у своєму розвитку проходять стадії виникнення, зростання, надлому та розпаду, після чого вони гинуть, поступаючись місцем новій цивілізації. Проте, на відміну від О. Шпенглера, А. Тойнбі вважав, що в житті цих цивілізацій є спільні моменти, які і забезпечують процес поступального розвитку людської спільноти, її духовного вдосконалення. Однією із найбільш значимих проблем, які намагається вирішити А. Тойнбі, є пошук механізмів, за допомогою яких здійснюється перехід суспільства із статичного стану в динамічний рух, що власне і зумовлює процес народження та функціонування цивілізації. Один із таких механізмів виражається в законі "Ви-клик-та-Відповідь". Відповідно до цього закону кожен крок вперед у розвитку цивілізації пов'язаний з адекватною відповіддю на "Виклик" історичної ситуації. Тойнбі констатує здатність людської особистості впливати на перебіг історичних подій тому, що адекватна "Відповідь" за своєю сутністю - досягнення " творчої меншості". Саме "творча меншість" стає носієм містичного "життєвого пориву". Своєрідність Виклику-та-Відповіді визначає специфіку кожної цивілізації, її ціннісні орієнтири та світоглядні засади.
• Методологія історичної науки (історії) — спеціальна історична дисципліна, яка визначає її предмет і об'єкт, ціль пізнання, вивчає науковий і соціальний статус історичної науки, її дисциплінарну будову, теорію історичного пізнання (включаючи загальфілософські, гносеологічні й епістомологічні основи, принципи, рівні, види й методи історичного пізнання). Вивчає специфіку основних теоретико-методологічних напрямків в історичній науці, різних історичних наукових шкіл. Формує науково-пізнавальні передумови для здійснення конкретно-історичних досліджень. До основних методів історичного дослідження належать: метод періодизації, історико-генетичний метод, історико-порівняльний метод, історико-типологічний метод, історико-системний метод