14. Контрреформація в Європі.

Контрреформація - Контрреформація в Західній Європі - католицьке рух, що виник після висунення ідей Лютера , Кальвіна , Цвінглі та інших реформаторів , що мало за мету відновити престиж Римсько -католицької церкви та християнської віри.

Початком Контрреформації можна вважати відлучення татом Львом X від церкви Мартіна Лютера в буллі « Exurge Domini » 15 червня 1520 У перший час папство не вважало за церковний розкол серйозним. У Римі ситуація бачилася тимчасовою кризою , який можна досить швидко вирішити. І тому ні про який компроміс тоді не говорили , варіанти реформ не розглядалися. Папа Адріан VI (1522-1523) на Нюрнберзькому рейхстазі піддав критиці злочину і помилки пап , вважаючи , що визнання промахів церкви вирішить ситуацію .

З 1524 римська церква систематично посилала в усі єпархії Італії, особливо на північ , суворі інструкції по боротьбі з єрессю. У 1536 р. вийшла булла Павла III ( 1534-1549 ) , що загрожувала відлученням від церкви за всяку апеляцію до собору і ставила духовенство у привілейоване становище у разі залучення духовного особи до суду .

15 березня 1545 відкрився Вселенський собор в місті Тренто ( по лат. Тридент ), названий Тридентським собором. У буллі папи , присвяченій відкриттю собору , позначалися його завдання: визначення католицької віри і реформа церкви. Також постулировалась необхідність систематизації та уніфікації католицького вчення .

Метою скликання цього собору було підняття авторитету католицизму і його зміцнення. У Триденті знову було підтверджено , що авторитет пап вище авторитету соборів . Всі догмати католицької релігії були залишені недоторканними , в тому вигляді , як вони були вироблені в середні століття. Прославляючи папський авторитет , Тридентський собор значно збільшив і влада єпископів в їх єпархіях , надавши їм більш широкі права нагляду за духовенством , як білим , так і чорним. Строго було підтверджено , що єпископи повинні постійно перебувати у своїх єпархіях. Звернуто було увагу і на кращу постановку проповіді в церквах і на підготовку хороших священиків. З цією метою рекомендувалося єпископам влаштовувати спеціальні навчальні заклади - семінарії. Корінних реформ in capite et in membris , яких з таким нетерпінням очікували в католицькій церкві , вироблено не було. Всі значення Тридентского собору зводилося , головним чином , до того , що він непохитно встановив догмати католицької релігії. Значення Тридентского собору для подальшої діяльності католицької церкви було дуже велике. Спираючись на його рішення, папство зміцнило всі ланки церковної організації, подолало догматичні розбіжності всередині католицького духовенства, вдосконалив методи пропаганди католицизму в тих країнах, де в першій половині XVI в. здобула успіхи реформація, організувало широку місіонерську діяльність в колоніях.

15. Основні напрямки соціально-політичного розвитку західної цивілізації в 17-18 ст.

У 17 столітті відбувається революція в умах , революція в науці , з якої можна порівняти хіба що подібна революція початку 20 століття.

Провідною геополітичної тенденцією «класичної Європи» стає створення національних держав і крах багатонаціональних клаптевих імперій. Життєздатними виявляються лише країни середні по території і густонаселені , зазвичай з однією мовою . Ними зручно управляти , в них відносно зручно проводити реформи. Вони розгорнуті обличчям до успіху , до майбутнього , до прогресу.

Історики помітили , що сонце історичної удачі рухається над всією територією Європи , подібно до маятника . То воно виблискує над її південній , середземноморської частиною , то йде далеко на північ. Ймовірно , в цьому при самому загальному погляді на речі , можна угледіти якийсь алгоритм : пасіонарний зліт , напруження всіх сил - і природна після цього втома , « знемоги ».

Така ось « знемоги » настала для південної Європи в 17 столітті. Сонце удачі надовго , на три з гаком століття , пішло з іспанських плоскогір'їв і з італійських долин за Піренеї і Альпи . Для цього були найпростіші , чітко формулюються істориками , економістами і культурологами причини.

VII- XVIII століття займають особливе місце в історії Нового часу. Це був повний протиріч і боротьби перехідний період , який завершив історію європейського феодалізму і полошіте початок періоду перемоги і утвердження капіталізму в передових країнах Європи і Америки.

Елементи капіталістичного виробництва зародилися ще в надрах феодального ладу. До середини XVII століття протиріччя між капіталізмом і феодалізмом придбали загальноєвропейський характер. У Нідерландах вже в XVI столітті відбулася перша переможна буржуазна революція , в результаті якої Голландія стала « зразковою капіталістичною країною XVII століття » ( Маркс). Але ця перемога капіталістичної економіки і буржуазної ідеології мала ще обмежене , місцеве значення. В Англії ці протиріччя вилилися в буржуазну революцію «європейського масштабу» ( Маркс).

.