3. Циклічна схема пояснення історико-цивілізаційного процесу.

Циклічна модель історичного процесу виникла у древніх цивілізаціях, отримавши філософську інтерпретацію у Стародавній. Греції і Римі (Геракліт, Платон, Аристотель, стоїки, Полібій). Ідея циклічності застосовувалася тоді в основному до зміни форм правління. Після краху античного світу, в епоху середньовіччя, циклічне моделювання історії відходить на другий план, змінюючись лінійної моделлю, але знову оживає в середовищі мислителів Відродження і їх ідейних наступників (Н.Макіавеллі, Дж. Віко), а потім, у міру кризи ідеї прогресу, у Н.Я.Данилевського і Шпенглера. Лише небагатьом, як Августину і через півтора тисячоліття Тойнбі (у пізній період його творчості), вдавалося домогтися деякого, нехай і нетривкого, з'єднання цих двох поглядів на історичний процес. Ідеї циклічного розвитку суспільства поділяв і К.Н. Леонтьєв; циклічний характер носила і теорія етногенезу Л.М. Гумільова. Ідею циклічності розвивали також Парето (ідея циркуляції еліт), Міхельс (залізний закон олігархії), Кун (теорія наукових революцій), Шумпетер (економічні кризи) і ін Таким чином, концепція циклу іманентно присутня у всіх великих філософських, соціологічних та економічних теоріях, прагнуть зрозуміти типологічно подібні фази розвитку соціальних процесів і дати їх порівняльний опис (А. Н. Медушевський). У циклічної моделі суспільного розвитку періоди поступального розвитку не заперечуються, а розглядаються в більш широкому контексті - як фази циклу, в якому на зміну прогресивному періоду приходять фази застою та занепаду. Весь же шлях розвитку суспільства являє собою сукупність різних за величиною замкнутих циклів, які складають один гігантський часовий цикл. Образ часу тут вже не стріла, а коло.

4. Цивілізаційний підхід до аналізу історичного процесу.

В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи:

1)багатовимірності аналізу економічних систем;

2)природної еволюційної поступовості історичного процесу;

3)відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи;

4)пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів;

5)посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку, визнання світової історії як єдиного планетарного цілого

Сучасні дослідження розвитку суспільства визначають сім цивілізацій:

1. Неолітична — 7—4 тисячоліття до н. е.

2. Східнорабовласницька — 3—1 тисячоліття до н. е.

3. Антична — VII ст. до н. е. — VI ст. н. е.

4. Ранньофеодальна — VII—XIII ст.

5. Передіндустріальна — XIV—XVIII ст.

6. Індустріальна — 60-ті роки XVII ст. — 50-ті роки XX ст.

7. Постіндустріальна — починаючи з 60-х років XX ст.

У доіндустріальному суспільстві переважають сільське господарство і ручна праця.

В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво.

У постіндустріальному суспільстві домінують принципово нові види техніки і технологій, посилюється творчий характер праці, набувають дедалі більшої ваги потреби творчої самореалізації особистості, на перший план висуваються сфера послуг, наука, освіта, інформатика, духовні блага тощо.

Цивілізаційний . Не тільки економічні моменти , але й соціально -культурні виміри суспільства , духовне ставлення . Нереривность еволюційного розвитку. Якщо в 1) - є зумовленість , спрямованість , то в 2 ) - многоварінтності історії. У разі формаційного людина виявляється не при справах , перестає бути дійсним суб'єктом історії , він міцно прив'язується до якоїсь об'єктивності як до сукупності явищ і процесів , законів їх розвитку , існуючих « незалежно від волі і свідомості людей». Свобода людини обмежується рамками економічної необхідності .