1. Головні проблеми давньої історії України

Давня історія України бере свій відлік близько від 1 млн років до н.е.Головною проблемою давньої історії України є недостача матеріалів, за якими можна докладно вивчати цей період. На цей період не приходиться жодного саме українського джерела. Адже тоді, коли люди тільки з’явились, дослідити їх життя, умови розвитку, господарство було досить складно, не маючи відповідних джерел.Під час дослідження давньої історії України ми зіштовхуємось із дискретністю – переривом (розривом) в розвитку культури на території країни, коли наступна стадія розвитку життя відбувається незалежно від попередньої, з чистого аркуша, нічого не успадковуючи від першого періоду.Про події цього періоду науковці дізнаються з археологічних та наративних джерел, етнографічного матеріалу тощо. Водночас дослідження, у яких комплексно були б охоплені різні типи джерел та подана реконструкція на їх висновках етнокультурних, соціально-економічних і суспільно-політичних явищ давньої історії, ще досить рідкісні. Археологічні розкопки і певні узагальнення стосовно цієї доби тривають і досі.

Багато хто вважає, що український народ є спадкоємцем усіх племен і народів, які мешкали на території України з глибокої давнини, хоча, на перший погляд, між українцями і багатьма давніми племенами немає расової, мовної, культурної чи релігійної спорідненості – ( узагальнення українців і племен, які мешкали на території України, є ще однією проблемою вивчення давньої історії України.

Про територію України є згадки у багатьох творах давніх авторів. Багато написів знаходять на глиняному посуді, кам'яних надгробках і скелях. Писемні джерела є другим за важливістю джерелом вивчення давньої історії.

Науковці вивчають давню історію України, спираючись на різноманітні джерела. Серед них:1) речові джерела - пам'ятники матеріальної культури, які досліджує археологія; група споріднених археологічних пам'яток, які належать до одного часу, займають певну територію й визначаються місцевими особливостями, називаються археологічною культурою; назви археологічних культур є умовними, вони мають різне походження: чи то за першою відкритою археологами пам'яткою, як, наприклад, трипільська культура, чи то за специфічним посудом, чи то за своєрідними поховальними спорудами

2) писемні джерела - писемні свідчення про життя народів на території України; вони поділяються на дві великі групи:

-актові матеріали, які є наслідком діяльності різних установ, організацій, офіційних осіб (грамоти, договори, накази та ін.);

-оповідні пам'ятки літописи, спогади, листи, щоденники, публіцистичні, історичні та інші твори;

3) усна народна творчість - пісні, легенди, перекази, прислів'я, приказки;

4) лінгвістичні джерела - вивчення розвитку мов, походження людських імен, назв поселень, річок, місцевостей

2. Утворення ранньосередньовічної держави східних слов’ян головні концепції та аргументи істориків

Початок раннього середньовіччя =(приблизно) v ст. до н.е. – 882 р. (поява держави) – 1125 (розпад на окр. князівства) – 1340 (кінець Гал.- вол. Держави).Питання про появу Київської Русі до сьогодні не має чіткої відповіді. Першим, хто взявся за відповідь на це запитання, був легендарний Нестор у «повісті времяних літ».Існує 2 головні концепції появи:

1. Держава була утворена завдяки норманам;

2. Держава була утворена самим слов’янами

На думку історика Соловьёва, держава була утворена у 882 році з династії норманів. Держава, що утворилася мала назву Русь, а не «Давня Русь», «Київська Русь» - такі назви свідчать про втручання політики в історію.

Теорії появи

1.Легенда про братів-полян. Кий, Щек, Хорів – брати, які за легендою вважалися предками київської династії.

2. Теорія «Варязького завоювання». В Х та ХІ ст Варяги мали значну роль на княжому дворі, надавали йому так звану «Варязьку закраску», факт, що варяги ще з Х ст приймали ім’я «Руси» (по імені тієї держави, якій служили) ї з іменем «Руси» вони переходили в інші землі.

3. Новгородська. «Зваряження» новгородців представлено як наслідок добровільного скликання до себе варязької династії . Новгородці прогнали тих давніх завойовників і напастників, і пізніший варязький елемент немає нічого спільного з ними. Київ був завойований і опанований варязькими династами з Новгорода – Аскольдом і Діром, потім – Олегом.

Норманська теорія (аргументи). 1. Норманські імена Олегових та Ігоревих дружинників.2.Норманські назви дніпровських порогів.3. Большинство имен «русских» послов, зафиксированных в договорах с Византией (911, 944), имеют явно скандинавское происхождение (Карл, Инегелд, Фарлоф, Веремуд).4. Усі перші правителі носили скандинавські імена (Рюрік, Олег, Ігор, Ольга).

На позиціях норманізму твердо стояв видатний український вчений Д. Дорошенко – на його думку, прихідці-варяги зіграли «роль зав’язі, роль цементу», який зміцнив в єдине ціле різні руські племена, об’єднавши їх « в одну політичну систему, в одну державу».

У сер. ХVIIIст німецькі історики, члени Петербурзької Академії Наук Г. Байєр та Г. Міллер обґрунтували концепцію норманізму, посилаючись на літописну легенду про покликання варягів на Русь, ці вчені висунули тезу щодо скандинавського походження Давньоруської держави. Рішучим опонентом і критиком був М. Ломоносов. Багато років норманську теорію не приймали до уваги, адже вона передбачала думку про те, що слов’янський народ не в змозі сам побудувати власну державу.

Серед представників словянської (антинорманської) концепції походження представники «старої школи» М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій. Родоначальником словянської теорії став М. Ломоносов, який побачив в норманській теорії натяк на «ущербність» слов’ян.

Антинорманська концепція (аргументи):

1. Назва «Русь» слов’янського походження, оскільки тісно пов’язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні.

2. Жодного племені чи народу під назвою «руси» не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне древньонорманське джерело, включаючи саги;

3. Один із найдавніших ісламських письменників Ібн Хордадберг (бл. 840-880) чітко називає русів слов’янським племенем;

4. Археологічні матеріали із міст та торговельних шляхів Східної Європи свідчать про обмежений, фрагментарний вплив «варязького чинника».

Також існує хозарська гіпотеза, яка виводила коріння Київської держави з Хозарського каганату. Її автор, професор Гарвардського університету О. Пріцак, запропонував взагалі відмовитися від концепції слов’янського походження Русі. На його думку, поляни були не слов’янами а різновидом хозар, а їхня київська гілка-спадкоємиця роду Кия, який заснував Київ у 8 ст. Однак, ця версія не витримує критичної перевірки. Археологічні дослідження стародавнього Києва свідчать про місцеву слов’янську самобутність його матеріальної культури.