27. Соціально-політичний портрет представника української інтелігенції (друга половина хіх – початок хх ст.).

В ході реформ створилася нова соц верства -інтелігенція. Це люди розумової праці в кінці 19 ст 470 тис укр, 46 тис(10%) З'явилася величезна кількість земських лікарів, вчителів. Подвійна лояльність-лояльність до своєї великої та малої батьківщини. Серед укр 0,2-0,3 % мали середню освіту. Рівень освіти визначав і рівень заробітної плати. Професор університету 3000 рублів на рік, доцент 1000. Учителі, фельдшери 200 рублів на рік.Головним було служіння народу. Людина, яка здобула вищу освіту-чужак. В. Антонович "Моя сповідь"- обов'зок інтелігентної людини працювати для інтересів лбдей "Я зрадник заради прогресу"

У другій половині XIX ст. формується інтелігенція — специфічна верства населення, яка, не маючи приватної власності, займалася не фізичною, а розумовою працею, розвитком та поширенням культури у суспільстві. Відпо­ відно до перепису населення до цієї верстви в Україні належали 4,1% населення. У пореформений період інте­ лігенція зазнала значних змін. По-перше, вона стала більш неоднорідною, у її складі зросла частка різночинного еле­ менту. Зокрема, якщо на початковому етапі становлення інтелігенції основним джерелом формування цієї верстви було дворянство, то наприкінці XIX ст. лише 20—25% складу інтелігенції мали дворянське походження, реш­ та— вихідці з різночинців. По-друге, переважна біль­ шість інтелігенції України була неукраїнського поход­ ження. У 1897 р. лише 16% юристів, 25% учителів і майже 10% письменників були українцями. По-третє, аси­ міляторська політика царського уряду призвела до знач­ ної русифікації інтелігенції. По-четверте, власне україн­ ська інтелігенція проживала переважно у селах та неве­ личких містах, працюючи земськими вчителями, ліка­ рями, агрономами тощо, тоді як у крупних містах її час­ тка була незначною. Наприкінці XIX ст. українці стано­ вили менше третини міського населення, у складі якого домінували росіяни та євреї.

28. Соціально-політичний портрет робітника 2 пол. 19-поч. 20 ст.

У промисловості панувала наздоганяюча модернізація та відбувалося колосальне підняття промислового розвитку, про що розповідають факти. Укр.землі – осередок розвитку промисловості (металообробка, машинобудування, вугледобування, добув. нафти): 60-70% продукції вугільної та металообробної галузі промисловості вироблялося на тер-ії Укр. 23% виробництва паровозів – Харків, Луганськ 5% світового видобутку нафти – Галичина

Риси: -в Укр. землях дуже повільно з’являється власна буржуазія – суб’єкт промислового розвитку і над швидкими темпами ↑ робітничий клас: 60 рр 19 ст.- не було 1895 – 205 тис 1900 – 327 тис 1917 – 893 тис ↑ - чисельність робітничого класу на тер-ії Укр. - фабрично-заводський пролетаріат -найшвидшими темпами роб. клас виникає пд. та сх. районах Укр. Найб. осередками були : Харків, Юзівка, Одеса, Миколаїв, Київ, Маріуполь, Катеринослав. -виникають диспропорції в розвитку суспільства -специфіка самосвідомості робітничого класу полягає в тому, що вони ставляться вороже до держави та інтелігенції, хоча при цьому ведуть себе амбіційно і намагаються отримати все і одразу - в Донбасі робітн. клас – вихідці з Р.і. Катеринославщина – 66% робочих –вихідці з Р.і., російські селяни близ. 30% - вихідці із України, селяни -Російські селяни-більш соціально-мобільна верства українські селяни – звикли працювати на землі -Оплата праці: → шахти Донбасу -500 рубл\рік – висококваліфіковані кадри -80 коп-1.25 рубл\день – чорнороби → Харків середньокваліф. кадри – 30-35 рубл\міс. висококваліф кадри – 70 рубл\міс

Для порівняння з цінами того часу: хліб – 3 коп\фунт, м’ясо – 19 коп\фунт.

29. Культура Украины 2 половины XIX- начала XX века.

Розвиток української культури відбувався в несприятливих умовах панування в Україні імперських режимів Росії й Австро-Угорщини. Усупереч перепонам, які чинили російський та австро-угорський уряди, національна інтелігенція ставала впливовою силою, здатною підняти національну свідомість і спрямувати культурний розвиток.

В українській літературі та мистецтві розвивалися різноманітні художні напрями:

• романтизм — художній напрям, якому притаманні інтерес до духовного світу людини, праг- нення до свободи і самовдосконалення;

• реалізм — художній напрям, якому притаманні достовірне відображення дійсності, усіх сфер життя й духовного світу людини;

• модернізм — сукупність течій у мистецтві, які характеризуються відмовою від традицій кла- сичного мистецтва й пошуком нових форм.

Прогрес української культури був пов’язаний із меценатською діяльністю підприємців Терещенків і Симиренків, які віддавали значні кошти на розвиток освіти, матеріально підтримували діячів науки, літератури й мистецтва. Завдяки зусиллям меценатів і благодійників відкривалися бібліотеки, істо- ричні й художні музеї.

ОСВІТА. РОЗВИТОК НАУКИ

У системі освіти сталися позитивні зміни, зумовлені зростанням потреби суспільства в освіче- них людях. Розширилася мережа початкових (народні училища, земські та недільні школи), середніх (класичні гімназії і реальні училища) і вищих навчальних закладів (Новоросійський (1865 р.) і Черні- вецький університети, політехнічні інститути у Львові та Києві, технологічний інститут у Харкові, академія ветеринарної медицини у Львові). Однак освіта залишалася недосяжною для більшості на- селення.

Великий крок у розвиток науки внесли біолог Ілля Мечников (заснування бактеріологічної станції, лікування чуми, холери, тифу, туберкульозу), епідеміолог Данило Заболотний (визначення методів боротьби з чумою, холерою), філолог Агатангел Кримський (вивчення походження та історії україн- ської мови), історики Володимир Антонович («Про походження козацтва», «Бесіди про часи козацькі на Україні»), Михайло Грушевський («Ілюстрована історія України», «Історія України-Русі»), Дмитро Яворницький («Історія запорозьких козаків»), які започаткували наукову розробку історії України.

Своєрідною академією наук стало Наукове товариство ім. Т. Шевченка, у складі якого існували історико-філософська, філологічна і математико-природознавча секції.

РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИЧНОГО, ОБРАЗОТВОРЧОГО, ТЕАТРАЛЬНОГО

МИСТЕЦТВА

Визначними митцями в галузі літератури були Іван Нечуй-Левицький (повісті «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я»), Панас Мирний (романи «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Повія»), Леся Укра- їнка (ліричні збірки «На крилах пісень», «Думи і мрії», драматичні поема «Лісова пісня»), Іван Франко (вірші «Каменярі», «Вічний революціонер», побутова поема «Наймичка», проза «Захар Беркут», драма «Украдене щастя»), Михайло Коцюбинський (соціальний роман «Фата моргана»), Василь Стефаник (збірка новел «Камінний хрест»).

Значний внесок у розвиток українського театру зробили драматурги Михайло Старицький (п’єси «Не судилося», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Маруся Богуславка»), Марко Кропивниць- кий (п’єси «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук», «Дай серцю волю, заведе в неволю»), Іван Карпенко-Карий (п’єси «Безталанна», «Наймичка», «Хазяїн»), Панас Мирний («Ли- мерівна», «Перемудрив», «Спокуса»).

У Львові та Єлизаветграді було створено перші професійні театральні трупи. У Полтаві було ство- рено перший український стаціонарний професійний театр (1906 р.), який незабаром переїхав до Києва.

Корифеями українського театру стали талановиті драматурги, режисери й актори брати Тобілеви- чі, відомі під псевдонімами Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський та Панас Саксаганський, най- видатніша актриса Марія Заньковецька.

Видатний вплив на розвиток музичного мистецтва справила творчість композиторів Семена Гулака-Артемовського (опера «Запорожець за Дунаєм»), Михайла Вербицького (музика до вірша Пав- ла Чубинського «Ще не вмерла Україна...»), Миколи Лисенка (опери «Енеїда», «Наталка Полтавка», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба»), Миколи Леонтовича (різдвяна пісня «Щедрик-ведрик»).

Всесвітньо відомою українською співачкою була Соломія Крушельницька, яка співала в Мілан- ській, Варшавській, Львівській операх. За ініціативою Миколи Лисенка було відкрито вищу музично- драматичну школу в Києві (1904 р.) та музичний інститут у Львові (1905 р.)

Зростання міст сприяло розвитку архітектури, будівництву банків, бірж, готелів, університетів, музеїв, театрів, заводів. Вагомий внесок у розвиток містобудування зробили архітектори Олександр Беретті (Володимирський собор у Києві), Олексій Бекетов (громадські й житлові будинки у Харкові, драматичний театр у Сімферополі), Олександр Скобелєв (центральний телеграф у Києві). Виразником національного стилю в архітектурі став Василь Кричевський (будинок Полтавського губернського земства, Канівський музей-заповідник «Могила Т. Г. Шевченка»).

Розквіт переживав український живопис, пов’язаний із творчістю Сергія Васильківського («Бій запорожців із татарами», «Весна на Україні», «Після дощу»), Іллі Рєпіна («Запоріжці пишуть листа турецькому султану», «Гайдамака», «Проводи новобранця»), Миколи Пимоненка («Святочне воро- жіння», «Весілля в Київській губернії», «Сінокіс»), Архипа Куїнджі («Місячна ніч на Дніпрі», «Степ», «Чумацький шлях»), Миколи Ярошенка («Всюди життя»).

Майстрами живопису були художники Микола Самокиш (альбоми «Українська старовина», «Вій- на 1904—1905 рр.»), Киріяк Костанді (картини «В люди», «Старенькі»), Казимир Малевич (картини «На косовиці», «Чорний квадрат»).

Найвидатнішими скульпторами були Михайло Микешин (пам’ятник Богдану Хмельницькому в Києві), Іван Мартос (пам’ятник Дюку Рішельє в Одесі), Леонід Позен (композиції «Кобзар», «Пере- селенці», «Запорожець у розвідці»).

Формування української нації викликає рух за розвиток національної культури, посилює процес пробудження національної свідомості, інтерес суспільства до свого історичного минулого, усної народної творчості, етнографії, мови.

Після реформи 1861 р. швидко розвивався український національний рух, який значною мірою спирався на «громади». Практична робота «громад» переважно складалася із культурницьких заходів, участі в роботі недільних шкіл, видання підручників, публікацій усної народної творчості.

Розвиваються українська класичну музика та реалістичне образотворче мистецтво. Високого рівня досягає реалістичний театр (М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Заньковецька та ін.).

У літературі розвивається реалізм. Визначним її досягненням було створення широкої галереї узагальнених соціальних типів. Характеристика розвитку культури:

Розвиток культури відбувався за умов існування імперських режимів, денаціоналізації та асиміляції українського народу

Вплив територіальної роз’єднанності українських земель

Рушійною силою культурного розвитку стала діяльність національної свідомої інтелігенції

Значна роль меценатів – цукрозаводчиків Терещенків, Симиренків, які виділяли мільйоні кошти на відкриття шкіл, утримання закладів охорони здоров’я, матеріальну підтримку діячів культури, діяльність театрів, тощо

ОСВІТА

Була перебудована на струнку і послідовну. В основі лежали початкові школи. Далі йшла середня і вища школа. Такий підрозділ на школи існував в залежності від фінансових(матеріальних) можливостей держави та суспільства. А-У(Австро-Угорщина) була багатшою за Р.і. (Російську імперію). А-У Р.і. -початкова школа початкова школа представлена 3-ма класами представлена (+1 клас з початку 20 ст., потім +1) 6 класами (потім +1 клас) була запланованою і почала впроваджуватися -середня школа домінуючий тип-гімназія. Серед предметів більшість займали гуманітарні. Також викладали історію. Існували реальні училища – середні навч. заклади, де головна увага приділялася предметам фізико-математичного профілю, новітнім мовам: французькій, німецькій, англійській. Наприклад були технологічні гірничі інститути.

-вища школа представлена університетами. Був відкритий Одеський університет, Харківський технологічний інститут (нині ХПІ)

Опрацьовувалися різні моделі освіти:

А-У			Р.і.
Народна (за частковим розподіленням україномовних та іншомовних людей; за націон. ознакою ↓ учні знали гарно мову свого народу, але іншими мовами не володіли)	←мова→		Російська (викладання в школах іншою мовою було заборонено) ↓ мова виступала як: -єдина можливість швидкої модернізації - допомога об’єднанню людей з різних регіонів -спроба підготувати людей до певної мобільності -повага до держави і любов до монарха -«модернізація вимагає уніфікації» -треба любити царя по-руськи -Вессель «модернізація може призвести до колосальних встрат», бо люди повинні спілкуватися мовою с родини. Вессель також говорив про важливість свідомої освіти (в Укр-українською мовою…)
Укр. Землі в складі А-У 20% освіченого населення	Рівень грамотності		Українські землі в складі Р.і. 30% освіченого населення
3000 початкових шкіл 13 державних приватних середніх навч. закладів 6 українських середніх навч. закл.	Кошти в освіту	1300 поч. шкіл згодом цифра виросла до 17 000 В Р.і. 129 гімназій 19 реальних училищ

Український університет має відкриватися другим до Львівського університету за державний кошт.

Міні-висновки: Через освіту формувався громадянин, бо це викликало різні політичні позитивні і негативні відношення населення до різних країн.

Люди, що здобули середню освіту могли переїхати до Львова і вивчатися в українському університеті, що сприяло б формуванню української громадянської ідентичності.

Р.і. висунула протест щодо відкриття українського університету в вважала, що це є привід до війни.

2) ЛІТЕРАТУРА

Існував попит на газети та книги.

Газети

Книги

В цей час створюються першу модерні газети укр.. мовою: -З\у (західно-українські)землі газета «Діло» (з 1880) з 1887 стає щотижневою загально-політичною газетою, існує до 1939 -Наддн У(Наддніпрянська Україна) газета «Рада» з 1906 Газети: -оперативно інформують про події у всіх сферах життя сус-ва (суспільства): новинки, бізнес… -виникає дрібність матеріалу (з’являються окремі заголовки для кожних статей, що мають зацікавити читача)

В основному в даний період часу найбільшого розквіту мала художня літ-ра, яка сприяла появі літ-ри українською мовою. -І. Франко – перший укр. літератор, який заробляв на життя своєю працею -В.Винниченко створив новий образ жінки Відбувся перехід від реалістичної до модерної літератури

Міні-висновок:

Українська література займає своє місце в літературі нашої країни та в світовій культурі.

Реалізм – фотографічне зображення дійсності, домінування авторського тексту при поясненні обставин життя людей, їх поведінки (розлогі пояснення спираючись на соціальні обставини). Представники: Б. Грінченко «Під тихими вербами»

Модерна літ-ра – автор передає історію персонажів через репліки або відгуки про нього інших героїв твору, при чому авторський текстах в цих творах – мінімальне явище, а головна увага приділяється спробі показати внутрішній світ людини і обумовити людські вчинки психологією, а не соц. Обставинами. Представники: М. Коцюбинський «Fata Morgana»

В літературі відбувається розширення жанрової системи: з’являються новели (Винниченко, Стефаник), відбувається поява художньої історичної літератури.

ТЕАТР

Розвиток театру бере свій початок із створення у 1864 Руської бесіди, які тільки у 1881\82 почали виступи. До I св. війни існувало вже 30 театральних труп, а в 1906 був створений перший український стаціонарний театр, який отримав назву «Театр Корифеїв»

Риси розвитку театру:

-відбувся перехід від музичного водевільного репертуару до драми -важливу роль займали п’єси на історичну тематику -поява перекладів з інших мов дозволяла збільшити репертуар

30. Праця «Листи на Наддніпрянську Україну» М. Драгоманова про завдання українського національного руху.

М. Драгоманов – вихідець із дворянської родини, закінчив Київський університет, друкувався в різних журналах, перший український соціолог (на думку пана Чорного). Видавав збірники «Громада», розробляв справи українського руху.

«Листи на Наддніпрянську Україну» (1893 р.) -полеміка із представниками течії націоналістів

Специфіка робіт: -бере будь-яке питання і намагається його обговорити, запрошуючи читача до роздумів і не даючи прямих відповідей -закликає думати над проблемами: «Чому Р.і. в 2 полов. XIX пригнічує Україну?». Вірив, що правильно відповідь на запитання залежить від вибору форм боротьби з цією проблемою -пов’язує развиток держав:

Росія зразка 19 ст.	Британія зразка 18 ст.
В Україні відбулася «заборона рідної мови» ↓ маємо об’єднання за демократичними прошарками російського сус-ва	В Шотландії відбулася «заборона носити кітли» ↓ збройна війна, перемога англійців, дозвіл носити кітли + створення шотл. Підрозділу англ. армії

-«Майбутнє Укр. і Росії – які вони?» Дати однозначну відповідь на це питання не можна, тому Драгоманов розглядає світовий досвід Британії та Франції в управлінні державою. Але наголошує на тому, що Швейцарія, яка рівноправно населена німцями, італійцями та французами, гарантує права та свободи для громадян і втілює ії у життя. Тому Швейцарію, на думку Драгоманова, «можна вважати зразком управління і втілити в життя в Україні».

«Листи на Наддніпряньску Україну» слабка література; заклик до піднесення інтелектуального рівня; потреба в розвитку своєї літератури: -висококласні переклади з інших мов←для цього потрібно уміння адекватно перекладати ← багато років праці -наукова проза – дослідження, проведені вченими;

→ Українців\Україну пригноблюють, але якщо ми хочемо стати справді незалежними, то маємо стати культурно більш вищими за наших гнобителів → маємо перетворитися із українофілів на європейців української нації, тоді будемо на рівні з іншими (за конспектом) -Драгоманов підкреслює, що всі вияви української ідеї висловлювалися російською мовою, а іноді й росіянами. -прагне довести, що український національний рух пов’язаний з російським національним рухом і залежить від нього -протиставить європейські лібералізм та демократію етнографічному українському націоналізму, зв’язаному з мовою, з національним почуттям, що має етнічне походження, з вимогою національної незалежності.

-шукає в історії України випадки російсько-українського співробітництва, войовничо захищаючи російську політику стосовно України . -доходить до показу позитивних аспектів царизму — визволителя від турецько-татарського та польського ярма. -схвалює присягу гетьмана Б.Хмельницького московському цареві як "акт не тільки натуральний, але цілком національний" (стор. 20), тобто вигідний для українців. І він навіть заявляє, що Катерина II "дуже була популярна серед нашого народу, як й інтелігенції" (стор. 19).

-Драгоманов заперечує створений Грінченком образ поетичного генія Шевченка, який мріяв про національну й незалежну літературу. Для десакралізації ролі Шевченка він намагається довести впливи на нього Куліша й Костомарова і підпирає точку зору останнього, який обмежував українську літературу "хатнім ужитком", тобто призначав її нижчим класам.

-Драгоманов подає позитивний підсумок українських досліджень 1870-х рр., періоду, коли панували космополітичні тенденції, і в той же час критикує літературну продукцію 1880-х рр., пройняту націоналістичними ідеями.

-Політико-соціальний поділ на три групи, запропонований Грінченком, Драгоманов вважає неповним, він хоче додати групу співробітників "Нової ери", котра вдалася до спроби порозуміння між українцями і поляками в Галичині у 1890-х роках, яка, поза малими здобутками на культурному полі, була сервілістична щодо австрійської політики. -Драгоманов солідаризується з програмою групи радикалів, яку надихають інтернаціоналістські космополітичні ідеї, а не національні інтереси, які розбурхують ненависть до інших націй. Він підтверджує свою керівну ідею: "космополітизм в ідеях і цілях, національність в ґрунті й формах культурної праці" (стор. 38). -він вважає, що "автономія політична і національна можлива й без державної відрубності. -Драгоманов пропонує порозуміння між тими, хто обрав вихідним пунктом універсальні ідеї та інтереси, і тими, хто має національні цілі. Він виключає лише компроміс між прогресом і реакцією, між інтересами цілого народу і каст. -Драгоманов доповнює свої "Листи" новою серією, яку публікує в часописі "Буковина". Він пояснює свою точку зору на розвиток української літератури за допомогою дивної концепції, згідно з якою існує одна література для інтелігенції, спільна для росіян і українців, і друга література, народна, українською мовою. - Відповідаючи Грінченкові, який назвав його "москвофілом", Драгоманов ще раз уточнює свій погляд на національне питання. Він відкидає будь-яке "-фільство" і оголошує себе просто українцем з універсальними тенденціями, додаючи: "політична прихильність наша до Москви зводиться лишень на те, що ми, не бачачи ніяких серйозних підстав для українського державного сепаратизму в Росії, шукаємо виходу для українського автономізму в лібералізмі, спільнім з освіченими Великорусами, як також і членами других народів Росії" (стор. 82).

-концепція Драгоманова, сконцентрована на політиці, висуває ідею територіальної автономії, підкреслюючи інтернаціональний, космополітичний аспект політичної та культурної діяльності, та віддає перевагу російсько-українському співробітництву. - "Листи" допомогли кристалізації політичної думки на Україні на світанку творення українських політичних формацій, а згодом і української держави. Наприкінці XIX й на початку XX ст. панувала концепція Драгоманова, його ідеї надихали провідних діячів національної революції 1917-1920 рр. Після поразки української держави, під впливом націоналізму нових поколінь — на Західній Україні під польським, румунським та чехословацьким пануванням і в еміграції — надихаючою стає концепція Грінченка.