13.Становлення Української козацької держави в ході Визвольної війни українського народу(1648-1657)

Переможні битви 1648—1649 рр. дали можливість почати будівництво Української козацької держави — Війська Запорозького (Гетьманщини) на основі традицій Запорозької Січі.

Територія Війська Запорозького згідно з умовами Зборівського договору складалася із земель Київського, Чернігівського й Брацлавського воєводств (столиця — м. Чигирин). Замість воєводств створювалися 16 полків на чолі з полковниками й 272 сотні на чолі із сотниками.

Головою держави був обраний козаками гетьман, який мав вищу адміністративну, судову й військову владу. Вищими органами влади були Генеральна (згодом Старшинська) Рада і Генеральна старшина. Найвищою судовою установою був Генеральний військовий суд при гетьманові.

Збройні сили складалися з піхоти, кінноти, артилерії, розвідки, обозної, санітарної та інших служб. Українська держава мала власну символіку: прапор малинового кольору і герб із зображенням козака з мушкетом.

Особливістю козацької держави був її військовий устрій, що зумовлювалося як потребою боротьби за незалежність, так і традиціями Війська Запорозького.

В процесі розгортання національно-визвольних змагань (1648-1657)у світогляді козацької еліти відбулася певна еволюція від ідеї козацької автономії до створення суверенної незалежної держави,в основі якого лежали основи національної державної ідеї:

Право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;

Незалежність і соборність української держави;

Генетичний зв’язок козацької державності з Київською Руссю,спадкоємність кордонів,традицій та культури княжої доби;

У процесі розгортання національно-визвольних зма­ гань (1648—1657) у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки було чіт­ ко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї:

— право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;

— незалежність і соборність Української держави; — генетичний зв'язок козацької державності з Київсь­ кою Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби.

Ці положення і лягли в основу державотворчої ді­ яльності Б. Хмельницького, еволюція світогляду якого була надто складною — від ідеї козацького автономізму до створення суверенної незалежної держави. Після взяття під контроль значної частини українських земель та лік­ відації в них польської адміністрації гостро стало питан­ ня про власну національну державність. Потрібно було забезпечити регулювання економічного життя, правопо­ рядок, захист населення та території України. Специфіч­ ні засади внутрішньої організації козацької держави сфор­ мувалися під впливом двох основних чинників: традицій та звичаїв суспільного життя українців, насамперед За­ порозької Січі, яка стала своєрідним зародком новоство- реної держави, та складного геополітичного становища, що зумовлювало постійну ситуацію надзвичайного стану в державі. Обидва чинники визначили напіввійськовий характер української державності. Саме у цьому контек­ сті слід сприймати й назву козацької держави — Військо Запорозьке.

Функціонування держави виявилося в запровадженні власного територіального поділу, створенні та діяльності органів публічної влади; введенні своєї податкової систе­

ми. За часів Хмельниччини територія Української дер­ жави простягалася майже на 200 тис. км2 і охоплювала

Лівобережжя, частину Правобережжя та Степу. На цих землях проживало понад 3 млн осіб. В основі адміністра­ тивного поділу лежала структура козацького війська. Те­ риторія держави поділялася на полки та сотні, що дава­ ло змогу в екстремальних умовах згуртувати та мобілізу­ вати народні маси на боротьбу. Кількість полків не була сталою: якщо 1649 р. їх налічувалося 16, то 1650 р. — вже 20.

Військово-сотенному територіально-адміністративному поділу відповідала система органів публічної влади. Ця система фактично дублювала модель управління Запорозь­ кої Січі. Формально основним органом влади була Війсь­ кова (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, полі­ тичні, господарські, правові та інші питання. Проте вона не була постійно діючою, до того ж Б. Хмельницький з метою зміцнення гетьманської влади частіше скликав старшинську раду, до якої незабаром перейшла вся пов­ нота влади в державі.

Гетьман був главою і правителем України. Він очолю­ вав уряд і державну адміністрацію, був головнокомандую­ чим, скликав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати загальнообов'язкові для всіх нормативні акти — універсали. Система органів пуб­ лічної влади мала три рівні — генеральний, полковий і сотенний. Реальна вища влада в державі належала гене­ ральному урядові, до якого входили гетьман та генераль­ на старшина. Повноваження цього органу публічної влади поширювалися на всю територію України. На місцях управ­ ляли полкові та сотенні уряди. Полковий уряд обирався полковою старшиною і складався з полковника та полко­ вих урядовців, а сотенний — з сотника та його помічників (писар, осавул, хорунжий). У великих містах управління здійснювалося магістратами, в малих, але привілейова­ них — отаманами.

Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролю­ вав особисто, а з 1654 р. було введено посаду гетьмансько-го підскарбія, який контролював прибутки та видатки вій­ ськової скарбниці. Поповнення державної скарбниці здій­ снювали із чотирьох основних джерел: із земельного фон­ ду, з прикордонного торгового мита, з доходів від промис­ лів, торгівлі та з податків.

Своєрідним ґарантом успішної розбудови Українсь­ кої держави стала національна армія. Вона сформувала­ ся і зросла на організаційних принципах Запорозької Січі. її ядро становило реєстрове та запорозьке козацт­ во, навколо якого об'єдналося повстале («покозачене») селянство та міське населення. Під час боротьби талано­ витими воєначальниками виявили себе полковники Мак­ сим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Нестор Моро­ зенко, Мартин Пушкар, Матвій Гладкий та ін. Армія формувалася із добровольців і у вирішальні моменти на­ ціонально-визвольних змагань її чисельність сягала 100— 150 тис. осіб.

Українська держава доби Хмельниччини сформува­ лася на двох принципових засадах, які часто вступали між собою в протиріччя — демократії та авторитаризму.