21. Національно-культурне відродження

Відродження- зародження сучасних націй, національної свідомості, зростання інтересу до життя народу, історії, комплекс явищ, який призводить до виникнення держав.

Причини:

-вплив просвітництва

-велика франц, революція

-пошуки дворянства українською козацькою старшиною

Перші твори відродження були написані російською мовою. Носії відродження на Надніпрянській Україні-представники світської інтилігенції, а на західній-священники.

-поява істориків-Бантиш-Каменський

-збирання народного фольклору, Цертелі збирає українські народні думи. Кожен з слов'янських народів має свою культуру

-поява словників та граматики укр мови

1818-"Граматика" Павловський

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. у Наддніпрянській Україні розпочався суспільно- політичний рух, у якому існували українська, російська й польська течії, що відбивали інтереси укра- їнського, російського та польського населення Російської імперії.

Український національно-визвольний рух виник одразу після ліквідації автономії України і був пов’язаний з діяльністю козацької старшини. Прагнення відновити автономію, а в майбутньому створити незалежну Українську державу виявилося в діяльності патріотичного гуртка в Новгород- Сіверському (А. Гудович, Г. Долинський, Г. Калинський та ін.), появі історико-літературних творів («Записки о Малоросии» Я. Марковича, «Енеїда» І. Котляревського, «Історія Русів»), поширенні ідей Просвітництва й Французької революції, утворенні масонських лож у Києві, Одесі, Харкові, Львові та інших містах.

У 1791 р. Василь Капніст на доручення козацької старшини здійснив таємну поїздку до Берліна, щоб обговорити з прусським канцлером план відокремлення України від Росії та приєднання її до Пруссії. У 1818—1819 рр. в Полтаві існувала масонська ложа «Любов до істини» (Іван Котляревський), на базі якої у 1821—1825 рр. діяло «Малоросійське товариство» (Василь Лукашевич). Члени масон- ських лож І. Котляревський, П. Капніст, В. Лукашевич проповідували ідеї свободи, рівності, братер- ства й сприяли пробудженню національної свідомості української інтелігенції.

У 40-х рр. XIX ст. український суспільно-політичний рух був пов’язаний із діяльністю різночин- ців — вихідців із сімей дворянства, купців, міщан, селян. У січні 1846 р. в Києві виникла таємна політична організація «Кирило-Мефодіївське товариство», до складу якої входили 12 осіб (Микола Костомаров, Василь Бєлозерський, Микола Гулак, Пантелеймон Куліш та ін.). Участь у засіданнях товариства брав Тарас Шевченко. Займалися моніторингом ситуації та оцінкою подій

Програмні документи «Книга буття українського народу» і «Статут слов’янського братства Св. Кирила і Мефодія» передбачали ліквідацію самодержавства, установлення республіканської фор- ми правління, створення федерації рівноправних слов’янських республік, скасування кріпосного пра- ва, надання населенню громадянських прав і свобод. Головною метою товариство вважало досягнен- ня державної незалежності України.

"Книга буття.."

• укр народ, який виріс на козацьких традиціях - є одним з найволелюбніших народів, його історія пропитана демократизмом

• "Месія", той хто веде за собой, прийом, який використовували братчики і інші діячі для пробудження народу і підняття до боротьби

• ідея панславізму(ідея об'єднання всіх слов'ян)

• українці мають мати свій штат

• критика революції як спосіб перетворення, революція може призвести до різанини

Основний метод - просвіта людей, підняття інтелекту населення

Чому засудили

Пропаганда республіки

Члени Кирило-Мефодіївського товариства поширювали твори Т. Шевченка («Кобзар», «Гайдама- ки»), складали революційні прокламації («Брати українці», «Брати великороси та поляки»), займалися просвітництвом народу, установили контакти з російськими й польськими революціонерами.

У березні 1847 р. члени товариства були заарештовані й після суду заслані в різні губернії Росії під нагляд поліції без права повернення в Україну. Т. Шевченка віддали в солдати рядовим Оренбурзького окремого корпусу на десять років із забороною писати й малювати. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства стала початком переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національ- ний розвиток України.

Національне відродження – пробудження національної свідомості народів, що не мали власної державності; фактично стало процесом становлення нації.

В кінці 18 ст. Україна фактично стала безправною колонією як Російської імперії, так і Австрійської. Однією із особливостей культурного процесу на українських землях є те, що індустріалізація та урбанізація на той час мало торкнулася українців: мало українців було серед інтелігенції, а наймані робітники були відчужені від національної культури. Тому залишки національної культури залишались у селах.

Період зародження нової української культури характеризується інтересом до історії рідного народу, його побуту і мистецьких здобутків.

Виникає широкий рух за вивчення козацької України. Починають збирати літописи, хронічки, грамоти та інші державні документи. Це привернуло увагу освічених верств населення до життя народу, його побуту, звичаїв тощо. У 1827 році виходить збірка «Малоросійські пісні» Михайла Максимовича, яка призвела велике враження на інших діячів культури. Першим університетом на сході був Харківський (1805), створений за приватною ініціативою на кошти харківської громадськості, за ініціативою Василя Каразіна. Харків стає центром наукового та освітнього життя України.

Національно-культурне відродження на західноукраїнських землях дещо відрізнялось від сходу. Воно розпочалося на Закарпатті, звідки перейшло на Галичину, лише потім на Буковину. Західні українці майже цілком утратили національну еліту, тому лідерство перейшло до греко-католицького духовенства, що спричинило консервативний характер національного руху. Культура була пов’язана перш ща все із розвитком шкільництва, але викладання в більшості навчальних закладах велося німецькою, польською або латинською. Однак, для українських студентів діяв спеціально створений урядом богословський інститут Studium Ruthemnm, лекції в якому читались церковнослов’янською з українською вимовою. У 30-х роках був заснований гурток «Руська трійця» під впливом наддніпрянської культури. Члени подібних гуртків займалися вивченням минулого українців, збиранням етнографічних матеріалів та фольклору, утвердженням української мови в церковній та літературній практиці.

22)

Історія русів- автор невідомий. Рукописний варіант зберігався в домах більшості козацької старшини, які стали дворянами

"Справжні руси- це ми", "Відбулося Хмельницьким об'єднання Малої Росії і Великої Росії нарівних" Книга видана в 1846 р, написана тогочасною російською мовою

Політичні настрої автономістів найкраще відображені у трактаті “История Русов” – першій більшій пам’ятці модерної української політичної думки. Дата створення та автор її залишаються невідомими. Вона була віднайдена в одному з родинних архівів 1828 р., у 1830- 1840-х роках поширювалася у рукописних копіях, а в 1846 р. була опублікована у Москві українським істориком Осипом Бодянським. Її головною ідеєю було відновлення автономних прав України на момент її входження у склад Російської держави (1654).

“История Русов” закликала до виправлення історичних кривд, заподіяних Росією українському народові, але ні на мить не ставила під сумнів право російського імператора управляти Україною. У цьому відображалася своєрідність світогляду автономістів: захищаючи історичні права України і прагнучи до їхнього відновлення, вони однак не вимагали відділення України від Російської імперії. Вони відчували сильну ностальгію за минулим, але не плекали надій на майбутнє. Автономісти відчували себе представниками нації, яка приречена уступити з історичної сцени. У цьому їх мала переконувати та легкість, з якою прозходила асиміляція української провідної верстви.

Інкорпорація козацької старшини у склад російського дворянства відкривала шлях для службової кар’єри. Існування Київської академії, Чернігівської і Переяславської колегії зумовлювало той факт, що нове українське дворянство було краще освічене, аніж російські

Перш за все, "Історія Русів" подавала картину історичного розвитку України від найдавніших часів до другої половини XVIII ст., зокрема, до 1769 року. Автор оглядає історію України від найдавніших часів, а історію княжих часів – як самостійне державне життя під управою київських князів. Від початку своєї публічної появи "Історія Русів" розглядалась як історичний документ написаний за аналогією з козацькими літописами Самовидця, Грабянки та їм подібним документам. Вже в середині XIX ст. "Історію Русів" починають розглядати не як хроніку української історії, а як політичний твір. Саме з цієї позиції, розуміючи необхідність захисту твору від нападок українофобів, М. Драгоманов писав: "На цей твір необхідно дивитись як на памфлет на користь прав і вольностей русів, тобто малоросіян, памфлет, місцями надзвичайно їдкий і навіть художній ... а не як на зовнішньо фактичну історію, тоді він складе незамінний пам'ятник стану просвіченості і політичних ідей Малоросії в половині XVIII ст." Саме як політичний памфлет "Історія Русів" відіграла значну роль в історії політичної думки України і зайняла в ній почесне місце, як твір, що не лише висловив політичні погляди попередньої доби та сучасників автора, а й в значній мірі вплинув на обгрунтування державницько-самостійницьких прагнень українців. Виклад історичних подій служить для анонімного автора "Історії Русів" засобом утвердження його власної політичної концепції, захисту честі і гідності власного народу, його прав на самобутність і самостійне державно-політичне існування. 23)«Закон Божий (Книга буття українського народу)» — книга видатного українського та російського історика, письменника М. Костомарова, у якій викладені програмні положення Кирило- Мефодіївського братства. У поглядах на державу М. Костомаров виходив з того, що всяка влада походить від Бога й не може бути абсолютною, самодержавною. Основні положення цього документу: -Створення демократичної федерації рівноправних слов'янських республік Перевага віддається такому республіканському устрою, де влада є виборною, змінною та підзвітною народним зборам, а відносини між народами будуються на федеративних засадах. Для М. Костомарова федерація в поєднанні з республіканською формою правління була найдоцільнішою формою державного устрою; -Знищення самодержавства й скасування кріпосного права та суспільних станів Через федерацію слов’янских народів держави ,слов’яни зможуть отримати самостійне державне життя; -Утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод громадян М.І.Костомаров підкреслював,що особливо важливим є забезпечення особистої свободи людини, забезпечення недоторканності особи, повага її гідності. Також він наголошував на необхідність обмеження державної влади непорушними правами людини, найважливіших із яких є право на гідне існування; -Рівноправність національних мов,культур та освіти для всіх слов'янських народів М. Костомаров вбачав у тому, щоб кожна слов’янська держава – польська, литовська, українська, білоруська, російська – була самостійною та щоб у них був спільний виборний орган для вирішення загальних справ. -Очолювати як кожну окрему державу, так і їхній союз у цілому мали виборні особи; -В усіх суб’єктах федерації мали бути впроваджені однакові основні закони, система мір, єдина грошова система, свобода торгівлі та ліквідація внутрішніх митниць, єдина центральна влада, якій належить управління силами та зовнішніми зносинами при збереженні повної автономії кожного суб’єкта федерації щодо внутрішніх установ, внутрішнього управління, судочинства та народної освіти. Зробивши висновок,можна сказати , що Костомаров відстоював ідею федеративності, наполягав на здобуття незалежності України та збереженн притаманній їй культурних, духовних та національних цінностей.У «Книзі буття…» показано основні події світової історії з давніх часів до середини XIXст. Значна частина тексту присвячена історичній драмі України, яка виявилася поділеною між Польщею і Росією. 24)Реформи

Авсро-Угорщина: коронний край , побудований на основі історико-етнографічного принципу(Галичина -м.Львів-крайовий сейм)Паралельно створено загальнодержавний парламент у Відні.

Російська імперія:

Про створення загальнодержавного парламенту мова не йшла. Створення земств(органи місцевого самоврядування) Вони створювалися на основі всестановості. Широкий виборчий ценз. Потрібно було мати 200 дес. землі, 6 тис. рублів. Земства мали право визначати податкт і самостійно розпоряджатися усіма коштами. Обов'язкові витрати:утримання поліції. Витрати: на освіту, на медицину, агротехнічна допомога, місцеві шляхи сполучення. Мають раз на рік збиратись і ухвалювати бюджет. Обов'язковий елемент-гласність в роботі земств. Бюджет має публікуватись звідси контроль громадськості. Кошти на медицину напередодні 1 світової війни:

10%-держава, 46%-земства, 22%-міста. Земства забезпечували купівлю усього для шкіл, держава зарплату. На тер України 6 губерній мали земства

Початок реформ 1960-1970 років поклав маніфест Олександра II 19 лютого 1861 року. На його підставі кріпосне право скасовувалося. Насправді, виконуючи бажання поміщиків, уряд підготував новий грабіжницький захід, що розорив мільйони селянських сімей. Селяни діставали набагато меньше землі,ніж мали з панської волі у кріпацькому стані. Згідно із селянською реформою 1861 року: -скасовувалася особиста залежність селянина від поміщика; - селяни дістали особисту свободу; -поміщики не мали права купувати, продавати або дарувати селян, тобто розпоряджатися ними як річчю; -селяни мали виплачувати поміщикам гроші на наділ своєї землі - була запроваджена загальноросійська система селянського управління (селянські громади, об'єднані у волості) та кругова порука для сплати податків. Судова реформа мала наслідком запровадження головних принципів буржуазного права: -Формальна рівність усіх громадян перед законом; -Змагальний характер процесу; -Гласність та незалежність судів; -Збереглися волосні суди та суди для селян. За одержані земельні наділи, що, як правило, розміром були менші, ніж попередні, а за родючістю — найгірші, селяни мусили заплатити поміщикові викуп. Проте селянам бракувало грошей, вони змушені були брати позику в держави, а потім сплачувати її з відсотками протягом 49 років. Так селянин одночасно потрапляв у залежність від поміщика, якому треба було відразу платити 20% викупу, і від держави. Земська реформа дала поштовх відродженню традицій міського самоврядування. Трохи пізніше вона була доповнена міською реформою,яка запроваджували нову систему установ-міські думи та управи. При всій прогресивності даних реформ вони виявилися неспроможними вірішити наболілі проблеми,знову загострилося аграрне питання. Активізувався і суспільно-політичний рух,внаслідок чого було вбито народовцями імператора Олександра II 25. Тарас Шевченко: оцінка суспільно-політичного значення творчості поета.

1. Дав глибоку оцінку минулому України, яке він не оспівував, а давав жорсткі оцінки

2. Творчість-внесок у вирішенні загальнолюдських проблеи

3. Проблематика, пов'язана з біблійними сюжетами