1. Головні проблеми давньої історії України

Давня історія України - Найдавніші люди прийшли в Європу з Африки понад 1 мільйон років тому, а близько 800 тисяч років тому вони потрапили на територію України. З цього часу й бере свій відлік давня історія України.

Головною проблемою давньої історії України є недостача матеріалів, за якими можна докладно вивчати цей період. На цей період не приходиться жодного саме українського джерела. Адже тоді, коли люди тільки з’явились, дослідити їх життя, умови розвитку, господарство було досить складно, не маючи відповідних джерел.

Під час дослідження давньої історії України ми зіштовхуємось із дискретністю – переривом (розривом) в розвитку культури на території країни, коли наступна стадія розвитку життя відбувається незалежно від попередньої, з чистого аркуша, нічого не успадковуючи від першого періоду. Про події цього періоду науковці дізнаються з археологічних та наративних джерел, етнографічного матеріалу тощо. Водночас дослідження, у яких комплексно були б охоплені різні типи джерел та подана реконструкція на їх висновках етнокультурних, соціально-економічних і суспільно-політичних явищ давньої історії, ще досить рідкісні. Археологічні розкопки і певні узагальнення стосовно цієї доби тривають і досі.

Багато хто вважає, що український народ є спадкоємцем усіх племен і народів, які мешкали на території України з глибокої давнини, хоча, на перший погляд, між українцями і багатьма давніми племенами немає расової, мовної, культурної чи релігійної спорідненості – (делая вывод) узагальнення українців і племен, які мешкали на території України, є ще однією проблемою вивчення давньої історії України. (лично мой вывод)).

Про територію України є згадки у багатьох творах давніх авторів. Багато написів знаходять на глиняному посуді, кам'яних надгробках і скелях. Писемні джерела є другим за важливістю джерелом вивчення давньої історії.

Науковці вивчають давню історію України, спираючись на різноманітні джерела. Серед них:

1) речові джерела - пам'ятники матеріальної культури, які досліджує археологія; група споріднених археологічних пам'яток, які належать до одного часу, займають певну територію й визначаються місцевими особливостями, називаються археологічною культурою; назви археологічних культур є умовними, вони мають різне походження: чи то за першою відкритою археологами пам'яткою, як, наприклад, трипільська культура, чи то за специфічним посудом, чи то за своєрідними поховальними спорудами (ямна культура, катакомбна культура тощо); оскільки справжні назви народів, що лишили певні пам'ятки, є невідомими, то їх називають теж умовно за назвами археологічних культур (звідси походить назва Трипільці, або трипільське населення, сабатинівське населення, ямне тощо).

2) писемні джерела - писемні свідчення про життя народів на території України; вони поділяються на дві великі групи:

-актові матеріали, які є наслідком діяльності різних установ, організацій, офіційних осіб (грамоти, договори, накази та ін.);

-оповідні пам'ятки літописи, спогади, листи, щоденники, публіцистичні, історичні та інші твори;

3) усна народна творчість - пісні, легенди, перекази, прислів'я, приказки;

4) лінгвістичні джерела - вивчення розвитку мов, походження людських імен, назв поселень, річок, місцевостей

(Не знаю, надо ли это, просто пусть будет)

Кам’яний вік – саме в цей період сформувались примітивна суспільна організація, зародились першооснови таких форм людської діяльності, як релігія, мораль, мистецтво.

Історію первісного суспільства вчені поділяють на кілька періодів залежно від матеріалу та технології виготовлення знарядь праці: палеоліт (стародавній кам’яний вік), мезоліт (середній кам’яний вік), неоліт(новий к.в.), енеоліт(мідно-кам’яний вік), бронзовий вік.

Ранній палеоліт (1 млн. р. до н. е. - 150 тис .р. до н. е.). Архантропи (інакше їх називають прадавні люди або пралюди) з'явилися на території сучасної Європи близько 1 млн. років тому за гюнцького похолодання, коли теплий клімат змінився на помірний і прохолодний. Поодинокі пам'ятники архантропів виявлено в Закарпатті, Наддністрянщині, Житомирщині, а також на Дніпрі, в Криму й Приазов'ї. Гол. Примітки: Архантропи жили невелик. Групами, що утворювали первісне людське стадо. Ця перша форма соціальної організації базувалася на основі кровноспоріднених стосунках. Гос-во первісних людей було привласнюючим (збирання плодів, коріння рослин, полювання на тварин). Універсальним знаряддям праці було рубило, яке виконувало ролі багатьох інструментів. Згодом з’яв. Подібні знаряддя, що вказує на розвиток мислення.

 Середній палеоліт (150 тис. до н. е. - 35 тис. до н. е.). У кінці раннього палеоліту відбулося похолодання, яке змусило людину пристосуватися до нових умов існування. Ці подіїї відобразились в періоді середнього палеоліту. Зникнення більшості рослин та поява нових видів тварин (мамонти) призвели до переходу від збиральницького типу господарства до мисливського. Це зумовило появу нових видів знарядь праці – удосконалення ручного рубила, поява кам’яних гостроконечників і скребла. Архантроп змінюється неандертальцем (ця умовна назва походить від назви місця, де вперше в 1856 р. знайшли рештки такої людини, - в долині річки Неандер у Німеччині). Неандертальці-чоловіки мали зріст в середньому 160 сантиметрів, були кремезними, з широкими грудьми, фізично дуже сильними. У них був більший ніж у попередників череп, більший об'єм мозку, у пізніх неандертальців на нижній щелепі намічався підборідний виступ. У цей час: люди навчились робити одяг зі шкіри тварин, заселяти печери, будувати наземні житла, а також не тільки використовувати, а й добувати вогонь; зароджується дух. життя – неандертальські поховання в печерах Криму свідчать про зародж. релігійного уявлень та вірувань; знайдені кістки, на яких зображ. контури тварин і людей – свідчать про зародження образ. мистецтва.

 Пізній палеоліт (35 тис. до н. е. -11 тис. до н. е.). – завершення фізичного та розумового формування людини, поява сучасного типу людини, який дістав назву «гомо сапієнс» («людина розумна»), або кроманьйонця (за назвою грота Кро-Маньйон у Франції, де вперше знайшли кістяки цього типу). За багатьма ознаками - випрямленому положенню тіла, будові рук і ніг, об'єму головного мозку, будові мовного апарату тощо - кроманьйонець був таким, як і сучасна людина. На основі кроманьйонців виникла європеоїдна раса. Останнє 4-е зледеніння перетворило колективне полювання на диких коней, бізонів, півн оленів і мамонтів у основний вид занять кроманьйонців. Відбувалося підвищення продуктивності мисливства (урізноманітнення знарядь праці), що дало змогу вести більш осілий спосіб життя. Гол. чином на берегах річок вони будували свої житла –землянки і напівземлянки, які утв. стоянки. На зміну первісному стаду прийшла родова община. Стержень род. організації с-ва був рід – об’єднання кровних родичів за материнською лінією. Гол. особа роду – жінка, яка була охороницею сімейного вогнища і відала харч. запасами. ! Поява екзогамних шлюбів (шлюби між представниками різних родів), що призводило до зближення родів, а згодом консолідації родів у племена. Характерною була поява первісних релігій: тотемізм – покл. спільному пращуру;анімізм – душа в усьому; фетішизм – покл. Неживим предметам; магія – ритуали, обряди, вірування в надприродні сили людини.На території України досліджено кількасот стоянок, віднесених до часів пізнього палеоліту. Найвідоміші з них розташовані в селах Мізін на Чернігівщині, Добраничівці на Київщині. Знаною є й Кирилівська стоянка в Києві.

Мезоліт

2. Утворення ранньосередньовічної держави східних слов’ян головні концепції та аргументи істориків

Початок раннього середньовіччя =(приблизно) v ст. до н.е. – 882 р. (поява держави) – 1125 (розпад на окр. князівства) – 1340 (кінець Гал.- вол. Держави).

Питання про появу Київської Русі до сьогодні не має чіткої відповіді. Першим, хто взявся за відповідь на це запитання, був легендарний Нестор у «повісті времяних літ».

Існує 2 головні концепції появи:

1. Держава була утворена завдяки норманам;

2. Держава була утворена самим слов’янами

На думку історика Соловьёва, держава була утворена у 882 році з династії норманів. Держава, що утворилася мала назву Русь, а не «Давня Русь», «Київська Русь» - такі назви свідчать про втручання політики в історію.

Теорії появи

1.Легенда про братів-полян. Кий, Щек, Хорів – брати, які за легендою вважалися предками київської династії.

2. Теорія «Варязького завоювання». В Х та ХІ ст Варяги мали значну роль на княжому дворі, надавали йому так звану «Варязьку закраску», факт, що варяги ще з Х ст приймали ім’я «Руси» (по імені тієї держави, якій служили) ї з іменем «Руси» вони переходили в інші землі.

3. Новгородська. «Зваряження» новгородців представлено як наслідок добровільного скликання до себе варязької династії . Новгородці прогнали тих давніх завойовників і напастників, і пізніший варязький елемент немає нічого спільного з ними. Київ був завойований і опанований варязькими династами з Новгорода – Аскольдом і Діром, потім – Олегом.

Норманська теорія (аргументи). 1. Норманські імена Олегових та Ігоревих дружинників.2.Норманські назви дніпровських порогів.3. Большинство имен «русских» послов, зафиксированных в договорах с Византией (911, 944), имеют явно скандинавское происхождение (Карл, Инегелд, Фарлоф, Веремуд).4. Усі перші правителі носили скандинавські імена (Рюрік, Олег, Ігор, Ольга).

На позиціях норманізму твердо стояв видатний український вчений Д. Дорошенко – на його думку, прихідці-варяги зіграли «роль зав’язі, роль цементу», який зміцнив в єдине ціле різні руські племена, об’єднавши їх « в одну політичну систему, в одну державу».

У сер. ХVIIIст німецькі історики, члени Петербурзької Академії Наук Г. Байєр та Г. Міллер обґрунтували концепцію норманізму, посилаючись на літописну легенду про покликання варягів на Русь, ці вчені висунули тезу щодо скандинавського походження Давньоруської держави. Рішучим опонентом і критиком був М. Ломоносов. Багато років норманську теорію не приймали до уваги, адже вона передбачала думку про те, що слов’янський народ не в змозі сам побудувати власну державу.

Серед представників словянської (антинорманської) концепції походження представники «старої школи» М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій. Родоначальником словянської теорії став М. Ломоносов, який побачив в норманській теорії натяк на «ущербність» слов’ян.

Антинорманська концепція (аргументи):

1. Назва «Русь» слов’янського походження, оскільки тісно пов’язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні.

2. Жодного племені чи народу під назвою «руси» не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне древньонорманське джерело, включаючи саги;

3. Один із найдавніших ісламських письменників Ібн Хордадберг (бл. 840-880) чітко називає русів слов’янським племенем;

4. Археологічні матеріали із міст та торговельних шляхів Східної Європи свідчать про обмежений, фрагментарний вплив «варязького чинника».

Також існує хозарська гіпотеза, яка виводила коріння Київської держави з Хозарського каганату. Її автор, професор Гарвардського університету О. Пріцак, запропонував взагалі відмовитися від концепції слов’янського походження Русі. На його думку, поляни були не слов’янами а різновидом хозар, а їхня київська гілка-спадкоємиця роду Кия, який заснував Київ у 8 ст. Однак, ця версія не витримує критичної перевірки. Археологічні дослідження стародавнього Києва свідчать про місцеву слов’янську самобутність його матеріальної культури.

3.Еволюція суспільно-політичного та економічного устрою укр. Земель доби раннього та розвинутого середньовіччя

Східні слов'яни починаючи з VI-VII ст. розселилися на величезному обширі Східної Європи, утворюючи союзи племен. "Повість временних літ" складена п'ять століть тому, малює грандіозне полотно цього розселення: "Слов'яни прийшли й сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші - древлянами, тому що сіли в лісах, а ще інші сіли поміж Прип'яттю й Двіною і назвалися дреговичами, другі сіли по Двіні й назвалися полочанами, - за річкою, що впадає до Двіни і має назву Полота. Ті ж слов'яни, що сіли біля озера Ільмень, прозвалися своїм ім'ям - словенами... А інші сіли по Десні, і по Семі, і по Сулі й назвалися сіверянами." Цей процес розселення в цілому завершився у VIII-IX ст. У сх. слов'ян існувало 14 великих племінних об'єднань (дуліби, поляни, бужани, волиняни, сіверяни, тиверці, уличі та ін.). У 6-8ст. ці племена перетворилися на протодержавні утворення - племенні князівства. Згодом виникло м. Київ, який завдяки вдалому географічному положенню перетворився на політичний центр сх..словян. Утворені навколо нього Полянське і Київське князівства об'єднали древлян і сіверян. Внаслідок цього в VIII — середині IX ст. в Середньому Подніпров'ї сформувалося державне об'єднання — Руська земля. Дещо пізніше близько 8ст. навколо Городища поблизу Новгорода виникає протодержава на основі військово-політичного союзу словянських і неслов’янських земель півночі(ільменські слов’яни, кривичі, чуді, мері). По ступені розвитку вона значно відстає від пд.земель. Та Варязька експансія помітно прискорила процес формування державності у північному регіоні. Спочатку силою меча варяги змусили місцеве населення платити їм данину, але підкорені племена об'єдналися й вигнали варягів. Проте неузгодженість слов'янських правителів, які не могли поділити владу, внутрішні чвари та суперечки призвели до того, що на князювання було покликано нормандського конунга Рюрика. Після смерті Рюрика його спадкоємцем став малолітній син Ігор, регентом якого був Олег. У 882 р. Олег організовує похід на Київ. Підступно вбивши київського князя Аскольда, він захопив владу в місті. Об'єднання Північної та Південної Русі стало основою виникнення загальноруської держави, Київ було проголошено столицею об'єднаної держави. Не визнавши північних завойовників, державне об'єднання «Руська земля» розпалось і Олег змушений був відновлювати єдність держави силою, обклавши пд. племена податками. (Книга Бойко).

ОЛЕГ. Силою меча приєднував землі полян, древлян, сіверян, обклавши ці землі даниною. В основу держави Олег поклав модель централізованної держави, а не об’єднання племен.У зовнішньополітичній сфері – князь здійснив вдалих походи на Візантію (907, 911 – 15 статей (сплата Русі контрибуції, пільги руським купцям, право на безмитну торгівлю).

Походи на Візантію були традиційними заходами багатьох князів – це давало шанс підійняти авторитет держави, а у разі захоплені могутньої держави-виплата Русі данини.

ІГОР. Як і його попередник, також здійснював походи на Візантію. Перший похід видався невдалим (941), похід 943 року зібрав під свої знамена полян, тиверців, древлян, варяг – імператор Роман запропонував підписати мирну угоду, яка стала менш вигідною для русичі(припинення безмитної торгівлі). Незважаючи на походи, князю потрібно було втримати захоплені Олегом землі, народи яких почали автономізуватися. Силою меча Ігор знову встановлював свою влади. Постійні походи виснажували державні ресурси, тому у 945 році Ігор підняв данину, за що його і вбили в одному з таких походів.

Ольга. Смерть Ігоря підштовхнула його дружину не тільки до помсти (придушення древлянського повстання, вбивство древлянських князів, спалення древл. міста Іскоростень), а й до розвитку, зміни держ управління: унормування збору данини, створення погостів. Спроба встановлення християнства послабила авторитет княгині.

СВЯТОСЛАВ. Для правління цього князя характерні переможні військові походи, які змогли підкорити в’ятичів, нанести удар Хозарському каганату, що з одного боку зміцнило слов’янські землі, а з іншого-відкрило шлях на Русь печенігам.

Характерними рисами цього етапу історії були: об’єднання союзів племен в давньоруську державу та її вихід на міжнародну арену. Утворення та поступове становлення давньоруської держави за рахунок вдалих військових походів, консолідація земель, визначальна роль князя як голови держави в суспільному та політичному житті держави (монархія).