12.Причини та характер Національно – Визвольної війни українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького

Характер війни обумовлюється ступінню участі населення у війні: брали участь усі верстви населення,але рушійною силою української революції були козацтво та селянство. Під впливом перших збройних перемог до визвольного руху приєдналися козацька старшина ,частина не покозаченої української шляхти(до 6 тисяч),заможне міщанство,православне духовенство ,що перетворило цей рух на загальнонародний. Усі верстви, що брали участь у русі,прагнули звільнитися з-під влади Польщі,але їхні соціально-економічні та політичні мотиви були різними. Селянство,низи козацтва і міщанство прагнули знищити кріпосницькі порядки,а українська шляхта і реєстрова старшина обмежувалася завданнями національного визволення,їх підтримували верхи міщанства і духовенства.

Причини війни:

-економічні

-релігійні

-політичні

Релігійні:

1.Внутрішня криза православної церкви

2.Посилення позицій католицької церкви ,яка намагалася поширити свій вплив.

Экономічні:

1.Поділення земель на фільварки,на яких люди працювали на шляхту.

2.Посилення експлуатації населення,селяни вирощували хліб на експорт.

Політичні:

1.Неефективність політичної та судової системи Речі Посполитої,її спотворення відхід від принципів Другого Литовського статута.

2.Шляхта (заможна)перетворюється на королевят,які об’єднують в своїх руках економічну владу (великі обшири землі,селян) та водночас обіймаючи державні посади воєвод,старост,контролювали життя кожного з воєводств. Політика не може перетинатися з економікою.

13.Становлення Української козацької держави в ході Визвольної війни українського народу(1648-1657)

В процесі розгортання національно-визвольних змагань (1648-1657)у світогляді козацької еліти відбулася певна еволюція від ідеї козацької автономії до створення суверенної незалежної держави,в основі якого лежали основи національної державної ідеї:

• Право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;

• Незалежність і соборність української держави;

• Генетичний зв’язок козацької державності з Київською Руссю,спадкоємність кордонів,традицій та культури княжої доби;

Унаслідок переможних битв(1648-1649) значна частина українських земель була звільнена від польської влади,що сприяла утвердженню Війська Запорізького-Української козацької держави.

На визволених землях активно відбувався процес ліквідації великого феодального землеволодіння,фільварково-панщиної системи господарства та кріпацтва й утвердження козацької власності на землю

Функціонування держави виявилося у запровадженні власного територіального поділу,

(В основі лежала структура козацького війська,територія поділялася на полки та сотні,що в екстремальних умовах давало змогу мобілізувати та згуртувати народні маси на боротьбу)

створенні та діяльності огранів публічноі влади,

(Основним органом влади була військова(Генеральна рада),яка вирішувала військові,політичні,правові та інші питання,не була постійно діючою.Гетьман був главою і правителем держави обирався безстроково , був головнокомандуючим,скликав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою.Реальна вища влада в державі належала генеральному урядові, до якого входили гетьман та генеральна старшина. Повноваження цього органу публічної влади поширювалися на всю територію України. На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Полковий уряд обирався полковою старшиною і складався з полковника та полкових урядовців, а сотенний — з сотника та його помічників(писар, осавул, хорунжий). У великих містах управління здійснювалося магістратами, в малих, але привілейованих— отаманами.)

введенні своєї податкової системи.

(Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролювавособисто, а з 1654 р. було введено посаду гетьманського підскарбія, який контролював прибутки та видатки військової скарбниці. Поповнення державної скарбниці здійснювали із чотирьох основних джерел: із земельного фонду, з прикордонного торгового мита, з доходів від промислів,торгівлі та з податків.)

Своєрідним ґарантом успішної розбудови Української держави стала національна армія. Вона сформувалася і зросла на організаційних принципах Запорозької Січі. її ядро становило реєстрове та запорозьке козацтво.

Гетьманщина сформувалася на двох протирїчних засадах демократії та авторитаризмі.З часом під впливом обставин у житті козацької держави посилилися тенденції переростання демократії в авторитаризм,а республіки в монархію.

Українська держава активно діяла на міжнародній арені,про що свідчать численні дипломатичні контакти зРосією, Туреччиною, Кримським ханством, Молдавією, Валахією, Семиграддям (Трансільванією), Швецією таіншими державами.

14.Переяславська рада 1654.Наслідки україно-російської угоди.

У Переяславі відбулася 8 січня 1654 р. старшинська рада, а згодом генеральна військова рада. У ній взяли участь представники козацтва Київського, Чернігівського та Брацлавського полків та жителі Переяслава. Не було представників від селян, міщан (крім Переяслава) та духовенства.

Під час публічної церемонії гетьман і козацька старшина присяглися на тім, «щоб бути їм із землею і городами під царською великою рукою невідступно».Після зачитання царської грамоти гетьманом старшина та посли пішли до Успенського собору, де духовенство мало привести їх до присяги. Однак Б.Хмельницький зажадав, щоб посли першими принесли присягу від імені царя, що мало б забезпечити Україні збереження її прав, а також було б ствердженням союзу між обома державами. В. Бутурлін відмовився присягати від імені царя, посилаючись на те, що цар не присягає своїм підданим.

Ніякого письмового договору в Переяславі укладено не було.

Після від'їзду Бутурліна козацька старшина з гетьманом узялися за вироблення умов договору. Було вирішено віддати Україну під протекторат Московської держави зі збереженням основних прав і вільностей Війська Запорозького; було написано проект договору у формі петиції до царя з 23 пунктів, якого привезли в Москву наприкінці березня 1654 р. переяславський полковник П. Тетеря і військовий суддя Самійло Зарудний.

Згідно з Переяславськими домовленостями між гетьманом і царським урядом було укладено Березневі статті 1654.

У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав — України та Московії. Необхідність виходу з-під польської залежності спонукала Б.Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною. Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України, яку згодом неодноразово порушували і врешті решт широка автономія українських земель і Запоріжжя звелася протягом 120 років нанівець.

15.Березневі статті 1654 р:причини укладання,зміст,історичне значення.

Основними причинами укладання україно-московської угоди були:

• Затяжна національно-визвольна війна України з Польщею;

• Занепад сільського господарства;

• Погіршення міжнародного стану української держави;

• Спустошення під час війни.

Березне́ві статті́ (інші назви — «Статті Богдана Хмельницького», «Березневі статті Богдана Хмельницького», «Статті війська Запорозького», «Переяславські статті») — угода між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради.

Згідно з цими статтями Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщині без обмежень мало далі діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Гетьманський уряд мав право на ведення стосунків з іноземними державами, правда, з дозволу царського уряду і не мав права на зносини з Польщею та Туреччиною. Гетьман обирався на козацькій раді пожиттєво, а царя лише повідомляли про результат виборів. Влада Гетьмана поширювалась на всю територію України. Всі податки і доходи збирались українськими фінансовими органами. Представники Москви лише мали приймати від них належну їй данину.

Зміст статей:

• Збір податків на користь царської скарбниці доручалося вести українським урядовцям.

• Установлювалася платня у розмірі:

  • військовому писарю та підпискам — 1000 польських злотих;

  • військовим суддям — 300 польських злотих;

  • судовим писарям — 100 польських злотих;

  • польським писарям та хорунжим — 50 польських злотих;

  • сотенним хорунжим — 30 польських злотих;

  • гетьманському бунчужному — 50 злотих.

• козацькій старшині, писарю, двом військовим суддям, усім полковникам і військовим та полковим осавулам надавалися у володіння млини;

• Установлювалася платня генеральному обозному у розмірі 400 злотих і генеральному хорунжому — 50 злотих;

• Заборонялися дипломатичні відносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем;

• Підтверджувалося право київського митрополита й усього духовенства на маєтності, якими вони володіли;

• Московський уряд зобов'язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654 року;

• Передбачалося утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою;

• Гетьманський уряд просив установити платню:

  • полковим у розмірі 100 єфимків талерів;

  • полковим осавулам — 200 польських злотих;

  • військовим осавулам — 300 польських злотих;

  • сотникам — 100 польських злотих;

  • кожному козакові у розмірі 30 польських злотих.

однак це прохання було відкладене до перепису всіх прибутків, які мали надходити до царської скарбниці з України, а також до укладення реєстру, що мав охопити 60 тисяч козаків;

• у випадку татарських нападів на Україну передбачалося організовувати проти них спільні походи як з боку України, так і Московської держави;

• Гетьманський уряд просив установити утримання для козацької залоги кількістю 400 осіб у фортеці Кодак та для запорожців, виконання цього прохання також було відкладене до окремого рішення. Тут же містилася вимога до гетьмана негайно почати укладення реєстру, що мав охопити 60 тисяч козаків, і після завершення роботи треба було надіслати його до Москви.

Переяславська рада та “Березневі статті” були для України ані трагедією, ані гоньбою. Їх історичне значення полягало у наступному:

- статті засвідчили юридичне відокремлення й незалежності Війська Запорізького від Речі Посполитої;

- Росія юридично визнавала суверенітет України;

- перед Україною відкривалася перспектива довести війну з Польщею до переможного кінця і возз’єднати усі українські землі;

- для нащадків він був доказом суверенності України.