40. М.Хвильовий «Україна чи Малоросія?»: про шляхи розвитку української літератури.

На початку 20-х років непівський плюралізм (передбачає різні позиції, погляди, що відображають розмаїтість інтересів у суспільстві) сприяв зростанню активності укр. літераторів. На його основі та на основі стильового різноманіття виникло таке явище як організаційне згуртування літераторів. У 1923 р. група пролетарських письменників утворила спілку «Гарт», до якої увійшли О. Довженко, В. Сосюра, П. Тичина, М. Хвильовий. Проте розбіжності в мистецькому світобаченні призвели до розпаду цієї літ-ної організації. Пізніше «гартівці» заснували «Вапліте» на чолі з М. Хвильовим. бурхливою була літ-на дискусія 1925—1928 pp., яка дуже швидко вийшла за рамки літературних проблем. Вона розпочалася з виступу М. Хвильового проти графоманства (сильний, часто хворобливий, потяг до письменництва, але без відповідних здібностей), пристосуванства, дилетантизму (вільне поводження із законом; неправильне тлумачення норм), які бруднили укр. літ-ру, і піднялася до з'ясування суперечностей духовного відродження. Літературна дискусія 1925-1928 рр. набула політ. хар-ру. Під час дискусії було зроблено спробу визначити орієнтири подальшого розвитку нац. культури. М. Хвильовий вважав, що коли російське мистецтво — велике і могутнє, то це буквально нічого не доказує; і нам треба якомога швидше покинути орієнтацію на нього. Всі ці фрази, що українська культура мусить розвиватися на базі російської, що «треба іти з росіянами, як рівний з рівним», що всі народи — брати і т. д.,— всі ці фрази залишаються фразами — не більше. письменника почали звинувачувати в націоналізмі.Ці звинувачення стали основою політичного напрямку «хвильовізм», до якого приписували представників творчої інтелігенції, чиї погляди і творчость носили національний характер.

Засобами репресій, створення централізованих організацій творчої інтелігенції (Спілка письменників України (1934) та ін.) тотал.система стимулювала посилення уніфікації (приведення до одноманітності, єдиної форми, системи) художнього мислення в межах офіційно схваленого єдиного методу «соціалістичного реалізму». Отже, у культурному процесі 20—30-х років в Україні чітко простежується боротьба двох протилежних тенденцій оновлення: гуманістичної, пошукової, творчої і державно орієнтованої, централізованої, регламентованої. На початку 20-х років переважає перша, наприкінці 20-х — на початку 30-х років — домінує друга

41. Індустріальний розвиток України в умовах наздоганяючої модернізації кінця хіх – початку хх ст. І форсованої індустріалізації 1930-х рр.: порівняльна характеристика.

42. Постанова цк вкп(б) та рнк срср про хлібозаготівлі в Україні, на Північному Кавказі та в Західній області 14 грудня 1932 р.

43. Воєнно-політична ситуація в Україні у 1941-1942 та 1943-1944 рр.: порівняльна характеристика.

44. С.Ковпак – керівник партизанського руху в Україні.

. У серпні 1941 року партійна організація Путивля практично в повному складі - крім її раніше мобілізованих членів - перетворилася в партизанський загін. Це була одна з багатьох партизанських груп, створених у зручному для партизанської боротьби лісистому трикутнику Сумської, Брянської, Орловської і Курської областей, що стали базою усього майбутнього партизанського руху. Однак Путивльський загін швидко виділився серед безлічі лісових підрозділів своїми особливо сміливими і разом з тим вивіреними й обачними діями.

Партизани Ковпака уникали тривалого перебування в рамках якого-небудь визначеного району. Вони робили постійні тривалі маневри у ворожому тилу, піддаючи несподіваним ударам віддалені німецькі гарнізони. Так народжувалася знаменита рейдова тактика партизанської боротьби, у якій без праці угадувалися традиції і прийоми революційної війни 1918-21 років - прийоми, відроджені і розвиті командиром Ковпаком. Уже на самому початку становлення радянського партизанського руху він став його найвідомішою і видною фігурою.

При цьому сам батько Ковпак зовсім не відрізнявся якоюсь особливою бравою військовою зовнішністю. За словами його соратників, партизанський генерал скоріше нагадував літнього селянина в цивільному, що дбайливо опікує своє велике і складне господарство. Саме таке враження він зробив на свого майбутнього начальника розвідки Петра Вершигору, у минулому - кінорежисера, а згодом - відомого партизанського письменника, що розповів у своїх книгах про рейди ковпаківських загонів.

Ковпак і справді був незвичайним командиром - він уміло поєднував свій величезний досвід солдата і господарського працівника з новаторською сміливістю в розвитку тактики і стратегії партизанської боротьби. "Він цілком скромний, не стільки учив інших, скільки учився сам, умів визнавати свої помилки, тим самим не збільшуючи їх", - писав про Ковпака Олександр Довженко. Ковпак був простий, навіть простуватий у спілкуванні, людяний у поводженні зі своїми бійцями і за допомогою безупинної політичної й ідеологічної підготовки свого загону, здійснюваної під керівництвом його найближчим соратника - легендарного комісара Руднєва, умів домогтися від них високого рівня комуністичної свідомості і дисципліни.

Ця особливість - чітка організація всіх сфер партизанського життя у винятково складних, непередбачених умовах війни в тилу ворога - давала можливість робити самі складні, небачені по своїй сміливості і розмаху операції.

Серед ковпаківських командирів були вчителя, робітники, інженери, селяни. Люди мирних професій, вони діяли злагоджені й організоване, виходячи із системи організації бойового і мирного життя загону, налагодженого Ковпаком. "Хазяйське око, упевнений, спокійний ритм похідного життя і гул голосів у хащі лісу, некваплива, але і не повільне життя упевнених людей, що працюють з почуттям власного достоїнства, - це моє перше враження про загін Ковпака", - писав згодом Вершигора.

Вже в 1941-42 роках Сидір Ковпак, під керівництвом якого до цього часу знаходилося ціле об’єднання партизанських загонів, починає свої перші рейди - тривалі бойові походи на територію, ще не охоплену партизанським рухом, - його загони пройшли по територіях Сумській, Курській, Орловській і Брянській областям, у результаті якого бійці Ковпака разом з білоруськими і брянськими партизанами створили знаменитий Партизанський край, очищений від гітлерівських військ і поліцейської адміністрації - прообраз майбутніх звільнених територій Латинської Америки.