17. Руїна: криза Української козацької держави (60-80-ті рр. Хvіі ст.).

-руйнація цілісності, політичної єдності Війська Запорозького, громадянська війна; посилювалися ці речі зовнішнім втручанням.

60—80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як «доба Руїни». Смерть Хмельницького стала поворотним моментом в історії Української національної революції. На думку Хмельницького, потрібно було створити таку форму державності, яка б забезпечувала єдність еліти, консолідацію суспільства, стабільність держави. Цим вимогам оптимально відповідала спадкова монархія. Проте трагічна загибель його сина Тимоша, в якому він вбачав свого наслідника, перешкодила здійсненню планів гетьмана. Ситуацію не врятувало і рішення старшинської козацької ради про встановлення спадковості гетьманства — передачі влади після смерті Б. Хмельницького його молодшому сину Юрію. На жаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішно завершити його починання. Початком доби Руїни стало усунення восени 1657 р. Ю. Хмельницького від влади. І. Виговський та його прибічники фактично здійснили державний переворот. Формальним приводом для цих дій були молодість, хворобливість, слабохарактерність Ю. Хмельницького. Реальними ж причинами — погіршення геополітичного становища держави, посилення соціального протистояння в суспільстві, боротьба окремих елітних груп за владу, слабка підтримка ідеї спадкової монархії тощо. Головні причини Руїни: - Відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Б. хмельницького після його смерті. - - Розкол серед української еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики: частина орієнтувалася на Москву, частина – на Річ Посполиту. - Нездатність старшини поставити державні інтереси над особистими - Гострі соціал. конфлікти, небажання рядового козацтва і селянства підпорядковуватись будь-якому уряду. - Втручання у внутрішньо українські справи,та безпосередня агресія з боку Речи П., Москв. держав., османської імпер., та кримського ханства. Після Невдалої політики Виговського, до влади в 1659 повернувся Юрій Хмельницький, який уклав «Преяслівські статті», які фактично перетворивши Гетьманшину на автономію Московії.У жовтні 1660 року укладае договір с Р.П. що фактично роздроблює Гетьманщину на лівобережну та правобережну. Зрікаеться булаві, і на правобережжі гетьманом обирається Павло Тетеря а на лівобережжі Іван Брюховецький. Гетьманами Правобережжя у добу так званої Великої Руїни (1663-1686 рр.) були П. Тетеря (1663-1665 рр.), П. Дорошенко(1665-1676 рр.), Ю. Хмельницький (1687-1691 рр.). Щодо гетьманів Лівобережжя, то ними були І. Брюховецький (1663-1668 рр.), Д. Многогрішний (1669-1672 рр.), І. Самойлович (1672-1687 рр.) Через постійні війни, які велись між гетьманами за об*еднання України під однією булавою, як найчастіше заради свого збагачення, головними наслідками Руїни, стало розчленовування України, втрата державності, нарешті, величезні матеріальні і людські жертви.

18. Соціально-політичний портрет української козацької старшини (друга половина хviі – хviiі ст.).

400-450 осіб козацької старшини, кінець 17-750

Формувалась з 5 груп:

• вихідці з козацтва(старовинні козаки, Дорошенко)

• укр, шляхта(2/3 полковників -шляхтичі, Виговський)

• вихідці з низів козацтва(Брюховецький, Левенець)

• міщанство і духовенство(Скоропадський, Ханенко)

• іноземці і іновірці(Кочубей, Маркевичи)

Для старшини було характерним збагачення у вигляді рангових маєтностей, характерна риса- склалося уявлення про Батьківщину. "Мала Росія" в сер, 17(Київщина), а для козацької старшини19- землі по обидва береги Дніпра.

В сучасних умовах становлення державно-правових інститутів Української держави закономірним є зростання інтересу до утворення та розвитку національної держави українського народу у другій половині XVII–XVIIІ ст. Потреба осмислити історичний досвід державотворення потребує вивчення характеру соціально-економічних відносин, що сформувалися в українському суспільстві протягом другої половини XVII–XVIII ст., оскільки саме вони є одним із найпотужніших факторів, які визначають розвиток будь-якої держави. Саме в цей період у суспільстві вибудувалася вертикальна ієрархія, в якій політичний, правовий і соціальний статус особи визначався приналежністю до певної соціальної групи. Провідне місце у цій ієрархії належало новій національній еліті – козацькій старшині

Протягом другої половини XVII – початку XVIII ст. урядова й неурядова старшина отримала значні привілеї та істотно підвищили свій

соціально-правовий статус. Серед найважливіших майнових та немайнових привілеїв, що були надані представникам цього прошарку з боку держави, слід назвати:

привілеї у сфері прав власності на землю; привілеї у галузі судочинства, зокрема право на виключну підсудність старшин та представників їх сімей судам вищої інстанції; привілеї у галузі оподаткування, зокрема, мова йде про звільнення старшини, їх маєтків та підданих від різноманітних податкових платежів; привілеї у галузі торгівельно-виробничої діяльності: право на безмитне виробництво та продаж меду, тютюну та інших товарів; підвищений правовий захист їх життя та майна збоку держави тощо.

Означені привілеї не завжди мали корпоративний характер, а часто надавалися в індивідуальному порядку. Проте, чітко простежується тенденція до їх поширення саме на представників урядової та неурядової старшини, тоді як представники інших верств населення загалом не були носіями подібних прав. Це, у свою чергу, дозволяє говорити, що в українському суспільстві другої половини XVII – початку XVIII ст. відбувався процес оформлення станових привілеїв старшинського прошарку, який, однак, не був остаточно завершений у цей період. Це пояснюється тогочасними історичними особливостями розвитку українських земель.

На мою думку, Політика царського уряду, спрямована на ліквідацію української автономії, призвела до поступової інкорпорації української козацької старшини до складу російського дворянства.