Основи економічної теорії

сила у боротьбі його учасників за ефективні індивідуальні результати і привласнення найбільших доходів в усіх сферах суспільного відтворення. Це закон вибору можливостей, який передбачає і вимагає наявності достатньої кількості контрагентів на ринку – продавців, покупців тощо, – щоб ніхто з них не домінував над іншими і не диктував свої “правила гри”.

У Законі України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” (лютий 1992 року) зазначається, що “конкуренція – змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють

111

товаровиробників. За таких умов вони намагаються залучити такі ресурси, щоб їх граничні обсяги збігалися або були меншими від суспільно-необхідних витрат. Це можливо для ринку з великою кількістю продавців і покупців якого-небудь подібного товарного продукту. Вся реалізація відбувається за ринковими цінами, не нижче і не вище, бо всі можуть купити і все можна продати. Унеможливлюється будь-яка дискримінація. Немає потреб для особливого втручання держави у ринкові відносини, бо згідно з парадигмою А. Сміта, “невидима рука” як взаємодія стихійних сил приведе до гармонії і рівноваги на ринку “майже автоматично”.

Досконалу конкуренцію ще називають вільною, чистою, необмеженою і т.п. Вона переважала на ранній стадії розвитку капіталізму(початок XVI – кінець XIX ст.), коли боротьба точилась в основному між власниками невеликих підприємств, які виробляли товари на невідомий ринок– так звана епоха вільної конкуренції. Це суто історична модель, яка ніколи абсолютно не втілювалась в практику. Бо жити в суспільстві і бути вільним від нього неможливо. Держава завжди виконує певні економічні функції, чим якщо не прямо, то опосередковано впливає на ринкову ситуацію. Але уявлення про досконалу конкуренцію необхідне для оцінки та обґрунтування інших, протилежних її

сектору економіки та різних форм власності. Її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується з сфери обігу у виробництво, з галузевого на міжгалузевий, національного на інтернаціональний рівні.

Внутрігалузева конкуренція почалась ще за часів її необмеженості. Це боротьба між виробниками в одній галузі народного господарства, коли створюються ідентичні товари. Її результатом є перетворення окремих індивідуальних витрат на суспільну

вартість, що веде до встановлення єдиної ринкової ціни на товар як один з проявів стихійної дії закону вартості. Підприємці змушені поліпшувати якість продукції та знижувати витрати на її виготовлення, щоб залишатись конкурентноспроможними на ринку.

Міжгалузева конкуренція виходить за межі моногалузей, боротьба ведеться між товаровиробниками різної за споживними вартостями продукції. Це зумовлено випереджаючим зростанням потреб на окремі групи товарів, коли на них підвищуються ціни і прибутки. Капітали з інших галузей, що згортають застарілі виробництва, переливаються в галузі товарів підвищеного попиту.

В епоху вільної конкуренції ті товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку, намагалися вкладати свої капітали в галузі, де був вищий прибуток. Причиною було те, що за різних умов виробництва підприємці при рівних витратах капіталу одержували неоднакову масу продукту. Внаслідок цього ринкові ціни на товари, виготовлені у галузях, куди надходили нові капітали, знижуються, а в інших(звідки відбувається відплив коштів) зростають. Коли величина прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, і в кожній сфері підприємницької

внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між рівновеликими капіталами, у процесі конкуренції яких підприємства, компанії отримують рівновеликий дохід. Він є елементом середніх ринкових цін або цін виробництва. Отже внаслідок міжгалузевої конкуренції єдина ринкова або суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові . ціниМіжгалузева конкуренція видозмінює

112

економічне суперництво за домінування на світовому ринку між окремими державами, їх групами, транснаціональними корпораціями та іншими товаровиробниками. Тут поєднується внутріта міжгалузева конкуренція, але вже у світовому економічному просторі. Аналогічно діє і закон середнього прибутку, сприяючи переливам капіталу між різними країнами і регіонами.

Як зазначалося, з виникненням монополії вільна конкуренція перетворюється на недосконалу. Монополістична конкуренція, як і чиста, діє за наявності багатьох самостійних суб’єктів ринку, але угоди між продавцями і покупцями укладаються не за

використовують рекламу. Внаслідок монополістичної конкуренції окрема частина підприємців виділяється серед решти і поступово займає економічні висоти.

Олігополістична конкуренція (від гр. оligos – нечисленний і poleo – продаю,

торгую) характеризується пануванням на ринку невеликої кількості фірм і компаній, які перемагають серед найбільш вдалих підприємств. Олігополія переважає в сучасній ринковій структурі. Сьогодні існують навіть олігополістичні галузі– автомобільна, виплавки металів, нафтохімікатів, електроустаткування, комп’ютерів, оптової торгівлі та ін. Не визначено точної кількості фірм, які утворюють олігополію, оскільки вона

охоплює більшу частину діапазону між монополістичною конкуренцією і чистою монополією. Найпростішим видом олігополії є дуополія(лат. duo – два), коли ринок контролюється двома продавцями, не пов’язаними між собою ніякими домовленостями.

Олігополісти не розраховують на тривалий успіх за рахунок зниження або підвищення цін. Вони надто чутливі до політики ціноутворення, за допомогою маркетингових стратегій уважно стежать за конкурентами, чим сприяють стабільності свого бізнесу.

Чиста монополія означає, що на ринку один продавець. Ним може бути державна організація, приватна контрольована або нерегульована компанія, окремий підприємець та ін. Монополіст домінує на ринку, диктуючи покупцям свої умови. Однак при цьому можуть досягатися різні цілі.

Державна монополія може встановити ціни і нижчі від собівартості, якщо це має важливе соціальне значення для людей, наприклад, з метою задоволення потреб у хлібі, продуктах дитячого харчування, необхідному мінімумі медикаментів, освіти і т.д. Або ж навпаки, коли ціна фіксується дуже високою задля скорочення споживання(алкогольні напої, тютюнові вироби). Із дозволу держави аналогічно може діяти і контрольована приватна монополія. Нерегульована приватна монополія може встановлювати будь-яку ціну, яку тільки витримає ринок. Але не завжди це робить, бо боїться введення державою обмежень, не бажає зайве привертати увагу конкурентів і не ризикує втратити сегмент споживачів.

Чиста монополія відображає особливу конкуренцію: продавець змагається ніби сам з собою, проявляє пильність щодо небезпеки втратити надприбутки, здійснює самоконтроль. Нікому спокійно не живеться на ринку, де постійно має місце ризик, а вічних переможців не буває.

Вище розглянуті види конкуренції, коли їх суб’єктами виступають в основному товаровиробники та їх агенти. Якщо на ринку існує велика кількість продавців і лише один покупець (або єдина організація, яка об’єднує багатьох споживачів), то це

113

одержало назву монопсонії. Подібно використовуються терміни олігопсонія, дуопсонія

іт.д. Суперництво між підрозділами, філіалами та підприємствами однієї компанії називається квазіконкуренцією. Є своєрідні різновиди конкуренції– функціональна, видова, предметна, які розглядаються в курсі маркетингу. В разі протистояння єдиного продавця і єдиного покупця на ринку має місце білатеральна конкуренція.

Залежно від методів, якими ведеться боротьба, розрізняють цивілізовану (цінову

інецінову), тобто у межах загальноприйнятих правил, і нецивілізовану (нечесну,

На ранніх етапах бізнесу набули поширенняцінові методи конкуренції. Вони пов’язані з формуванням ціни, що залежала від величини витрат на виробництво та збут продукції. Суть їх у тому, що однорідні й приблизно однакові за якістю товари реалізуються за найрізноманітнішими цінами, маніпулювання якими здійснюється з метою підвищення конкурентноздатності продукції. Найчастіше зустрічаються знижки цін. За рахунок удосконалення виробництва підприємці домагаються нижчої, ніж ринкова ціна, вартості продукції і збільшують таким чином свої доходи. Дешевші при однаковій якості товари завжди приваблюють споживачів.

виявлених споживачем недоліків; транспортування (доставка) товарів та їх складування; установка і монтаж обладнання для предметів виробничого призначення; економія коштів споживачами за рахунок менших витрат енергії при використанні придбаної ;техніки екологічність продукції і т.д.

Останнім часом на Заході поширені такі методи конкуренції як швидкість появи нових товарів і послуг на ринку, скорочення строків виконання замовлень клієнтів при тій же ціні, оперативна готовність до перепрофілювання своєї продукції відповідно до змін ринкової ситуації. Як пояснює “конкуренцію по-новому” один з її теоретиків Т. Левітт (США), для забезпечення успіху підприємці мають застосовувати в інтересах споживача весь арсенал “цінованих людьми речей”.

Зміни в характері конкуренції можна сміливо віднести до суттєвих досягнень розвитку ринкових відносин у сучасний період. Цивілізація дає можливість все повніше розкривати потенціал спільних зусиль працювати на загальний результат– повніше задовольняти найвибагливіші запити споживача, що властиво для країн з соціальною ринковою економікою.

114

Проте, поряд із цивілізованими існують недобросовісні методи конкуренції, мета

швидше розбагатіти. І сьогодні ще нерідко застосовуються агресивні дії проти конкурентів, тиск на них, сприяння штучному розоренню, в тому числі за допомогою демпінгових цін, мають місце підкуп, шантаж, корупція і мафія, шпигунство, лобізм тощо.

В статті 7 згаданого вище Закону України про монополію і конкуренцію записано: “Недобросовісною конкуренцією визнається: неправомірне використання товарного знака, фірмового найменування або маркірування товару, а також копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця; отримання використання, розголошення комерційної таємниці , а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця”.

Перехід нашої країни до сучасного ринку звичайно ускладнюється беззаконням,

домінує в галузі, панує на ринку та ін. Монополія породжується конкуренцією, однак має свою відмінність: крім об’єктивності містить суб’єктивний зговір, неформальний союз одних проти інших. Сильніші підприємці свідомо об’єднуються у боротьбі проти слабкої більшості на ринку, витісняють конкурентів чи обмежують їх діяльність, диктують свої умови решті. Мета – отримання монопольно високого прибутку. Для цього монополія з вигодою для себе намагається контролювати виробництво і реалізацію товарів. Спочатку монополізується сфера обігу, далі безпосереднє виробництво по галузях. За допомогою

механізму міжгалузевої конкуренції та переливання капіталів вертикальна інтеграція переростає у диверсифікацію – проникнення капіталу монополії в ,галузіщо безпосередньо не пов’язані з основною сферою її діяльності. Таким чином, монополізацією охоплюється вся ринкова економіка.

Монополізм – явище, зумовлене винятковим становищем, виключним місцем і роллю окремих суб’єктів ринку, які економічно володіють на ньому, обмежуючи чи усуваючи конкуренцію. Монополістичні тенденції відзначав у своїх працях ще древньогрецький мислитель Аристотель. Однак постійними та інтенсивними вони стають у ринковій економіці (з кінця ХIХ ст.).

Передусім монополізму сприяли інноваційні зміни в технологічному способі виробництва, які почалися внаслідок промислової революції кінця ХVIII – початку ХIХ

продукції на крупних підприємствах. Цей процес відбувається протягом тривалого часу і набуває рис закону концентрації виробництва, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між розвитком продуктивних сил і процесом конкуренції, внаслідок дії якої фактори виробництва зосереджуються на великих підприємствах. Дія закону концентрації привела доцентралізації виробництва і капіталу– збільшення їх обсягів у результаті об’єднання окремих підприємств і фірм та їх коштів в одну велику підприємницьку структуру (компанію) із загальним управлінням.

115

Саме розвиток продуктивних сил, посилення концентрації та централізації капіталу і виробництва з одного боку, і відповідне загострення конкурентної боротьби на ринку – з іншого, привели до появи найбільших підприємств(компаній, транснаціональних корпорацій і .т п.), які захопили командні висоти у своїх сферах виробництва і збуту продукції. Поступово і монополія наповнювалася новим змістом, урізноманітнювалися і зміцнювалися її організаційні форми. Аналогічно конкуренції монополізація також є об’єктивним законом розвитку капіталістичної економіки і ринку.

Закон монополізації виробництва виражає необхідні і внутрішньо характерні, сталі зв’язки між конкуренцією крупних підприємств однієї або споріднених галузей та процесами концентрації й централізації капіталу і власності, завдяки яким у все меншій кількості суб’єктів (фізичних, а потім юридичних) зосереджується все більша частка створеної продукції. Механізм дії цього закону спонукає наймогутніші підприємства або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Другий шлях веде до укладення угод між найсильнішими підприємцями і капіталістами, що є однією з найхарактерніших рис монополій, відповідних тенденцій в економіці.

Про зв’язок монополізації з процесами концентрації і централізації уже зрозуміло. Слід лише підкреслити, що ці процеси не завжди відбувалися природно(добровільно), а й примусово, шляхом поглинання слабших конкурентів. Монополізація економіки

прямо пов’язана з власністю. Так, уже після першої науково-технічної революції виникла потреба у створенні підприємств-гігантів індустрії, які були не під силу окремому капіталісту. З’явилась акціонерна власність і проблема була вирішена. Нині всі монополії у розвинутих країнах існують у формі акціонерних компаній.

Закон монополізації виробництва тільки частково розкриває причини виникнення монополій, бо явище завжди багатше за закон. Зокрема, монополізація, крім згаданих у темі законів, тісно „співпрацює” з дією закону нагромадження та основного економічного закону капіталізму – виробництвом і привласненням додаткової вартості у формі максимального прибутку.

Закон монополізації економіки функціонує у різних організаційних формах монополій. Спочатку це були короткострокові зговори і термінові домовленості про ціни, окремі квоти та інші дії на ринку. Наприклад, згоди витримувати ціни певний час на одному рівні, або знижувати (підвищувати) раптово залежно від ситуації, щоб ефективніше протистояти іншим товаровиробникам. Але це були ще не стійкі форми змов (конвенції, пули, ринги та ін.). Основними формами монопольних структур згодом стали картелі, синдикати, трести і концерни.

Картель (фр. сartel, італ. сarta – папір, документ) – об’єднання кількох підприємств однієї галузі, коли вони укладають між собою угоди про частки виробництва і сегменти ринків збуту (квоти), домовляються про єдині монопольні , ціниобмінюються патентами і т. п. При цьому учасники зберігають свою власність на продукт, виробничу та комерційну самостійність. Постійно картелі функціонують з початку ХХ ст., пізніше стали міжнародними, охоплюють нині не лише сферу ,обігуа й виробництво, управління, науку, інформацію.

Синдикат (лат. sindicatus, sinducus – повірений, представник) – об’єднання підприємств, які виробляють однотипну продукцію, витрачають на неї власність, залишаючись власниками засобів виробництва. Збутом продукції, закупівлею сировини займається спільно утворена контора. Синдикати набули поширення також на початку ХХ ст. (у тому числі у Росії – цукровий синдикат, “Продамет”, “Продвугілля”, “Продвагон” та ін.). Зараз втрачають своє значення, але ще існують у торгівлі, банковій справі та іншому бізнесі, в тому числі на міжнародному ринку.

116

Трест (від англ. trust – довіра) об’єднує підприємства однієї або кількох технологічно пов’язаних галузей. Учасники втрачають виробничу, комерційну та юридичну самостійність, підкоряючись єдиному контролю. Вони перетворюються у пайовиків і отримують дивіденди за кількістю акцій(залежно від величини вкладеного капіталу) і відповідне право на участь в управлінні. Утворюються злиттям, поглинанням, встановленням контролю, який здійснює єдина штаб-квартира, що охоплює кілька підприємств. Нерідко трест очолює холдінг– держательська компанія, яка зосереджує акції учасників об’єднання і контролює їх діяльність. Першим трестом вважається утворена Дж. Д. Рокфеллером в США нафтова компанія“Стандарт ойл” (1879 рік). Поширення в Європі набули після першої світової війни. У Росії перші трести з’явилися в 1918–1920 роках в умовах переходу до нової економічної політики.

Властиві спільна власність і єдиний фінансовий контроль. До складу концернів входять не лише окремі капіталісти, а й картелі, синдикати, трести. Винагорода між ними здійснюються через механізм трансфертних(умовно-розрахункових) цін. Для управління іноді створюється спеціальне товариство– холдінгова компанія, учасники якої володіють контрольним пакетом акцій.

Для сучасних монополій властиві вторгнення компаній в галузі, які не мають до основного виробництва прямого відношення; транснаціоналізація; створення власних зон впливу на основі кооперативних зв’язків з дрібними і середніми фірмами таін.

Переростання національних монополій у міжнародні відбувається на базі росту

різних, технологічно не пов’язаних між собою галузях.

У реальному житті суспільства існує також виправдана або економічно доцільна монополія – природна, яка може у свою чергу бути різновидною. Наприклад, держава монопольно випускає гроші (емісія) і здійснює контроль за їх обігом, концентрує у своїх руках стратегічні комунікації, залізницю, трубопроводи, метрополітени, ядерну енергетику, виробництво наркотичних засобів, отрутохімікатів, зброї тощо. Між однорідними підприємствами державної монополії може існувати змагальність, зокрема, за кращі показники діяльності, але стихійної ринкової конкуренції тут бути не може, як і зловживань монопольною владою, що суворо контролюється державою.

Раціональною слід вважати монополію на винаходи і патенти, авторські права, фірмові марки і знаки, на товари ринкової новизни та інші інноваційні досягнення, результатами яких певний період згідно з чинним законодавством можуть користуватися лише їх власники. У сільському господарстві все це відбувається аналогічно, має місце, зокрема, монополія приватної власності на землю та виробничу продукцію, присадибні господарства селян. Для України вигідно і конче необхідно ввести державну монополію на алкогольні напої, тютюнові вироби, виробництво і збут деяких інших специфічних товарів масового споживання в інтересах здоров’я і безпеки населення та отримання доходів бюджету через механізм прямого оподаткування.

Монополія і конкуренція перебувають у діалектичній єдності і суперечності. Вони нерозлучні, як два полюси одного магніту, але відрізняються від нього тим, що

117

відштовхують одна одну, будучи органічно взаємопов’язаними. Лише метод наукової абстракції дає можливість окремо досліджувати монополію і конкуренцію, бо самостійно кожна з них не існує. Монополія по своїй суті– антипод конкуренції, хоч виросла з неї. Вона намагається знищити конкуренцію, але це неможливо, бо при цьому зникне і монополія, яка породжується конкуренцією.

Вперше і найґрунтовніше діалектику взаємодії конкуренції і монополії описав. К Маркс. Згідно з його вченням, у практичному житті має місце одночасно антагонізм і синтез конкуренції та монополії, що є рухом, а не формулою, бо вони створюють одна одну. Синтез полягає в тому, що монополія може триматися завдяки постійній участі в конкурентній боротьбі. А.П. Самуельсон зазначає, що сучасна система господарства –це не лише змішана система державного і приватного підприємництва, вона також є змішаною системою монополії та конкуренції.

Таким чином, у реальній економіці монополія і конкуренція співіснують у вигляді суперечливого симбіозу, не взаємовиключаючи, а доповнюючи кожна себе, як причина і наслідок, і навпаки. Між монополією і конкуренцією існують тісні, сталі, внутрішньо необхідні суттєві зв’язки, які виражає закон поєднання конкуренції і монополії.

Механізм його дії– в об’єднанні позитивних рушійних сил, двох сторін одного процесу руху капіталу, у відповідно до конкуренції і монополії, у гармонії на цій основі інтересів і взаємодії усіх суб’єктів ринку.

Закон поєднання (або відповідності) конкуренції і монополії, чи просто закон конкуренції і монополії є виявом взаємовпливу та взаємозаперечення закону конкуренції і закону монополії, врівноваження їх сил, подібно закону попиту та пропозиції. Закон конкуренції і монополії тісно взаємодіє з іншими законами ринку, його вимоги реалізуються у фарватері основного економічного закону капіталістичного способу виробництва. Продавці й покупці одночасно прагнуть вигоди. Кожний бажає для себе монополії: товаровиробник – безмежного збагачення, споживач – максимальної економії.

Однак на ринку з’ясовується, що сили конкуренції і монополії нерівні, а тому необхідне їх співвідношення автоматично не досягається. Оскільки основною метою підприємців є, як мінімум отримання середнього прибутку, а монополії – надприбутку (або разом – монопольно високого прибутку), то для досягнення цього використовується що завгодно, в тому числі й несумлінні методи конкуренції. Вони поєднуються з негативними рисами монополії. Це зумовлює необхідність втручання держави.

Сутність державного регулювання конкурентно-монопольних відносин полягає у зусиллях держави, виконання нею цілеспрямованих заходів по створенню сприятливих умов для здорової конкуренції і всього позитивного, що дає монополія, – з одного боку, і протидія негативним проявам конкуренції та монополії – з другого. На практиці це

стало змістом антимонопольної політики, тобто боротьби держави з надмірним монополізмом в економіці з метою захисту прав споживачів.

Позитивне в діалектичному співіснуванні конкуренції і монополії полягає в тому, що чесне суперництво в умовах єдиних“правил гри” на ринку сприяє його повноцінності, відтворює рівновагу, регулює пропорції суспільного виробництва, стимулює ефективність, спонукає до інновацій, удосконалення технологій, підвищення якості продукції, раціонального використання ресурсів тощо. За рахунок цього окремі підприємці, фірми та їх об’єднання досягають успіху, збільшують масштаби виробництва, розширюють сегменти ринків внаслідок прихильності споживачів до своєї продукції. Концентрація капіталу дає

118

Ринкова економіка і ринок, як її найважливіший елемент, майже 300 років знаходяться в центрі наукових досліджень економістів усього світу. Зрозуміло, що існує безліч різноманітних теорій і концепцій, що тлумачать сутність і багатогранність цих категорій. Але загальним результатом як теоретичних досліджень, так і практики господарювання в розвинутих країнах, є висновок, що регульована ринкова економіка –

119

найбільш ефективний спосіб організації економічного життя, функціонування всього

Ми повинні використовувати весь потенціал економічної ,думкивіддавати перевагу систематизуючим теоріям і досвіду передових країн, пам’ятаючи про власні надбання. Значний доробок в теорію ринку внесли такі українські вчені, як В. Геєць, І. Лукінов, Ю. Пахомов, А. Чухно, Г.Климко, В. Мочерний та ін.

У реальному житті ринкова економіка, відображаючи ступінь розвитку соціальноекономічних відносин суспільства, виступає в певних конкретних формах– моделях, що відповідають сукупності економічних, соціальних, історичних та інших умов даної країни.

Зважаючи на етапи розвитку ринкової економіки, еволюцію поглядів західних вчених і узагальнення українських економістів, можна зробити висновок, що історично склалися два основних типи ринкової економіки: саморегульована і регульована, які в

економічних зв’язків між великою кількістю дрібних, економічно відокремлених товаровиробників міг бути лише ринок з його механізмом саморегулювання відповідно до принципу “невидимої руки” А. Сміта. У своїй основній праці“Дослідження про природу і причини багатства народів(1771 рік) А. Сміт, обгрунтовуючи вчення про економічні стимули і поведінку“економічної людини” (так він називає індивіда, суб'єкта ринкових відносин), стверджував, що головним мотивом господарської діяльності є особистий економічний інтерес, тобто прагнення одержати найбільший прибуток. Дбаючи про свої власні інтереси, людина, завдяки “невидимій руці” ринку,

економічних процесів доповнюється спочатку регулюванням з боку монополій, а потім і держави. Це пояснюється тим, що регулюючий вплив держави посилюється на етапі

виникнення монополій. Отже, зародження регульованої економіки в країнах Західної Європи та США почалося з останньої третини ХІХ століття. Але активне її формування припадає на 30-і роки ХХ століття, коли Д. Кейнс теоретично обґрунтував необхідність поєднання ринкового механізму з державним регулюванням в період “великої депресії”

120