Глава 12

Правовий режим цінних паперіву господарській діяльності

§ 1. Поняття та види цінних паперів

Цінні папери є особливим видом майна суб'єктів господа­рювання (ч. 7 ст. 139 ГК). їх правовому режиму присвячені, зокрема, положення Глави 17 ГК (статті 163—166), а також норми Глави 14 (статті 194—198) ЦК України.

Суб'єкти господарювання, якщо це входить до їх компе­тенції, мають право випускати (емітувати) цінні папери, реа­лізовувати їх, а також придбавати цінні папери, випущені інши­ми суб'єктами господарювання.

Цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він завжди є документом майнового характеру. Але на відміну від інших документів, що фіксують певні майнові права (бор­гових розписок, страхових полісів, заповітів тощо), цінний папір може бути реалізований лише шляхом його пред'явлен­ня. Інакше кажучи, цінний папір — це такий документ, пред'яв­лення якого потрібне для здійснення засвідченого ним майно­вого права.

Цінний папір має бути складений у визначеній законом формі і повинен мати всі необхідні реквізити, перелік яких щодо конкретних видів цінних паперів встановлюється зако­нодавством.

Однією з головних ознак цінного паперу є те, що в ньому мають бути чітко засвідчені права володіння або відносини позики чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного паперу (одер­жання доходу у вигляді дивідендів або процентів чи певного майна).

Цінні папери характеризуються також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Способи передачі та можливі обмеження щодо

- 221 -

передачі залежать від виду цінного паперу і можуть бути різни­ми — від вільного обігу до повного індосаменту або до заборо­ни передачі іншим особам.

Як зазначалося вище, здійснення суб'єктивного права, за­свідченого або передбаченого цінним папером, можливе лише шляхом пред'явлення цінного паперу. Тому втрата цінного паперу, за загальним правилом, тягне за собою неможливість реалізувати втілене в ньому право. Разом з тим закон передба­чає можливість відновлення іменних цінних паперів, яке про­вадиться державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що випустили ці папери. Що стосується особи, яка втратила цінний папір на пред'явника або вексель, то вона може в порядку, встановленому Главою 7 Розділу IV Цивіль­ного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 p., просити суд про визнання папера недійсним і про відновлен­ня її прав на втрачений цінний папір.

Як зазначено в ч. 2 ст. 163 ГК, в Україні можуть випуска­тися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. Ширший, хоч теж неповний, перелік груп цінних паперів, що можуть бути в обігу в Україні, встановлює ч. 1 ст. 195 ЦК. Це, зокрема, такі групи:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента. До цієї групи відносяться такі види цінних паперів як акція, інвести­ційний сертифікат, депозитарне свідоцтво (розписка).

Акція — це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власни­кові на участь в прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товари­ства (ч. 1 ст. 4 Закону України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу»).

Оскільки акція є цінним папером, вона має точно визна­чені законом реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу — «акція», її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день ви­пуску акції, а також кількість акцій, що ьипускаються, строк

- 222 -

виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціо­нерного товариства.

Стаття 4 Закону «Про цінні папери і фондову біржу» передба­чає поділ акцій на класи або види. Юридична суть класу (виду, серії) полягає в тому, що акції одного класу дають їхнім власни­кам однакове за обсягом право майнової участі в товаристві.

За ознакою класу Закон визначає, по-перше, привілейовані і прості акції. По-друге, залежно від передбачених статутами обмежень прав відчуження (трансферт), розрізняють також іменні акції та акції на пред'явника (пред'явницькі).

Простими іменними Закон визначає акції з рівними права­ми участі акціонерів, імена яких входять до обов'язкових рек­візитів акції. Власниками простих іменних акцій є, як прави­ло, громадяни.

Режим іменних акцій має на увазі спеціальні правила їх відчуження. Власники іменних акцій, в принципі, вільно роз­поряджаються ними (продають, передають, відчужують іншим способом), але з дотриманням цих правил.

Обіг іменних акцій фіксується або товариством (емітен­том), яке зобов'язане вести реєстр власників іменних цінних паперів, або реєстратором (юридичною особою—суб'єктом підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів), якому емітент доручає ведення реєстру шляхом укла­дення відповідного договору (п. 1 ст. 9 Закону України від 10 грудня 1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»¹)-

Реєстр власників іменних цінних паперів, зокрема, містить:

• інформацію про емітента;

• інформацію про реєстратора;

• інформацію про випуск (категорію) цінних паперів, для якого складено реєстр;

• інформацію про власників іменних цінних паперів, за­ реєстрованих у системі реєстру;

• інформацію про номінальних утримувачів;

• інформацію про власників іменних цінних паперів—клієн­ тів номінальних утримувачів;

• інформацію про іменні цінні папери, які обліковуються на особовому рахунку емітента (п. 3.3 Положення про порядок

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 15. — Ст. 67.

- 223 -

ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвер­дженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фон­дового ринку від 26 травня 1998 р. № 60).

Реєстрації підлягає і передача (трансферт) акцій іншим осо­бам, тобто перехід прав участі. Права на участь в управлінні, одержання дивідендів тощо, які випливають з іменних акцій, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів (п. 1 ст. 5 Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронно­го обігу цінних паперів в Україні»),

Якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що іменні акції, випущені в документарній формі, не підлягають пере­дачі, передача новому власнику здійснюється шляхом повного індосаменту. У цьому разі підставою для внесення у систему реєстру записів про передачу прав власності на акції є переда­вальне доручення від зареєстрованої особи або уповноваженої нею особи, а також надання самих акцій (сертифіката акцій). Підставою для внесення змін в реєстр, крім передавального доручення, є такі документи:

• договір купівлі-продажу;

• договір дарування;

• договір міни;

• договір застави;

• рішення суду та інші документи згідно з чинним законо­ давством України.

Акції на пред'явника, на відміну від іменних, обертаються вільно, тобто без індосаментних процедур. Акціонерне товари­ство фіксує в книзі реєстрації загальну кількість пред'явниць­ких акцій.

Привілейовані акції — це акції з пільговими правами май­нової участі. Власники таких акцій мають певні майнові при­вілеї і несуть менший ризик порівняно з простими акціонера­ми. Конкретні права привілейованих акціонерів визначають загальні збори акціонерного товариства. Опис таких прав міститься в статуті товариства.

Привілеями є, насамперед, переваги на одержання дивідендів, а саме: річний розмір дивіденду фіксується в процентах до но­мінальної вартості акції і виплачується незалежно від річного прибутку товариства. Якщо прибутку не вистачає, дивіденд ви­плачується з резервного фонду, а не лише з фонду дивідендів.

Привілейована акція передбачає також доплату її власнику у тому разі, якщо розмір дивіденду на привілейовану акцію виявиться нижчим від дивіденду на просту акцію.

- 224 -

Привілеєм є також пріоритетна участь власника привілейо­ваної акції в розподілі ліквідних активів товариства, яке при­пиняється.

Оскільки власники привілейованих акцій ризикують як підприємці менше, ніж власники простих акцій, вони мають обмежені управлінські права. За загальним правилом, при­вілейовані акціонери не мають права на участь в управлінні товариством, але статути можуть визначати коло питань, у вирішенні яких бере участь і ця категорія акціонерів.

Закон обмежує кількість привілейованих акцій. їх випуск не повинен перевищувати суми, яка становить 10% статутного фонду акціонерного товариства.

Інвестиційний сертифікат — цінний папір, який випус­кається компанією з управління активами пайового інвести­ційного фонду та засвідчує право власності інвестора на част­ку в пайовому інвестиційному фонді (ст. 1 Закону України від 15 березня 2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»¹.

Депозитарне свідоцтво (розписка) — документ, який випус­кається іноземною депозитарною установою згідно із законо­давством відповідної держави на акції товариства.

Наприклад, Фондом державного майна України може здійсню­ватися продаж пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, що належать державі, у вигля­ді депозитарних розписок на міжнародних фондових ринках, випуск та обіг яких здійснюється відповідно до законодавства та норм і правил функціонування зазначених ринків;

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів, що знаходяться в обігу в Україні, відносяться облі­гації, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі, чеки, заставні.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення його влас­ником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкоду­вати йому номінальну вартість цього цінного паперу в пе­редбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на доб­ровільних засадах.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 21. — Ст. 103. 15-4-2636 _ 225 -

15*

Випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підпри­ємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обер­таються або з обмеженим колом обігу.

Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника.

Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місце­вими радами. У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій.

Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 р. № 80 «Про випуски облігацій внутрішніх дер­жавних позик»¹ передбачено здійснювати щороку в межах вста­новленого законом граничного розміру державного внутріш­нього боргу на відповідний рік випуски облігацій внутрішніх державних позик, а саме: короткострокових облігацій з термі­нами обігу до одного року (далі — короткострокові державні облігації), середньострокових облігацій з термінами обігу від одного до п'яти років (далі — середньострокові державні об­лігації), довгострокових облігацій із змінною ставкою доходу з термінами обігу більше ніж п'ять років (далі — довгострокові державні облігації із змінною ставкою доходу), довгостроко­вих облігацій з достроковим погашенням з термінами обігу більше ніж п'ять років (далі — довгострокові державні об­лігації з достроковим погашенням), довгострокових амортиза­ційних облігацій з термінами обігу більше ніж п'ять років (далі — довгострокові амортизаційні державні облігації).

Цією ж постановою затверджені Основні умови випуску та порядок розміщення відповідних видів облігацій.

Облігації зовнішніх державних позик України — цінні папе­ри, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати

¹ Офіційний вісник України. — 2001. — № 5. — Ст. 185.

- 226 -

пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з випла­тою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Облігації зовнішніх державних позик України можуть де-номінуватися у конвертованій іноземній валюті. Облігації зовнішніх державних позик України випускаються процент­ними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'яв­ника, з вільним або обмеженим колом обігу. Облігації зовнішніх державних позик України оплачуються виключно в конверто­ваній іноземній валюті відповідно до умов їх випуску.

Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України. Грошові кош­ти, одержані від розміщення облігацій зовнішніх державних позик України, спрямовуються виключно до Державного бюд­жету України.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах передбачених Законом про Державний бюд­жет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансуван­ня дефіциту Державного бюджету України приймається Кабі­нетом Міністрів України щодо кожного випуску.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України оформляється постановою Кабінету Міністрів Украї­ни, якою затверджуються умови випуску. Умовами випуску облігацій зовнішніх державних позик України визначаються загальний обсяг випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, в якій деномінуються облігації, строк виплати та розмір доходу, строк погашення тощо.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України поза межами передбачених законом про Державний бюд­жет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України, має визначати мету ви­пуску, джерело погашення та підлягає затвердженню Верховною Радою України і набирає чинності після такого затвердження.

Первинне розміщення, обслуговування та погашення об­лігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністер­ство фінансів України. З цією метою Міністерство фінансів України може залучати банки, інвестиційні компанії тощо. Відносини між Міністерством фінансів України і такими орга­нізаціями регулюються відповідними угодами згідно із зако­нодавством України.

Витрати на підготовку випуску, випуск, погашення облігацій зовнішніх державних позик України, виплата доходу та інші необхідні витрати здійснюються відповідно до умов випуску

- 227 -

облігацій за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на ці цілі.

Виплата доходів і погашення облігацій зовнішніх держав­них позик України здійснюються виключно за кошти або за інші облігації державних позик за добровільною згодою сторін.

Казначейські зобов 'язання України — вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних за­садах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

а) довгострокові — від 5 до 10 років;

б) середньострокові — від 1 до 5 років;

в) короткострокові — до одного року.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів України. Рішення про випуск короткострокових казначейсь­ких зобов'язань приймається Міністерством фінансів України. У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначають­ся умови їх випуску.

Порядок визначення продажної вартості казначейських зо­бов'язань встановлюється Міністерством фінансів України ви­ходячи з часу їх придбання. Кошти від реалізації казначейсь­ких зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків республіканського бюджету.

Виплата доходу по казначейських зобов'язаннях та їх пога­шення здійснюються відповідно до умов їх випуску, затверд­жених: по довгострокових і середньострокових зобов'язаннях — Кабінетом Міністрів України, короткострокових — Міністер­ством фінансів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. № 15 затверджені Умови випуску, обігу, виплати ви­грашу та погашення казначейських зобов'язань¹. Цими Умова­ми, зокрема, передбачено, що казначейські зобов'язання Ук­раїни випускаються у документарній формі на пред'явника та розміщуються виключно на добровільних засадах серед насе­лення. Номінальна вартість казначейських зобов'язань стано­вить 50 гривень, термін їх обігу — 24 місяці з дня випуску. Казначейські зобов'язання випускаються вісьмома серіями А, В, С, D, Е, F, G, Н. Обсяг випуску кожної серії становить 50 млн

гривень за номіналом. Казначейські зобов'язання кожної на­ступної серії розміщуються лише після продажу попередньої.

На сьогодні здійснено вже кілька випусків таких казна­чейських зобов'язань (див.: накази Мінфіну України від 18 бе­резня 2002 р. № 184 «Про випуск казначейських зобов'язань серії А», від 28 травня 2002 р. № 368 «Про випуск казначейсь­ких зобов'язань серії В», від 10 лютого 2003 р. № 116 «Про випуск казначейських зобов'язань серії С»).

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про де­понування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому.

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку ви­значену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Випускаються такі види векселів: простий, переказний.

Чек застосовується для здійснення розрахунків у безготів­ковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Розрахун­ковий чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів (див. Інструкцію про безготівкові розрахунки в Ук­раїні в національній валюті, затверджену постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22^і).

Заставна, як зазначено в ст. 20 Закону України від 5 черв­ня 2003 р. «Про іпотеку»² — це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі неви­конання основного зобов'язання — право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформлюється, якщо її випуск передбачений іпотечним договором.

Заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту відповідно до Закону «Про іпо­теку». Наступний власник заставної має ті ж права, що мав іпотекодержатель згідно з договором, яким обумовлене основ­не зобов'язання, та іпотечним договором, на підставі якого була оформлена заставна.

Офіційний вісник України. — 2002. — № 2. — Ст. 64.

- 228 -

¹ Офіційний вісник України. — 2004. — № 13. — Ст. 908.

² Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 38. — Ст. 313.

- 229 -

У разі видачі заставної припиняються грошові зобов'язан­ня боржника за договором, який обумовлює основне зобов'я­зання, та виникають грошові зобов'язання боржника щодо платежу за заставною. Після оформлення заставної виконання основного зобов'язання та звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено лише на підставі вимоги власни­ка заставної. Звернення стягнення на предмет іпотеки власни­ком заставної здійснюється у порядку, встановленому Розді­лом V Закону «Про іпотеку».

Анулювання заставної і видача нової заставної здійсню­ються за згодою між іпотекодавцем, боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, та власником заставної. Відомості про анулювання заставної і видачу нової заставної підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку.

Заставна не може видаватися, якщо іпотекою забезпечене грошове зобов'язання, суму боргу за яким на момент укладення іпотечного договору не визначено і яке не містить критеріїв, що дозволяють визначити цю суму на конкретний момент.

Заставна підлягає державній реєстрації у встановленому за­коном порядку разом з державною реєстрацією обтяження відповідного нерухомого майна іпотекою. Після реєстрації ви­пуску заставної її оригінал передається іпотекодержателю.

Відповідно до ст. 21 Закону «Про іпотеку» заставна скла­дається в письмовій формі в одному примірнику на бланку стандартної форми, яка встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. На всіх оригінальних примірниках іпотечного договору робиться відмітка про оформ­лення заставної.

У заставній обов'язково мають міститися такі реквізити:

1. слово «Заставна» як складова частина назви документа та визначення про зобов'язання боржника виконати перед іпоте- кодержателем у встановлений строк основне зобов'язання;

2. для іпотекодавця, боржника (якщо він є відмінним від іпотекодавця) та іпотекодержателя — юридичних осіб:

• резидентів — найменування, місцезнаходження та іденти­ фікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України;

• нерезидентів — найменування, юридична адреса та дер­ жава, де зареєстрована особа;

• для іпотекодавця, боржника (якщо він є відмінним від іпотекодавця) та іпотекодержателя — фізичних осіб:

• громадян України — прізвище, ім'я, по батькові, адреса постійного місця проживання та індивідуальний ідентифіка-

ційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб — плат­ників податків та інших обов'язкових платежів;

- іноземців, осіб без громадянства — прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адреса їх постійного місця проживан­ня за межами України;

3. посилання на реквізити іпотечного договору та договору, що обумовлює основне зобов'язання;

4. опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані;

5. зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання;

6. спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо він передбачений іпотечним договором;

7. відмітка про реєстраційний номер, дату та місце держав­ ної реєстрації обтяження нерухомого майна іпотекою (цей рек­ візит вноситься держателем відповідного державного реєстру).

За згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем заставна може містити інші положення, які відтворюють зміст основно­го зобов'язання та іпотеки. Якщо зміст заставної не відповідає положенням іпотечного договору чи договору, який обумовлює основне зобов'язання, положення заставної мають перевагу.

Заставна підписується іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Іпотекодавець, боржник, якщо _вони _ юридичні особи, засвідчують підпис уповноваженої особи печаткою.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про іпотеку» заставні можуть забезпечувати випуск іпотечних цінних паперів — іпо­течних облігацій і іпотечних сертифікатів. Емітентом іпотеч­них цінних паперів можуть бути банки та інші фінансові уста­нови, які мають право на провадження такого виду діяльності відповідно до закону. Порядок випуску та обігу іпотечних цінних паперів встановлюється законом;

3) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких по­в'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів.

Одним з видів похідних цінних паперів є дериватив, по­няття якого містить Закон України від 28 грудня 1994 р. (в редакції від 22 травня 1997 р.) «Про оподаткування прибутку підприємств».

Дериватив — стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, мате-

- 230 -

- 231 -

ріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначе­них ним умовах у майбутньому.

Стандартна (типова) форма деривативів та порядок їх ви­пуску та обігу встановлюються законодавством. Зокрема, по­становою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1999 р. № 632 затверджено Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів¹.

До деривативів належать:

а) форвардний контракт — стандартний документ, який за­ свідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укла­ дення такого форвардного контракту.

При цьому будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством.

Претензії щодо невиконання або неналежного виконання форвардного контракту можуть пред'являтися виключно емі­тенту такого форвардного контракту.

Продавець форвардного контракту не може передати (про­дати) зобов'язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форвардного контракту.

Покупець форвардного контракту має право без погоджен­ня з іншою стороною контракту в будь-який момент до закін­чення строку дії (ліквідації) форвардного контракту продати такий контракт будь-якій іншій особі, включаючи продавця такого форвардного контракту;

б) ф 'ючерсний контракт — стандартний документ, який за­ свідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у май­ бутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.

При цьому будь-яка сторона ф'ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством.

Покупець ф'ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погод­ження умов такого продажу з продавцем контракту;

в) опціон — стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначе­них умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

Перший продавець опціону (емітент) несе безумовне та без­відкличне зобов'язання щодо продажу цінних паперів (товарів, коштів) на умовах укладеного опціонного контракту.

Будь-який покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів).

Претензії стосовно неналежного виконання або невиконан­ня зобов'язань опціонного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту опціону.

Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.

Відповідно до виду цінностей деривативи розподіляються на:

а) фондовий дериватив — стандартний документ, який за­ свідчує право продати та/або купити цінний папір на обумов­ лених умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу фон­ дових деривативів затверджені рішенням ДКЦПФР від 24 черв­ ня 1997 р. № 13^і;

б) валютний дериватив — стандартний документ, який зас­ відчує право продати та/або купити валютну цінність на обу­ мовлених умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу валютних деривативів затверджені постановою Національного банку України від 7 липня 1997 р. № 216²;

в) товарний дериватив — стандартний документ, який за­ свідчує право продати та/або купити біржовий товар (крім цінних паперів) на обумовлених стандартних умовах у май­ бутньому. Правила випуску та обігу товарних деривативів уста­ новлюються органом, на який покладаються функції регулю­ вання товарного біржового ринку. Так, наказом Міністерства аграрної політики України від 10 липня 2002 р. № 186 затвер­ джено пілотний проект «Правила випуску та обігу товарних деривативів на Придніпровській товарній біржі»;

4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держа­телю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах. Товаророзпорядчими документами є коносамент і варант.

¹ Офіційний вісник України. — 1999. — № 16. — Ст. 648.

- 232 -

Урядовий кур'єр. — 1997. — 7 серпня.

Офіційний вісник України. — 1997. — № 38. — С. 45.

- 233 -

Коносамент є товаророзпорядчим документом, що посвідчує право його утримувача розпоряджатися зазначеним в коноса­менті вантажем і отримати вантаж після завершення перевезен­ня. Коносамент головним чином застосовується при здійсненні морських перевезень і є доказом прийому перевізником ванта­жу, зазначеного в коносаменті. Реквізити коносамента визна­чені ст. 138 Кодексу торговельного мореплавства України. Пе­редача коносамента здійснюється з дотриманням таких правил:

1. іменний коносамент може передаватися за іменними пе­ редаточними написами або в іншій формі з дотриманням пра­ вил, установлених для передачі боргової вимоги;

2. ордерний коносамент може передаватися за іменними або бланковими передаточними написами;

3. коносамент на пред'явника може передаватися шляхом простого вручення (ст. 140 КТМ України).

Варант (заставне свідоцтво) є однією з двох частин подвій­ного складського свідоцтва, яка може бути відокремлена від складського свідоцтва (ч. 1 ст. 962 ЦК).

У варанті мають бути зазначені:

1. найменування та місцезнаходження товарного складу, що прийняв товар на зберігання;

2. номер свідоцтва за реєстром товарного складу;

3. найменування юридичної особи або ім'я фізичної особи, від якої прийнято товар на зберігання, її місцезнаходження або місце проживання;

4. найменування і кількість прийнятого на зберігання това­ ру — число одиниць та (або) товарних місць та (або) міра (вага, об'єм) товару;

5. строк, на який прийнято товар на зберігання, або вказів­ ка на те, що товар прийнято на зберігання до запитання;

6. розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок її сплати;

7. дата видачі свідоцтва.

Варант повинен також містити підпис уповноваженої особи та печатку товарного складу (ч. 2 ст. 962 ЦК).

Законом можуть визначатися також інші групи цінних па­перів (ч. 1 ст. 195 ЦК).

Залежно від способу визначення уповноваженої особи цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника.

Іменним цінним папером визнається документ, що виписа­ний на ім'я конкретної особи, яка тільки і може здійснити за­кріплене цим папером суб'єктивне право.

- 234 -

Цінний папір на пред'явника (пред'явницький) на відміну від іменного не містить вказівки на конкретну особу, якій треба здійснити виконання. Будь-який держатель цінного па­перу є особою, уповноваженою на здійснення закріпленого цим папером права.

Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено Законом «Про цінні папери і фондову біржу» або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шля­хом повного індосаменту (передавальним записом, який засвід­чує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.

Порядок іменної ідентифікації цінних паперів у бездоку-ментарній формі встановлюється законом.

Правовий режим цінних паперів встановлюється, крім Гос­подарського кодексу, також іншими законами (ЦК, Законами України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу», від 9 липня 1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», від 10 грудня 1997 р. «Про Націо­нальну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» тощо).

Цінні папери можуть бути використані суб'єктом господа­рювання для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

Суб'єкт господарювання може використовувати цінні папери (вексель, чек) для здійснення розрахунків. Порядок застосування форм розрахунків визначається Законом України від 5 квітня 2001 р. «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»¹ та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Цінні папери можуть бути використані також як застава для забезпечення платежів і кредитів. Особливості застави цінних паперів встановлені, зокрема, положеннями Розділу VI Закону України від 2 жовтня 1992 р. «Про заставу»².

Крім цього, ч. 1 ст. 86 ГК та інші норми чинного законо­давства (наприклад, ч. 1 ст. 13 Закону України «Про госпо­дарські товариства», ч. 1 ст. 10 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», Закон України від 7 березня 1996 р. «Про страхуван­ня») встановлюють можливість використання (іноді з певни­ми обмеженнями) цінних паперів для формування статутних фондів господарських товариств.

'Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 29. — Ст. 137.² Там само. - 1992. - № 47. - Ст. 642.

- 235 -