18. Принцип гласності і його значення в кп.

Стаття 20. Гласність судового розгляду Розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці. Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду в справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, в справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі та у разі коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист. Слухання справ у закритому засіданні суду здійснюється з додержанням усіх правил судочинства. Вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно.

19. Принцип національної мови в судочинстві і його значення в кп.

Стаття 19. Мова, якою провадиться судочинство Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом. Слідчі і судові документи, відповідно до встановленого цим Кодексом порядку, вручаються обвинуваченому в перекладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє. Недотримання цього прицнипу тягне за собою несприятливі наслідки у вигляді скасування прийнятих у справі рішень. (ст. 370 – істотні порушення КПЗ).

20. Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, осудженому та виправданому права на захист. Ппвсу № 8 від. 24.10.2003.

Право на захист – це сукупність процесуальних прав, які надаються і забезпечуються законом підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, для оспорювання висунутої проти них підозри чи обвинувачення в скоєнні злочину, для доказування своєї невинності чи меншої винності, а також для захисту інших законних інтересів в КС. Право на захист не тільки гарантія інтересів особи, але й гарантія інтересів правосуддя, це соціальна цінність. Наявність широкого кола прав на захист не є перешкодою для розкриття злочинів, не сприяє ухиленню злочинця від відповідальності, а, навпаки, допомагає виконанню завдань кримінального судочинства, створює найкращі умови для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, встановлення об’єктивної істини, запобігає допущенню слідчих і судових помилок. Закон наділяє підозрюваного, обвинуваченого, підсудного як учасників процесу такою сукупністю процесуальних прав, використання яких дозволяє їм особисто захищатися від підозри і обвинувачення у вчиненні злочину, обстоювати свої законні інтереси (особистий захист). Закон наділяє підозрюваного, обвинуваченого, підсудного правом скористатися допомогою захисника, а в окремих випадках визнає участь захисника у справі обов’язковою (професійний захист). Закон покладає на органи розслідування, прокурора та суд обов’язок роз’яснення підозрюваному. Обвинуваченому, підсудному їх процесуальні права і забезпечити можливість здійснення цих прав (посадовий або офіційний захист). Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ: 1. Звернути увагу судів на те, що забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, засудженому і виправданому права на захист відповідно до положень ст. 59, ч.2 ст. 63 і п.6 ч.3 ст. 129 Конституції України й чинного кримінально-процесуального законодавства є однією з основних засад судочинства, важливою гарантією об’єктивного розгляду справи та запобігання притягненню до кримінальної відповідальності невинуватих осіб. 2. Судам необхідно додержувати вимог статей 21 і 22 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК), відповідно до яких особа, що провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя, суд повинні надати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред’явленого обвинувачення і не вправі перекладати на нього обов’язок доведення своєї невинуватості у вчиненні злочину. 3. Відповідно до ч.4 ст. 44 і ст. 45 КПК захисник допускається до участі у справі на будь-якій стадії процесу починаючи з моменту визнання особи підозрюваним чи пред’явлення їй обвинувачення. У справі про застосування примусових заходів медичного характеру захисник може брати участь з моменту встановлення факту наявності в особи душевної хвороби (отримання відповідного висновку судово-психіатричної експертизи, медичної документації, довідки про перебування на обліку тощо), а у справі про застосування примусових заходів виховного характеру — з моменту першого допиту неповнолітнього або поміщення його до приймальника-розподільника. Близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники допускаються до участі у справі як захисники з моменту пред’явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства.