Лабораторне заняття №7 Структура і функціонування редакції газетного видання

Питання для самоперевірки

1. Редакція газети.

2. Головний редактор та редакційна колегія.

3. Секретаріат редакції.

4. Перспективне та оперативне планування.

5. Організація роботи в редакційних підрозділах.

6. Відділ у сучасній газеті.

Практичні завдання

Завдання 1. Скласти схему структури редакції реальної (наприклад, «Червоний гірник») або віртуальної газети (наприклад, «Студентський вісник» і т. ін.). Підготувати (письмово) план проведення масово-організаційної роботи редакції віртуального видання.

Завдання 2. Ознайомитися з кількома номерами газети (одного типу, наприклад, «Червоний гірник», «Дзеркало тижня», «Сільські вісті» тощо) і визначити спільні та відмітні принципи формування номера загалом і відповідних полос зокрема.

Завдання 3. Опрацювати комплект обласної чи районної газети за останні 1−2 місяці, проаналізувати тематику, географію та періодичність виступів власних і спеціальних кореспондентів.

Завдання 4. Провести самостійне соціологічне дослідження-опитування серед студентів і їх батьків за такими питаннями: а) які міські та обласні видання користуються попитом у читачів; б) які центральні українські видання користуються попитом у читачів і що, на їхню думку, цьому сприяє (ціна, інформаційна насиченість, поліграфія тощо).

Завдання 5. Підготувати запитання до запрошеного на лабораторне заняття власного кореспондента одного з періодичних видань регіону, які дали б змогу визначити особливості його роботи.

Лабораторне заняття №8 Інтегрувальні чинники у формуванні ідіостилю газетного видання

Питання для самоперевірки

1. Ідіостиль газетного видання.

2. Текстові інтегрувальні чинники.

3. Виробничі інтегрувальні чинники.

Практичні завдання

Завдання 1. Визначити ідіостиль одного з регіональних чи центральних газетних видань. Назвати, які мовно-виражальні засоби визначають його своєрідність. Прокоментувати твердження: «Газета як інформаційний продукт має власну мовностильову концепцією» та «Газета – це єдиний гіпертекст».

Завдання 2. Назвати інтегрувальні чинники таких газетних видань як-от: «Дзеркало тижня», «Літературна Україна», «Сільські вісті», «Народний цілитель», «Червоний гірник». З’ясувати, які чинники зумовлені традицією та структурою текстової діяльності (текстові), а які − природою журналістики та виробничим характером масово-інформаційної діяльності (виробничі).

Завдання 3. Виявити (на прикладі одного з номерів газети) макроструктурні та мікроструктурні помилки. Зробити їх письмовий аналіз (1-2 сторінки).

Завдання 4. Указати, які мовно-виражальні засоби визначають ідіостиль автора публікації. З’ясувати неточності та відредагувати запропонований матеріал.

Взяв і з’їв

Нещодавно Азаров, голова Партії Регіонів та прем’єр-міністр в одній демократичній іпостасі, видав: «Люди бояться зміни влади». Далі партпрем’єр розвинув свою старечу фантазію: «Люди відчули, що стабільність влади і стабільність державної політики, прогнозованість розвитку дозволяють їм планувати для себе краще життя, будувати його своїми руками, і бояться втратити».

Дивовижно, але в реальному житті прості люди однаково клянуть професіоналів-покращувачів, як на сході, так і в центрі й заході держави. Ну, може відрізняється трошки набір матюків. Звідки ці фантазії старця-поліглота? Щось в заяві Азарова почерпнуто з голлівудського «Хвіст махає собакою» − типу ролика «коней на переправі не міняють». А трошки − із пізнього совка, коли розвал СРСР подавався як кінець світу. Гадаєте Микола Янович не володіє зрізом народних настроїв? Треба бути повним недоумком, щоб самому вірити у це − коли навіть закриті соціологічні дані вказують на обвал підтримки «ядерного» електорату в базових областях біло-блакитного «покращення». Янич до ізольованих мрійників Межигір’я точно не належить − отже заява носить чисто виборчий характер і показує, як будуть вести кампанію влади.

«Руїну» повісять на «папєрєдніків», мовний закон Колєснічєнка-Ківалова − прив’яжуть до виконання обіцянок, а решта − рутинна психологічна атака і зомбуюча пропаганда: «ви що, хочете ще гірше?!». Психологи кажуть, що такий букет методів, підкріплений грошовими подачками та обдзвоном кол-центрів простих смертних на південно-східних землях сущих із страшилками «тільки спробуйте не проголосувати за ПР», який вже почався, дасть кращі відсоткові плоди, ніж у 2004 році.

Старовинна совєтська приказка вчить: «проти лома − немає прийома, якщо... немає іншого ломика». Бульдозер може спинити або танк, або хоча б інший бульдозер. Чи має суспільство або партійна опозиція «танки чи бульдозери»? Не смішіть мої тапочки, кажуть в Одесі, де вже два роки бандит «Мара донна», що повернувся із кримінального розшуку, не лише чується фривольно, а ще й рулить у владі загоном місцевих фашистів. Отже, у сухому залишку − народ без лома, без бульдозера.

Як навчав мудрий Ґанді − потрібен інший механізм спротиву.

Чи можливо зняти «стокгольмський синдром виборця» і на словах роз’яснити людям, що перевірити владі за кого голосувалося у заштореній кабінці ніяк не вдасться?! Теоретично − можливо, але це має бути щоденна робота агітаторів, які від дверей до дверей простими словами мають роз’яснювати цю психотропну маніпуляцію владних пропагандистів. Прості ж заклики: беріть подачки від влади й голосуйте по совісті − мало дієві. Страх і практика масового психозу та історична генетична пам’ять радянського минулого малюють епічну картину тотального контролю.

Щоб розбити стереотип «великий брат стежить за тобою», необхідно армію грамотних агітаторів, яким бажано мати ще й навички психологів. Де ж її взяти? Опозиція, окрім агітбригад та рекламних щитів, навіть не намагається створити щось подібне. Низка громадських організацій, яка взялася за контроль політичної глини, з якої зліплені фігурки майбутніх обранців, спромоглася лише донести інформацію заледве 15 відсоткам в інтернеті сущих. А ці користувачі і так добре поінформовані, які мудаки вкотре хочуть осідлати бюджет. Зайве переконувати переконаних. А вибори − це також мільйонні маси безінтернетного контингенту, який насправді нічого не знає і нічим і не цікавиться.

Отже, головна проблема − це вкотре спробувати пояснити бідним радянським людям механізм делегування своєї волі через вибраних представників до влади. У суспільствах, де кількість громадян переважає число жлобів на квадратний кілометр території, такий механізм працює вже понад століття. Надіятися, що совки цього разу просто масово проігнорують похід до виборчих дільниць − найбільша дурниця. Халявна випивка й закуска та безкоштовні автобуси на дільниці − і проблема колективного походу біомаси знята. Про готовність продатися за готівку марно й згадувати. Тому, єдиний порятунок результату виборів − це 100 відсоткова явка громадян та мінімалізація явки совєтських гомункулів, які голосують строєм. Необхідно використати по-максимуму розчарування вчорашнього виборця влади та відсутність графи «проти всіх». Достатньо зосередити увагу на 21 «реформі» команди професіоналів. Це той випадок, коли один анекдот про «покращення», розказаний у потязі Хюндай, збере більше майбутніх голосів, ніж сотня дорогих біг-бордів при дорозі.

Мобілізація учорашніх розчарованих Майданом на порядок легша, ніж переконання совка у цінності Української держави та виборної демократії. Для нинішньої опозиції така організація виборця-громадянина − останній шанс залишитися в політиці. І останньою барикадою для опозиції з лав «папєрєдніков» буде так званий закон КаКі − «мовно-язиковий» проект Калєснічєнка-Ківалова. Поле для маневру у влади значно ширше − від фальсифікації зразка 2004-го і аж до путінського сценарію 12-літньої давності. Тому, щоб у виборця з’явилась ціль прийти та обирати, опозиція зобов’язана зробити СВІЙ вибір: або з’їсти Какі, або перетворитися на цю субстанцію. Як у старому анекдоті, про Івасика-Телесика, який човником втікає по течії річки, а його наздоганяє велика купа лайна. І от витягнув Івасик свою дерев’яну ложку і з’їв усю купу. Ось так, дітки, добро перемагає зло... (Дніпроград. – 25. 06. 2012).