Лабораторне заняття №3 Особливості редакторського аналізу тексту

Питання для самоперевірки

1. Поняття «аналіз твору», «редакторський аналіз».

2. Аспекти та мета редакторського аналізу.

3. Структура редакторського аналізу.

4. Вимоги до редакторської оцінки тексту.

5. Найважливіші правила виправлення тексту.

Практичні завдання

Завдання 1. Визначити особливості редакторського аналізу інформаційно-аналітичного чи публіцистичного тексту, узятого з газети (наприклад, «День», «Поступ», «Літературна Україна»).

Завдання 2. Дослідити запропонований нижче текст, дати йому редакторську оцінку й запропонувати практичні рекомендації його автору.

Уже за два тижні має розпочатися навчальний рік. Саме зараз «найгарячіший» період літа для всіх учнів (а їх в Україні 4,5 мільйона) та їхніх батьків − готуються до школи. Вже повсюди відкрилися шкільні базари. Там нині вельми людно. І зустріти на них можна не лише учнів, а й учителів. До слова, останніх у нас аж півмільйона. І вони також збираються до школи. Як-от учитель історії Юрій Дячишин, котрого фотокореспондент газети зустрів на одному з ринків Львова…

Вже дев’ять років поспіль Юрій Олексійович Дячишин їздить на велосипеді на роботу з рідних Ставчан до розташованого за п’ять кілометрів сусіднього села Містки. Вчителю доводиться добиратися до своїх учнів і в спеку, і в дощ. Взимку особливо непросто, коли морозяна хуга завіє стежки, що в’ються попід залізничною колією.

− Вчителі сьогодні чи не найкраще розуміють усі біди нашої держави: політичні ігрища й економічну вакханалію інформаційні війни, русифікацію українського ефіру, переважання матеріального над духовним, − каже Юрій Дячишин. − Книжка перестає бути цінністю, необхідним джерелом інтелектуального збагачення, традицією освіти. Школярам цікавіше й приємніше «посидіти» у соціальних мережах, ніж поспілкуватися наживо, чи закачати реферат з Інтернету, не читаючи його, замість того, щоб опрацювати необхідну літературу в бібліотеці.

Прикро, коли під час контрольних учні списують відповіді з крутих мобільників, які батьки накупили своїм чадам, як самі кажуть, для розвитку. Але чи це справді розвиток, коли замість того, щоб слухати вчителя, діти потішаються примітивними електронними іграми?.. Й слова сказати не можна, адже це «приватна власність» та ще й дорогуща − вчителеві потрібно не один місяць працювати, щоб придбати таке диво техніки…

Необхідністю для сільських вчителів є не мобільні телефони, а міцна українська система освіти, яка дасть можливість виховати прогресивних, розумних, єдиних духом громадян. Як учитель історії, Юрій дуже переживає за свій предмет, також за українську мову та літературу, турбується за стабільність у такій важливій сфері, бо як можна вчити дітей, коли чи не щороку чиновники змінюють навчальні програми, переписують підручники. Та найболючіше стає, коли перекручують історію.

Сьогодні, на порозі двадцятиліття Незалежності Української держави, кожен учитель мріє гордо зустріти це свято у затишку й достатку, бути сповненим натхнення на весь навчальний рік. Сільські педагоги повинні вдосконалювати свою професійну майстерність, ставати добрими вихователями, працювати з учнями додатково, уміло зацікавлювати вивченням нового матеріалу. Натомість, щоб прогодувати сім’ю, учителі змушені важко працювати на городах, годувати птицю та худобу, бо ж без неї прожити на шкільний заробіток нині неможливо.

Щороку, коли надходить серпнева пора, Юрій Дячишин, як і всі вчителі, готується до Дня знань, бо знає, дітей повинен зустріти добрим настроєм, чистими думками, пристойно вбраним. Та як звичайному сільському вчителеві підготуватись до навчального року, коли його заробітна плата становить 1250 гривень на місяць, а новий костюм порівняно доброякісного пошиття на львівських ринках коштує від 800 до 1500 гривень, ще взуття − 400 гривень та біла сорочка з краваткою…

− Хоча ні! Обійдусь без краватки − піду у вишиванці! − усміхнувся Юрій Дячишин (Сільські вісті. – 19 серпня. – 2011).